Композиторські замовлення від оркестру «INSO-Львів». Як працює індустрія в Україні?  Олеся Найдюк

INSO-Львів. Фото: Галина Кучманич

 

Партнерський матеріал

Симфонічний оркестр «INSO-Львів» протягом другого концертного сезону поспіль втілює ініціативу замовлень творів українським композиторам та композиторкам. З подачі керівництва колективу замовлення на твір щоразу отримують чотири-п’ять митців/сткинь. Цього разу ними стали Світлана Азарова, Богдана Фроляк, Іван Небесний та Євген Оркін. 

Яка ситуація в Україні із композиторськими замовленнями, як працює ця індустрія у Європі та яку концепцію прагне втілювати оркестр «INSO-Львів» у своєму проєкті — шукаючи відповіді на ці питання, ми зібрали різні погляди і досвіди в українському мистецькому середовищі. Отож, почнімо із контексту. 

Композиція: професія чи хобі? 

Останнім часом українська музика опинилася у тренді. Немає злого, щоби на добре не вийшло. Український контент займає чи не половину репертуару в українських мистецьких установах, представлений на радіо й телеканалах. Здавалося б, ось він — зоряний час для сучасних композиторів/ок. Але не все так просто. 

«INSO-Львів». Фото: Галина Кучманич

Відколи загнулася разом із совком совєтська система держзамовлень у культурі, жодної іншої системи замовлень у нас поки що не сформувалося. Немає її і в сфері композиторської творчості. Замовлення (радше, спорадичні) проте є — будь-то від державних, приватних інституцій, або від окремих осіб, — але системи замовлень немає. 

Слава замість грошей 

Про «кінець епохи композиторів» у музичній публіцистиці говорили ще наприкінці 1990–х. Підкріпленням подібних ідей стала книга «Хто вбив класичну музику»Who Killed Classical Music», 1997) Нормана Лебрехта. Попри провокативність назви цього бестселера англійського музикознавця й критика передумовою була низка тенденцій у музичній індустрії кінця століття: від спроб тотальної комерціалізації мистецтва, що часто суперечило меті самого мистецтва, до втрати композиторами/ками колишнього статусу в соціумі (кажуть, що чи не останнім композитором, якого шанувальники після концерту несли на руках на знак поваги до нього, був Ігор Стравінський).

У руслі цих тенденцій — розрив між музичним твором і «реальністю», отже, майже повне нерозуміння і несприйняття широкою аудиторією сучасної музики, а відтак — мінімізація запиту на неї. 

90–ті — епоха фестивалів сучасної музики в Україні. Саме вони (столичні «Музичні прем’єри сезону» й «Київ Музик Фест», львівські «Контрасти» й одеські «Два дні і дві ночі нової музики») свого часу заповнили нішу, якій практично не було місця у звичайному концертному житті філармоній і театрів. Керівництво останніх зазвичай дуже обережно включало до свого репертуару сучасну музику, небезпідставно побоюючись порожніх залів. Тому сам факт виконання твору сучасного автора чи авторки у концертному сезоні став не просто «подією», а самоцінністю.

«INSO-Львів». Фото: Ірина Середа

Утворилося доволі непевне, маніпулятивне за своєю природою ігрове поле, де виконавець/иця стає нібито важливішою фігурою за композитора/ку. Відомі непоодинокі випадки, коли замість авторського гонорару за твір, що виконується, композитор/ка отримував/ла… свій «момент слави». Це, звичайно, прекрасно, що музика звучить! Але сама ситуація доволі абсурдна. 

Тим не менше, композитори/ки не перестали писати музику. Ба більше, багато хто сам її виконує. Образ «музиканта-універсала», коли в одній особі поєднуються декілька творчих іпостасей можна назвати своєрідним символом доби. В українській музиці таких прикладів безліч. Серед них — Володимир Зубицький (композитор, баяніст, диригент), Володимир Рунчак (композитор, диригент), Олександр Козаренко (композитор, піаніст), Олег Безбородько (композитор, піаніст), Данило Перцов (композитор, мультиінструменталіст), Золтан Алмаші (композитор, віолончеліст), Олексій Шмурак (композитор, перформер, лектор), Максим Коломієць (композитор, гобоїст). 

Музика для оркестру «INSO-Львів» 

У цьому світлі тим більше важливою видається ініціатива оркестру «INSO-Львів». 

«Окрім прем’єр виконуємо вже відомі твори українських композиторів і композиторок, поєднуючи їх із творами світових класиків, таке поєднання подобається слухацькій аудиторії, — розповідає Іоланта Пришляк, голова правління оркестру, заступниця Генерального директора Львівської філармонії. — Тема замовлених творів деколи народжується у процесі розмови з композитором/кою, а деколи — це повна свобода творення, як вийшло з Іваном Небесним. Ми говорили про симфонію, та у процесі творення музики автор написав фортепіанний концерт».

«INSO-Львів». Фото: Ірина Середа

Прем’єри деяких із замовлених творів уже відбулися. Так, на Різдво 2023 року у Львівській філармонії було виконано оркестровий твір «Різдвяні фантазії» Івана Небесного. Композиція Світлани Азарової «One hundred thirty-one Angstroms» для великого симфонічного оркестру прозвучала під батутою Вінсента Козловського 8 жовтня на Міжнародному фестивалі «Контрасти». Симфонію Євгена Оркіна «Високий замок» оркестр виконав 18 травня на Міжнародному фестивалі «Віртуози». Про цей твір ми писали тут.

Ще очікують прем’єр симфонічний твір Богдани Фроляк та фортепіанний концерт «…дорогою до небес…» Івана Небесного — вже другий опус композитора в межах проєкту. 

Аби глибше зрозуміти важливість ініціативи оркестру «INSO-Львів» ми звернулися до двох композиторів із проханням поділитися власним досвідом у сфері композиторських замовлень — Максима Коломійця, який нині живе і працює в Німеччині, та учасника заснованого оркестром проєкту Івана Небесного. Цікаво, що досвід митців суттєво відрізняється — та тим гострішою видається сама проблема. 

Максим Коломієць 

В українській музиці я з 1999 року, і за 25 років жодного разу — жодного (!) — мені не замовляла твір якась офіційна інституція. В мене загалом за всі ці роки в Україні було всього п’ять замовлень, але всі вони йшли не від держави. Тобто про якусь систему взагалі не йдеться. Принаймні у моєму випадку. 

В Україні відсутня професія композитора. Є композиція як хобі. А як професії, з котрої можна жити — немає. Бо якщо мене попросив один виконавець чи диригент написати для нього твір і я гордий тим, що в мене буде виконання — ура, ура! — то це не замовлення, це прохання. Що композиторові/ці з того? У нас хтось щось пише, хтось щось виконує, і наче всім добре, всі прийняли цю ситуацію. А ситуація насправді — жахлива. Має бути прошарок людей, які живуть із композиції, а не працюють паралельно ще на трьох роботах, пишучи твори ночами. Має бути конкуренція між композиторами/ками, ринок і авторське право. Зрештою, має бути усвідомлення, що сучасна музика — це не боляче. Її можна і треба замовляти композиторам/кам. 

Максим Коломієць. Фото: Ельза Жеребчук

Стосовно того, яка ситуація із композиторськими замовленнями на Заході. Дуже по-різному. Наприклад, у Німеччині немає якогось одного загальноприйнятого уставу, у кожному місті щось своє. Скажімо, у Кьольні більший акцент на сучасну музику, і тут є шість великих інституцій, зі своїми приватними коштами, своїми меценатами, які опікуються сучасною музикою. У Лейпцигу ситуація інша, сучасне мистецтво підтримується здебільшого муніципалітетом та за гроші землі Саксонія. Титульною постаттю тут є Бах і це багато в чому обумовлює помітну консервативність міста (у порівнянні з Кьольном чи Берліном). Єдине, що розповсюджується однаково на все німецьке музичне середовище — це усвідомлення, що робота — будь-яка — оплачується. 

Гроші можуть надходити з дуже різних джерел. Багато організацій чи приватних осіб звертаються до Фонду Ернста фон Сіменса. Свого часу німецький уряд виділяв спеціальні кошти саме для українських авторів/ок. Загалом тут є численні стипендії, програми, ґранти. 

Оскільки композиторські замовлення — це повсякденна практика, то в музичному середовищі є сформована тарифна сітка. Це залежить від складу, для якого написано твір, а також його тривалості. Сольний твір у середньому коштує від 1000 до 3000 євро. Тріо буде коштувати щонайменше 2000 євро.   

Замовлення — категорія юридична, а не побутова.

Це означає, що є підписаний контракт. Адже одна справа, коли хтось тебе попросив, і ти пишеш з усвідомленням, що тобі це нічого не принесе, але й нічого не коштує. А зовсім інша справа — коли укладаєш договір і живеш із цих грошей. Це абсолютно інший рівень відповідальності. Ти розумієш, що від цього залежить твоя кар’єра та, банально, виживання.   

У мене якось була ситуація в Німеччині (у часи мого студентства), коли я сказав замовникові, що можу написати твір просто так, бо мені цікаво. Замовник зробив вигляд, що не почув, що я бовкнув. Бо не може робота робитися «просто так», це абсурд! Я думав, чому так? Не тому, що німці дуже меркантильні. Справа зокрема у тім, що без контракту ти тут не зможеш нічого провести по бухгалтерії. Навіть якщо ти пишеш «просто так», все одно має бути договір, де це буде прописано. Щоправда, «порожній» контракт у Німеччині виглядатиме підозріло. Жодна податкова у такий контракт не повірить. 

Ми ж поки що безкінечно далекі від цього. Звичайно, нам не треба копіювати чиюсь систему, а вибудовувати свою, відповідно до наших реалій, де — я впевнений — держава не повинна тримати монополію на фінансування всієї культури в країні. Але треба теж розуміти, що Європа йшла до поточної ситуації дуже довго. Одному з найбільших і найстаріших колективів Німеччини — Лейпцизькому Ґевандхаусу 230 (!) років… Я веду до того, що не треба думати, які вони круті, а ми нікчеми, ні! Якби на Заході йшли таким шляхом як ми, це теж не було би швидко. Це взагалі непорівнювана ситуація. Просто маємо усвідомлювати, що це дуже довга історія, і, попри все, ми повинні продовжувати робити цю роботу. 

Іван Небесний

Я не думаю, що пропозиція написання твору композиторові/ці, що обумовлена виплатою гонорару, зараз для українських державних інституцій рідкісне явище. Знаю багато випадків замовлень творів за гроші українським композиторам/кам від різних державних інституцій протягом концертного сезону 2023/2024. Принаймні зі мною особисто на даний час підписано п’ять договорів про нові твори на період до 2026 року. Усі п’ятеро замовників — українські державні інституції. Це Національний президентський оркестр, Київська опера для дітей та юнацтва, Одеська опера, Київський національний театр оперети, Львівська опера. І в кожному договорі передбачена виплата авторського гонорару за створення музики і роялті за виконання. 

Іван Небесний

Якщо виконується вже написаний твір, то установи на кшталт театрів, телеканалів, інтернет-ресурсів, радіо, філармоній чи інших концертних залів в договорі передбачають виплату роялті композиторам/кам або їхнім нащадкам у певних процентах від суми збору за одне виконання твору. Якщо це некомерційне чи благодійне виконання, то композитор/ка також підписує договір з вищевказаними установами, де відмовляється від фінансових претензій. Тому, на мою думку, зараз у відносинах між композиторами/ками та державними інституціями, які виконують їхню музику, більш-менш все налагоджено. 

Інша справа, що композитор/ка, аналогічно до інших професій, мусить створити собі портфоліо, добре орієнтуватись на музичному ринку, щоб знати де і кому запропонувати свої послуги, мусить набути таку репутацію, яка би дозволяла йому/їй отримувати замовлення на написання нових творів і досягти такого рівня гонорарів та відрахувань за виконання музики, який би був достатній для прожиття. 

Щодо Львівської філармонії та оркестру «ІNSO-Львів». У Львівській філармонії уже давно існує традиція замовлення творів українським композиторам/кам. Принаймні за час існування фестивалю сучасної музики «Контрасти» практично кожного року замовлялися декілька творів різних жанрів для виконання на концертах фестивалю. Кошти на виплату гонорарів регулярно закладалися у кошторис і виплачувалися під час проведення фестивалю. З часом окремі колективи Львівської філармонії теж почали замовляти композиторам/кам нові твори для своїх проєктів. 

У більшості випадків такі замовлення бувають двох типів. Перший — коли колектив для комерційного успіху свого проєкту замовляє композиторові/ці новий твір чи редакцію вже існуючого твору під конкретний склад у конкретній стилістиці, яка не може бути змінена на розсуд композитора/ки. Тут автор/ка мусить вибирати: або погодитись, отримати гарантію виплати гонорару, але виконувати побажання замовника, навіть якщо це суперечить його/її творчим принципам, або відмовитись і шукати можливості заробітку в іншому місці. 

Другий варіант — це коли колектив заради придбання прав на виконання замовляє композиторові/ці новий твір без будь-яких обмежень щодо ідеї чи стилістики. Звичайно, для композитора/ки такий варіант є найкращим, оскільки він є абсолютно вільним у своїй роботі. 

У моєму випадку стосунків із Львівською філармонією та оркестром «INSO-Львів» об’єдналися два варіанти. Рік тому директорка оркестру Іоланта Пришляк запропонувала мені протягом року написати два твори для цього оркестру. 

Історія написання першого твору пов’язана з тим, що у репертуарі «INSO-Львів» є мій твір «Різдвяні симфонізми» на теми українських колядок і щедрівок, який регулярно виконується оркестром в різдвяно-новорічний період. Тривалість цього твору 35 хвилин, це одне відділення концерту, тобто зазвичай із цим твором виконуються інші твори на різдвяну тематику. Досвід різдвяних концертів «INSO-Львів» показав, що задля комерційного успіху було би добре створити ще один твір на теми світових колядок, щоб разом із «Різдвяними симфонізмами» об’єднати в один проєкт і презентувати на українських та закордонних різдвяних концертах оркестру. Так з’явився твір під назвою «Різдвяні фантазії». 

Історія написання іншого твору — це типовий приклад другого варіанту замовлення. Дирекція «INSO-Львів» запропонувала мені написати твір на власний розсуд для виконання оркестром у сезоні 2024/2025. Єдине побажання, щоб тематика твору була пов’язана з сьогоденням, бажано із подіями війни в Україні. Так виник твір під назвою «…дорогою до небес…» для фортепіано та симфонічного оркестру. Це не є фортепіанний концерт як жанр, просто, на мою думку, даний склад найбільше підходить для висвітлення ідей, які закладені у цьому творі. 

Замість висновку 

Тож відповідь на поставлене на початку статті питання «композиція: професія чи хобі?» напевно у кожного буде своя. Але що точно потрібно визнати — це (не) початий край роботи у сфері композиторських замовлень і не лише задля формування власне системи. Завдяки цьому українські композитори та композиторки зможуть не лише гідно представляти свою творчість, але й гідно жити у власній країні. І, звичайно, таких ініціатив, як в оркестру «INSO-Львів», повинно бути в рази більше. 

 


Читайте також:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *