Ізраїльський диригент Гаддіель Домброунер: У важкі часи найлегше сидіти перед телевізором і бездіяти

Гаддіель Домброунер — франко-ізраїльський диригент, лауреат багатьох нагород на міжнародних конкурсах. Серед них — І премія на 2-му конкурсі диригентів імені Кусевицького (2022), І премія та премія оркестру на 3-му конкурсі диригентів імені Турчака (2017), ІІІ премія на «Конкурсі диригентів опери «Блакитний Дунай» (2017). 2021) та І премія на Афінському майстер-класі та конкурсі (2021). Гаддіель є головним запрошеним диригентом Міжнародної філармонії Куньміна (Китай) та постійним диригентом літнього фестивалю “Vivace!”.

У грудні цьогоріч він приїхав до України, щоб разом з оркестром INSO Львівської філармонії виконати програму з творів його улюблених композиторів. Ми поговорили про кредо Гаддіеля в професії диригента.

— Згадаймо Київський конкурс диригентів імені Стефана Турчака у 2017 році. Присутні розповідали, що ви завжди починали роботу з оркестром з фраз, які змушували музикантів посміхатися і жваво реагувати на ваші жести. Цей підхід дивує дужче, якщо зауважити, що за правилами на роботу з оркестром було 15 хвилин. Що ви говорили?

— Просто звертався українською. Здається, у першому раунді я сказав їм: «Мене звуть Гаддіель, і я дуже радий бути тут». І щоразу це була коротка фраза українською мовою, щоб дати музикантам зрозуміти, що ми маємо перестати сприймати все надто серйозно і повеселитися. Гадаю, вони оцінили.

— Поділіться, як ви налагоджуєте контакт з музикантами з перших репетицій?

— Я одразу берусь до роботи. Не тільки під час конкурсів. Музиканти тут, щоб працювати, і їхній час важливий. Зазвичай у мене є день, щоб відвідати місто, міста завжди гарні, а люди в них привітні, про що я й кажу. Але я мав нагоду спостерігати перші репетиції кількох диригентів, і вони іноді розмовляли хвилин п’ять. 

Натомість я ніколи не говорю більше 15 секунд. Завжди є чим зайнятись. І оркестр одразу розуміє: «справа не в його престижі, а в роботі й програмі».

— Яка робота відбувається поза сценою? Як ви працюєте з партитурою, які етапи проходить перед тим, як вийти на сцену з музикантами?

— Це дуже особисте і залежить від того, на чому вміє грати кожен диригент. Я граю на деревʼяних духових. І через моє французьке походження я почав займатися сольфеджіо рано, приблизно у 5 чи 6 років. Тож для мене спів, дихання важливі. Але, наприклад, якби я був струнником, я б відразу почав з’ясовувати штрихи і так далі. Якби я був піаністом, то, можливо, зіграв би всю партитуру… Але я обираю насамперед проспівувати її.

Потім я зазвичай аналізую твір. Не граю кожну ноту. Для мене це не так важливо, як розуміти гармонію, особливі акорди чи фрази. Вся справа полягає у фразуванні, та у розуміння, яка оркестрова група важлива, а яка ні.

Мені подобається давати виконавцям можливість самим розібратися. Іноді я можу допомогти, якщо маю інше уявлення про виконання. Або ж якщо у них є запитання. Але здебільшого, у 90% випадків, якщо ви просто зіграєте суперечливий момент ще раз, музиканти все владнають самостійно, і вам не потрібно сильно втручатися. Тому для мене не так важливо з’ясувати кожну деталь, як зрозуміти гармонію, те, як твориться форма і яким має бути баланс у певних місцях.

— В Україні підростає покоління молодих перспективних диригентів. Тож ми зараз наче говоримо про певний перелік правил для них.

— Я ще не «дуже старий майстер», і теж щоразу вчуся. Вчаться ж на тому, чого не зробили. З кожним проєктом вдається краще й швидше працювати з партитурою. Це довгий процес.

— А що є найефективнішою формою навчання для диригента? Розкажіть про свій досвід навчання в Клівленді.

— Єдиний спосіб вивчитися на диригента — це працювати з оркестром. Іншого шляху немає. Тому цей досвід отримати дуже важко. Але оркестр не обов’язково має бути повним філармонічним складом. Перед вами для навчання можуть стати четверо струнників і п’ять духовиків, які гратимуть свої партії. Два роки в Клівленді були продуктивними, тому що ми проводили багато часу з оркестром: від струнних квінтетів до камерного оркестру, від маленького камерного оркестру до повного філармонійного… Щотижня ми тренували свій слух.

Репетиції дуже важливі. Ви повинні мати чітке уявлення про загальне звучання, що сказати оркестрантам, як виправити їх, що також пов’язано з вашим вивченням партитури.

— У вашій навчальній програмі переважали класико-романтичні твори чи була й сучасна музика?

— Всього потроху. В Єрусалимській академії музики дидактика відігравала важливу роль, тож мій учитель одразу пропонував твори з ранніх періодів, щоб випрацювати мою техніку та зробити її якомога яснішою. Моцарт, Бетховен і Шуберт, потім ми нарешті дістались до Малера, Бартока. Мій бакалаврат ми завершили з творами Дебюссі.

Але в Клівленді я диригував й новими сучасними творами композиторів-студентів. Хоч з моїм викладачем ми проходили й інші періоди.

— І зараз ви працюєте і як симфонічний, і як оперний диригент?

— Мій перший досвід диригування оперою стався у 2014 році — досі я ніколи не займався цим. Однак опера стала важливою частиною моєї діяльності після навчання на курсі фантастичного викладача Мауріціо Арени в італійському місті Орвієто. 

Мій шлях дещо інший. Якщо ви є піаністом і хочете диригувати, то в Німеччині, наприклад, необхідно влаштуватися в оперний театр, і день за днем грати всі опери.

— А чим опера й симфонія відрізняються в роботі диригента? 

— Коли диригуєш симфонією, то зазвичай не буває сюрпризів. Відіграли від початку до кінця, і все. А щодо опери — все залежить від проєкту. У вас є місяць роботи спільної роботи всім складом, тож ви все починаєте з нуля. Проте інколи вам можуть сказати: «Станете за пульт сьогодні?», — і ви вже диригуєте «Травіату» в той же вечір.

Через дію та режисуру треба бути готовим до всього. Виконавці можуть заспівати повільніше або швидше, це постійний виклик для диригента. І ви повинні навчитися зупинятися в якийсь момент і повертатися до темпу.

Крім того, те, що ви знаходитесь всередині оркестрової ями вкрай впливає на звук, який долинає до вас. Коли ви з оркестром на сцені — всіх же чути майже однаково. Тому опера — це великий, але водночас дуже захопливий виклик.

— Ви не припускали, що будете займатися, наприклад, тільки оперним диригуванням чи тільки симфонічним?

— Я не хочу себе обмежувати. Я люблю Пуччіні, Верді, навіть Дворжака, опери Моцарта… Але для мене симфонії та акомпанування солістам – це теж дуже весело. Мені подобаються обидва варіанти.

— А як щодо диригування сучасними творами для малих ансамблів? 

— На цей момент я намагаюся закінчити вивчення творів Дворжака, Малера і так далі. Я знаю, що серед сучасних творів є багато, над якими я б із задоволенням працював. Це стосується не Стравінського, наприклад, а, другої половини ХХ століття, зокрема Лютославського і Лігеті, але бути терплячим — це частина процесу.

Така робота вимагає значно більше уваги та розуміння музики. І тоді я відчую, що справді можу висловлювати свою думку про такі твори та матиму кращі знання. Ясна річ, я виконував багато сучасних композицій і раніше. Серед останніх — «Нотації» Булеза, просто божевільний твір.

І я завжди радий, якщо в оркестру є твір на замовлення, який вони хочуть виконати. Але поки я зосереджуюсь на стандартному репертуарі.

— Так як ми підійшли до сучасного репертуару, то настав час тих записів музики українських композиторів, які я надіслала вам для слухання напередодні.

— Почнімо з найстаршого композитора Козаренка, який, я так розумію, не так давно помер. Я зауважив, що з Луньовим вони майже ровесники. Але дивовижно, наскільки ці два композитори абсолютно різні у своєму ставленні до музики. Твір “Concerto Rutheno” досить давній.

Мені він нагадує клезмерське танго з дуже простих мелодій… Виходить мікс із сучасною музикою. Крім того, це трохи нагадує мені й concerto rustico, щось польове, що походить від музики селян. Ця композиція мені дуже імпонує. Дуже гарна робота.