Відомий польський диригент Вінсент Козловський цьогоріч став запрошеним диригентом двох масштабних фестивалів — польської «Варшавської осені» та українських «Контрастів». Відкриття першого з успіхом відбулось 17 вересня, але вже незабаром музична громадськість зможе почути диригента на українських концертах 7 та 10 жовтня.
Рік тому ми з вами спілкувались і ви назвали концерт-закриття «Контрастів» найкращим у своєму житті. Це був чудовий концерт. Що змінилось відтоді?
Це провокативне питання… Я стараюся жити й працювати так, щоб кожен концерт проходив на найліпшому рівні. Кожного разу віддаю 150 відсотків можливого, хочу зробити кожен раз кращим із життя мого, життя виконавського і слухацького. Може, це банально, але моя відповідальність — ставитись до кожного наступного твору, як до найкращого у світі та мого улюбленого.
Однак сказати, який концерт був «найкращим», оскільки ми говоримо про мистецтво — «виміряти» образи Ван Гога чи Модільяні як на спортивних змаганнях, — неможливо. Бела Барток казав, що змагання — «для коней». Вважаю, що кожен з нас може дозволити собі глибше сприйняття мистецтва та розумну дискусію про нього.
«Коли беру новий твір у свої руки, я стаю мандрівником до незнаної країни»
Ви виконуєте музику різних стилів. Сучасну виділяєте для себе?
Сучасна музика — це місія, і доля сучасного артиста — займатися нею. Так, щоб вона рухала цю сферу, була актуальна і якісна, аби це не був маргінес, а звична частина. Нею я займався з дитинства, першого класу музичної школи та до цієї пори стараюся пізнавати її нову, але не тільки найновішу, а й, наприклад, Лютославського. Я відчуваю, що маю чого додати від себе у ній.
Які ваші критерії підбору творів в репертуар?
Я з величезною повагою щораз підходжу до таких справ. В наш час є багато виконань, диригентів, виконавців на всіляких інструментах, але це часто дає багато шуму і мало сенсу. Я звертаюсь до творів нових, новітніх та прагну досліджувати їх, ставати поінформованим про стилістику, техніку музикологічно.
Знання дають можливість проникнути «в шкіру» композитора, знайти паралелі в його історії та витлумачити їх. Пізніше я перекладаю ці знання на суто музичні якості. Тоді інтерпретація стає не тільки достовірною, але й особистою, глибшою.
Також артисту потрібно відчувати себе в обраному стилі, як риба в воді. Тоді він свою частинку інтерпретації віддає, і виходить змістовне та глибоке виконання. Так було з проєктом рік тому, «Метаморфозами», так в мене було минулого сезону, серед інших, з Гайдном.
Мова нової музики — космополітична. Це завжди пригода. Коли я беру новий твір у свої руки, я стаю мандрівником до незнаної країни, досліджую її флору, фауну… Або ця країна може бути відома мені, але в інших контекстах: інші температури, гори, рівнини чи дерева. Знайомство з новою композицією — як пізнання нової людини.
А ви дотримуєтесь тієї думки що композиторський твір оживає з виконанням, чи він народжується в авторському середовищі й потім «виходить» на сцену?
Це давня академічна дискусія. Насправді сучасний твір більше залежить від сфери концептуальної, тонкощів запису, тому що кількість інформації у творах набагато більша. Результат звуку потрібно прорахувати. Композитор це робить, а наша виконавська майстерність є в тім, щоб зрозуміти його інтенцію, і твір зазвучав так, як композитор хотів.
Музика є мистецтвом мірил. Твір починається і мусить закінчитися. Він існує стільки часу, стільки звучить, і тільки тоді ми можемо пережити його. Тому важливо чути музику наживо, бо це есенція мистецтва. Музика дає нам найкращу і найсильнішу можливість відчувати життя тут і зараз.
Що є однією з найважливіших речей у самому відкритті нового твору? Який вклад диригента та оркестрантів?
Це партнерська робота. Диригент має знати, як скласти докупи новий твір, побачити у ньому необхідні сенси. У новій музиці буває багато яскравих ефектів. Композиція не знана, а диригент як «режисер нової постановки» допомагає музикантам зрозуміти ціле і досягти його повного вираження. Їхнє завдання уже — відточувати свою звукову майстерність, але також після пояснення диригента мають інтелектуально зрозуміти, для чого це робити. Диригент може підказати, створити оптимальні умови, але сам він не грає і музикантам за реалізацію виконання належить слава більша, ніж диригенту.
Майданчики сучасної музики, фестивалі — це рушійна сила мистецтва? Яка їхня роль?
Вже віддавна існує так звана festival music. Єжи Вальдорф (Jerzy Waldorff) якось говорив про те, що твір часто грають тільки на фестивалі, і потім він перестає функціонувати в музичному житті, а інші твори, «фестивальні стандарти» виконуються знову і знову всюди (наприклад, Дев’яту симфонію Дворжака можна відтворити кілька разів протягом одного вихідного дня в одному місті). Принципи цього життя загалом є дуже складними. Слухачі очікують конкретних програм.
Фестиваль нової музики — як Ватикан для вірянина, але також і гарне місце для невіруючих туристів. «Нормальний» меломан, слухач класичної музики прийде з цікавості, розширити свій кругозір. В коло слухачів входять також композитори, виконавці, музикознавці. На концерті музики сучасної простіше зустріти відомого художника. Тобто є така елітарна частина, і промоція фестивалю може також наблизити нових слухачів своїми атракційними програмами.
Хіба це не проблема, що музикантів слухають самі музиканти?
Не тільки. Для музикантів та художників ця нова музика може бути незрозуміла, проте вони приходять, і повинні дізнаватися про сучасну художню реальність. Кожна людина потребує освіти, розпізнавання нових речей і трендів, вартує бути свідомим учасником / творцем сучасної культури. Наприклад, на такий концерт фестивалю прийде відомий музикант, який не грає багато сучасної музики, і потім, може, візьме її у свій репертуар під час стандартного філармонійного речиталю. Це не так просто: «музиканти ходять на музикантів». На елітарність ніколи не було багато попиту.
Роль фестивалів є істотна через те, що це компендіум, площа для артистів з можливостями виконання. Бо де ще авангардовому композитору презентувати себе, як не на фестивалі музики сучасної? Йому було б теж дуже важко здійснити власний концерт. Саме на фестивалі він найбільше зацікавить своєю творчістю і покажеться сам в контексті інших нових композицій. І такі фестивалі, як «Контрасти» чи «Варшавська осінь» мають свою історію та свою марку, є дуже добрим подіумом, щоб показати творчість. Це джерело музичної культури.
У цьому році ви диригували інавгураційним концертом фестивалю «Варшавська осінь», і будете диригувати на Закритті «Контрастів». Що спільного між ними? Ви як резидент обох масштабних подій точно склали свою думку.
Подібних речей є дуже багато. Це обидва дуже відомі фестивалі, які регулярно відбуваються багато років. В їхніх країнах завдяки цьому відбуваються суттєві зміни. «Контрасти» для України й не тільки — дуже важливі. «Варшавська осінь» — з всієї Польщі та не тільки люди з’їжджаються слухати концерти.
Кожного року фестивалі обирають актуальну головну думку, тему. Цього разу в Варшавської осені це була «імерсія», в «Контрастів» буде — past-moderne / post-moderne. Вони впливають на програмування концертів. Обидва фестивалі стараються робити так, щоб проводити настрій, ідею через кожну подію та досліджувати її. Розмовляти на цю тему, зустрічатись з композиторами, підіймати ці топіки, як на конференціях. Сама музика, врешті, без пояснення — якщо програма має належну структуру — може рухатись, показувати різні сторони, поглиблювати та «опрацьовувати» найвищі ідеї.
Третє спільне — це багато прем’єр, національних та світових. Це особлива гордість, бо це значить що фестиваль живе і дає кошти на реалізацію нових композицій творців. На жаль, приватні інвестори в наших країнах не підтримують нову музику, що є ознакою їхнього незнання. Патронаж приватного сектору та неурядових організацій має вирішальне значення — інвестори повинні розуміти, що, підтримуючи найновішу креативність, вони демонструють свій бренд у світлі чистих інновацій, незвичайних рішень та піднесеної естетики. Просування цих подій піде на користь усім, хто займається високим мистецтвом.
Ще подібне, що фестивалі міжнародні. Не тільки у своєму «варяться», а відбуваються на міжнародній платформі. Виконавці, композитори та слухачі з закордону приїжджають, це очевидно допомагає пізнати культуру інших країн. Побачити наше відношення до своєї культури та її цінність.
Розкажіть про концерти з вашою участю на «Контрастах» цього року. Вони відбудуться 7 та 10 жовтня.
«Меланхолійна кантата на честь львівського Моцарта» у програмі 7 жовтня — це справжній постмодерн. Як сказав композитор Богдан Сегін, «Я не міг в XXI столітті серйозно написати кантату». Це гра. Не можна свідомо назвати твір кантатою, коли ми знаємо, що то була барокова ужиткова форма з іншими функціями. Він зробив певну музичну компіляцію, Остап Сливинський створив свій текст, і використав замітки з щоденників Франца Ксавера Моцарта. Функція «Меланхолійної кантати» — через музику познайомити із творчістю і долею Моцарта. Мені дуже імпонує письмо Богдана, бо у нього є дар вжити саме те, що потрібно. Це, мабуть, дивно звучить. Але я є адептом «школи» Лютославського, який казав, що композиція — це «наука елімінацій». Відсікання всього непотрібного. Богдан справжній майстер у цій справі (і не тільки в цій!).
«Одне з найбільших досягнень Фестивалю: музиканти тут дбають про музику»
Цікаво, що на Закритті Фестивалю буде звучати твір переможця Всеукраїнського композиторського конкурсу імені Мирослава Скорика. Ви теж композитор і член журі. Як відбувався Конкурс? Яка програма Закриття?
Ідея така, щоб під час Фестивалю виконати музику всіх членів журі-композиторів. Це дуже цікава і відповідальна справа, цінна особливість, бо слухачі та учасники знатимуть, хто оцінює. Це серйозні митці. Єжи Корновіч — артдиректор Варшавської осені, дуже відомий автор. Він створив оркестрову версію твору Вітольда Лютославського Subito для скрипки з фортепіано, тож можна буде побачити, як композитор бере «в руки» музику іншого композитора.
Також Олександр Щетинський — в 1995 році він виграв II премію Конкурсу Лютославського з Флейтовим концертом, прем’єра якого тільки зараз відбудеться в Україні. Щетинський надзвичайно сильний автор, думаю, ваша композиторська зірка. Але це насправді не тільки український, а і європейський топ.
У концерті буде два солісти: український флейтист Роман Ієвський та польська скрипалька Анна Корновіч. Звучатиме Divertimento француза П’єра Віссмера, і цей твір дасть таку свіжість, наче відкрити вікна на мить після нової музики, дасть шанс перемкнути увагу і вуха. Знаєте, як буває на фестивалях нової музики — кожна композиція дуже серйозна, новаторська і змушує фокусуватись.
Також звучатиме моя «Фанфара», написана на 25 ювілей Фестивалю (коментар з цього приводу тут — Д. С.).
Стосовно твору переможця. Конкурс відбувся правильно, без жодної корупції й особистих бажань. Слава оргкомітету, що ми не знали нічого і голосували таємно.
А як ви оцінюєте загалом композиторську ситуацію?
Голосування уже відбулось. Тільки скажу, що ті п’ять композицій, які отримали найвищі бали, мають дуже цікаві ідеї. 36 творів — це багато й уже певно свідчить про наявність заохочених авторів. Але треба, щоб композитори в Україні шукали самі, не тільки вірили своїм учителям. Вчителі правильні, але у своїй майстерності, не в вашій.
Я дуже радий, що перемогла саме та партитура. Це зрілий композитор, що вміло оперує оркестровим апаратом. Я б дуже хотів, щоб Україна оцінила його, знала, що насправді на наших очах твориться особлива історія. Я думаю, що так, як про Скорика чи Станковича, через 20 років будуть розмовляти про цього композитора. Це невипадково.
Тож чекаємо «Контрастів» і оголошення імен переможців Конкурсу.
Хочу ще сказати, що буде «Ніч Контрастів» і цікавий перформанс біля пам’ятника Моцарту 9 жовтня. Це символічна скульптура у Львові, дуже контроверсійна, так? Хотілося б, щоб це стало традиційним місцем збору мистецького середовища. Будуть також дуже цікаві проєкти зі швейцарською та чеською музикою, абсолютно невідомі в Україні та світі загалом (світові прем’єри), камерні концерти. Рекомендую переглянути програму фестивалю — кожен знайде щось для себе, і навіть якщо піде на якийсь захід — буде дуже позитивно здивований.
А з «Контрастами» я «романсую» третій рік, і, може, це вже не романтика, а щось більше. Це для мене завше важливий і дуже емоційний пункт в сезоні. Я подружився з учасниками, організаторами, виконавцями та публікою. Коли ми творимо і переживаємо на сцені, то і слухач це відчуває. Це, я думаю, є одним з найбільших досягнень Фестивалю: музиканти тут дбають про музику. Цей Міжнародний фестиваль сучасної музики найбільший в Україні. Найважливіша подія і гордість, що я можу бути до неї причетним.
Повний розклад подій фестивалю «Контрасти» (натисніть, щоб збільшити зображення)
Читайте також:
• На Соколиних крилах львівського Алкіда
• Київ Музик Фест-2021 оголосив програму. Розповідаємо про головні події фестивалю
• Сьомі Дні української музики в Варшаві. Діалог на рівні високих матерій