Зі спогадів лібретиста Василя Довжика: «На другому поверсі Великого залу Музичної академії в бельетажі я знайшов собі місце, послухав із задоволенням, ось уже музика й дія начебто закінчилися. Раптом чую: внизу в партері хтось дверима — хрясь, потім ще одними дверима — хрясь. Несподівано на другому поверсі двері гучно відчиняються: заходять санітари в білих халатах і стають, як фашисти чи кадебісти в кіно. Тиша в залі. Потім — дикий регіт. Я його ніколи не забуду, ми ніби опинилися в дурдомі».
1 — Лікарня
Володимир Зубицький — чемпіон світу! Так, видатний український композитор та виконавець є лауреатом І премії Міжнародного конкурсу баяністів та акордеоністів «Кубок світу», який надає таке почесне звання. Попри недостатнє визнання в Україні, під його патронатом в Італії проводяться два міжнародні конкурси баяністів і акордеоністів — «Конкурс міста Монтезе» та «Премія міста Ланчано».
Ще у 1980-х в анкетній рубриці «Слово молодим» композитор декларує: «Я переконаний, що композитор може і повинен претендувати на роль володаря дум в сучасному суспільстві».
Серед творів у його авторському доробку — 3 опери, 2 балети, 7 симфоній, 5 концертів для соло інструментів з оркестром, багато камерних творів для різних складів інструментів, хорів та джазових композицій. Поки, на жаль, це не є приводом для цілеспрямованих досліджень його творчості та, таким чином, не призводить до усвідомлення значення постаті автора у сучасному українському академічному середовищі.
2 — Палата №6
Опера «Палата №6» написана за однойменною повістю А. П. Чехова (1892). До 1960-х років жоден оперний театр України не має в репертуарі творів за чехівським першоджерелом, аж доки не з’являються «Вірочка» Юрія Іщенка, «Ведмідь» та “Пропозиція” Леоніда Грабовського. Попри можливу прив’язаність до певних дат чи подій — а саме чехівського ювілею, українська опера переживала підйом. І підтверджує це, зокрема, розмаїття сюжетів — поряд з психологізмом драм Чехова, існували ліричні опери Віталія Кирейка, Віталія Губаренка, опера Зубицького «Чумацькі пісні», написана на народні теми та опера монументально-романтичного жанру «Богдан Хмельницький» Костянтина Данькевича. І на фоні традиційних тогочасних великих опер, написаних в «БСС» («большой советский стиль»), виникає камерний твір Зубицького — «Палата №6».
Ставити масштабні опери та використовувати радянський ресурс дозволено було не всім, часто камерність творів була зумовлена бажанням авторів почути оперу бодай якимсь чином. Пізніше Іщенко знову звертається до творчості Чехова та пише оперу «Дядя Ваня» — виконання якої розраховано на два вечори. Тому Зубицький зауважує: «Поставити — дуже важка річ. Фактично планувалось, що от половина концерту одна опера, а друга половина — друга. Бо на ті часи розраховувати, що тобі дадуть два вечори для концертів…»
3 — Лікарня
На одній із зустрічей зі студентами декілька років тому Володимир Зубицький назвав свою оперою «молодіжною». Тим більше примітно, що до непростої тематики звертається досить молодий композитор, тільки-но завершивши навчання в консерваторії. Він говорить про сучасність: з потрясінням відкриваючи її для себе, і звідси й постає особлива насиченість характерів опери, і багатовимірність прочитання екзистенційних проблем персонажів у світі ницості та свавілля.
Дуже багато Чехова читав. Часи були препогані, я був під ковпаком КДБ, 7 років невиїзний (після приїзду із Гельсінкі — Д. С.). Я просто сприймав на себе, як то бути ворогом народу. В той час вирішив написати оперу, як супротив всього, і слава Богу, що мене зрозумів режисер, поставив її в тому дусі. Цікавими вийшли прямі алюзії. Через 20 років, але я радий, що її поставили.
Василь Довжик згадує, що і за СРСР, «і тепер, коли ми пережили часи українського президента Кучми, коли наприкінці його правління не було свободи навіть на радіо: і теми нав’язували, і самоцензура лячно спрацьовувала», постановка опери була неможлива. Але «є глуха класика, і є дзвінка класика: вона тим дивна, що актуальна, дієва».
Не просто дієва, а й вписана в тенденцію експресіоністичної спрямованості опер європейської традиції, бодай і з запізненням на півстоліття… Серед опер-попередниць «Палати №6» можемо назвати «Воццек» Альбана Берга, «Стрибок через тінь» Ернста Кшенека та «Ніс» Дмитра Шостаковича.
4 — Міська управа
Із спогадів В. Довжика: Викликають мене до секретаря парткому Спілки письменників України, він тоді носив кашкетик Леніна, курив люлечку Сталіна і вітався рукою, як на плакаті «Верной дорогой идёте, товарищи».
— Що ви тут написали до 60-річчя СРСР? — перед ним якийсь папір лежить, певно донос. Він по ньому читає: «Володимир Зубицький… а як його по батькові?» Кажу: «Данилович». (Син знаменитого лікаря-травозная). «Отже, ви написали “Палату №6”? Кажу: «“Палату №6” написав Чехов». «Але тут сказано: “Лібретист Василь Довжик. Ви хотіли сказати з композитором, що СРСР — це дурдом?”
“Та ні, — кажу, — Господь з Вами”. А сам бачу, що він хоче мене врятувати.
Врятував він так: «Забери у Зубицького лібрето». Я знав, що Зубицькому і без того несолодко, і мені самому хотілось його захистити, тобто настав момент кругової поруки. Приходжу до Зубицького і кажу: «Дай мені один примірник лібрето». Я знав, що в нього їх кілька, на машинці друкував. Він дав. Приніс я лібрето до Спілки письменників, очікую. Тиждень мене ніхто не питає, думаю, може, забули, а сам переконаний: формально я ж забрав лібрето! Та ось мене перестріває той самий чоловік у кашкеті з люлькою і питає: «Ну що, забрав?» Кажу: «Забрав», і тихіше додав: «Один примірник (за психологією западає в пам’ять перше слово, друге — не чують). Показати?» «Ні, не треба».
5 — Квартира Андрія Юхимовича
Зубицького помічають: він гастролює по Радянському Союзу; його виконують: але дуже вибірково. Поряд з Зубицьким відомим був і Зубицький, знаний вузькому колу колег зі Спілки композиторів… Для Музичного театру Бориса Покровського він пише дві різні за жанрами камерні опери, «Палату №6» — психологічну драму та «Треті півні» — маленьку комічну оперу. Побачити опери «у світлі рампи» тоді не вдалось — радянський час не сприяв молодим авторам в постановці небажаних за тематикою творів. «Та коли до Москви повіз, йому сказали: «Голубчику, на носі 60-річчя СРСР, треба було щось про Леніна написати…»
«Тоді таке побажання не виглядало смішним…», — підтверджує лібретист.
6 — Палата №6
Окреслення композитором жанру опери вимагало камерного втілення: «…для «Палати №6» великий зал і не потрібний, у великому залі вона не вражає слухачів так сильно, як в малому».
Були виконавці, хотіли ставити… Показав її на худраді, сказали: «Добре, все нормально», але часи були дуже жорстокі. Коли Покровського погнали з Большого театру, були проблеми. Врешті-решт, коли я його зустрів, він сказав: «Пиши про комуністичну партію і не думай ні про що інше!» і на тому закінчилось: я забрав свої опери звідти. Думав, що більше їх не побачу. Але поставили «Палату» в Оперній студії, тоді я був дуже щасливий.
Очевидці єдиної постановки (режисер Олександр Сенько) у Національній музичній академії П. І. Чайковського згадують: «в день цієї вистави коридорами Академії блукали люди в білих халатах і пропонували випити незрозумілої білої речовини. Всі були дуже збуджені та подивовані цією подією».
В опері 6 картин, і їхніми назвами позначені підзаголовки цієї статті. Не для того, щоб ви були «збуджені чи подивовані», а для питання, що на поверхні: яке місце українській музиці у відміряній нам сучасності? Де ми зараз: в лікарні чи в палаті? Може, у шпиталі з безліччю ширм, на яких позолотою світяться показні регалії, а в високих кабінетах вирішуються долі чергового звання та ярлика? А чи в палаті — стадії безтурботного примирення та глумливої байдужості до таємниць? Пригадуєте міську управу — центр управління холодною реальністю, чи приватну квартиру? У який з моментів вас можуть оголосити ворогом і вмостити в комфортне крісло-гойдалку? Хворий світ чи проблеми надто чутливої свідомості — сучасність не змінилась вдосталь. Її віддзеркалення – у як ніколи актуальній «Палаті»…