Створюється враження, ніби у 2024 році українські мистецькі установи, музичні колективи та окремі виконавці дещо оговталися від потрясіння, яке принесло повномасштабне вторгнення росії. Воно змусило професійну музичну спільноту здійснити тотальну переоцінку цінностей — починаючи зі ставлення до російської культури та закінчуючи екзистенційними питаннями про роль і стан мистецтва в часи війни. Тож, у цьому тексті я пропоную пригадати найяскравіші релізи, які побачили світ минулого року.
Традиційне та сакральне
Протягом останніх кількох років у царині українського фольклору активно працювали учасниці гурту «Вільце». Торік вони оприлюднили записи, зроблені у 2022 році. В альбомі з технічною назвою «Demos 2022» гурт пропонує 11 різножанрових пісень. Найцікавішим видалося те, що кожна з них дозволяє зануритись у музичну традицію різних регіонів України. Слухаючи цей альбом, зверніть увагу на вербальну компоненту, адже виконавиці майстерно наслідують особливості говору і співацької традиції представлених регіонів, чим додають альбому особливої автеничности. Ось, до прикладу, веснянка «Весняночка-паняночка» проспівується з типовим для Полтащини заокругленням звуку, а весільна «Да атдаєш мене мамочка» навпаки — з характерним для Полісся надмірним ущільненням.
У грудні 2024 року «Вільце» презентували ще один альбом — повністю присвячений колядкам і щедрівкам. Його назва — «Вечір свят» — апелює не лише до назви передріздвяного свята, але й до ідеї пережити Різдво, Щедрий вечір та Водохреще у будь-який день — для цього потрібно лише прослухати 40 хвилин музики. Окрім естетичної функції — себто, занурення у святкову атмосферу — цей альбом набуває також просвітницького характеру. Річ у тім, що для когось Різдво було невіддільною частиною сімейних традицій, але для когось — другорядним святом, що ховалося в тіні культивованого совєтською владою Нового року. Тож, зʼявляється чудова нагода якщо не відкрити для себе українське Різдво, то принаймні розширити зимовий репертуар — фактурна простота деяких пісень (наприклад, «Ой у полі кирничка») дозволить стати колядниками людям без жодного музичного досвіду.
Зовсім інший підхід до традиційних пісень чуємо в альбомі «Ukrainian Christmas» («Українське Різдво»), який у грудні 2024 року випустила американська компанія Naxos of America. У ньому скрипалька Соломія Івахів спільно з Академічним симфонічним оркестром Львівської Національної філармонії (диригент — Сергій Хоровець) представила найвідоміші українські колядки та щедрівки. Кожен з творів не лише перенесе вас у безтурботне дитинство, але й відкриє зовсім інший бік улюблених пісень, які завдяки обробці Богдана Кривопуста могли б стати чудовим музичним супроводом для оптимістичного різдвяного фільму або мюзиклу — аналогічно до того, як «Щедрик» Миколи Леонтовича у його англомовному переспіві «Carol of the bells» органічно увійшов до культової американської стрічки «Сам удома».
Разом з актуалізацією традиційної культури у нас постає нагальна потреба у дослідженні свого минулого задля того, аби краще зрозуміти власну ідентичність. Українська музика барокової та класичної доби є одним із головних векторів діяльности Академії давньої музики «Leopolis» та Open Opera Ukraine. Минулого року ці дві організації обʼєдналися через вокальні ансамблі «A сappella Leopolis» та «Partes» та випустили альбом «“Внемлите, людїє”: Рачинський / Березовський». Про цей проєкт ви можете почитати в матеріалах Юлії Бенті та Віталія Вишинського. Цінність альбому зумовлена цілою низкою аспектів: від професійного історично інформованого виконання — до відкриття широкому загалу імені Андрія Рачинського, про якого знали лише вузькопрофільні дослідники.
Модерне
У листопаді минулого року в Музеї Ханенків відбувся концерт-презентація альбому «Спадок». За підтримки грантової програми Per Forma від Kyiv Contemporary Music Days Катерина Левицька (сопрано) та Юлія Ященко (фортепіано) записали десять оригінальних солоспівів українських композиторів/ок та дві обробки народних пісень. Виконавиці звертаються до творчости Лесі Дичко, Левка Колодуба, Марка Кропивницького, Леопольда Ященка та Миколи Стецюна.
Подібний проєкт утілився за кордоном — за підтримки Консерваторії міста Тренто (Італія) український тенор Антон Радченко спільно з італійським піаністом Едоардо Марією Крепальді випустили альбом із виконанням вокального циклу Івана Карабиця «Мати».
Часто трапляється так, що камерно-вокальна творчість композиторів/ок опиняється в тіні монументальних симфонічних або хорових творів. Саме тому ці проєкти допомагають звернути увагу на часом ігноровані твори вже визнаних авторів/ок.
У сфері інструментальної української музики XX-XXI століття також відбулася важлива подія — минулої осені ансамбль «Київська камерата» запустив проєкт «Антологія сучасної української музики». Його мета — оприлюднення численних записів, які колектив зробив раніше та має на меті зробити у майбутньому. Нині на стримінгових платформах доступні Камерна симфонія №3 «Памʼяті Бориса Лятошинського» та Скрипковий концерт Володимира Зубицького, а також камерні симфонії Ігоря Щербакова. Надалі перелік імен та творів розширюватиметься, адже у планах — релізи з композиціями Євгена Станковича, Мирослава Скорика, Валентина Сильвестрова, Олега Киви, Олександра Левковича, Володимира Зубицького та Золтана Алмаші.
Минулого червня в Довженко-Центрі відбувся єдиний за два роки концерт Українського імпровізаційного оркестру, який також став неофіційним святкуванням 10-річчя колективу. Диригент і засновник оркестру Дмитро Радзецький використав для концерту графічну партитуру «Accidentia», створену для першого виступу оркестру у 2014 році. Основна ідея цієї композиції — вільна інтерпретація оркестром заздалегідь підготовлених епізодів, у яких проявляються радикально різні ідеї та техніки імпровізаційної музики. Запис цього концерту покладений в основу однойменного альбому, реліз якого відбувся у грудні.
Електроакустичне
У квітні 2024 року Святослав Луньов презентував альбом «GoryMore». Музика альбому — нарочито кінематографічна. Це не дивно, адже у ньому Луньов відсилає слухача до однієї зі своїх минулих робіт — музики до стрічки «Портрет на тлі гір» режисера Максима Руденка. У 18 треках композитор досліджує різні шумові текстури та просторові ефекти, створюючи дещо холодну та відсторонену атмосферу.
Торік вийшов ще один електроакустичний альбом — «Metanoia» Георгія Потопальського (Ujif_notfound). Під поняттям «матанойя» зазвичай мають на увазі глибоку внутрішню трансформацію. Текст релізу прямо вказує на того, хто повинен був би пройти цю трансформацію через каяття: «той, хто зробив недостатньо, щоб зупинити це», «той, хто мовчки погоджується», «той, хто готовий заради наживи», «той, кого змусили», «той, хто пошкодував у останній момент, але вже пізно» і — нарешті — «той, хто гниє». Звідси — моторошне, хаотичне звучання треків з промовистими назвами, як-от: «Плач миротворця», «Населення Бахмута» і «Я не цікавлюся політикою».
Ще одним експериментальним альбомом, який побачив світ у 2024 році, став «Liebestod» Олексія Шмурака та Олега Шпудейка (Heinali), записаний кілька років тому на лейблі «Kyiv Dispatch». У чотирьох піснях композитори рефлексують про кінець особистих історій у контексті великих подій, тривогу, прагнення близькості та прийняття неминучого. Для цього автори використовують фрагменти з листування Івана Мазепи, вірші Володимира Свідзінського, Інгер Крістенсен і Джона Кітса. У цьому місці повинен бути дисклеймер: у третій пісні — про людину, яка вчинила бійню та тіло якої стало «даром землі» — автори використовують російський переклад вірша данської поетеси.
Яскраві співпраці
Українські виконавці та виконавиці активно займаються промоцією української музики на численних гастролях, чим сприяють поступовому її виходу зі статусу невідомої екзотики. Ще більшою заслугою українських колективів є залучення всесвітньовідомих музикантів і музиканток до спільних проєктів. Минулого року Національний симфонічний оркестр України (диригент — Володимир Сіренко) співпрацював з німецькою віолончелісткою Рафаелою Ґромес.
Після спільного концерту в Києві та великого туру Європою вони записали альбом, до якого увійшли Віолончельний концерт Антоніна Дворжака та твори українських композиторів XX-XXI століття: Валентина Сильвестрова, Ганни Гаврилець, Юрія Шевченка та Степана Чарнецького. Їх обʼєднувала насамперед патріотична ідея, адже українська музика в альбомі була представлена «двома молитвами і двома гімнами», як влучно сформулювала Люба Морозова під час розмови з віолончелісткою. З їхньої бесіди ви зможете більше дізнатися про виникнення ідеї цього проєкту та рефлексії Рафаели Ґомес щодо українського мистецтва.
НСОУ — не єдиний оркестр, який має у своєму творчому активі співпрацю зі світовою зіркою у сфері класичної музики. Торік оркестр INSO-Lviv (диригентка — Даля Стасевська) виступав разом зі скрипалем Джошуа Беллом. Після їхнього благодійного концерту у Варшаві лейбл Pentatone випустив диск із записом центрального твору тієї програми — Концерту для скрипки з оркестром, написаного композитором українського походження Томасом де Гартманом під час Другої світової війни. Тож, актуальність цього твору для нас, на жаль, очевидна. До альбому «Rediscoverd» також увійшов Віолончельний концерт Томаса де Гартмана у виконанні Метта Хаймовіца із Симфонічним оркестром Лейпцизького радіо (диригент — Денніс Рассел Девіс).
Продовжуючи тему львівських колективів, а також іноземних лейблів, слід згадати альбом, який торік вийшов на німецькому лейблі ARS Produktion. Наприкінці минулого року піаністка Віоліна Петриченко презентувала диск з фортепіанними концертами Василя Барвінського та Віктора Косенка, які вона записала спільно з Академічним симфонічним оркестром Львівської Національної філармонії (диригент – Володимир Сивохіп).
Січень 2025
Протягом перших тижнів нового року вже встигло вийти кілька релізів. Це, зокрема, альбом «Арфатектура», у якому арфістка Ярослава Нехляєва та учасники «Київської камерати» презентують арфові твори Клода Дебюссі, Моріса Равеля та менш відомих в українському музичному просторі Жана-Мішеля Дамаза та Марселя Турньє.
А 12 лютого відбувся концерт-презентація альбому «Postponed dreams» з творами, написаними або адаптованими для контрабаса і фортепіано Вільмоша Монтага, Золтана Алмаші, Геннадія Ляшенка, Євгена Стецюка та Андреса Мартіна. Виконавці — український колектив «DuoFormula» у складі піаністки Тетяни Павлічук-Тишкевич та контрабасиста Назарія Стеця.
Яким буде музичний 2025 рік? З упевненістю можна сказати одне — зараз як ніколи ми намагаємось досліджувати самих себе. Ми спостерігаємо, як «твір українського композитора» стає не просто обовʼязковим пунктом для виступу на конкурсі або складання іспиту в консерваторії. Це поняття остаточно виходить за межі примусу, перетворюючись на свідому позицію. Нині українська музика у найрізноманітніших її проявах стала тією константою, яка обʼєднує творчі зусилля українських музикантів та музиканток. Разом з цим, колаборації з іноземними музикантами/ками та записи альбомів закордоном підіймають статус не лише українського мистецтва, але також українських виконавців і виконавиць.
Цей матеріал створено та опубліковано завдяки грантовій підтримці медіа The Claquers від Наукового товариства імені Шевченка в Америці.
Читайте також: