Світ навколо нас деформується і йде тріщинами, мов перегрітий вініл, але саме в цих розломах проростає нова естетика. Ласкаво просимо до нашого кіберпанку. Тут неонові вогні заступає тьмяне світло каганця в поліській хаті, а замість холодного заліза нейроімплантів — традиція, ін’єкційно введена прямо в доріжки Ableton. Проєкт Cmyk став магістральним шлюзом, крізь який у систему вливається оновлений протокол нашої ментальної автономії.
Фундація Cmyk поєднує українську архаїку з експериментальною електронікою — у рейвах, концертах, освітніх проєктах на стику різних видів мистецтва. У лютому завершився другий освітній проєкт від Cmyk для електронних музикантів і музиканток, мета якого — навчити експериментувати з традиційною музикою, інтегруючи її в електроніку. Курс Education 2.0 переріс формат навчання, ставши повноцінною ініціацією. У цьому середовищі стерильний high-tech звук резонує із шорсткою, живою правдою забутих сіл.
Програма відбувалася під керівництвом кураторів: саундпродюсер, мультиінструменталіст Віталій Симоненко відповідав за електронну архітектуру, а фольклористка, керівниця традиційного гурту «ДваТри» Марія Конончук дала змогу глибше зануритись у традицію. Упродовж восьми тижнів курсу 23 учасники й учасниці досліджували Drone-звучання, Glitch-парадигму, слухали лекції про особливості традиційної музики, вчилися етичній роботі з джерелами та проводили записи на сесіях із традиційними виконавцями.
Голос пісенної традиції розкривала дослідниця і виконавиця Надія Ханіс, а етномузикологиня Євгенія Шульга разом із Марією Конончук розбирали «на деталі» інструментальну спадщину. За цифровий бік процесу та складні концепції синтетичного звуку відповідали електронний артист Марк Медвeдєв і бас гітаристка гурту Subscum Нурі Ашурова.
Підсумком стала публічна вечірка-шоукейс. Шестеро активних учасників та учасниць продемонстрували: замість того, щоб застигнути в очікуванні дослідників, архаїка дихає, змінює колір і пульсує в ритмі сучасних сабвуферів.
За кожним із цих звукових ландшафтів стоять конкретні постаті: кожен із них оператор своєї ділянки звукового простору, що працює з частотами, які неможливо заглушити.
Алхімік спокути
Павло Сідаш — людина візуального мистецтва, чий шлях у музику пролягав через болісне подолання постколоніальної травми. До 2022 року він існував у безпечній, але ілюзорній парадигмі «поза політикою», не вбачаючи загрози у споживанні російського контенту. Проте повномасштабна війна і зустріч зі Смиком спровокували швидку трансформацію його ідентичності. Попервах Павло карав себе за відчуття удаваного лицемірства через стрімкість цих змін, але зрештою знайшов опору в культурному спротиві.
Як досвідчений вебдизайнер, він переносить графічні інсайти на звукове полотно, працюючи з музикою як із нашаруванням текстур. Його метод — відмова від жорсткої «квадратності» техно на користь плинних мелодичних ліній та контрольованого хаосу, притаманного традиційній музиці. Віднайшовши ідеальний симбіоз співу та ембієнту, Павло свідомо залишив вокал майже недоторканим. Легке ехо в його фінальній роботі занурює у простір гірських вершин, дозволяючи голосу долати синтетичні бар’єри.
Той, що зазирає в очі русалкам
Для Лесика (Лесь Якимчук) традиція — не екзотичний семпл, а кров, що пульсує в ритмі сільського бубна, на якому він грав ще десятирічним хлопчаком. Маючи режисерську освіту, Лесик радше знімає кіно у вухах слухача, аніж пише треки. Він бачить жінок зі смолоскипами, що босоніж ідуть через ранкову росу виганяти русалок.
Лесик гостро відчуває етичний виклик, розуміючи крихкість матеріалу, який надто легко деформувати або вульгаризувати. Досвід роботи з гуртом «Вільце» викристалізував розуміння русальних пісень як дикої, трайбової містики, далекої від на позір мажорного звучання. Його електронне аранжування слугує інструментом підсилення традиції, філігранним балансом між авторським «я» і тисячолітньою базою. Вслухаючись у фонічні відмінності між співом сільських бабусь та сучасних київських виконавиць, Лесик ретельно реконструює етимологію регіону, дозволяючи першоджерелу вести себе як митця.
Характерник високих частот
Для Іллі Болотова музика — це територія стихійного дослідження, де діджеїнг та джеми стають інструментами пошуку чистої, нерафінованої щирості. Імпульс від Кайї Нащук (однієї із засновниць проєкту) перетворив для нього українську традицію на багатошаровий майданчик для експериментів. Під час шоукейсу Dj ilusha продемонстрував блискавичну реакцію: вловивши розпечену енергію попередніх виступів, він миттєво перекроїв плейлист, замінивши медитативний вступ агресивним ритмічним штурмом.
Цей сет став радикальним маніфестом еклектики, де у єдиному потоці зіткнулися роботи учасників і учасниць курсу, сирі анрелізи кураторів та вітальна сила збірок «Спадок» і «Сестро». Ілля майстерно працював на граничних швидкостях, зшиваючи розрізнені жанри у цілісну оповідь. У контексті проєкту Cmyk його бачення традиції позбавлене упереджень — це жива, пульсуюча мова сучасного танцювального майданчика, яка зберігає свій містичний корінь, але звучить на повну гучність сьогоднішнього дня.
Пряля зажуреного лупу
Іра Гойса прийшла у проєкт з досвідом академічного та народного співу, що триває зі студентських років. Участь у Cmyk Education 2.0 розвинула її зацікавленість авторськими обробками українських пісень. Музика Іри — це перетин вокальної та інструментальної традицій, де меланхолія постає формою глибокої ностальгії.
Через матеріал виконавиця транслює задумливість, приховану у повсякденному житті. Проєкт став способом «відлетіти» в минуле заради розуміння теперішнього. Це інтимний діалог із традицією, де звук є відлунням власного досвіду в загальнонаціональному контексті. Такий підхід доводить: Cmyk — не лише рейв, а й можливість внутрішньої тиші та саморефлексії
Людина Степу в дзеркалі андеграунду
Лєночка (Олена Джуріна) — голос криворізького андеграунду. Її шлях до звуку через візуальне мистецтво став пошуком нових способів мислення, а знайомство із традиційним співом відкрило глибинне розуміння музики. Як людина степу, вона свідомо йде в експеримент із матеріалом інших регіонів, зокрема працюючи із записами капели «Збитень».
Творчий метод Лєночки — це робота з мікроструктурами: в умовах обмежених ресурсів вона вибудовує складне звукове полотно, використовуючи лише один семпл капели. Для неї традиційна культура є природним середовищем, де її ідентичність існує органічно й несуперечливо. У спільноті Cmyk цей зв’язок із корінням стає безпосереднім проживанням спадку, в якому особистий досвід і архаїка звучать суголосно.
Провідник поліського потойбіччя
Саша Саєм володіє глибоко вкоріненим розумінням фольклору. Дідусеві колискові та підліткове захоплення альбомом «Гуляйгород» із «Тартаком» визначили його підхід — свідому роботу з контекстом. Використовуючи поліську русальну пісню «Проведу свою русалочку», він вибудовує нойзові полотна. Ніжні весняні мелодії у нього переплітаються з виючими гітарами та перевантаженими текстурами.
Для Саші русалки постають примарами минулого, духами предків, що забули себе. Ресемплування — основний метод його творчості. Майже всі звуки в треках народжені з традиційного матеріалу скрипки й бубна. Його лайв поєднує мерехтливий ембієнт, жорсткий нойз та пряму бочку, відтворюючи драматичний вайб весільних і прощальних пісень. Енергія фольк-панку та стародавня магія звучать через дисторшн, опромінюючи сучасність фактурами минулого.
Чи може Cmyk стати новою традицією? Чи здатна ця гримуча суміш архаїки та цифрового експерименту перетворитися на сталий код, який ми передамо далі?
Чи вистачить нам сміливості визнати, що цимбали у зв’язці з електронікою і є справжнім обличчям традиції в дзеркалі сучасності?
Cmyk утверджує нову традицію через здатність бути максимально чесним із первісною силою фольклору, яка була самодостатньою задовго до появи перших секвенсорів. Ця сталість тримається на визнанні автентики живим, зухвалим партнером, що володіє власним диким характером і відкидає будь-які спроби приручення. Ми спостерігаємо процес, у якому сучасна електроніка лише відкриває нові шляхи для енергії, що століттями пульсувала в поліських обрядах та степових переспівах. Спадкоємність тут проявляється через спільне проживання містичного досвіду, коли технології стають медіумами для трансляції непідробної, правдивої емоції.
Цей матеріал створено та опубліковано за підтримки Music Export Ukraine, Canada-Ukraine Fund, Aid for Artists.
Читайте також: