Усім знайоме це відчуття, коли після дискусії чи диспуту постфактум усвідомлюєш, що варто було сказати, а що ні, які слід було розставити акценти, на що звернути увагу співрозмовника. Ось і я стикнулася з ним, щойно Стас Невмержицький вимкнув кнопку запису, і моє інтерв’ю, яке я давала для радіо «Ісландія» кілька тижнів тому, перейшло у неформальну дружню бесіду.
Увесь мій досвід і враження від стажування в Метрополітен-опері неможливо було викласти за 45 хв, тому, на мою думку, багато важливих речей не було проговорено, як і не надано відповіді на суперечливі питання, які виникали в нашої культурної спільноти ще від моменту оголошення oпен-коллу. Тому ця стаття має стати важливим доповненням до моєї радіобесіди зі Стасом, яке допоможе скласти повну картину про цей, безперечно, унікальний досвід.
Перш ніж почати, я маю одразу зробити важливий дисклеймер: усе викладене надалі є виключно моїм досвідом і моїм баченням, і може суттєво відрізнятися від досвіду і бачення моїх колег по стажуванню.
«Dear Alina, We are thrilled to offer you an internship with the Metropolitan Opera»
Минуло майже два місяці з моменту мого повернення з Нью-Йорка, а я й досі пам’ятаю ті емоції, які я відчула, коли отримала на електронку листа про перемогу у відборі. Це була середина січня, робота у Львівській опері набирала обертів після різдвяних свят, і я планувала роботу свого відділу як новопризначена керівниця рекламно-інформаційного відділу. Далі був довгий період усвідомлення того, що на мене чекає попереду, потім паніка від того, що робитимуть без мене три місяці мій відділ і моя родина, ну а потім почалася пекельна процедура подання на візу, спогади про яку за обсягом потягнуть на окрему статтю.
Одразу спробую розвіяти першу зрадоньку про відбір, адже багато питань виникало, чому троє з чотирьох відібраних стажерів були зі Львова, а двоє взагалі з однієї інституції, Львівської опери. Я нічого не знаю про те, якими були стадії відбору: чи було попереднє «відсіювання» анкет на рівні Мінкульту або ж всі анкети претендентів було одразу передано до Метрополітен опери.
З нами сконтактували безпосередньо з Мет і призначили онлайн-інтерв’ю. На них (їх було два) нас ретельно розпитували про наш досвід, про поточну роботу. Звісно, знання англійської відігравало ледь не вирішальну роль, адже нею потрібно було володіти на тому рівні, щоб мати повноцінно жити і працювати в англомовному середовищі. Вже познайомившись з іншими колегами по стажуванню я можу впевнено сказати, що цих людей було відібрано недарма, бо всі вони дійсно класні професіонали, і те, що більшість з нас зі Львова — не більше ніж співпадіння. В якості доказу я можу навести той факт, що коли ми на місці спілкувалися з командою театру і людьми, які нас відібрали, вони декілька разів перепитували, з яких ми міст, і щиро дивувалися, що майже всі з одного, тобто ніякої змови, щоб просунути саме львів’ян, не існувало, повірте.
Ще до початку стажування, на етапі підготовки документів і листування з Мет-оперою та компанією “Interexchange”, координаторами нашої програми, я дізналася, що мене було розподілено до артистичного департаменту, у фокусі роботи якого знаходиться артистичний менеджмент і організація репетиційного процесу. І це було першою неприємною несподіванкою для мене, адже моя поточна робота у рекламно-інформаційному відділі Львівської опери жодним чином не пов’язана із артистичним менеджментом, а головною метою цього стажування я на початку вбачала отримання тих знань, які допоможуть мені покращити та полегшити роботу мого перманентно перевантаженого відділу.
Відповідь на це питання, і на багато інших, пов’язаних із розподілом, ми отримали вже на місці, коли побачили повну картину того, як у Мет функціонують інші програми стажування. Вони відбуваються на щорічній основі, і окремо фінансуються різними донорами. Власне до появи української програми їх існувало дві: програма стажування для студентів Академії культурного менеджменту театру «Ла Скала» і програма для американських студентів за підтримки Bank of America. Вони значно триваліші за нашу, і замість трьох місяців тривають майже десять — з вересня по червень включно.
І тут ми підходимо до розвіювання зради №2: чому не було відібрано режисерів, представників виробничих цехів, словом, людей з продакшену. Причина банальна: щорічно кожен департамент Мет-опери заздалегідь виділяє певну кількість місць для майбутніх стажерів відповідно до своїх поточних потреб у робочій силі. Рівень і досвід стажерів щороку плюс-мінус однаковий, як і коло завдань, яких керівники відділів можуть довірити стажеру, щоб не гальмувати шалений темп роботи і не приділяти забагато часу навчанню і контролю майбутніх спеціалістів. Повертаємось до того моменту, що стажування стартує зазвичай в серпні-вересні, а український опен-колл був оголошений на початку листопада. Отже, для українських стажерів «нашкребли» залишки вакантних місць у відділах, які все ще потребували додаткової робочої сили. У відділі продакшну їх елементарно вже не було.
Окремо поговоримо про режисерів. Ми маємо розуміти, що стажування в Мет — це не програма обміну досвідом, це програма стажування для початківців у оперній галузі. Де вам навряд довірять робити щось повністю автономне і самостійне. А тепер давайте візьмемо наших титанів оперної режисури — Оксану Тараненко, Євгена Лавренчука, Іллю Разумейка і Романа Григоріва, Антона Литвинова — і уявимо ситуацію, де їм, замість того, щоб генерувати креатив, потрібно робити якусь допоміжну роботу, дуже часто зовсім не творчу. Наскільки їм потрібно це? Сподіваюсь, вони обов’язково дискутуватимуть про це в коментарях.
Повернемося тепер до розподілу нашої четвірки і причин, з яких мене було відібрано до артистичного, а не медіа чи будь-якого іншого ближчого мені за напрямком діяльності відділу. Загалом для нас знайшлися (або ж були додатково виділені в екстреному режимі) вакантні місця у відділах маркетингу та комунікацій, медіа, генеральному офісі та артистичному. Нагадую, що розподіл до відділів відбувається відповідно до їхніх поточних потреб. Так, до маркетингу та комунікацій було відібрано мого колегу з Львівської опери, фахівця з маркетингу, Андрія Сітарського, бо відділ потребував підсилення саме маркетингової команди. Медіа-департамент потребував цього сезону фахівця, який має досвід в організації оркестрових турів. До чого організація турів до медіа? Хороше питання, чіткої відповіді на яке ми так і не отримали, ну бо так саме цього року зірки склались. Тому медіа департамент забрав з руками й ногами мою чудову колегу Оксану Гіжовську, яка мала відповідний досвід, адже була менеджеркою турів Молодіжного оркестру Оксани Линів (YSOU). Артистичний узяв мене до своїх лав з огляду на увесь мій попередній досвід, який включав декілька років менеджменту та адміністративну роботу.
«Welcome to reality, baby»
І ось, натхненні і сповнені вражень від фантастичного Нью-Йорка, ми розпочали наше тримісячне стажування. І перше, що мене приємно вразило — в Мет дійсно працюють неймовірні люди. За цим прийшло усвідомлення, що всі Метівські масштаби, рівень і престиж — це не лише спонсорські гроші, це невтомна і високоякісно організована та злагоджена робота всіх відділів та команд, які в свою чергу складаються з відданих справі та висококваліфікованих профі.
Атмосфера, в якій я працювала, була казковою. У моєму відділі не існувало жорстких рамок та суворої дисципліни — головним показником був твій результат. Тому не було всіх цих «від 9 до 18, година на обід» і т.д, за який час і з якою кількістю кавабрейків ти здатний виконати поставлені на день задачі — вирішувати тобі. Але одразу скажу, що так було не у всіх відділах.
Тепер поговоримо про суттєву проблему, з якою я особисто зіштовхнулася під час свого стажування, і яка насправді тягне за собою купу претензій та питань до процесу організації цієї програми. Мова йде про невідповідність мого досвіду і кваліфікації тому колу завдань, які я виконувала як стажер (в Мет нас називали інтернами).
Було б наївно думати, що в Мет мене одразу долучать до важливих завдань, і ще наївніше, що мені дадуть очолити команду. Я чудово усвідомлювала, що в Мет я маю фактично почати все з нуля, бо окрім двох людей мене з відділу ніхто не знав — ні моєї освіти, ні досвіду, ні моїх софт та хард скілів. Як і на будь-якій новій роботі, я мала наново вибудовувати довіру до себе людей, з якими я працювала. Це у Львівській опері я могла зайти одразу на менеджерську позицію, а згодом очолити відділ, адже мала певні рекомендації, консерваторську освіту, потужну Чеканівську критичну школу, досвід публікацій і менеджерської роботи. До того ж, погодьтеся, наша мистецька спільнота доволі тісна, і всі один одного знають. Водночас ми всі усвідомлюємо масштаби ринку праці в Штатах і кількість охочих працювати в Мет з усього світу. Тому, так, нам неодноразово натякали, що взагаліт-то ми маємо бути вдячні за будь-яку можливість попрацювати в провідному оперному театрі світу, навіть якщо наша роль там зводитиметься до «принеси-подай».
Тому я не була надто здивована, коли мені почали ставити завдання, які не передбачають самостійних рішень і не вимагають особливих знань і навичок, окрім уважності та терпіння. Просто уявіть будь-яке завдання, яке ви би доручили асистенту з мінімальним досвідом — і зрозумієте, що я робила в Мет. Заповнювала ексель-таблички, упорядковувала документи, вносила дані до таск-менеджерів та crm-систем. Мої куратори погано приховували свою розгубленість і нерозуміння, що робити з моїм досвідом і чим мене завантажити. Тому часто завдання були відвертими спробами хоч чимось мене зайняти, аби я просто гаяла час. Вони чудово розуміли, що ця робота не приносить мені ні задоволення, ні розвитку, і щиро вибачались за те, що просто не мають для мене нічого іншого.
Я терпляче очікувала на якусь динаміку, бо сподівалась, що, демонструючи швидкість і високу якість роботи, я переконаю команду, що мені можна довірити щось більше. Коли програма сягнула екватору, а динаміки не відбулося, я попросила про зустріч зі своїми керівниками — директоркою програми Lindemann Young Artists Development Programm та Laffont Competition Меліссою Вегнер та та директором артистичного департаменту, Майклом Хістоном.
Questions with (no) Answers
Щира розмова з ними і виявила, власне, всі ті проблеми і недоліки програми, які важливо озвучити і виправити для майбутніх українських стажерів, якщо вони будуть. Перше, що вони мені озвучили у відповідь на мої нарікання щодо ходу мого стажування, це те, що загалом поява українських інтернів стала для них несподіванкою, адже була позаплановою. Несподіванкою виявилось і те, що замість студентів-початківців до них завітають вже цілком досвідчені фахівці. Особливостей нашого відбору вони теж не знали, для них ми були такими ж інтернами, як і учасники інших програм.
А тепер подивимось на ситуацію очима керівників департаментів: сезон у розпалі, велетенська машина, якою є Мет, працює повним ходом, команди сформовані, обов’язки всередині чітко розподілені. І тут посеред цього шаленого потоку вам раптом повідомляють, що в команді буде ще один інтерн. Ви погоджуєтесь на це, та чи станете ви зупиняти налагоджений робочий процес, ретельно вивчати профайл українського інтерна і всією командою думати, яку би роботу йому дати, щоб вона відповідала його бекграунду і забезпечила би його професійний розвиток? Звісно, ні. Бо це б означало забрати в команди купу дорогоцінного часу і великий шмат роботи в когось іншого. А американці надзвичайно трепетно ставляться до своїх обов’язків, і віддавати їх частину комусь іншому означає для них ризик втратити свої позиції в команді, адже тиск величезної конкуренції, попри дружню і привітну атмосферу, відчувають всі.
Звідси витікає перше питання до організаторів стажування українців в Мет: чи були вивчені умови інших програм стажування в Мет — на кого вони розраховані, який в них перебіг, що вони дають учасникам? Наступне питання: чи було проговорено з представниками Мет, з якими укладалися домовленості, якими можуть бути особливості українського відбору, і яка ситуація з фахівцями оперної галузі в Україні загалом? А особливості ці полягають в тому, що якщо би опен-колл оголошувався виключно для студентів, як в інших програмах, конкурс просто не відбувся би, бо скільки ми знаємо факультетів культурного менеджменту в Україні? Отож бо. Тож саме дискомунікація між вимогами Мет до стажерів та умовами опен-коллу, який вимагав від нас, окрім знання англійської, досвіду в галузі і вражаючого резюме, і призвела до моїх професійний поневірянь. Бо що мені особисто знадобилося по факту з усього переліку вимог опен-коллу? Лише моя дуже хороша англійська.
Що допомогло би вирішити цю проблему? Чесна і прозора комунікація з учасниками відбору. При чому як з боку Мінкульту, так і з боку Мет. Бо я так само хотіла поставити питання моїм інтерв’юерам з Мет, чому вони не проговорили це зі мною, адже бачили моє резюме і чудово усвідомлювали, що я не зовсім цільова авдиторія цього стажування. Хотіла, але забула. Чи відмовилась би я від участі у відборі та поїздки до NYC, знаючи, що на мене чекає? Звісно, ні! Адже попри всі негативні моменти, це був дійсно унікальний досвід, який я згадуватиму як найкращі три місяці свого життя. Втім, якби я заздалегідь знала, що ця програма буде унікальною (як оголошували в опен-коллі) лише для українців, але не для Мет, і що розподілятимуть нас по відділах не відповідно до наших професійних потреб, а відповідно до робочих потреб Мет, це би значно полегшило моє перебування.
Щоб остаточно модулювати з мінору в мажор, скажу, що після розмови з моїми босами ситуація дещо покращилась. Вони чесно сказали мені, що не можуть запропонувати більш складних завдань, бо це не передбачено їхнім відділом для інтернів. Натомість Майкл Хістон пообіцяв залучити мене до якомога більшої кількості процесів всередині команди, щоб я могла отримати детальніше враження про те, як функціонує артистичний департамент, а також організувати зустрічі із керівниками та командами тих департаментів, які виконують схожу роботу до тієї, яку робить мій рекламно-інформаційний відділ Львівської опери. Майкл дотримав слово, і протягом другої половини стажування я регулярно відвідувала кастинги, репетиції, робочі зустрічі з планування репетиційного процесу, вивчала контракти солістів, і мала надзвичайно плідні зустрічі з керівниками прес-департаменту та комунікаційного напрямку, де мала можливість задати усі професійні питання, які мене цікавили.
«New York, New York!»
Чому я попри все вважаю цей досвід позитивним, і які з нього можна винести уроки і висновки? Один лише факт, що протягом нашого перебування ми мали можливість дивитися необмежену кількість вистав Мет-опери абсолютно безкоштовно, доводить, що це стажування було однозначно варте всіх поневірянь, пов’язаних із візою та страждань щодо відсутності професійного розвитку. Я була вкрай засмучена через те, що не мала можливості показати своїм колегам все, що відбувається на бекстейджі, роботу всіх цехів, адже за правилами Мет зйомка майже усіх робочих процесів заборонена. А словами передати той масштаб постановок, рівень виконання, красу та розмах декорацій і костюмів вкрай важко.
Другим позитивним моментом було те, що попри всі внутрішні правила та заборони, люди в Мет надзвичайно відкриті і залюбки ділилися інформацією, яка мене цікавила. Нашим основним надбанням у Мет став крутий нетворкінг, який нам вдалося розвинути всередині своїх команд та з іншими командами. Так, через свою колегу Оксану Гіжовську я познайомилася з левовою часткою медіа департаменту, що дало мені унікальну змогу побачити зсередини, як Мет робить свої шедевральні радіо- та відеотрансляції. Тому головна порада майбутнім стажерам: те, що ви отримаєте від цього стажування, багато в чому залежить від вас самих. Не бійтеся активно знайомитися, питати, просити про зустрічі, і т.д.
І третій момент, який і зробив ці три місяці абсолютно неповторними — це власне Нью-Йорк. Прекрасний у своєму національному, мовному та культурному розмаїтті, він дає тобі повну картину світу — чим живуть різні етноси, що вони їдять, що слухають, які в них манери та звичаї. Я насолоджувалась містом кожної можливої секунди — багато гуляла пішки, слухала, смакувала. Ми з головою поринали в культурне життя міста: відвідували музеї, галереї, Карнегі-холл та Філармонію, слухали джаз та дивилися бродвей. І окремо хочу згадати прекрасних людей, які нас оточували в Мет, і моєму артистичному відділі зокрема, людей, які підтримували, співчували, мотивували і надихали. Вкотре переконалась, що все вирішують люди і командна гра, неважливо, чи ти працюєш в Метрополітен-опері, чи у Львівській національній опері.
Звичайно, не можу залишити спільноту без порад, як пройти відбір до Мет, якщо програма триватиме надалі. Перша і основна — не припиняйте вдосконалювати англійську. Зосередьтесь на вмінні вести small talks, неформальні розмови за кавою чи коктейлем. Обов’язково вчіть сленг, це значно полегшить вам життя в Нью-Йорку. Друга — напишіть щирий і натхненний мотиваційний лист з якоюсь особистою історією. Я писала, як вперше потрапила до Дніпровської опери і закохалася в оперний світ. Американці люблять якісний сторітелінг. Третя — приведіть до ладу своє резюме, в якому дуже чітко пропишіть увесь свій досвід і навички, які ви маєте. Четверта — на етапі співбесід із Мет дуже чітко артикулюйте, чим займаєтесь зараз і чим хотіли би займатися в Мет. Якщо Ви потрапили до числа переможців — обов’язково детально розпитайте, що саме ви будете робити у відділі, до якого вас розподілять, яким буде коло ваших обов’язків, які будуть у вас щоденні завдання, чи буде в них прогрес та який професійний розвиток ви отримаєте. І остання порада — створіть хороший фінансовий бекап. Подання на візу — недешева річ, особливо якщо ви студент чи молодий фахівець. Перш ніж ви отримаєте першу платню в Мет, вам доведеться перші два-три тижні жити за власний рахунок в одному з найдорожчих міст світу. Нам за умовами програми надавали безкоштовне житло, чи збережуться ці умови надалі, наразі невідомо. Скажу лише, що інтерни з інших програм сплачують житло самостійно.
P.S.: станом на 30.07 Мінкульт так і не поцікавився фідбеком по програмі. Але вона однозначно заслуговує на продовження, а наші фахівці — на участь у ній. Колеги з Мет були у захваті від нашої працьовитості та старанності, у захваті від нас як українців. Ми багато розповідали про нашу країну, наших найсміливіших та найстійкіших у світі людей, і робили все можливе, щоб надалі Мет були зацікавлені у співпраці з українцями навіть більше, ніж Мінкульт — у співпраці з Мет. Бо що би в ньому нині не відбувалося, «нам своє робити» (с).