Чому варто відвідати фестиваль кіномузики Soundtrack:Ukraine у Києві

Поруч із відеорядом звук є ключовим фактором впливу на кіноглядачів. Музика слугує фоном для розгортання подій, підкреслює як емоційну компоненту фільму, так і драматургічну. У кіно, яке набуває статусу культового, саме вдалий саундтрек стає «візитівкою» стрічки.

Нам достатньо почути характерний хід у челести, щоб у голові виник образ юного чарівника в окулярах зі шрамом у вигляді блискавки. Зовсім необовʼязково знати сюжети всіх девʼяти фільмів саги «Зоряні війни», щоб одразу впізнати грізний «Імперський марш». Врешті-решт, із чим асоціюється новий сезон серіалу «Бріджертони» як не з піснею Пітбуля «Give Me Everything» у перекладенні для струнного квартету?

Ролі звукового оформлення кінострічки присвячено започаткований цьогоріч фестиваль музики українського кіно Soundtrack:Ukraine, котрий триватиме з 13 по 16 червня у Києві. Тим цінніше, що «матеріалом» дослідження функціонування аудіо в кіно стануть українські картини, створені за останні майже 100 років. 

Однією з локацій проведення фестивалю є Національна філармонія України. Саме там у перший день відбудеться захід, який повинен дати відповідь на питання: «що і як ми повинні почути в кінострічці?». Йдеться про відкрите інтервʼю Алли Загайкевич «Як працює саундтрек в кіно» (а от розповідь композиторки про те, як створюється саундтрек в кіно — на прикладі фільму «Довбуш» (2023) — можете прочитати у статті Неллі Самікової).

Центральною подією фестивалю, безсумнівно, є показ у кінотеатрі «Жовтень» девʼяти кіноробіт, що представляють панораму українського кінематографу: від першої звукової картини Олександра Довженка («Іван», 1932) до фільмів Олеся Саніна («Мамай», 2003 та «Поводир», 2014). Відвідати ці покази варто вже заради того, аби переглянути українське вінтажне та сучасне кіно на великому екрані.

Завдяки великому хронологічному діапазону представлених стрічок, на фестивалі звучатиме музика різних композиторських генерацій. Центральна фігура першого дня — Борис Лятошинський з музикою до фільмів «Тарас Шевченко» (1951) режисера Ігоря Савченка та «Іван» (1932) режисера Олександра Довженка, над яким композитор працював разом із Юлієм Мейтусом.  У 20-ти роках різниці між виходом картин двох режисерів криється шлях українського звукового кіно від виникнення у 1930-х роках до становлення, яке остаточно відбудеться в період «відлиги». 

Кадр із фільму «Тарас Шевченко»

Окрім кінопоказів відбудеться виступ струнного квартету NotaBene Chamber group, який виконає Другий квартет Бориса Лятошинського, написаний у 1922-му році. Тож, разом із розвитком українського кіно, можна буде й простежити за творчою еволюцією композитора: від модерністичних пошуків раннього стилю — до монументальності у зрілій творчості.

Саме завдяки творчості Бориса Лятошинського в українській кіномузиці утворилася ціла школа композиторів, які продовжили розвивати та оновлювати методи роботи з музичним матеріалом, зокрема і в кінематографі. Українське поетичне кіно 1960-х років буде представлене 16-го червня двома стрічками Юрія Іллєнка з музикою Леоніда Грабовського «Криниця для спраглих» (1965) та «Вечір на Івана Купала» (1968), де композитор використовує новітні для того часу прийоми письма — до прикладу, «конкретну» музику. В цей день також відбудеться показ фільму «Та, що входить в море» (1965) режисера Леоніда Осики з музикою Володимира Губи.

Кадр із фільму «Вечір на Івана Купала»

Для кращого розуміння цього мистецького феномену музикознавиця Ольга Лігус проведе лекцію «Музика українського поетичного кіно як простір конструювання національної ідентичності української культури 1960-1970-х років» в Національній філармонії України.

Другий день фестивалю (14-те червня) буде присвячено творчому тандему режисера Олеся Саніна та композиторки Алли Загайкевич. Після минулорічного успіху «Довбуша» (2023) організаторка фестивалю Вікторія Федоріна пропонує пригадати попередні їхні роботи — «Мамай» (2003) та «Поводир», (2014), де музика Алли Загайкевич рясніє яскравим поєднанням електроакустики з фольклорною автентикою у вигляді справжніх експедиційних записів та розширених технік гри на народних інструментах. 

Ще однією сучасною стрічкою, представленою на фестивалі, буде «Брати. Остання сповідь» (2014) режисерки Вікторії Трофіменко з музикою Святослава Луньова. Створюючи музичну партитуру фільму, композитор використав першу частину свого твору «Tristium», яка базується на першій строфі пісні «Реве та стогне Дніпр широкий» та покликана передати епіко-філософський настрій кінокартини.

Кадр із фільму «Брати. Остання сповідь»

Кожен із показів супроводжуватиметься обговоренням стрічок, у центрі яких, звісно, — їхнє звукове оформлення. Спікером на переважній більшості подій стане композитор, музикант та лектор Олексій Шмурак, Також картини представлятимуть кінознавець Довженко-Центру Станіслав Битюцький, культуролог Олександр Островський та керівниця Фільмосховища Довженко-Центру Тетяна Деркач.

Окрім лекцій та кінопоказів останній день фестивалю пропонує заходи суто музичні. Серед них, до прикладу, концерт оркестру Національної філармонії України під орудою Антонія Кедровського. Програма продовжує лінію фестивалю, адже до неї входить музика до фільмів «Тарас Шевченко» та «Поводир» та твір для клавесину з оркестром «Дефрагментація свідомості» Святослава Крутикова, який напередодні проведе одну з творчих майстерень у Довженко-Центрі.

Премʼєра цього твору на КиївМузикФест–2019 стала приводом для великого двочастинного вербатіму з композитором, у якому той розповідає також і про досвід у кіномузиці. Зокрема, йдеться про фільм «Акварелі Києва» та перші електронні пошуки:

«Електроніки як такої ще не було, але ж магнітофони були давно. І от я, натискаючи і фіксуючи рояльну педаль, просто накрикував по одній ноті акорд. Струни резонували і довго тримали його. Я прохав звукорежисера поставити рівень запису на гучність того відзвуку, а спотворену перемодуляцією частину стрічки просто відрізали й викидали. Виходив просто божественний хорал, який тоді жоден синтезатор не міг відтворити. Все це можна було робити в кіно».

Завершить фестиваль концерт електроакустичної музики з перформансами Ujif_notfound, Edward Sol, Олександра Чорного та Алли Загайкевич. Більшість із них ми мали змогу почути під час квітневих концертів у філармонії в межах проєкту «Український електроакустичний вимір». ​​Тож чекаємо на описане в рецензії Марії Довгун «поєднання академізму та андеграунду, яке створює електроакустична музика, формуючи її багатовимірний простір».

Подія присвячена Олександру Нестерову — одному із ключових українських авторів експериментальної електроакустичної музики, зокрема і в кіно. Тож твори Олександра Нестерова також звучатимуть у програмі заключного концерту.

Намагаючись показати історію музики в українському кіно у майже сторічній ретроспективі, організаторка фестивалю відзначає:

«Куди рухається саундтрек далі і яким він буде за 10 років? Поки невідомо, але вже очевидно, що гіпероркестрування поступається місцем електронній простоті». 

Якщо ви дочитали до цього моменту та досі не змогли віднайти відповідь на питання, чому дійсно варто відвідати Soundtrack:Ukraine, то спробуємо підвести невеликий підсумок. Якщо класична музика досі часто вважається елітарною та недоступною, то з кіномузикою зіштовхуємося усі ми. Концепція фестивалю, що базується на поєднанні музики та кіно, робить його привабливим для усіх, хто поціновує як один, так і другий вид мистецтва. Навіть (особливо!) якщо ви не займаєтеся музикою чи кіно професійно, у вас є можливість поринути у світ українського кінематографу з коментарями професіоналів та професіоналок. Вони даватимуть гостям інструменти, які допомагатимуть розуміти кіно не лише як процес, але також як контекст — історичний, соціальний та культурний.

 


Читайте також:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *