Дефрагментація свідомості Святослава Крутикова: Verbatim (друга частина)

Початок вербатіму у першій частині

 

 

«Я вирішив робити, що мені хочеться»

Крім всього іншого, я дуже хворів всім, чим тільки можна. Мама витрачала великі гроші на лікарів, грошей дуже бракувало. Десь у віці 13-14 років мені це набридло, і я вирішив робити, що мені хочеться, що підказує організм. А чого мені хотілось? Я вже на той час терпіти не міг (мене й досі нудить від того запаху) м’яса і риби. І я не хотів їсти, а мама примушувала. То ж я просто її дурив: від перших страв відмовився, тому що там міг бути м’ясний бульон і навари. Я брав якесь жаркоє (картопля, морква, якесь там м’ясо лежить). І от значить непомітно я його під стіл на риштування перекладав. Потім годував тварин, які мене дуже любили (це ще в Тбілісі було). Мама нічого не підозрювала. Одного разу на день народження (19 травня) мені зрання подарували (жили небагато, але я мріяв про якийсь ровер) велосипед «Орльонок» класу «середній» (це вже майже як дорослий, зі свободним ходом й гальмуючими педалями, не дитячий вже апарат). І от я на ньому ганяю по дворі і раптом мене сердито кличуть додому і суворо карають. Значить мама розкладала стіл (ввечері на гостей чекали), знайшла десь м’ясо (я не все там прибрав). Каже, зрозуміло чого це падаллю пахне в хаті. Все розкусила! В мене забрали цей велосипед і подарували якомусь хлопцю у дворі.

Ого, це дуже жорстоко

Так, це дуже жорстоко. Мама була не права, як вона була (з великою любов’ю) кілька разів в моєму житті. Просто деструктивну роль грала, а дуже мене любила. От нічого не скажеш – це не злий умисел і не злий характер. Це ота сліпа материнська любов – штука, яка має бути дуже контрольована, тому що можна такого наробити… Але про це й мова. 

«Славік захоплюється Стравінським. Допоможіть йому»

От я в тому числі і без диплому залишився. Не стільки тому, що я був формалістом (як ви щось читали мабуть). А через те, що вона мала необережність написати в Тбілісі учню мого тата. А учень був слідчим з особливо важливих справ. Відійшов від служби (якийсь бандит його серйозно поранив), але залишився чи МВДешником, чи КДБістом, попросився до тата вчитися композиції. Мама ж трохи побоювалась мого захоплення новою музикою і написала йому по старій пам’яті (як потім з’ясувалось) листа: «Ось там наш Славік щось захоплюється  підозрілими речами. Якийсь Стравінський, щось ще. Допоможіть йому». І він таки допомагає: пише в Українське Міністерство Культури (а я вже студент): «Зверніть увагу, в ваших лавах формаліст». І на мене «звернули увагу». Оце така була допомога, але Бог з ним. Коли розповідаю цю історію, розповідаю й інші деталі, що не для преси. Це я вам так би мовити для картини, щоб розуміти суть історії.

Коли стали ставити оцінки, спочатку перший курс перше півріччя – п’ятірки всім трьом нам. Потім навесні раптом прийшло з Москви: «Увага, там формалісти, боріться». Вони зразу знайшли у нас (у всіх трьох) формалізм, поставили по двійці. Треба було переписувати, перескладати екзамен, позбавили стипендії. І в нас почалось роздвоєння особистості. Ми писали «для кафедри» і «для себе». І так півтора курси можна було, але потім об’єми ростуть – писали тільки те, що треба і як треба. Ти перестанеш бути… може професіоналом і будеш, але не будеш митцем. Ти маєш писати згідно зі своєю творчою логікою, як ти відчуваєш, а не за ідеологічними кліше. І ми перестали роздвоюватися. Всі троє прийняли рішення: будем писати, як ми вважаємо за професійно оптимальне. Якщо тоді нам поставили всім трьом двійки, то тут вирішили з’ясувати, хто корінь зла, хто всіх псує, і стали нас розділяти. Мені стали занижувати, їм – п’ятірки (Загорцеву і Соловкіну). А тут ще цей клятий лист! Їх він переконав, що таки я – найбільше зло. На кінець третього курсу мені ставлять трійку. І я би повірив, що заслужив її. Але мотивація була такою: «мало працював протягом року». А я ж приніс (на рівні третього курсу) туди Тріо для трьох флейт, Квартет духових і Квінтет духових (це за півроку). А в нас же ж іспит проходив – всі курси на кафедрі одночасно (Штогаренко тоді був ректором і головою кафедри композиції). Один хороший пісенний композитор приносить на четвертому курсі за рік роботи фінал Фортепіанної сонати «до репризи». І отримує четвірку. Я тоді зрозумів, що таке упередженість та тенденція. Наступною моєю оцінкою була б двійка (профнепридатний). Я вирішив, що під приводом хвороби піду в академвідпустку. Подивлюсь, може обстановка зміниться, а там побачимо.

Рік я робив те, що мені треба, влаштувався у музичну школу, викладав фортепіано. За цей час помер Лятошинський, а він єдиний був, хто нас захищав – як орел був, це щось фантастичне. Інша річ, з ним і рахувалися, і ігнорували водночас. Там був такий Таранов (завкафедри композиції) – злюча людина неймовірно. При чому такий інтелігент! Він прославився тим, що приходив в Консерваторію і цілував ручки черговим на вході, ну супер. Я бував тому свідком. І був свідком того як він зайшов в клас до Лятошинського, тупав на нього ногами, кричав, червонів від злості, робив йому зауваження (шавка гавкає на слона, поганий учень – на свого великого Вчителя!) Ми усі були в класі при тому.  Було соромно і  шкода Лятошинського, який з гідністю старшого і розумнішого це все вислуховував і казав формально кілька слів. От така,  значить, була тоді «погода».

«Все можна було робити у кіно»

Далі я став вчити себе, так би мовити, сам. Таранов був дуже гарним інструментознавцем. Комусь він викладав і композицію (слава Богу, не нам), музика в нього тоже нецікава. Вона формально правильна була, все було гаразд. Але така суха, така нежива!.. От якщо когось в формалізмі можна було звинуватити, так це скоріше його. Бо це була дійсно формальна музика. Але він знав кожен інструмент, міг зіграти гаму на всьому діапазоні, знав аплікатуру. І він вимагав, щоб ми те саме робили і на амбушюрних, і на тростинних, на усіх смичкових  складали позиції. В тому сенсі він був дуже корисний. Єдине, я розумыв, що погано відчуваю мідь, якась дірка в свідомості. Тепер  композитори виконуються під час навчання, а  тоді цього  абсолютно не було. Ти міг зіграти сам щось своє: чи фортепіано, чи сказати, що це оркестр, і зіграти клавір. І раптом, тільки на диплом, ти перший раз отримував живий оркестр. Тільки в кінці, на п’ятому курсі. Так чи інакше освіта така була неповна в цьому сенсі. Саме через це захотілось потрапити в кіно і я став  шукати дороги туди. Буквально п’ять разів: то, значить, закриють сценарій за ідеологічних причин, то якийсь режисер зіп’ється. І ось одного разу, я вже втратив надію туди потрапити, як тут Годзяцькому запропонували фільм, але він, знаючи про мою глибоку потребу, поступився цією роботою мені. Каже: «Слава, хочеш?». Я кажу: «Хочу».

Святослав Крутиков, Леонід Грабовський, Віталій Годзяцький і Володимир Загорцев. 1960-ті рр.

І починаю роботу на Укртелефільмі. Це був перший мій фільм, називався «Акварелі Києва». Режисер Черченко якимось чином зриває картину – призначають іншого режисера. Приходить такий собі випускник Карпенка-Карого Мікульський. Ну я питаю: «У вас мабуть є свій композитор?». Каже: «Ні, покажіть, що ви робите». Я показав ескізи, і чую: «Працюєм». Пронесло, що називається. Потім дуже цікаво вийшло і теж, так би мовити, щодо алеаторики, незапланованості. Здебільшого кіномузика писалась під екран. Така була естетика. І був  такий диригент Басов Натан Федорович, він був АС у синхронізації фрагментів музики під зображення – певна прямолінійність. Мені це дуже не подобалось, чесно кажучи. Зміна темпів задля синхронності робила музику якоюсь штучною. Але у цій першій роботі сталось так, що в нас не було технічної можливості писати під екран. Я просто пам’ятав відеоматеріал, його характер, писав приблизно в такому дусі. І музика, записана у звичайному павільйоні Радіо, лягла під кадр так вдало, як навмисно не підженеш (якимось дивом музика «дихає» точно, як зображення). Я руками розводжу, бо й не сподівався цього. І  вся подальша кінопрактика була така, що часто виходило уникнути тих підекранних речей, і це завжди виходило на краще. Я навіть теорію висунув, що як навіть і не найсильніший композитор працює, але пише саме для цієї стрічки – все одно буде краще, ніж він візьме свій гарний твір і буде підставляти його. Тоді одразу відчувається неорганічність «дихання» цілого кінотвору.

У першому цьому фільмі я взяв мідні інструменти і поекспериментував з ними для того, щоб випробувати. І надалі, відчуваючи, що якийсь інструмент мало знаю, користувався нагодою промацати, так би мовити, його практично. Я мав завдяки цьому школу, яку мало хто тоді мав – ті, хто просто закінчили благополучно консу, але не мали практичної реалізації. В кіно треба було все: академічне, класичне – усе: від розхожих банальностей (це наукове кіно було) до абсолютних абстракцій. Можна було не ризикуючи, що тебе там знову потягнуть на ешафот як формаліста, робити всі «формальні» речі, які хочеш. І перші електронні пошуки були під тим самим дахом. Є у мене епізод, наприклад, де я застосував такий прийом. Електроніки як такої ще не було, але ж магнітофони були давно. І от я, натискаючи і фіксуючи рояльну педаль, просто накрикував по одній ноті акорд. Струни резонували і довго тримали його. Я прохав звукорежисера поставити рівень запису на гучність того відзвуку, а спотворену перемодуляцією частину стрічки просто відрізали й викидали. Виходив просто божественний хорал, який тоді жоден синтезатор не міг відтворити. Все це можна було робити в кіно. І я подібними експериментами тішив себе (і режисерів) частенько.

«Індійські йоги, які дихають кістками»

Школа. У нас була класна керівниця, вчителька – висока зростом, не модель зовнішністю, але неймовірно душевна людина. Як потім вона сказала (ми були у неї в гостях в Канаді з мамою): «Ех, я ж тепер розумію, що не знала ту англійську, яку вам викладала». Але робила це щиро. І в класі її любили так само щиро. Вона могла просто дати комусь по шиях, але в неї це виходило настільки незлобиво, що хлопці аж підставляли ті свої шиї. А освічена вона була так, середньо, загальнокультурний рівень… традиційна єврейська родина, не дуже благополучна. Вони жили четверо в одній кімнаті в підвалі. Вона пішла вчитись в ін’яз. Наскільки я знаю, в єврейській культурі діти – це святе. Тут навпаки. Тато: «Нечего делать, Лена, выключи свет, мне спать», а їй треба завдання робити. Вона вмикала радіоприймач без звуку, і там від шкали було слабеньке світло. Щось кропала, псувала зір. Він і це їй забороняв. Там було не до підняття культурного рівня. Ось ця вчителька (Олена Іонівна Ліщинська, або ще у прибиральниць — Лєна Льоновна) приходить якось у клас і каже: «А я сьогодні в газеті прочитала, що є такі індійські йоги, і вони дихають кістками». Звучить, як дурниця для всякої нормальної людини. А мене, як струмом вдарило, і я відчув: це моє, це щось про мене, для мене. В цьому було щось дуже важливе. А я на той час вже почав втілювати практично ідею, що я просто роблю те, чого мені хочеться, бо то є підказка від підсвідомості. В її словах був цілий світ, який мені ще не відкрився. Я розумів лише, що це відблиск відблиску, а за тим – щось.

Не-гра у «Шерлока». Джіу-джитсу – «справа життя»

Подальше було кілька років по тому. Мій вітчим грав в оркестрі театру Музичної комедії. Він був людина, як я зрозумів набагато пізніше, дуже хороша, дуже культурна. З «породистих», як-то кажуть, євреїв. Мама ще в Тбілісі його знайшла, там вони одружилися, і там вона до нього переїхала зі мною. Я дуже страждав, тому що любив тата. Спогади про нього були неймовірні. Я не те, що окрику від нього не чув ніколи, а просто невдоволеної інтонації. Про стусони я взагалі і не здогадувався. Лише правдива ніжність. І от у стосунках з новим чоловіком мама припустилась чергової помилки, стараючись ніби заради мене. Вона сказала, коли вони одружувались: «Геня, я тебя люблю, но знай, что Славик для меня всегда на первом месте». Це самоочевидні речі. Але навіщо це казати чоловіку? Я був у нього, як кістка в горлі, ясна річ. Контакту не було. Контраст з рідним батьком був величезним. Значно пізніше, коли я вже виріс, він хворів, помирав – зрозумів, що вітчим м’яка, хороша людина. Але це ж запізно «трішечки». Він був великим бібліофілом, мав шикарну бібліотеку, але не дозволяв її чіпати безконтрольно. А пам’ять зорову мав, як у Шерлока Холмса, або у Кіплінгового Кіма. Якщо щось візьму – він по одній порошинці відчує: «Хто лазив по моїх книжках?». Я й не лазив. Не можна та й не можна. Ми жили так: була комуналка, у двоповерховому будинку. На чотирьох ми мали дві кімнати. Вітчим з мамою жили в маленькій кімнатці, а ми з бабулею – в великій, але прохідній. Одного разу він приходить з роботи, а у пальті у нього в пазусі щось загорнуте у крафт — такий коричневий папір. Книга. Мене щось ніби стукає, ніби каже «Це принесли для мене». Я не знаю що воно, але абсолютно впевнений, що мені треба це зробити! Я порушую власні табу (не лазити по його книжках). І коли він іде на репетицію, я лізу туди в кімнату і мало не фотографую ту полицю, де лежить той таємничий згорток, запам’ятовую кожну деталь, складинку. Далі дістаю, розгортаю – дореволюційне видання книжки Йога Рамачарака «Хатха-йога». Я читаю перші літери, перші слова, абзаци про принципи дихання, і бачу: «Я це знаю, я до цього прийшов». Прочитане ніби підтверджує те, що я вже роблю. Піді мною на першому поверсі жив товариш дитинства Коля Шевчук, який приїхав з села. Чиста така tabula rasa, незайманий ніякою культурою, але дуже цільний хлопець, мене до нього потягнуло. З цим Колею ми здружились. То я й підбив його в певні години, коли вітчима не було, навпіл переписувати книгу. Я переписував з однієї частини, а він – з іншої. Книга стара, розпалась на кілька блоків, тож мені поталанило, що вітчим цю книжку так і не прочитав. Вона у ного лежала десь так два місяці, а я вже відчув, що людина, якій належить ця книжка, має мати щось на другу тему, актуальну для мене.

Дитинство – це дуже гарна штука для тих, хто сильніший і б’є інших, але воно дуже песимістичне для тих, кого б’ють. От я був з цієї, другої  категорії. Тоді не було ніяких східних єдиноборств, практик, але десь в літературі, теж старій, траплялось слово таке «джіу-джитсу». Воно було підзабуте, тепер відновлюється. Людина, у якої є книжка з йоги, має щось і по джіу-джитсу – був впевнений я. Мені треба якось себе захистити. Як же ж довідатися? Не можна спитати вітчима: «У кого ви це взяли?». Я знаю, що маю просто прослідкувати за ним, коли він буде нести книжку назад, і за тим, кому він її віддасть. А потім ту людину окупувати, переконати поділитись зі мною. Це я був чи в восьмому, чи в дев’ятому класі.

Ви також у «Шерлока» грали?

Це була не гра, я відчував, що це необхідність моя, справа життя. Я чекаю, боюсь пропустити, коли вітчим на роботу піде і понесе це. І от одного разу бачу, що він за пальто закладає того пакета. Коли вітчим вийшов, я тихенько одягнувся і за ним, так щоб він не помітив мене. От іду за ним, боюсь, що він озирнеться, мене побачить, все тоді попаде. Через службовий вхід – присідаючи, щоб черговий мене не помітив. Бачу – сидить в ямі сивочолий, але дуже бадьорий віолончеліст (пізніше дізнався, що йому 80 років). Вітчим віддає йому цю книжку, я трохи сміливіше виходжу, мені вже не страшно (на вихід там кого завгодно пропустять). Чекаю кінця репетиції, і тепер задача номер два – як кажуть західні українці –  «злапАти». Злапати цього віолончеліста, але ж не потрапити на очі вітчиму. От стою десь далеко, думаю, хто ж раніше з них вийде. Поталанило – першим пройшов вітчим. А тепер цей пан Цівчинський (як з’ясувалося пізніше) виходить, я йду за ним. Він іде пішки, повз стадіон, на вулицю, що повз Жовтневу лікарню. Я – за ним. Не особливо криюсь, тому що не зверне увагу – не оглядається, мене не знає. А далі мені тільки важливо побачити куди він заходитиме, побачити в яку квартиру, щоб його там переловить, якщо зараз не вийде. А там приватний сектор, веранда типу тбіліських, і він йде на цю веранду (варіанту нема, тільки одна квартира). Я тоді наздоганяю його, підходжу і кажу: «Вибачте, будь ласка, – все це російською мовою, – мій вітчим, ваш колега, грає на скрипці, ви дали йому книжку «Хатха-йога» Рамачаракі. Вона принесла мені велику користь, і я хотів би тепер попросити, – він стоїть такий здивований, ошелешений. – Я знаю, що у вас ще має бути книжка по джіу-джитсу, то дайте мені її. Я її поверну і нікому не розкажу». Він відповідає перелякано (і я зрозумів, що йому було за що боятись): «Ні, молодий чоловіче, йдіть, в мене нічого більше немає, і все, забудьте мене». Він бачить – дитина, його звинуватять, що він дитині літературу дає сумнівну… І от я почав за ним ходити щодня. Я підходив (вже довідався, як його звуть): «Александр Митрофанович, дайте мне книгу по джиу-джитсу». Щодня. Крім вихідних, коли репетицій не було. І десь вже була весна, ми вже ходили не в пальті, він одного разу каже: «Вы, молодой человек, далеко с вашей настойчивостью пойдете». Він здався, завів мене до себе в хату, в нього дві малі кімнати, але отакі товсті шафи по периметру обох кімнат, стіл і ліжко, стара хвора товста дружина, яка ледь ходить і вже майже без розуму. І в тих шафах зібрана вся дореволюційна література, всі журнали («Весник теософии», «Изида»), уся література по йозі – все, що відомо й видавалось тоді. Бо за Радянські часи практично нічого не видавалось, а в нього все це є. Книжки стояли у шафах в три ряди, один за одним, бо не вміщувались. Він дав мені ту книжку (то була «Джіу-джітсу» професора Кара Ашікага) і ще одну, щось з окультизму. Ми з Колею так само законспектували її і перзняли гарні, на повну сторінку фотографії (ми з ним захоплювались фотографуванням і вже мали по радянській «дзеркалочці»). Негайно почали тренування. А система там дуже цікава: у них роблять акцент не на те, щоб наростити м’язи, а на поліпшенні витривалості. Сила досягалась спеціальними вправами «на опір», які не збільшують розміри м’яза, але дуже підвищує коефіцієнт корисної дії. Практикуються удари ребром долоні по вразливих місцях. По горлу – один з таких бойових прийомів. Є спеціальні вправи, які так тренують горло, що воно стає невразливим для такого удару. Ми з Колею натренувалися так, що один стояв ногами на палиці, а ця палка лежала на горлі іншого. Після того, як я вже бачу результат, виходжу у двір до своїх  кривдників і роблю їм виклик. Кажу найстрашнішому серед них, головному: «Вадік, давай утнемо зараз отаке – ти мене вдариш рукою по горлу, а якщо я витримаю – я тебе вдарю».

Ризиковано…

Він це прийняв охоче. Як він там розмахувався… Я-а-а-к шваркне! Не зважаючи на те, що треновано було, все-таки сльоза вишиблась, але я встояв. І от тут мені далі нічого не довелось робити. Бо той сміливець-агресор раптом став тікати від мене, вискочив з воріт, закрився на засувку і став, кривлятись, стрибати, як мавпа: «А ты меня тут не достанешь!». Все. Мене більше ніхто не чіпав, мені не довелось ні з ким тоді битись.

Я вирішив: треба читати далі. Бібліотека Олександра Митрофановича вже була відкритою для мене. Я брав нову книгу тоді, коли з’являлись конкретні питання. І завше виходило, що я не так отримував нові знання, як підтверджував власні висновки. Оце найголовніше для мене було.

«В нашій родині ніколи не було стукачів, зрадників»

Мама щось просікла, чи я мав необержність ляпнути, але вона знала, що я ці книжки читаю, і знала у кого беру. Якось  вирішила – це було найстрашніше в моєму житті – але мама, слава Богу, сказала про свій намір. Вона вирішила покарати того, хто «псує» її дитину: «Я піду в КДБ і донесу на нього». Для мене це шок, я людину розколов, і я життя б покінчив самогубством, якщо таке вийшло. Маму вмовляв не робити цього, а вона ні в яку – така материнська ярость. Я до діда. Дід був абсолютно чесною людиною, відкритою. Він був такий добитчік в сім’ї, авантюрний неймовірно, страшенний улюбленець дівчат. Знаю з усних розповідей, як ідуть, бувало, батько із сином (відповідно – мій прадід з моїм дідом), син Коля – студент, батько – професор у Глієра. І з цим Колею здоровкаються однокурсниці, а поважний професор і собі дівчатам капелюхом розмахує, розкланюється. Коля на це: «Батя, это мои девочки».

Коли Коля сам став батьком двох дітей, він шалено полюбив доньку – Таню (тобто мою маму). У бабулі, відповідно, улюбленцем був син Котік (усе за дідом Фройдом!). Як тільки почалась війна, наш 16-річний Котік підробив свої документи, сказавши, що йому сімнадцять, і пішов в армію. Вивчився на танкіста, і в перші місяці війни загинув у котлі під Ржевом. Бабуля це відчувала. Вона дуже до містики схильна, в неї були видіння – не символічні, а цілком реальні сцени майбутніх подій. Коли-небудь розповім. А тут, коли Котика спочатку поранило, в неї був сон. Хрест у тому сні став спускатись повільно з церковної бані до землі. Але завис над нею, повисів і став так само повільно підійматись. Вдруге вона побачила такий самий сон місяць по тому. Але хрест цього разу ліг на землю і вже не здійнявся. Всю війну батьки приховували від неї смерть Котіка (похоронку сховали надійно), але вона знала, що сина вже нема. Бабуля в міру православна, без фанатизму, в церкву не ходила. Ну так, Бог в душі жив завжди.

Повертаємось, менш з тим. Такою же любов’ю, повторюю, була моя мама у діда. От пішов я до нього і кажу: «Діду, отака картина», – і розповів йому все як є. А він каже: «Ой, я того Цівчинського не люблю, він брехун. Він каже, що є вегетаріанцем, а я сам бачив, як він сало їв». А дід чесний, брехні не терпів. Та й це була не брехня, не їв він сала, але не це важливо. Він каже: «В нашій родині ніколи не було стукачів і зрадників. Я піду і  скажу мамі, що якщо вона це зробить, я від неї відречусь». І ми з ним йдемо додому. Врятували діда, а ще більше врятували мене від «стидечі», неймовірного сорому і плями на все життя.

«Дефраґментація свідомості»

Східна філософія, буддизм, дзен, народні вірування, мистецький концептуалізм і так далі – звідси світогляд. Я надіслав Володимиру Грабовському чернетку, модель звучання твору, що вже майже народився… Хотів порадитись щодо назви. В мені крутилось, вимальовувалось щось мольфарське по настрою. А от що не придумаєш – чи багатослівно виходило, чи неповнокартинне, або трошки нарочите. Він давав свої варіанти. І йому дуже сподобалася моя ідея назви через образ Мольфара. Але поступово я відчуваю другу лінію.

Що таке дефрагментація на рівні комп’ютерів, уявляєте собі? Коли дефрагментують диск. Жорсткий диск, якщо коротко, в результаті роботи «засмічується». Тобто, фрагменти файлів поступово розкидує по закутках, а за цілість файлу відповідає окремий сектор, де є вся інформація про «адреси» тих частин цілого. Згодом та розпорошеність зростає. «Начальнику» жорсткого диску все важче узгоджувати єдність тих розкиданостей. А дефрагментація збирає усі ті фрагментики поближче один до одного. Це фантастично збільшує швидкість і надійність роботи комп’ютера. Красивий процес. І образ його переміг серед усіх, також важливих претендентів. Влодко ж так засмутився через «відставку» Мольфара, а мені самому теж шкода було цього аромату. Тож на втіху Влодкові (і собі на радість) я сконструював «італійський» термін Molfaroso, додав для впізнаваності традиційне Molto і отримав те, що маємо на початку партитури.

Фрагмент партитури

Але це багатозначне слово, бо все, що  фрагментується –  розірване. Тобто варто трактувати це не буквально – це не програмний твір, де я змальовую роботу комп’ютера. Твір вбирає багато чого – і бабуліни сни, і «дефрагментація» йогівського штибу, і сам Мольфар. Цей образ нагадує про себе в центрі картини, що її розпочато до початку написання музики, а закінчено помітно пізніше. Про картину цю вже треба говорити як про таку, що знаходиться у приватній колекції Валентини Маруняк (авторка дипломної роботи про взаємозв’язок музики і малярства у творчості українських композиторів ХХ століття, у тому числі й пана Святослава – ред.).

Багато чого можна сказати і багато про що умовчати. Є в Просторі якісь речі (і їх ой як багато!), яких ми не знаємо. Я знаю, що людина понапридумувала чущі всілякої, бо нам всім хочеться чогось такого глибшого, чогось загадкового, містичного. Ми на це клюєм зі страшною силою. Тут треба мати дуже здоровий розум, а це також розум дефрагментований. Я відчув, що сам себе в процесі написання також ніби дефрагментую…

Зрозуміло, що ви радилися з Володимиром щодо назви твору, чи є ще якісь зв’язки?

То ціла низка філософських бесід, про які вже йшлося. Вони різні, про те саме, але в різних аспектах. Це перше. А друге – читайте ще раз темпове позначення:

Molto molfaroso ed eroico-erotico?

Так, я вже не став розшифровувати кому з Грабовських eroico присвячено, кому erotico. Намішано багато чого, але на виході – для мене ця музика має мало не магічний вплив на мене самого.

 

52 кометарів

  1. Thanks for the posting. I have generally observed that many people are needing to lose weight since they wish to show up slim and attractive. Nonetheless, they do not always realize that there are other benefits just for losing weight also. Doctors assert that overweight people are afflicted by a variety of illnesses that can be instantly attributed to their own excess weight. Fortunately that people that are overweight and also suffering from various diseases can reduce the severity of their illnesses by means of losing weight. It’s possible to see a constant but noted improvement in health while even a moderate amount of weight-loss is achieved.

  2. certainly like your web site but you need to check the spelling on quite a few of your posts. Many of them are rife with spelling issues and I find it very troublesome to tell the truth nevertheless I?ll definitely come back again.

  3. You actually make it seem so easy with your presentation but I find this topic to be actually one thing that I feel I might by no means understand. It seems too complex and extremely large for me. I am looking forward on your subsequent submit, I will try to get the hang of it!

  4. Thank you for sharing superb informations. Your web site is so cool. I am impressed by the details that you have on this web site. It reveals how nicely you perceive this subject. Bookmarked this website page, will come back for extra articles. You, my pal, ROCK! I found simply the info I already searched everywhere and simply couldn’t come across. What a perfect web-site.

  5. Hi there, I discovered your blog by way of Google at the same time as looking for a similar subject, your site got here up, it seems to be great. I have bookmarked it in my google bookmarks.

  6. I have learned new things as a result of your blog site. One other thing I would really like to say is the fact that newer laptop or computer os’s are inclined to allow extra memory to use, but they furthermore demand more memory simply to function. If your computer is unable to handle far more memory and the newest program requires that ram increase, it could be the time to shop for a new Computer system. Thanks

  7. I?m not sure where you’re getting your information, but good topic. I needs to spend some time learning much more or understanding more. Thanks for fantastic info I was looking for this information for my mission.

  8. Hello, Neat post. There is an issue along with your website in internet explorer, may test this? IE still is the market chief and a good component to other people will pass over your magnificent writing because of this problem.

  9. Just desire to say your article is as astonishing. The clearness on your put up is just spectacular and that i could think you are an expert in this subject. Well along with your permission allow me to clutch your feed to stay up to date with coming near near post. Thank you 1,000,000 and please keep up the rewarding work.

  10. http://etapolska.pl http://ultimate-demi.org http://wanguardpr.pl http://navisafe.pl http://ultimate-demi.org http://urbantraffic.pl Throughout print and online
    mediums, Display screen International delivers evaluation, opinion and commentary on the
    issues, individuals and products shaping the
    worldwide film business. http://tofiq.org http://3d-developer.com http://lekkie-pioro.pl http://livingspacestudio.pl http://scott2012.org http://schuh-wetsch.org

  11. Hiya, I am really glad I have found this information. Nowadays bloggers publish just about gossips and internet and this is actually irritating. A good blog with interesting content, this is what I need. Thanks for keeping this web-site, I will be visiting it. Do you do newsletters? Can not find it.

  12. It is perfect time to make some plans for the future and it is time to be happy. I have read this post and if I could I desire to suggest you few interesting things or tips. Maybe you could write next articles referring to this article. I want to read more things about it!

  13. After looking into a few of the blog articles on your blog, I honestly appreciate your way of blogging. I added it to my bookmark site list and will be checking back soon. Please visit my web site as well and let me know how you feel.

  14. You’re so awesome! I do not think I’ve truly read through anything like this before. So great to discover someone with unique thoughts on this subject matter. Seriously.. thanks for starting this up. This web site is one thing that’s needed on the internet, someone with a bit of originality.

  15. Another thing I have noticed is the fact that for many people, less-than-perfect credit is the results of circumstances past their control. For example they may are already saddled with illness so they really have more bills going to collections. It might be due to a employment loss or perhaps the inability to work. Sometimes divorce can really send the financial situation in a downward direction. Thank you for sharing your ideas on this web site.

  16. You actually make it appear so easy along with your presentation however I to find this topic to be really one thing which I feel I’d never understand. It seems too complex and extremely huge for me. I am looking ahead for your subsequent submit, I?ll try to get the cling of it!

  17. Thanks for expressing your ideas right here. The other factor is that any time a problem comes up with a laptop motherboard, people today should not have some risk of repairing that themselves because if it is not done correctly it can lead to irreparable damage to the whole laptop. Most commonly it is safe just to approach a dealer of any laptop for that repair of the motherboard. They will have technicians who’ve an skills in dealing with laptop motherboard complications and can carry out the right prognosis and conduct repairs.

  18. A person essentially help to make seriously posts I would state. This is the first time I frequented your website page and thus far? I surprised with the research you made to make this particular publish extraordinary. Wonderful job!

  19. The subsequent time I read a weblog, I hope that it doesnt disappoint me as a lot as this one. I imply, I do know it was my option to learn, however I really thought youd have one thing interesting to say. All I hear is a bunch of whining about something that you could fix in the event you werent too busy in search of attention.

  20. That is really interesting, You’re an excessively professional blogger. I have joined your feed and look forward to in the hunt for extra of your magnificent post. Additionally, I’ve shared your web site in my social networks!

  21. I have discovered some new points from your site about pc’s. Another thing I have always considered is that computer systems have become an item that each residence must have for a lot of reasons. They provide convenient ways in which to organize homes, pay bills, search for information, study, focus on music and even watch tv series. An innovative way to complete most of these tasks is by using a notebook computer. These pcs are portable ones, small, highly effective and lightweight.

  22. Thanks for the ideas you share through this site. In addition, lots of young women who become pregnant never even make an effort to get health care insurance because they fear they couldn’t qualify. Although a lot of states at this moment require that insurers present coverage irrespective of the pre-existing conditions. Charges on all these guaranteed plans are usually larger, but when with the high cost of medical care it may be your safer strategy to use to protect your current financial future.

  23. You could definitely see your enthusiasm in the work you write. The world hopes for more passionate writers like you who are not afraid to say how they believe. Always go after your heart.

  24. Thank you for the sensible critique. Me & my neighbor were just preparing to do some research about this. We got a grab a book from our local library but I think I learned more clear from this post. I’m very glad to see such excellent information being shared freely out there.

  25. An interesting dialogue is price comment. I believe that it’s best to write extra on this topic, it might not be a taboo subject however generally individuals are not sufficient to talk on such topics. To the next. Cheers

  26. Excellent post. I used to be checking constantly this blog and I’m impressed! Extremely helpful information specially the ultimate section 🙂 I maintain such info a lot. I used to be seeking this certain info for a very lengthy time. Thank you and good luck.

  27. I loved as much as you’ll receive carried out right here. The sketch is tasteful, your authored subject matter stylish. nonetheless, you command get bought an nervousness over that you wish be delivering the following. unwell unquestionably come further formerly again since exactly the same nearly very often inside case you shield this increase.

  28. Hello there, I do believe your blog may be having internet browser compatibility problems. When I look at your blog in Safari, it looks fine however, when opening in I.E., it’s got some overlapping issues. I merely wanted to provide you with a quick heads up! Aside from that, great website!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *