Третього липня у швейцарському Санкт-Галлені відбувся третій концерт із циклу Im Spiegel («У дзеркалі»).
Така назва пояснює концепцію концертної серії, що полягає у показі української музики швейцарському слухачеві та швейцарської — українському. Як стверджують організатори акції Юлія ді Белла та Міхеїл Менабде, ідея «дзеркала» виникла ще до початку повномасштабної російсько-української війни, тож один із концертів мав відбутися у Національній філармонії України (Київ). Таким чином слухачі мали б «побачити у дзеркалі» музичні портрети інших культур: українці — швейцарського композитора Альфонса Карла Цвікера, швейцарські — українських композиторів на чолі із Валентином Сильвестровим. Приводом для проведення циклу концертів саме цього року стали ювілейні дати двох названих представників швейцарської та української музики: 70-ліття та 85-ліття композиторів, відповідно.
У програмах концертів прозвучали твори Валентина Сильвестрова, Вікторії Польової, Святослава Луньова. Один із концертів був повністю присвячений музиці Максима Шалигіна (зокрема, його циклу під назвою «Lacrimosa або 13 магічних пісень»).
Детальніше читайте в матеріалі Як звучить українська музика в Швейцарії: про відкриття фестивалю «Im Spiegel»
А на третьому концерті виконувалась програма з творів Святослава Луньова для струнного оркестру, а саме: «Нічна музика» (2015), «Денна музика» (2015) та «Tristium» (2004). Композиції прозвучали у виконанні оркестру Sinfonietta St. Gallen (художній керівник Елена Нефф Жунке), під орудою грузинсько-українського диригента Міхеїла Менабде. Більшість складу оркестру — українські музиканти, які виїхали за кордон після початку повномасштабного вторгнення росії в країну, серед яких Ярина Тино, Ольга Жукова, Ольга Васильківська. Орест Смовж та Олексій Береговий приєднались до них спеціально для цього концерту.
«Нічна музика» та «Денна музика» Святослава Луньова, подібно до «Ранкової музики» та «Вечірньої музики» Ігоря Шамо, утворюють своєрідний диптих, а апелювання композитора до тематики ночі є переосмисленням традиції звернення до образів темної пори доби у творах Вольфганга Амадея Моцарта («Маленька нічна серенада»), Франца Шуберта («Серенада»), Роберта Шумана («Нічні п’єси»), Арнольда Шенберга («Просвітлена ніч») та інших. Як це апелювання звучало у новому контексті?
«Нічна музика»
«Нічна музика» Луньова складається з чотирьох частин. У «Вечірній інвазії» (№1) провідним постав агресивний мотив з одних і тих самих звуків — він виявився вихором, на тлі якого інколи було чути окремі репліки скрипки.
Міхеїл Менабде, диригент
«Колискова серенада» (№2) контрастувала із попереднім номером завдяки тихій динаміці та зменшеному складу виконавців, що відповідав жанровому першоджерелу частини. Діалоги pizzicato у сольних струнних сприймався як алюзія на звучання струнно-щипкових інструментів (гітара, мандоліна тощо), у супроводі яких традиційно виконувалися серенади.
«Глибока еклога» (№3). Як літературний жанр еклога є діалогом, у якому протиставляються два світи: безхмарне життя на лоні гармонійної природи та деморалізаційні тенденції міської цивілізації. Подібне відчувалося в музиці, в основі якої два пласти: постійні глісандо струнних як урбанізований образ в сучасних реаліях швидше нагадував звучання повітряної тривоги та пасторальний фон із мелодією довгих тривалостей відображали єднання із природою.
Розділи частини №4 «Нерегулярний схід сонця» були контрастними: постійні ривки вгору у всіх інструментів (сонце зійшло!) чергувалися із «зупинками» на кількох звуках. Але все ж таки сонце сходить, і після ночі настає день.
«Денна музика»
Із самого початку твору слухачів захопив мотив, в основі якого рух у вузькому діапазоні, що постійно розробляється протягом всієї композиції. Під час цього ostinato періодично звучали високі звуки у скрипки — і паузи між ними поступово зменшувалися. До цих звуків додавалися нові, і виникали в різних регістрах. Наростання протягом твору відбулося за допомогою динамічного підсилення, розширення діапазону мотиву та змінах його руху. «Денна музика» сприймалась як нескінченний потік енергії, сили, що супроводжує нас протягом світлої частини доби.
Невеликий антракт дав можливість слухачам перепочити та налаштуватися на тематично зовсім інший твір, трагічний Tristium, що відображено вже в його назві. Вона має три першоджерела.
- П’ять листів під назвою Tristia, написаних давньоримським поетом Овідієм після вигнання з Риму. Назва перекладається з латинської як «Скорботи» та є більш відомою для українськомовного читача у перекладі Андрія Содомори як «Скорботні елегії». Окремі елегії також переклали Іван Франко, Микола Зеров, Григорій Кочур.
- Однойменна збірка віршів Осипа Мандельштама.
- Ім’я головного героя легенди про Трістана та Ізольду.
Перша частина сплетена із початкового мотиву знакової для українців пісні українського композитора Данила Крижанівського на вірші Тараса Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий», що безперервно, як річка, поліфонічно розвивається.
Друга частина — уособлення спокою, набуття гармонії із собою та зовнішнім світом. Як на мене, це показ того, що українці прагнуть сьогодні знайти — впевненість у завтрашньому дні.
Третя частина розпочалася зі вступу віолончелей на низьких звуках, на фоні яких зазвучали скрипки з речитативною мелодією, яка з кожним новим проведенням звучала у вищій теситурі. Ця мелодія — трагічна, з паузами — показ внутрішньої боротьби кожного із нас. Акцентною ланкою був своєрідний «кульгавий ритм», що періодично звучав протягом композиції.
Після концерту люди підходили й дякували організаторам за те, що в програмі було стільки творів, позначених медитативністю, стільки заспокоєння та доторку до вічності в музиці, довершено інтерпретованій. Але твір на біс «Пливе кача» в оркестровці Віктора Рекала, що обійшов вже всю Європу, не дав усім нам забути, що насправді привело на концерт нас усіх, нас — українських музикантів і слухачів, які виїхали з України після початку повномасштабної війни, та швейцарських виконавців і слухачів, які починають пізнавати українську культуру й завдяки музиці наближатися до розуміння того болю, який відчуває кожен українець сьогодні. Це сильно резонувало із думкою, що прозвучала в кінці концерту не тільки на сцені, але і в серцях кожного із нас:
«Нас всіх на цей концерт привела війна».
Читайте також:
• Олег Криса: «Якби я не поїхав в Україну зараз, то шкодував би все життя»