Як звучить українська музика в Швейцарії: про відкриття фестивалю «Im Spiegel» Авторка: Марина Гордієнко (Цюрих, Швейцарія)

Фото: Tagblatt, Benjamin Manser

У Санкт-Ґаллені відбувся перший концерт фестивалю «Im Spiegel». Він приурочений до 85-ліття українського композитора Валентина Сильвестрова і 70-ліття швейцарського композитора Альфонса Карла Цвікера. Відтак мета цієї події цілком логічна: познайомити швейцарську публіку з українською музикою і навпаки — українську публіку зі швейцарською.

Українська музика і швейцарська — таке поєднання направду незвичне, але цілком закономірне, якщо зважити, що організатори фестивалю — асоціація «Verein CosmoKultur SG» (Санкт-Ґаллен), де чільні місця займають Юлія Ді Белла (президентка асоціації) та Міхеїл Менабде (художній керівник). Ці панове певною мірою залучені як у швейцарський, так і в український контекст. Юлія — киянка, яка понад тридцять років мешкає за кордоном і відома як організаторка різних мистецьких подій. Міхеїл — випускник НМАУ ім. П. І. Чайковського (клас професора Романа Кофмана). Останніми роками він раз у раз з’являється на київській сцені як запрошений диригент Академічного симфонічного оркестру Національної філармонії України та Kyiv Symphony Orchestra.

Фестиваль передбачає вісім концертів: по одному щомісяця до кінця року. Більшість подій відбудуться у Санкт-Ґаллені, і тільки один концерт — у Києві. Відкриває ж цей фестиваль концерт сучасної української фортепіанної музики. Грає Антоній Баришевський, у програмі твори Вікторії Польової, Валентина Сильвестрова, Максима Шалигіна та Святослава Луньова. Похмурий вечір суботи сьомого травня, камерна сцена культурного центру «Lokremise». І що ж то буде?

Порозумітися зі швейцарським слухачем

Спроба 1. Невдатні слова

Як і заявлено було організаторами, до початку концерту відбулась невелика, на пів годинки, бесіда з акторами цього концерту: композитор_ками Вікторією Польовою та Валентином Сильвестровим і з піаністом Антонієм Баришевським. Мовний бар’єр, який легко було передбачити, так само легко був подоланий — модераторка добре володіла як німецькою, так і російською мовами. Щоправда, інколи в її перекладах проступала одна прикрість — із переліку згадуваних українцями митців забувалося їй озвучити то ім’я Святослава Луньова, то Тараса Шевченка.

Бо дотепер українська культура не була вичерпно представлена у європейському просторі, вона не осягнена і не відрефлектована європейцем назагал. Певною мірою така її непроявленість в європейському контексті є результатом культурної політики держави Україна. Але хіба й не свідчить це про іншу сторону комунікації — європейця, який аж ніяк не рветься зі штанів, щоби зробити зусилля і спробувати зрозуміти для себе, що таке є Україна. Розпещена, зманіжена Європа!

Показові й збиті на один кшталт питання модераторки. «Чи відобразилася якимось чином війна на вашій творчості?», «Розкажіть, яка ситуація вас привела до нас сьогодні?». Очікувано відповіді на них були короткими: «Так, відобразилася», «Яка ситуація — війна». Даруйте мені, але від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну я твердо переконана, що ніякі слова не надаються для того, аби ними можна було адекватно висловлювати пережите під час війни. Але що європеєць — йому цікаво, він і питає. Сподіваєтеся на безперечну силу слів і на доцільність проговорення пережитого. Прикро, але якраз різниця у (не)пережитому досвіді його й підводить: нема діалогу.

Вікторія Польова, Антоній Баришевський, Валентин Сильвестров

 

Спроба 2. Чи виправить ситуацію музика?

Скидається на те, що виправить. Була дібрана справді цікава програма, родзинкою якої стали, певно, «Мардонги» Святослава Луньова. Цей цикл складається з 13 п’єс, кожна з яких — данина конкретному композиторові (див. рік народження у заголовках до кожної частини: №5. 1.03.1810; №9. 30.09.1937 тощо). Відтак Луньов використовує знаки стилю того чи іншого автора, а то й бере конкретний твір як модель — інтонаційну, драматургічну. Деякі частини присвячені були представникам австро-німецької традиції: Брамс, Шуман, Шуберт, Бетховен. Хіба не приємно було швейцарцеві у вигадливій формі розпізнати такий знайомий Музичний момент ля-бемоль мажор Шуберта або фінал Дванадцятої сонати Бетховена?

А що й казати про якість виконання! Тонкі нюанси в артикуляції, що дозволяють випукло окреслити багаторівневу фактуру «Номерів» Вікторії Польової, постійні агогічні зрушення у «Кітч-музиці» — і вже вона не така і «кітч», а крихка і тендітна, як свічечка букви «ї»… А тутешня публіка вміє таке оцінити.

Вразило швейцарця і те, як легко Валентин Сильвестров погодився сісти за рояль і в кінці першого відділення зіграти «щось зі свого». Він грав цикл з трьох п’єс, що скомпонував дорогою із Києва до Берліна ось у березні. Ще й не встиг твір на ноти записати. Така раптовість стала приємним неочікуваним бонусом для публіки, а унікальности випадку додавала і сама музика: ексклюзивна можливість, послухайте уперше твір живого класика, тільки тут і тільки зараз, ви стали щасливими очевидцями — і купа подібних рекламних лозунгів, які за цією акцією відчитував мій швейцарець і які його, наївного голуба, щиро захоплюють. Захоплюйся, друже, хіба українська музика того не варта?

Фото: «Фейсбук» Verein CosmoKultur SG

Порозумітися з братом-співвітчизником

Спроба 0. Це тут українці збираються?

Мені раніше не випадало бувати в екзилі, і звичаїв діаспори не було нагоди пізнати, але. Виходить, є таке серед українців, які опинилися поза межами своєї країни, що хочеться гуртуватися довкола будь-якої події, аби лишень вона була пов’язана з Україною. Футбольний матч, показ українського документального кіно, висадка дерев на знак вшанування загиблих українських бійців, заняття йогою, концерт сучасної академічної музики — цінність таких подій у тому, що вони роблять видимою присутність українців десь там, в чужих краях, і дають змогу відчути себе частиною більшої спільноти. Вона ж бо існує, ця спільнота, вона — фактично єдиний твій тил тут. Тому багато української мови звучало у фоє перед концертом — та ба, до його кінця солов’їної ставало все менше і менше. Гаразд, психологічна розрядка — само собою, але краще почекати завершення першого відділення, аби покинути залу.

Відеозапис концерту:

Спроба 1. Музика — це вам не абищо і теж має терапевтичну дію 

Але ж і гріх нарікати на українську публіку зовсім. Були й такі, які досиділи концерт до кінця, отримали купу задоволення, підійшли до музикантів привітатися — бо ж знайомі вже скільки часу! А хто — побіг стрімголов висловлювати подяку за вечір, і байдуже, чи пов’язує їх якась формальність — тю, знайомство, «осьдечки вам замість квітів — шоколадка». Вечір був теплий, вечір затягнувся: я запізнилася на свій останній поїзд до Цюриха, та то вже таке — дрібності буденного життя…

Читайте також:

• Вціліла з Бучі: розповідь скрипальки

• Російська культура vs звірства російської армії в Україні: який між ними зв’язок?

• «Життя за царя» Михайла Глінки та імперська ідеологія

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *