Історії поляків, українців та хасидів. Нову оперу Єжи Корновіча покажуть у Києві та Львові

Музикою намалювати генеалогічне дерево, а потім відрефлексувати сторінки історії поляків, українців та хасидів. Створити оперу для дітей та дорослих, під час якої 1200 глядачів слухатимуть, затаївши подих, а також відкриють для себе кількашарову глибоку історію — не про старі фотографії, а цілий всесвіт за ними.

8 та 10 грудня у Національній філармонії України (Київ) та Львівській національній філармонії імені Мирослава Скорика за партнерства Національного ансамблю солістів «Київська камерата» відбудеться українська прем’єра твору відомого польського композитора Єжи Корновіча на лібрето Міхала Русінека, ексклюзивно перекладене на українську Тетяною Коротун

У майже автобіографічному творі Русінек поглянув на звичайну сім’ю з незвичайного ракурсу, а Марина Рижова, режисерка української концертної версії інтерпретувала оперу як сімейну кінострічку, сповнену ностальгії за життям, де були мрії й віра в майбутнє.

«Поєднання авангардної композиторської техніки разом з такими зрозумілими стилістичними напрямками, як танго чи рок-н-рол, робить цю оперу доступною для кожного», — на думку диригентки події Наталії Стець. Врешті, львівський художник Ярко Філевич, що створив афішу опери у стилі польської школи плаката, відзначив, що

«польська сцена найкраще може бути представлена чіткими обрисами, не складними символами і простотою почуттів. Тому «Родинний альбом» — опера про те, як попри неймовірну заплутаність наших доль, насправді все дуже просто».

Про головний меседж опери, багатий попередній досвід роботи у жанрі, а також Путіна як головного лиходія дитячих історій автор музики, багаторічний президент Спілки композиторів Польщі та культурний діяч Єжи Корновіч розповів спеціально для The Claquers.

Ілюстрація: Йоанна Русінек
Ілюстрація: Йоанна Русінек

— Сьогодні вкрай важливо залучати молоде покоління до мистецьких подій. Під час «Варшавської осені», відомого фестивалю сучасної музики, ви як його директор і композитор проводите цікаві заходи для дітей, що здається досить складним завданням. Який ваш досвід написання для найвибагливіших слухачів?

Цей пласт під назвою «Маленька Варшавська осінь» цього року організували вже втринадцяте. Його задумали Тадеуш Велецький, попередній директор фестивалю, та Пауліна Целінська, яка стала керівницею «Малої Варшавської осені» перших десяти  випусків. Вони були адресовані дітям віком від 7 до 12 років.

Останні три роки керівницею цієї частини Фестивалю є Анна К’єркош, а адресатами — слухачі від 0 до 15 років, залежно від характеру події. Це вже цілком «дорослий» фестиваль у фестивалі, який складається з десятків подій, які мають попит та повторюються неодноразово. Серія заходів включає вистави музичного театру, дитячі опери, концерти, майстер-класи, інсталяції та променади.

З часу першого випуску «Маленької варшавської осені» було створено багато ініціатив з новою музикою, адресованою дітям. Фонд «Музика для всіх» організовує музичні заходи навіть для вагітних. І мій гурт інтуїтивної музики “Mud Cavaliers” свого часу підготував для цього фонду виставу «Звуки з капелюха», призначену дітям від 3 років. Тож це вже досить популярний і навіть модний рух у сучасному мистецтві.

В часи мого вчителювання я організував кілька заходів; також написав близько ста дитячих пісень для таких випадків. Зараз я пишу музику до театральних вистав для дітей, і справді люблю цим займатись. Тож коли мені надійшло запрошення написати музику до «Родинного альбому», я з радістю його прийняв. Це друга створена мною опера, звернена до родини, але зі згаданим гуртом ми реалізовували ще виставу-спектакль “Подорож до центру землі” на моє лібрето за мотивами роману Жуля Верна.

Перша опера, що я написав для “Opera na Zamku” («Опера в замку») у Щецині, називається «Найменш ймовірна історія». Це величезна двогодинна вистава, замовлена для постановки в замку, під час якої глядачі рухалися з головного залу через послідовність інших фантастичних інтер’єрів.

У її основі стала казка Ганса Крістіана Андерсена, коротка історія, яку я адаптував до сьогодення  у своєму лібрето змінив усе, крім основної ідеї. Але за віршами до пісень я звернувся до своїх друзів, видатних письменників Анджея Озги та Марека Бартковича.

Ілюстрація: Йоанна Русінек

Формула сімейної опери 

Це була історія про змагання, оголошене королем, про те, хто зробить найчарівніший інструмент, а коли один з юнаків побудував диво-годинник — його зруйнували варвари. Але я перетворив це на історію про суспільство, яке збожеволіло і створило нову руйнівну силу. Йшлося саме про Польщу нашого часу, але феномен відступу від свободи на користь матеріальної стабільності відомий також з історії та сучасності. Я створив персонажа на ім’я ТінПу Молот. ТінПу — не хто інший, як Путін.

Путін для мене вже був найлиховіснішим персонажем у світі. У 2016 році!

Тож я скомпонував таку собі політичну оперу для сімей, однак, якщо читати алюзії — це пласт для батьків, дітям же залишиться моральна п’єса такого ж типу, як «Нове вбрання короля» в іншій казці Андерсена. Її чудово виконали хор, оркестр, солісти, балет. І це був перший раз, коли я використав формулу сімейної опери з подвійним шифром. Така ж «операція» зроблена в «Родинному альбомі», але в ньому досить складний текст, зроблений чудовим інтелектуалом, автором лібрето, Міхалом Русінеком. Це відомий письменник і колумніст, який був секретарем польської лауреатки Нобелівської премії, поетеси Віслави Шимборської.

Тож від «Фестивалю прем’єр» я отримав уже готовий текст, і мене запитали, чи готовий я написати оперу, – що б сьогодні не означало це поняття. Визнаю, що в обох пластах вона вдалась «читабельною» і привабливою, адже в цій опері є багато формальних і художніх посилань, адресованих людям старшого віку, але історія зрозуміла й дітям, — щоб вони залишились задоволеними.

Таким чином, є соціальне та культурне підґрунтя через посилання та цитати, включені у вербальний та нотний текст, які можуть прочитати лише старші покоління, і, з іншого боку, морально-етичні повчальні історії для дітей. Чи відчитають, незалежно від віку, саме українці ці ідеї?

Послання опери є до певної міри універсальним. Йдеться ні про що інше, як про розширення нашої ідентичності — з людьми та світом. Дія починається із замкненої кімнати, де діти нудьгують і дивляться фотографії предків. Розповідаються сімейні історії, наприклад, про дідуся, який кудись зник — ця стосується його зникнення десь на Сході, в Росії, символізуючи долю тисяч людей на Колимі та в Сибіру, що також є спільним для наших народів.

Інша сцена втілена (це була моя єдина пропозиція Міхалу Русінеку) як сюжет про євреїв, тому що мені потрібна була ще одна серйозна, навіть травматична тема в цьому лібрето. Отже, вона стосується і української історії, у нас вона була дуже схожа. І анімація  пари хасидів на відеопроєкторі, залученому до опери, повільно зникає, а потім у самому кінці картини з’являється порожній пейзаж. Як сьогодні у Польщі, після нищення єврейської спільноти залишились лише порожні місця. 

У опері є жінка-піратка: це історія про свободу, яка долає бар’єри та стереотипи. А під час уроку історії, що справді стосується місцевої легенди про спостерігача вежі в Кракові, який був убитий стрілою, що вилетіла з боку татар. Фанфари, які він виконує, перериваються, символізуючи момент вбивства музиканта. Це місцева, але загальновідома оповідь. І остання сцена про мавпу як нашу пра-пра-пра-бабусю…  Таким чином, це розширення здійснюється у просторі, від власної родини через людську родину до ототожнення з природою, але і у часі, від сьогодення до історичного та еволюційного часу.

Ілюстрація: Йоанна Русінек

Таємний зв’язок із цілим всесвітом

Також я вирішив додати одну безмовну сцену, розроблену суто музично. Це останній розділ, що виглядає та звучить дуже загадково й неоднозначно. Я назвав її так для себе, її немає в лібрето. Вона про космос. Так я вирішив поміркувати про нашу здатність ідентифікувати себе зі світом, особливо коли ми молоді, коли ми відчуваємо, що маємо таємний зв’язок із цілим всесвітом.

Вона натхненна моїм минулим захопленням Максом Шеллером, його теорією numinosum — станом метафізичної єдності. Також до теорій Карла Густава Юнга, а ще французького філософа й антрополога П’єра Тейяра де Шардена, з усім космічним баченням, яке навіть називають «особистим всесвітом». Він пов’язав окремих людей і природу Всесвіту.

Отже, це дуже важлива лінія ідеї, яку я підкреслив і з міркувань додати вічних сенсів до лібрето, зробленого в подвійному кодуванні: і створити історію і для дітей, і для дорослих в усі віки.

— Утримати дитячу увагу майже годину — нелегке завдання. Поділіться секретами створення такої музики, що звучить добре для обох поколінь?

Це поширена проблема, тому що ми, а відтак наші діти ще більше, виховані на коротких музичних уривках. Ми чуємо поп-пісні, рекламу, використовуємо соціальні мережі. Таким чином, музика також має бути максимально скороченою у часі. Це проблема, яка навіть визнається виробниками компакт-дисків. У минулому середня тривалість пісні, яку замовляли продюсери, становила близько трьох з половиною хвилин. Зараз дві з половиною чи навіть дві. Тож як подолати ці нові звичаї, я не знаю.

Але я люблю створювати щось надмірно насичене. Мені подобається вкладати більше в кожен аспект. Мені до снаги висловлюватись «забагато», тож це завдання — протиставити тренду скорочення 50-хвилинну оперу — виявилось саме для мене. Проте польська премʼєра «Родинного альбому» відбулась у величезному залі Національного оркестру Польського радіо, який розрахований на 1200 місць. Що я зміг оцінити після трьох виступів, так це те, що під час постановки зал був повен тиші. Знаєте, мовчання і молодь — це щось на зразок оксюморону. Важко уявити, що (навіть припускаючи, що вони приїхали сім’ями) 500-600 молодих людей і дітей слухали притишено.

Загалом, для всіх стилізацій, якими займається композитор, є характерною тенденція зробити музику складною в деталях, при цьому зберігаючи вигляд простоти. Це особливий шлях. Але я зробив це природним для мене способом. Можливо тому, що в мене є діти, можливо тому, що я спілкуюся з дітьми роками. Я гадаю, що це вийшло настільки просто, як я хотів, і настільки складно, як я хотів.

Ілюстрація: Йоанна Русінек

— До вистави додана відеопроєкційна анімація. Як це впливає на оперу, допомагає чи займає більше уваги людей, ніж музично-драматична частина?

Опера завжди була синтезом мистецтва. Тепер ініціативу захопив кінотеатр. В опери є досить передові технічні засоби для створення фільму, технічні можливості з відеопроєкціями, професійне світло, відчутне та динамічне його використання. Зараз неможливо уявити  оперу без мультимедійного аспекту. І в цій опері він втілений у дуже відданий і ніжний спосіб через анімовані ілюстрації, зроблені Йоанною Русінек.

— Якби слухачі мали змогу зазирнути у ваш власний родинний альбом, що б їм дозволили побачити? Чи могли б ви поділитися особистими моментами, які перетинаються з оперою, або емоційною історією, яка надихнула вас написати твір для дітей і дорослих?

Ці зв’язки очевидні і сильні, але я їх навіть не розглядав і не аналізував. Загалом моя поведінка була досить спонтанною. Хоча якщо, наприклад, після прослуховування твору слухачеві здасться, що його написала спокійна людина з міцними сімейними звʼязками, то я вірю, що це не далеко від реальності. 

Ця ситуація розпорошення сім’ї у світі — також і мій випадок: тітка, двоюрідні брати й сестри перебувають у різних країнах. У нашій родині є єврейські, литовські та німецькі гени.

До речі, всі ми в родині — музиканти, тому це найважливіший елемент, який будує нашу ідентичність. Це тому ми не розуміємо постаті, яку називають чужинцем. Ми абсолютно проти цього критерію. Бо хто для нас чужий? Бетховен? Бах? Сметана? Українські поети? Американські поети з нью-йоркської школи? Вже доведено, що музика робить людей стійкими до демагогів і самозакоханих псевдопатріотів, таких як Путін і більшість російського суспільства.

(Ми можемо говорити про цілі отруєні суспільства, як у випадку з Німеччиною до та під час Другої світової війни, а ситуація, яку маємо зараз у Росії, — це хворе суспільство).

Я хотів би висловити велику шану тому, що роблять українці під час війни — адже ви не просто зіграєте не українську музику, а загалом поставите оперу, далеку від воєнної реальності. Моя щира вдячність організаторам, артистам і глядачам, які, сподіваюся, готові прийти і залишитися в іншому контексті. Ця опера про братерство, сім’ю та підтримку позитивної енергії, яка допоможе будувати справжню європейську спільноту вже зараз.

Трансляція опери з Львівської філармонії буде доступна 10 грудня о 18:00 впродовж обмеженого часу: 


Проєкт співфінансований Міністерством культури та національної спадщини Польщі

Теги:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *