Опера «Вишиваний» — помста історії мистецтва «просто історії» Автор: Ілля Разумейко

Україна — країна зі складною історією, та тяжким, а часом і хворобливим ставлення самих українців до неї. Історія української опери є багато в чому віддзеркаленням історії політичної. Два великих колоніальних періоди в Історії України народили відповідно дві оперні школи, що існують у вигляді певної традиції. Опера XIX століття була повною мірою сателітом російської опери (яка і собі теж є досить штучним конструктом на узбіччі європейської музичної історії).

Опери доби СРСР переважно вкладаються у зміст книги «100 лібрето радянських опер», основну частину якої складають історичні нариси, що в тій чи іншій формі обслуговували панівну тоді ідеологію та комуністичні історичні наративи («Арсенал» Г. Майбороди, «Богдан Хмельницький» К. Данькевича, «Молода Гвардія» Ю. Мейтуса тощо). Ціннісні та жанрові виключення з цієї тоталітарної парадигми були дуже рідкісними: як от пронизлива моноопера «Ніжність» Віталія Губаренка (1971), або ж «Цвіт Папороті» (1978) Євгена Станковича — неофольклорна опера, що могла б стати проривом, але, на жаль була втілена тільки через 39 (!) років в історичній за значенням, але досить дискусійній за типом сценічного втілення постановці Львівського оперного театру 2017 року.


Велика сучасна українська опера, написана для оперного театру та повноцінного оперного інструментарію (хор, оркестр та солісти) довгі роки залишалася таким собі примарним «фантомом»


У 1991, разом зі здобуттям Україною Незалежності, та колапсом СРСР, у країні зникає системна підтримка композиторів, і великі оперні замовлення-постановки природно сходять зі сцени місцевої музично-театральної історії. Паралельно з цим в Україні з’являється нова генерація композиторів, які звертаються до опери та музичного театру в його найрізноманітніших формах. Опери різних форматів пишуть Олександр Щетинський, Святослав Луньов, Кармелла Цепколенко, та інші. У цій ситуації є один загальний знаменник: Українські оперні театри (які продовжують залишатися потужними «споживачами» величезних бюджетних ресурсів) останні тридцять років взагалі не цікавить творчість українських композиторів.

Довгі роки єдиною великою оперою сучасного українського композитора, яку можна було побачити на сцені в оперному театрі Львова, а потім Києва був «Мойсей» Мирослава Скорика. Ця опера, а по суті, монструозна баритоново-хорова ораторія, насправді дуже далека від будь-яких критеріїв сучасної музики, опери чи театру. Для мене особисто, як і для багатьох музикантів мого покоління це не просто твір, а справжній символ в чомусь трагічної мистецької долі композитора, який починав у 60-ті як автор авангардного «Карпатського концерту», а в останні роки свого творчого шляху прийшов до абсолютно кон’юнктурних та традиційних музичних форм і засобів.

У 2016 році в Києві музична агенція «Ухо» анонсувала серію із трьох сучасних оперних постановок в Київському оперному театрі, однією із яких мала стати світова прем’єра роботи молодого композитора Максима Коломійця. Втім, з певних причин, ця ідея не була реалізована, і оперний проєкт «Уха» перетворився замість майданчика для презентації української опери на черговий колоніальний культурний жест: в Нацопері виконали програму із трьох італійських опер під орудою італійського диригента Луїджи Гаджеро.

Таким чином велика сучасна українська опера, написана для оперного театру та повноцінного оперного інструментарію (хор, оркестр та солісти) довгі роки залишалася таким собі примарним «фантомом», аналогом якого в сусідній сфері візуального мистецтва можна рахувати нереалізовану ідею створення українського музею сучасного мистецтва.


Історія Вишиваного — це не штучний офіційний наратив, як історія «Бориса Годунова» в Петербурзі


Опера «Вишиваний. Король України» створена композиторкою Аллою Загайкевич за лібрето Сергія Жадана стала подією, що змогла зламати цю багаторічну карму «неіснування» сучасної опери України. Day-X прем’єрної постановки кілька років переносився, але став реальністю 1 жовтня 2021 року. Сценічне втілення опери реалізувала самовіддана постановча група на чолі з диригентом Юрієм Яковенком та режисером Ростиславом Держипільським. Сама ідея опери та її реалізація в такій масштабній формі народилася на світ завдяки сім’ї «українських Медичі» Олександри Саєнко та Всеволода Кожемяка, які виступили в ролі продюсерів та меценатів в процесі створення та постановки опери на всьому її шляху: від написання твору аж до створення сценічної версії та організації репетиційного процесу. Партнером та майданчиком для постановки став Харківський оперний театр, а також ансамбль з місцевих солістів, хору та оркестр.

Диригент Юрій Яковенко

Формально «Вишиваний» — це історична опера про Вільгельма фон Габсбурга, прихильного до України нащадка давнього імператорського роду, який загинув у 1948 році в Лук’янівській тюрмі в Києві із-за підозри в участі у діяльності українських національно-визвольних організацій. Але у неї є одна важлива відмінність від стандартних історичних оперних наративів минулого. Історія «Вишиваного» як «Короля України» — це історія уявна, примарна, історія, яка «могла би відбутись». Це не штучний офіційний наратив, як історія «Бориса Годунова» в Петербурзі, або формування образу «Богдана Хмельницького» в ЦК Компартії України. У ній більше запитань, ніж відповідей, більше пошуків, марень і сновидінь, аніж імперативів.


Легендарна та трагічна історія, яка через лібрето Жадана та партитуру Загайкевич перетворилася на «віртуальну реальність» музичного театру


Біографія Вишиваного, просякнута легендами, неочікуваними зустрічами, політичними та літературно-мистецькими контактами, простягається від світлого та сповненого надії на прогрес кінця XIX століття, аж до початку Холодної Війни, підвалини для якої закладаються у розділеному на чотири окупаційні зони післявоєнному Відні.

Плин історії, зміни європейських кордонів, мовне багатоголосся, знищені біографії окремих людей та цілих народів: хронологія життя «Вишиваного» збігається з фантасмагоричними блуканнями «непрОстих» Тараса Прохаська. Нелінійний плин часу, відбитий також і в лібрето Жадана, знайшов своє проникливе та експресіоністське втілення у вишуканій двогодинній партитурі, в якій багатошарова оркестровка та електроніка огортають ліричні вокальні партії та есхатологічні хори. Музика опери веде нас цією поліфонічною історією, в яку хочеться знову і знову вслухатися, а іноді просто зупинитись, щоб розгледіти в деталях слова, гармонії та простори оркестрових тембрів.

Легендарна та трагічна історія, яка через лібрето Жадана та партитуру Загайкевич перетворилася на «віртуальну реальність» музичного театру — це той акт справедливості, про який Мілан Кундера писав як про «Історію мистецтва як помсту “просто історії”». Світла та гуманістична постать Василя Вишиваного, перетворена на мистецький твір, стає відповіддю нашого часу на жахи та фантомні болі тоталітарного минулого.

Я щиро вірю в те, що через кілька сезонів можна буде сісти на літак (або дорожчий, але екологічніший потяг) Київ-Відень, для того, щоб потрапити на європейську прем’єру партитури Алли Загайкевич у Віденському Theater an der Wien, або Віденській опері. Це буде найкращим поверненням Вільгельма Габсбурга на Батьківщину: поміж рядків перекладеного німецькою лібрето та обертонів скрипкових флажолетів — у світлі ілюзорного оперного безсмертя, подарованого Василю Вишиваному вдячними українцями.


Читайте також:

«Де шукати сучасну оперу?» #1: Алла Загайкевич та опера «Вишиваний»

Трейлер. Композитори Роман Григорів та Ілля Разумейко презентують Opera Lingua

• «День Радості»: у Спілці композиторів відбудеться прем’єра камерної опери Антона Стука

Вслухатися в звуки. Алла Загайкевич про оперу «Йов»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *