Всесвітньо відомий блок-флейтист Моріс Штегер: «Я наче зірка міні-гольфу»

Моріс Штегер. Фото: Jean-Baptiste Millot

 Третій фестиваль високого мистецтва Bouquet Kyiv Stage завершився неймовірним концертом New Era Orchestra із швейцарським солістом Морісом Штегером — відомим на весь світ бароковим блок-флейтистом, якого навіть прозвали «Паганіні блок-флейти». За два дні до концерту Моріс любʼязно погодився на розмову та розповів про свій шлях барокового музиканта, про новий диск «Вечеря пана Генделя», швейцарський менталітет та вподобання у їжі, книгах та фільмах.

На жаль, ми живемо у світі, орієнтованому на класичну та романтичну музику. Тож як це, бути бароковим музикантом? Які переваги чи недоліки ви знаходите?

Існує так багато способів створювати музику і стільки стилів. Для мене це розмаїття по всьому світу є найбільшою цінністю. Звичайно, класична музика — маленька частина всієї музичної індустрії. Народна музика, популярна музика, джазова музика… Класика є лише десятою частиною, і у цій десятій частині я — бароковий музикант, що є своєрідною спеціалізацією у специфічному напрямку музики. У цьому сенсі я почуваюся надзвичайно благословенним «маленьким принцом» серед групи меншин, але це добре, я цим пишаюся. І у цій дуже маленькій частині барокової музики я граю на блок-флейті, що є ще більшою рідкістю.

Але це не те, що має значення у світі, на мою думку. Завжди має значення те, що ми робимо нашу музику настільки гарною і живою, щоб зацікавити кожного. Я гадаю, що бароковою музикою для блок-флейти я проповідую стільки речей по всьому світі, що я щасливий, трохи гордий і дуже вдячний. Звичайно, оперне сопрано або скрипаль набагато вищі за мене в ієрархії. Але це життя, це нормально. Я наче суперзірка в міні-гольфі. Ви знаєте міні-гольф? Хто ці гравці у міні-гольф? І гольф — це інший вид спорту, а теніс — у десять мільйонів популярніший. Це реальність.

Чи легко було стати популярним музикантом? Коли і як ви почали співпрацювати із менеджерами, продюсерами?

Мені пощастило, адже це сталося ще під час навчання. Багато менеджерів і всі лейбли класичної музики (маю на увазі звукозаписувальні компанії) цікавились мною. Вони прийшли на мій останній іспит на здобуття диплому соліста. Після концерту до мене підійшла старша жінка і сказала: «Будь ласка, приєднуйтеся до моєї звукозаписувальної  компанії, ваш перший запис відбудеться за рік, тож ми починаємо зараз». До мене підійшов менеджер відомого оркестру і сказав: «Грай з нами, нумо зробімо 55 концертів разом». Це таке везіння, я надзвичайно радий. Я нічого не зробив для цього. Я, звичайно, відіграв ці 55 концертів, що дуже багато.

Фото: Molina Visuals

Всьому я навчився тоді, а не під час навчання. А потім інші барокові оркестри також запросили мене зіграти з нимм. Це було наче дуже вдалим стартом. З іншого боку, оскільки я підтримую багатьох молодих музикантів у всьому світі, я знаю, наскільки різними та складними бувають шляхи до виходу на міжнародний ринок. Але конкурси, чудова гра та знання того, як себе просувати, за допомогою ЗМІ в тому числі — зараз це дуже важливо. Врешті-решт, є ще один важливий момент: ви повинні насолоджуватися і розповідати аудиторії музичну історію, як би це не було складно. Є стільки музикантів, надзвичайно обдарованих у тому, що вони роблять, але якщо ваша аудиторія не отримує задоволення… Ви повинні захоплювати свою аудиторію незалежно від того, яку музику ви граєте.  І, звичайно, зараз для цього потрібно володіти багатьма технічними навичками, адже рівень виконавства зростає й зростає. Ви повинні бути абсолютним майстром у тому, що робите, і тоді ваша музика буде цікава слухачеві. Тоді ти — хороший музикант. Якщо я йду вулицею і бачу хлопців без грошей і вони грають чудову музику, я кажу: «Вау, це чудові музиканти». Я гадаю, що саме це має значення понад усе. Ми повинні робити свою музику якомога пристраснішою. Ми повинні захоплювати нашу аудиторію своїм мистецтвом. І врешті-решт, не так важливо яким саме мистецтвом.

Нещодавно ви випустили диск під назвою «Вечеря пана Генделя» (ориг. Mr Handel Dinner). Це одночасно і оригінальна концепція, і відомий мем про Генделя. Цікаво почути, як виникла ця ідея.

Концепція дуже інтелектуальна, її вигадав я. Гендель був німецьким композитором, який поїхав у Лондон, де був не лише музикантом, а й диригентом, композитором, оперним продюсером та режисером.  В основному, він диригував своїми двох- чи триактними операми. Після першої дії, яка, відповідно, була після першої години музики, він казав глядачам: «Зробімо перерву». Перший акт містив годину музики, але іноді Гендель вставляв туди й інші п’єси, тож загалом було приблизно година – півтори музики, тож він оголошував перерву півтори – дві години, перерву для публіки. У ці перерви Гендель запрошував аудиторію послухати його оркестр. Між оперними актами вони самі презентували нові власні твори, що було гарно. Таким чином весь оперний вечір чи полудень тривав більше п’яти з половиною чи шести годин.

Театр не мав закладів харчування, туалетів, і порівняймо сьогодні, коли ми ходимо до вбиральні кожні десять хвилин. У ті часи це було дуже важко, і тим не менш публіці подобалось. І вони насолоджувалися цими «перервами». В його оркестрі були цікаві музиканти, зокрема, Джузеппе Самартіні, Вільям Бабелл, П’єтро Каструччі, Метью Дюборг, Франческо Барзанті. Як композитори вони презентували свої твори. Для глядачів це був наче невимушений концерт. А чому «Вечеря пана Генделя»? Тому що він був гурманом і постійно товстішав. Він їв у приватному ресторані навпроти театру, їв завжди вечері, коли починалася перша перерва. Великою честю було їсти з ним. Він замовляв запечених свиней! Іноді, якщо йому доводилося чекати між стравами, він заходив у театр і також грав маленький твір для глядачів. Кожен повинен був зупинитися — «о, пан Гендель йде», вони грали маленьку п’єсу, органні концерти і потім знову йшли їсти. Я реконструював цей концерт у перерві опери, тож ось чому «Вечеря пана Генделя».

Ми розуміємо, що Гендель мав дуже вишуканий смак в обох сенсах — музичний та кулінарний. Які смаки у їжі та музиці маєте ви?

Їжа? Я дуже люблю її. Я б сказав, що люблю їжу та музику, але вони обидві важливі. Мені подобається тутешня їжа. Особливо я люблю італійську кухню, вона справді чудова. Я дуже люблю арабську їжу. Не так м’ясо, як усі ці гарніри з овочами. І морепродукти також фантастичні. Я дуже люблю страви Азії. В принципі, я люблю багато їжі.

До теми повсякденного життя. Чи маєте ви якісь особливі ритуали в новому місті? Як виглядає ваш день у турі?

Гарний сон та гарна їжа. Це важливо.

Репетиція?

Так, і репетиція. Звичайно репетиція, але це норма. Також свобода. Коли я не маю стресу і мені довелося навчитися з цим справлятися. Я можу піти на репетицію без стресу. Гарний настрій, хороше спілкування, дружба та любов до всіх музикантів, з якими ви граєте — це найголовніше. Наприклад, ти приїжджаєш, і оркестр не такий, як ти очікував. У тебе є сотня причин, щоб бути розчарованим. У тебе був поганий політ, ліжко не надто гарне, тобі не подобається. Дуже важливо любити людей, з якими ти працюєш, навіть якщо вони не такі вправні, або грають не у твоєму стилі.

Фото: Molina Visuals

Як вам у Києві?

Мені дуже подобається! Він дещо оригінальний, а люди тут дуже привітні. Вчора я грав із New Era Orchestra, там було багато різних людей. Перший віолончеліст, схожий на середземноморського або середньо східного хлопця, біля нього — біляві дами, зовсім різні. Тож цікаво те, стільки впливів я маю тут, це мікст. Я також люблю старе місто. Я роздивлявся учора, в деяких районах був сьогодні, і маю сказати, що тут дуже гарна атмосфера. Я це люблю. Також вчора наша диригентка (Тетяна Калініченко — Л. С.) така надзвичайно мила! Вона справді дуже особлива і надихає мене.

Мабуть важко зрозуміти один одного впродовж двох-трьох репетицій? Що ви робите, наприклад, коли не виникає контакту з диригентом чи оркестром?

Я думаю, що спілкування тут, у Києві, відбувається не лише вербально, оскільки англійська мова дуже важка для оркестру, не всі вони її розуміють. Мова музики важливіша, ми спілкуємося мовою тіла. Тетяна завжди в її музиці. Вербально вона не надто у контакті, але психологічно та ментально вона має сильний зв’язок. Цього достатньо, і це те, що важливо. Ми не повинні завжди говорити, ми повинні відчувати один одного. Це важливо для репетиції.

У вас багато концертів. Коли ви живеше?

З концертами. Це чудовий спосіб життя. Треба знайти власний ритм — це добре.

Через пандемію ми були близькі до того, щоб слухати концерти лише онлайн. Як би це було для музикантів, для вас? Чи важлива аудиторія для виконавця?

О, так. Концерти — це річ спільна, і слухачі дуже важливі. Варто сказати, якщо ти не маєш слухачів, то виникає атмосфера, наче не як на сцені у концертному залі. Для мене це абсолютно не те саме.

Чи можете ви порівняти реакцію аудиторії на музику бароко у великих та малих містах, у різних країнах?

Це не пов’язано з великим чи малим, не з розміром. Розмір не завжди має значення (сміється). Але це пов’язано із системою освіти і навіть з музичним стилем, що панує у країні. Наприклад, якщо я граю в Індії, то музика бароко не є частиною цієї культури. Тож лише дуже невелика частина населення зацікавлена ​​слухати бароко, адже я грав у найбільших містах там, і слухачами були європеці з різних країн. Потім ви граєте, наприклад, у середній Європі, де ця музика дуже відома, або ви граєте в Азії, і там вона теж відома. Я думаю, що барокова музика не така популярна. І це теж шанс.

Фото: Molina Visuals

І виклик?

Виклик, так.

Кожна українська дитина, яка хоче грати на духових інструментах, починає з блок-флейти, або сопілки. Ці прості інструменти для них лише основа. Вони повинні це вивчити, і після того діти можуть грати на флейті, саксофоні тощо. Але ви все граєте на блок-флейті і демонструєте її силу! Коли і як ви знайшли його силу?

Думаю, коли мені було 13 років. Я мав невдалий початок з блок-флейтою, мені було важко. І з 13 років я — типовий хлопчик на типовому етапі свого життя — не хотів багато говорити, але мав абсолютно чудову флейтову партію, і я відчув себе «вау». Це як діалог, спілкування між мною та інструментом. Інструмент такий потужний, але це не найголовніше. Блок-флейта — не найгучніший інструмент, але має розмаїття у звуці та динаміці, тому він мені дуже подобається.

Що на першому місці у вашій грі на блок-флейті? Відкрити очі на інструмент або грати барокову музику?

Грати барокову музику. Я також і диригент, граю багато класичної музики. Я не надто у романтиці, але виконую і сучасну музику. Бароко — це просто сфера, в якій я спеціалізуюся.

На мій погляд, блок-флейта сьогодні може стати популярнішою не лише завдяки бароковій музиці, а й сучасній.

Так!

Чи надихаєте ви композиторів писати сучасну музику для блок-флейти і чи граєте її?

Так. У мене не так багато часу, щоб регулярно грати, але ми робимо багато замовлень композиторам, намагаємося надихнути їх також своєю грою. Я гадаю, це інструмент, що є автономним, дуже актуальним. Тож у сучасній галузі ми також працюємо.

Коли ви кажете «ми», що ви маєте на увазі?

«Ми» — це декілька найбільш важливих блок-флейтистів у світі. Ми контактуємо, і багато речей розділено у нашій роботі. У мене є, наприклад, друг, який дуже багато робить на цій новій блок-флейтовій сцені, Ерік Босграаф. Він виконує, можливо, 20 прем’єр на рік з блок-флейтою на дуже високому рівні. У мене, звичайно, багато можливостей, оскільки я також керую великими оркестрами. Якщо ми граємо, наприклад, одну світову прем’єру для блок-флейти та оркестру, вона стає дуже відомою після одного концерту. Це дуже важливо, і я гадаю, що такі дії все більш поширюються зараз.

Ви дуже проактивні на сцені. Я б сказала, що ваша гра близька до танців. Це допомагає при виконанні? І як ви ставитесь до статичних виступів?

Я зрозумів, що наші тіла працюють по-різному. Моє тіло працює надзвичайно добре, як вітрогенератор, коли двигун увімкнений, тіло рухається. Інші тіла та виконавські позиції мають величезну силу, коли схожі на це (показує нерухоме виконання). Нічого з цього не є «краще». Краще, щоб твоя грудна клітка була якомога аутентичною. Моє звучання стає барвистим, сповненим динаміки та цікавих нот, коли тіло у русі. Тож це технічно краще. Але якщо я бачу своє відео, я кажу: «ні, ні, будь ласка, це занадто». Мені це не подобається особисто, але саме так я граю якнайкраще.

Фото: Molina Visuals

Я вважаю, що кожна країна має певний менталітет і це впливає на музичне виконання. Швейцарський менталітет, чи можете ви описати його і як це впливає на вашу гру?

Швейцарський менталітет не надто «лівий» і не надто «правий», дуже коректний та доброзичливий, відкритий до нових речей, традиційний, але іноді трохи нудний.

Але ви ж — зовсім не нудний.

Так, я не нудний, це правда. Що завгодно, але не нудний. Швейцарський менталітет дуже збалансований і не має крайнощів. Швейцарці — кращі дипломати у всьому світі. Це не «так, ні, ні», це завжди золота «середина». Це не прямо, а дуже м’яко, з чіткою метою, але ти ніколи не відчуваєш тиску. Це ніколи «занадто». Для швейцарців я — занадто емоційний, що не типово. Я маю виражений характер, я кажу «ні» чи «так». Коли я кажу «люблю», це — любов, коли я кажу «зараз», це — зараз, і це не типово для швейцарців. Я думаю, що вони також люблять мене, і я їх дуже люблю, я цілковий швейцарець, але не типовий. У мені суміш багатьох національностей. Але Швейцарія стає кращою і кращою, і сьогодніу них трохи розслабленіший та вишій спосіб життя. Багато речей ідеальні у Швейцарії, і я люблю свою країну, як і інші частини світу та  впливи на мене.

Яку силу мають швейцарці?

Це фантастично точна робота зі всім, абсолютно інший тип стандарту. У Швейцарії дуже гарна система освіти без будь-якого стресу, але з великою підтримкою, тож в Швейцарії ніхто не напружується. Знаєте, у східних країнах навчання грі на музичних інструментах відбувається у стресі, потрібно вчитися чітко і швидко. Більш комфортною у цьому сенсі є Швейцарія. На мій особистий смак у музичному житті тут присутні суворість і багато комфортності. (суворим голосом) «Займайся зараз, впродовж однієї години!» — ніколи не говорять у Швейцарії. (ніжним голосом) «Оу, ми можемо пограти на блок-флейті сім-дев’ять хвилин? Чудово!». Такою є Швейцарія, і тут так сонячно.

Іноді наші уподобання в книгах чи фільмах, наприклад, розповідають про нас дуже багато. Які уподобання маєте ви?

Я назву щось дуже специфічне — Musik als Klangrede («Музика як мова звуків» — Л. С.) Ніколауса Арнонкура. Далі я б назвав Германа Гессе, який мені дуже подобається. Я добрий друг Донни Леон, вона всесвітньо відома. Вона любить музику бароко, і ми часто буваємо разом. І фільми… я б сказав, що люблю французькі фільми. Я дуже люблю Фелліні, Альмодовара. Пізній Альмодовар такий дивний, але мені це подобається. Також я люблю «Ніч» Мікеланджело Антоніоні, це чудовий фільм. Гарні фільми так надихають.

І гра Моріса Штегера так само надихає: дивіться першу частину концерту Bouquet Kyiv Stage за участі New Era Orchestra та Моріса Штегера,

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *