«Безліч відтінків білого існують тому, що темні тіні нескінченні,
а тиша навколо нас увиразнює те, що звучить.
Щоб дослідити світло, необхідно заглянути в темряву.
Щоб дослідити звук, необхідно почути тишу».
За авторськими нотатками до «Дослідження білого» Сальваторе Шарріно
14, 16 та 21 грудня у музичне життя Києва традиційно вриваються Kyiv Contemporary Music Days — освітньо-концертна платформа, що цього разу у колаборації з The Naked Room втілює проєкт «Дослідження білого». Вірніше, продовжує втілювати цикл концертів, розпочатий ще у 2019 році. Тоді у Довженко-центрі відбувся сольний речиталь контрабасиста Назара Стеця, концепція якого сформувалася навколо ідеї твору «Дослідження білого» Сальваторе Шарріно. Проте вона стала об’єднувальною не лише для тієї концертної програми, а розповсюдилася набагато ширше за межі однієї події.
Білий колір вважається ахроматичним, тобто безбарвним. Це ніби й базова фарба, котру можна порівняти із музичним тембром інструмента, що, одначе, із заломленням світла може розкладатися на різнобарвний спектр, як і тембр у музиці. Та не лише тембр, а й звук нині — майже tabula rasa, адже нетипові і, здається, необмежені способи звуковидобування відкривають його наново, в тому числі переломлюючись крізь уяву й переломлюючи наше звичне уявлення про них. Вдивлятися у «біле» (у звук і тембр) та знаходити розмаїття в тому — об’єднує низку творів сьогодення. Крізь призму Kyiv Contemporary Music Days багато з них можна буде почути цього тижня.
«“Дослідження білого” — цикл з трьох концертів, метою яких є віднайдення нових рамок чи нових можливостей струнних інструментів, їх взаємодії між собою, а також зі слухачем, його сприйняттям та з простором, у якому відбуватиметься звучання» (KCMD).
Концертні програми виконуватимуть скрипалі Андрій Павлов, Ігор Завгородній, Орест Смовж та контрабасист Назарій Стець. Нижче наведені в тому числі і їхні коментарі-рефлексії на тему білого, дослідження і програм, що вони будуть виконувати.
Андрій Павлов та Ігор Завгородній: 34 скрипкові дуети Лучано Беріо
14 грудня о 19:00 «Дослідження білого» стосуватиметься дуетного звучання скрипок Андрія Павлова та Ігоря Завгороднього. У їхньому виконанні прозвучать 34 дуети Лучано Беріо — цикл «для шкільного навчання гри на скрипці», що композитор створив на кшталт 44 дуетів Бели Бартока. Проте ідея введення молодих скрипалів у контекст музики ХХ століття пов’язує цикл Беріо також і з «Мікрокосмосом» Бартока. Технічна сторона, звісно, не стане пріоритетною у перформансі двох першокласних музикантів Андрія Павлова та Ігоря Завгороднього, проте втілення калейдоскопу музичних портретів, що змалював Беріо — справді цікаве артистичне завдання.
«Ці Дуети для мене є тим, чим були vers de circonstance для Малларме: вони не обов’язково ґрунтуються на глибоких музичних передумовах, а радше пов’язані тонкою ниткою щоденних подій», — зазначав Беріо. А ось, власне, кого згадує композитор у скрипкових дуетах: Бела Барток, Шломіт Альмог, Йоссі Пекер, Родіон Щедрін, Майя Плісецька, Бруно Мадерна, Камілла Адамі, Пеппіно ді Джуно, Марчелло Панні, Джорджіо Федеріко Гедіні, Валеріо Адамі, Даніела Рабіновіч, Женне Панні, П’єр Булез, Тетяна Глобокар, Ріві Пекер, Леонардо Пінзауті, П’єро Фаруллі, Анні Небургер, Едоардо Сангуінеті, Фіамма Ніколоді, Вінко Глобокар, Франко Гуллі, Альдо Беннічі, Карло Чіараппа, Генрі Пуссер, Альфредо Фіорензані, Ігор Стравінський, Альфред Шлеє, Массімо Міла, Маурісіо Кагель, Моріс Флоре, Лорін Маазель, Леле д’Аміко.
Що для вас білий колір?
Андрій Павлов: Білий колір? Перша асоціація, що спадає на думку — безмежність, нескінченність. Це щось із категорії «первинних» елементів навколишнього світу, як вода, повітря, вогонь тощо.
Ігор Завгородній: Білий колір часто сприймається людиною не як колір, а як простір для кольору. Якби я був Білим Кольором, я б ходив і питався: «Так… отут сьодня бути кольором? Чи чимось з отого всього іншого?».
Що б ви назвали білим кольором у музиці, у звуці?
Андрій Павлов: Тут теж є конкретна асоціація — із тональністю До мажор.
Ігор Завгородній: Дуже залежить від контексту. Часто — натуральний ля мінор. Не рідше мені відчувається «біле», коли музика якимось чином торкається небуття, або дуже ототожнює все, ніби дивиться зі стратосфери. Наприклад Cum Dederit (Nisi Dominus RV 608) Вівальді мені — безмежно-біле, мовби нічого нема, крім того, білого, не знаєш, де низ, де верх.
У чому було ваше особисте «дослідження» себе/програми/інструменту у підготовці цих творів?
Андрій Павлов: Особисто для мене підготовка до цього концерту — це дослідження взаємовідносин, а також особистого відношення Лучано Беріо до кожної людини, яку він зображає в дуетах.
Ігор Завгородній: Вирішили детально займатися «героями» та їхніми відносинами з Беріо згодом. Щодо себе та інструменту скажу, що у циклі використовується дуже широкий спектр прийомів. І звісно, що це цікаво, бо струну смичком можна досліджувати вічність, здається. Ми з Андрієм у тому схожі, нас це дослідження екзистенційно турбує обох — жити нам не дає і, водночас, це дає нам жити далі.
Орест Смовж: сольні скрипкові твори
16 грудня о 19:00 досліджувати скрипку, музичний та реальний простір і слухацьку аудиторію буде скрипаль Орест Смовж. Його тривале перебування в Америці робить кожен виступ музиканта на українській сцені особливим, а концертні програми, що наче пазл збирає Орест, стають у цікаві лабіринти свідомим й підсвідомим для слухачів.
У «Дослідженні білого» окрім класиків авангардизму Яніса Ксенакіса («Mikka»), Джона Кейджа («59 1/2»), Мортона Фелдмана («For Aaron Copland») Орест Смовж виконає твори Яркко Хартікаінен («Embodied»), Ендрю Норман («Sabina»), Теодоре Антоніоу («Like a phantasy»). Проте найбільш інтригує лінія, що складається з циклів невеликих музичних фрагментів: Сільвестро Ґанассі даль Фонтеґо (фрагменти зразків із «Opera intitulata Fontegara» — першого підручника по музичній орнаментації 1535 року), Дьордя Куртаґа («Signs, games and messages»), а також зібрання музичних фраз, що спеціально для цього концерту написали Томас Меллан, Трістан Хайніке, Назарій Стець, Віталій Вишинський, Антоній Баришевський, Лев та Олег Безбородьки, Олексій Войтенко, Антон Кошелєв, Максим Коломієць, Михайло Чедрик, Ігор Завгородній, Альберт Саприкін, Борис Логінов, Мейко Шіомі.
Що для тебе білий колір?
Орест Смовж: Білий — це колір, якого немає на колі кольорів, і всупереч популярній думці, його не можливо отримати просто змішавши всі основні кольори. В той самий час білий — як контекст, адже робить всі інші кольори максимально собою. Насичений відтінок білого, асоціативно — це колір сорочок з Jermyn Street. За умови якісної матерії, коли дивишся на білий, то здається, що за ним заховані якісь інші кольори.
Що б ти назвав білим кольором у музиці, у звуці?
Орест Смовж: В музиці це, перш за все, колір полів в музичному тексті; це те, що оточує назву на титульній сторінці вперше побаченого нового твору; це та «порожнеча», яка існує між нотами для зручності друку і читабельності. Але уява заповнює цей простір ненадрукованими вимірами музичного тексту. У звуці це, можливо — яскравий тип резонансу, який більше асоціюється зі світлом.
У чому було твоє особисте «дослідження» себе/інструменту/програми у підготовці цих творів?
Орест Смовж: На моєму концерті буде передусім дослідження самого акту концерту, а також публіки. Тиша відсутності оплесків між творами буде одним з «білих» цього циклу. Інструмент буде постійно перевтілюватися в інший тип резонансу, а я спробую дослідити слідкування за собою зі сторони, наче підглядаю за музикантом в кімнаті з 22 композиторами, коли той не підозрює, що за ним слідкують. Можливо, це буде радше панк концерт, а скоріш за все — і те, і те водночас.
Орест Смовж, Назарій Стець: твори для скрипки та контрабаса
В останньому концерті «Дослідження білого» від Kyiv Contemporary Music Days цього року — 21 грудня о 19:00 — зійдуться два інструменти, що знаходяться на протилежних кінцях (жартома кажучи) «харчової ланки» струнних: скрипка і контрабас. З одного боку, до заданого Орестом Сможем вектора доєднається Назарій Стець, з іншого — Орест підтримає Назара у його послідовному торуванні сучасною музикою української сцени. У будь-якому разі обрана концертна програма вимагатиме паритетність музичних стосунків, що доповниться артистичною синергією.
Дуети для скрипки та контрабаса з акустичної та технічної сторони є привабливим творчим викликом для композитора, тому прозвучать твори неординарних Яакко Куусісто («Miniö»), Анни Аркушиної («Bestattung»), Ділай Доанай («Coffee-Reading» acoustic no. 2 (“Roads”)), Віталія Вишинського («Викривлені проєкції»), Ерккі-Свен Тююри («Symbiosis»).
Що для тебе білий колір?
Назарій Стець: У мене білий колір асоціюється з обережністю, акуратністю та обдуманістю. Досить часто це найризиковіший, але, автоматично, найцікавіший шлях.
Що б ти назвав білим кольором у музиці, у звуці?
Назарій Стець: Тут мені дуже складно відповісти коротко. Я маю певні асоціації між кольорами і тональностями, але вони абсолютно не збігаються з жодною типовою схемою (типу Скрябіна чи Римського-Корсакова). Білого там немає. Але може бути ситуація, за якої я можу його «викликати». Є один композитор з дуже особливими і унікальними ладо-функційними зв’язками у його музиці — Пауль Гіндеміт. Так от: коли я слухаю Гіндеміта хвилин 20 — абсолютний слух починає давати збої з точним визначенням герцової звуковисотності. І саме цей момент «зламу» в голові і є поява білого.
У чому було твоє особисте «дослідження» себе/інструменту/програми у підготовці цих творів?
Назарій Стець: Насправді я дуже сподіваюсь на взаємовигідний симбіоз, бо програма достатньо строката і традиційними (у сенсі функційності інструментів) ролями доведеться мінятись частенько. При таких «розкладах» Орест — на коні, бо «потягати» гармонію чи басову лінію на скрипці таки приємніше, аніж виконувати карколомні пасажі на контрабасі в зоні «вічної мерзлоти» білими від каніфолі пальцями.
Почути відтінки музичного «білого» можна буде у галереї сучасного мистецтва The Naked Room. Одразу дізнавшись як потрапити на концерти, слухачів чекатимуть приємні бонуси — подкасти, в яких, як зазначає команда Kyiv Contemporary Music Days, «музиканти ділитимуться власними коментарями про музику, що звучатиме, розкриватимуть артистичні та виконавські аспекти та доповнюватимуть усе вищезгадане історичним контекстом, що стане опорою для занурення та сприйняття музики». Таким чином не лише концертні програми, але й формати подій від Kyiv Contemporary Music Days набагато зменшують дистанцію між сучасним композиторським креативом та відкритою отримувати новий досвід слухацькою аудиторією.
Читайте також:
• У куточку з книжечкою. Heinali про перезавантаження старовинної музики на модульному синтезаторі
• Логіка науки Миколи Ковалінаса
• Chornobyldorf Романа Григоріва та Іллі Разумейка — у ТОП-6 найкращих опер світу