Шановні колеги — викладачі й студенти, музиканти і співробітники, представники адміністрації і незалежні працівники!
Я звертаюсь до тих із вас, кому болить Україна та українське, хто не розділяє життя на «політику» та «роботу» і хто натомість розділяє високі ідеали, що їх ми декларуємо через музику.
Ми — носії прекрасної мирної професії, але в нашій країні війна. Нам протистоїть суспільство, отруєне неофашизмом, з нами воює армія нелюдів, що сповідують ненависть до нас як до нації. В арсеналі ворога наявна пропагандистська зброя, що має потенціал масового інтелектуального ураження.
На жаль, це стосується й імені Чайковського. Відірване від справжнього людського, історичного й художнього єства митця, воно стало інструментом агресивної путінської пропаганди. З особливою наполегливістю це ім’я застосовується нині на полях геополітичних культурних битв, передусім як облудний символ неіснуючих величі, вищості, духовності й гуманізму так званого «русского мира». Зрештою, творчість композитора використовується як черговий щит, позаду якого ховаються цивілізаційні потвори.
Нам важко це визнавати і ще важче відмовитися від імені Чайковського, адже воно ледь не буквально приросло до нашого спільного музичного «тіла», давно стало рідним, своїм. Воно вмонтоване в наше колективне минуле, освячене спогадами, освітлене сподіваннями й навіть візуалізоване в сучасному медійному образі Академії як її власне обличчя.
Відтак у світі культури і взагалі у світі нас впізнають та ідентифікують за Чайковським, а значить сприймають як частину (принаймні частинку, частку, часточку) «великої російської культури». Ба більше – як молодшу сестру «великої» тезки, Московської консерваторії. Для світу ми лише формально є українським закладом, а фактично, символічно й номінально — російсько-орієнтованим. Адже світу не відомі заплутані обставини нашого державно-політичного минулого, він байдужий до наших професійних сентиментів і не бере до уваги удавані чи реальні юридичні ризики зміни назви. Світ зважає лише на той дивний і гостро-резонансний в обставинах війни факт, що зберігаючи вірність імені Чайковського, ми залишаємось на орбіті ворожої культури.
Я не питаю вас, чи це є правильним. Я задаюся питанням, чи це взагалі нормально — на тлі руйнувань, знущань, бомбардувань і ґвалтувань, вбивств мирних людей і актів наруги над усім людським, здійснених «від імені» псевдодуховної псевдоімперії?
Абсолютна більшість із нас не на фронті, переважна більшість із нас у безпеці. Звісно, ми прагнемо допомагати, бути корисними, бути поряд із тими, хто воює — але виглядає так, що наша рішучість жорстко лімітована атрибутами професійного комфорту, звичними умовами існування, багаторічними конвенційними звичками. Зважитись на непросту дискусію, порушити академічний баланс інтересів, вийти із зони комфорту — нам важко і навіть лячно.
Але доведеться, бо саме в такий і лише в такий спосіб ми можемо долучитися до боротьби безпосередньо, здійснити той бодай єдиний (метафоричний) постріл у ворога, про який багато хто з нас думає у хвилини відчаю.
При цьому наш ворог аж ніяк не сам Чайковський, а лише його симулякр, однойменний радянській і путінський ідеологічний бренд, прив’язка до якого буквально в’яже нам руки, позбуває свободи, перетворює на заручників мертвої традиції. На моє глибоке переконання, Академія не може надалі функціонувати під цим брендом, в умовах війни це неприпустимо і навіть аморально.
Тому я закликаю всіх однодумців до публічного обговорення проблеми перейменування нашого закладу, пошуку прийнятного варіанту і подальшого швидкого колективного рішення.
Олена Корчова,
професор кафедри історії світової музики
Читайте також:
• Відкритий лист музикознавчої спільноти України
• Вціліла з Бучі: розповідь скрипальки