Відкритий лист до колективу Національної музичної академії України Олена Корчова, професор кафедри історії світової музики

Шановні колеги — викладачі й студенти, музиканти і співробітники, представники адміністрації і незалежні працівники!

Я звертаюсь до тих із вас, кому болить Україна та українське, хто не розділяє життя на «політику» та «роботу» і хто натомість розділяє високі ідеали, що їх ми декларуємо через музику.

Ми — носії прекрасної мирної професії, але в нашій країні війна. Нам протистоїть суспільство, отруєне неофашизмом, з нами воює армія нелюдів, що сповідують ненависть до нас як до нації. В арсеналі ворога наявна пропагандистська зброя, що має потенціал масового інтелектуального ураження.

На жаль, це стосується й імені Чайковського. Відірване від  справжнього людського, історичного й художнього єства митця, воно стало інструментом агресивної путінської пропаганди. З особливою наполегливістю це ім’я застосовується нині на полях геополітичних культурних битв, передусім як облудний символ неіснуючих величі, вищості, духовності й гуманізму так званого «русского мира». Зрештою, творчість композитора використовується як черговий щит, позаду якого ховаються цивілізаційні  потвори.

Нам важко це визнавати і ще важче відмовитися від імені Чайковського, адже воно ледь не буквально приросло до нашого спільного музичного «тіла», давно стало рідним, своїм. Воно вмонтоване в наше колективне минуле, освячене спогадами, освітлене сподіваннями й навіть візуалізоване в сучасному медійному образі Академії як її власне обличчя.

Відтак у світі культури і взагалі у світі нас впізнають та ідентифікують за Чайковським, а значить сприймають як частину (принаймні частинку, частку, часточку) «великої російської культури». Ба більше – як молодшу сестру «великої» тезки, Московської консерваторії. Для світу ми лише формально є українським закладом, а фактично, символічно й номінально — російсько-орієнтованим. Адже світу не відомі заплутані обставини нашого державно-політичного минулого, він байдужий до наших професійних сентиментів і не бере до уваги удавані чи реальні юридичні ризики зміни назви. Світ зважає лише на той дивний і гостро-резонансний в обставинах війни факт, що зберігаючи вірність імені Чайковського, ми залишаємось на орбіті ворожої культури.

Я не питаю вас,  чи це є правильним. Я задаюся питанням, чи це взагалі нормально — на тлі руйнувань, знущань, бомбардувань і ґвалтувань, вбивств мирних людей  і актів наруги над усім людським, здійснених «від імені» псевдодуховної псевдоімперії?

Абсолютна більшість із нас не на фронті, переважна більшість із нас у безпеці. Звісно, ми прагнемо допомагати, бути корисними, бути поряд із тими, хто воює — але виглядає так, що наша рішучість жорстко лімітована атрибутами професійного комфорту, звичними умовами існування, багаторічними конвенційними звичками. Зважитись на непросту дискусію, порушити академічний баланс інтересів, вийти із зони комфорту — нам важко і навіть лячно.

Але доведеться, бо саме в такий і лише в такий спосіб ми можемо долучитися до боротьби безпосередньо, здійснити той бодай єдиний (метафоричний) постріл у ворога, про який багато хто з нас думає у хвилини відчаю.

При цьому наш ворог аж ніяк не сам Чайковський, а лише його симулякр,  однойменний радянській і  путінський ідеологічний бренд, прив’язка до якого буквально в’яже нам руки, позбуває свободи, перетворює на заручників мертвої традиції. На моє глибоке переконання, Академія не може надалі функціонувати під цим брендом, в умовах війни це неприпустимо і навіть аморально.

Тому я закликаю всіх однодумців до публічного обговорення проблеми перейменування нашого закладу, пошуку прийнятного варіанту і подальшого швидкого колективного рішення.

Олена Корчова,

професор кафедри історії світової музики


 

Читайте також:

Відкритий лист музикознавчої спільноти України

Вціліла з Бучі: розповідь скрипальки

Бах та мистецтво молитись

 

  1. Однозначно за!!!! московія завжди своє насаджували тільки через автомат і тільки силою. А ми дуже довго відносилось “А може… “. Та не може! НЕ МОЖЕ!!! ЦЕ ПЛЕМ’Я ОРКІВ І ЙОГО ТРЕБА СТЕРТИ З ЛИЦЯ ЗЕМЛІ, З ДУМОК, З КУЛЬТУРИ… ТІЛЬКИ ТАК. І мова та культура стоять на найвищих рівнях в цьому напрямку. Інакше наступна війна гарантована нашим дітям та онукам, а всі жертви просто даремні

    1. Зараз ми створюємо нову Україну і необхідно відновлювати свою історію і культуру.Нести світові своїх геніїв. Однозначно перейменувати.

  2. Цілком підтримую!
    Досить вигадувати велосипед, ми ніколи не доведемо приналежність Чайковського до України, лише і далі виглядатимемо приниженими, що толку що він запозичував українську мелодику, ритмику. Ми виглядаємо як недолугі, ошукані простаки. Хай вони давляться своїм великим запозичувачем. Якомога далі від всього руського узького.

  3. Давно пора змінити назву! зовсім незрозуміло чому ще 30 років тому ніхто не подумав про це

    1. Тільки “за”. Всупереч повазі до Чайковського, треба розуміти, що він – частина культури іншої країни. Ми повинні йти шляхом відокремлювання від Россії на всіх рівнях

  4. Досить важке питання, як на мою думку. Було багато українців, безперечно достойних музикантів, композиторів, диригентів, музикознавців, тощо. Мені здається, це більше питання до музикознавців. Можна згадати імена Веделя, Гулака-Артемовського, Лисенка, Кошиця, Леонтовича (останній загинув від кулі чекіста), Косенка та багатьох інших, не кажучи про всім відомих Ревуцького та Лятошинського. Зважаючи на сучасну ситуацію, думаю, що ім‘я Миколи Леонтовича краще за інші підходить до назви цього закладу.

  5. “Адже світу не відомі заплутані обставини нашого державно-політичного минулого, він байдужий до наших професійних сентиментів і не бере до уваги удавані чи реальні юридичні ризики зміни назви. ”

    Дивне бажання – зоглядатись на світ, який неспроможний розібратись в заплутаних історико-культурних обставинах, тобто неспроможний оцінити самобутність української культури. На світ, який є байдужим до професійних сентиментів, тобто неспроможний відрізнити твори Чайковського від творів Лятошинського…

    Думаю, слід назватись ім’ям, яке буде легко сприйматись світом, якщо “сприйняття світом” – головна мета. Світові буде приємно. Кончіта Вурст, наприклад – чим не толерантний всесвітньо відомий діяч (чи діячка) в галузі культури?

    Зосталось лише відповісти на запитання: з ким ви, діячі культури?

    1. Я теж хочу підтримати відмову від назви П. І. Чайковського до поки не стане П. І. Чайкою! А також потрібно переглянути всі матеріали, якими користуються наші викладачі та заборонити використання радянської пропагандистської літератури! І відновлювати українське мистецтво! Досліджувати давно забуті опери українських композиторів! Роботи маємо багато!

  6. Ну да! Глиэр хоть родился в Киевн, хоть чистокровный еврей, зато имя-отчество загадочное – Рейнгольд Морицевич! (сказалось пребвание семьи в Кельне) А Чайковский ведь родился-то в России, да имя-отчество-то чисто фи….. “русское”= Петр Ильич. А то, что “любил” Киев (прохвессору предлагаю почитать письма Чайковского) бывал каждое лето в Киеве, в Лавре, Софии, на пляжах, в ресторанах, слушал хоры, имел “своего стипендиата”. Конечно, Николай Леонтович – самое лучшее, ведь “загинув від кулі чекіста” (о, лафа Максиму).

  7. На мою думку навчальний заклад має носити ім‘я тих діячів, які безпосередньо пов‘язані з його історією. Коли київська консерваторія реорганізувалася з музичного училища у 1913 році Петра Чайковського вже 20 років не було на цьому світі. Його ім‘я консерваторія одержала у радянський час до 100 річчя від дня народження у 1940 році.
    Я обома руками за Бориса Лятошинського-прекрасний композитор та педагог, один із основоположників національної композиторської школи.

  8. Молодцы! Надо снять научные степени с тех, кто защищался по творчеству Чайковского, Римского-Корсакова (композиторов московской и питерской школ), композиторов “Могучей кучки”, а заставить защититься их по Леонтовичу, который признан всем миром по фильму “Один дома”, хотя он не имел даже высшего муз. образования. А кафедру всемирной музыки переименовать в кафедру имени “Революції гідності”. Из программ по истории музыки исключить всех русских композиторов. Гимном нашей консы сделать “Льодолом” Леонтовича или “Разом нас багато”. А дату расстрела Леонтовича сделать Днем украинской музыки!
    (написано для очень революционных прохвессоров)

  9. Єбагутї селюки. Ні глузду немає, ні інтелекту. Лише фашистські іграшки. Можлива, для Чайковського це дійсно краще.

  10. На 100% згоден із шановною Оленою Корчовою. Колись проспект, на якому я мешкаю, мав назву 50-річчя жовтня. Завжди було якось соромно називати адресу колегам, особливо, іноземцям, а ще й доводилося відповідати на їх здивовані питання з цього приводу. Мріяв, щоби назвати його ім’ям видатного українського етномузиколога К. Квітки – не вийшло. Але проспект Леся Курбаса – теж добре. Ясно, що ситуація з П. Чайковським дещо інша. Але столична музична НАЦІОНАЛЬНА академія повинна носити ім’я НАШОГО видатного музиканта. Я – за класика музики 20 ст. Б.Лятошинського. А постать Чайковського і так не постраждає – його ім’я носить безліч рос. закладів. Але також необхідно буде ґрунтовно “перелопатити” учбові плани академії, музичних шкіл і коледжів, тематику курсів, навчальний репертуар. Розумію, що, окрім величезного обсягу роботи, головна проблема тут – в інертності деяких наших музикантів і педагогів, але насамперед тих, хто керує культурою і навчальними закладами. Давайте ж стояти міцно і разом у цьому питанні ті, хто небайдужі. Адже від його вирішення залежить наше українське майбутнє і повага до нас у світі.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *