Оперний триб’ют Лесі Українці Отримуєш незвичне відчуття від тієї синергії спільного музикування виконавців у колі зі зверненими догору словами «Ле-ті-ти, Ле-ті… Ле…»

Re:post-опера «LE» від Влада Троїцького та музичної формації Nova Opera, Український дім, Київ, Україна, 2021.

Останнім часом в оперне мистецтво (України, зокрема) повертається практика, що упродовж певного періоду втратила свою актуальність. Йдеться про привернення уваги до соціального, або культурно-дипломатичного питання за допомогою опери («Пеніта», «Вишиваний»). З одного боку, очікувано — невпинно зростальна «пропозиція» жанру від митців провокує «попит» замовників. З іншого боку, несподівано — адже увінчати проєкт більш популярною формою мистецтва сьогодні призвело б до набагато більшого охоплення аудиторії і ширшого розповсюдження. Однак, таке застосування опери відкриває гарні перспективи для розвитку жанру, особливо коли твором мистецтва вшановується не соціально-політичний інфопривід, а, зокрема, постать геніальної української мисткині Лесі Українки. 

У день народження письменниці 25 лютого, в мецці її творчості цього року «Українському домі» (з трансляцією онлайн) була презентована Re:post-оpеrа Le (2021) від Nova Opera, композиторів Сергія Вілки, Андрія Мерхеля та Яни Шлябанської, що стала частиною масштабного проєкту «Леся Українка: 150 імен» від Міністерства культури та інформаційної політики в Україні. Наступного дня, 26 лютого, більш локально (бо лише офлайн) та в традиційній для жанру обставі Оперної студії Національної музичної академії майже через 30 років від написання відбулася довгоочікувана прем’єра опери «Оргія» (1993) Олександра Костіна

Два століття та два покоління авторів, різні локації й ініціатори, проте постать Лесі України як національної просвітниці їх об’єднує, що провокує на огляд в одному тексті.

Опера-балет «Оргія» Олександра Костіна

Зазвичай, 28-річна витримка йде на користь вину, тоді як оперу час може перетворити з актуального мистецтва у твір в бурштині. Проте тема колонізованої культури, зачеплена Лесею Українкою в «Оргії» й інтерпольована в однойменній опері Олександра Костіна, залишається на часі й досі. У 1993 році, окрім очевидних політичних зсувів, на вибір такого першоджерела композитором вплинула театральна постановка поеми російським режисером Олександром Паррою, що відбулася 1991 року у Києві. Так, «Оргія» стала сумісним проєктом переінтерпретації поеми в оперу тепер вже лібретиста Олександра Парри та композитора Олександра Костіна.

Леся Українка — не лише про відстоювання українства в умовах імперського поневолення, що позначено в «Оргії» паралеллю з протистоянням античних Греції та Риму (ця ідея посилена русифікацією мови римлян). Її творчість і натура взагалі — також й про внутрішню силу і свободу жінок, наявність яких в «Оргії» важлива, адже крізь їхні образи поглиблюється психологічний портрет Антея. Віддана та відчайдушна сестра розкриває його як сумлінного й вдячного брата, докоряюча владна мати виховала в Антеї несамостійність, а інфантильну кохану, схиблену на театрі та оргіях, він наче месія визволив з рабства, щоб насправді привласнити її самому. З огляду на це, фінал «Оргії» в оригінальному задумі має зовсім не однозначне трактування.

Фото: Ангеліна Соколова

Натомість в опері Антей показаний більш одновимірним: увага зосереджується лише на сум’ятті його почуттів при виборі між патріотичними поглядами та мистецьким самовираженням, що зводить його з розуму. І хоча це було б гарним виходом на тему «генія в умовах заблокованої культури» (Ліна Костенко), розв’язка все ж виглядає звичним моралізаторським повчанням. В результаті, можна було б сказати, що багатовимірний зміст поеми в опері спрощується, якби не музична драматургія.

Нехай акцент зроблений лиш на проблемі вибору митця, але вона поглиблена та показана багатомірно суто музичною драматургією (натяки інтонаційними зв’язками між темами, лейтхарактеристики героїв та оригінальні жанрові композиторські знахідки). Тож навіть у доволі канонічній оперній формі композитору вдалося досягнути динамічності внаслідок виваженого використання засобів виразності та, що не менш важливо, часу та уваги глядачів. Щоправда, про велику частину композиторського задуму залишається лише здогадуватися…

Писати про виконання опери-балету я не мала на меті, але тут складно обійти це стороною. На превеликий жаль, досвічені співаки «Оргії» майже зовсім не грали на сцені. Вокаліст повинен бути актором, але гра цього складу нагадувала більше «Сімейні драми» на 1+1, особливо у порівнянні з балетом, який навпаки відігрував «від душі». Звісно, що і виконання опери-балету під фортепіано замість оркестру не грало на руку «відстороненню». Тож єдиним, хто поводився переконливо, був Префект Максим Воловоденко.

З інтерв’ю режисерки «Оргії» Тетяни Воронової стало відомо, що постановка опери-балету замислювалася як її магістерська робота, але через карантин вона не відбулася: «За два тижні до ювілею Лесі Українки керівництво академії згадало про наш намір і ми змогли повернутися до цієї ідеї». Такі екстремальні умови пояснюють «свіжість» виконання, хоча режисерські рішення з театром тіней та світловим оформленням (особливо мізансцена «ностальгії» Неріси) продумані винахідливо та вартують повноцінної реалізації. Так само було б добре почути виконання опери-балету з оркестром і без купюр, адже особливо важливі фрагменти для розуміння цілісної музичної драматургії були випущені. Гарна дата і привід — це добре, але щоб виправдати факт «світової прем’єри», опері-балету все ж краще «настоятися».

Re:post-opera Le від Nova Opera

Re:post-opera Le написана спеціально до дня народження Лесі Українки і те, що до проєкту «Леся Українка: 150 імен» долучили саме формацію Nova Opera — не дивина. З легкої руки продюсера та режисера Влада Троїцького цій незалежній Опері вдається створювати неоднозначні вистави, котрі своєю крос-жанровістю привертають увагу різношарової української аудиторії та провокують академічну спільноту. Щоправда, це вже друга опера написана новим дуетом композиторів формації — Сергієм Вілкою та Андрієм Мерхелем, до яких вже вдруге доєдналася композиторка Яна Шлябанська (здається, це може перерости у тріо). Проте залишається незмінними фішки власне Nova Opera: креативні назви жанру (аби тільки не назвати «оперою»), еклектичне поєднання стилів на межі академічної, поп- та рок-музики із застосуванням електроніки та оригінальна концепція твору, що поширює (repost) творчість Лесі Українки та водночас є відповіддю (Re:) письменниці.

«Мікро-сцени опери символізують різні стани видатної письменниці: від ліричного до бунтарського», — зазначають автори «Ле». Усі вони черпаються з власних слів Лесі Українки, тому лібрето опери складається з уривків її віршованих та прозаїчних творів. Зокрема, «Поет під час облоги», «Давня казка», Ave regina, «Народ пророкові», «Роберт Брюс, король Шотландський», «Хвиля», «Сім струн». Перекладення текстів Генріха Гейне «Співав соловейко і липа цвіла» та Джорджа Байрона «Коли сниться мені, що ти любиш мене» виконуються з чергуванням співу мовою оригіналу. Але цікаво, що дуже часто тексти походять з поеми «Оргія». Певно, не лише тому, що там йдеться про музику й патріотичну ідею, а також через автобіографічність цього твору аж до дрібних деталей біографії поетикині (історія продажу статуї Терпсіхори в «Оргії» віддзеркалює реальну історію продажу портрета Лесі Українки). 

«В опері Леся Українка постає бунтаркою і просвітницею, яка закладала основи української державності», — також підкреслюють автори. Так, арія-мрія (чи арія-сон) з «Роберта Брюса» про «далеку вільную країну» у виконанні Мар’яни Головко (у тимчасовому амплуа Лесі) є однією з центральних в опері. Однак, на противагу їй в іншій частині опері звучить дует Мар’яни Головко та Анни Кірш, який яскраво показує тісне листування Лесі Українки та Ольги Кобилянської. Ці сцени оточені багатьма іншими епізодами за участю повного квартету виконавців з Андрієм Кошманом та Русланом Кіршом. В рядках, що звучать з вуст співаків, Леся Українка справді постає різносторонньою особистістю, що знаходить втілення також й у вкрай цікавій за вирішенням музиці.

Мінімалістичний початок опери композитори назвали «даниною Філіпу Глассу», хоча Денні Ельфман тут буде більш точною асоціацією. Серед не менш мінімалістичного ансамблевого складу з фортепіано, віолончелі, перкусії та електроніки затесалися колісна ліра, кобза та сатар. Спроба автентичності часу (хоч і з індійським сатаром) доповнилася звучанням годинника, сигналу на вокзалі та голосу самої Лесі Українки, що зберігся записаним на валику та був знайдений Яною Шлябанською. А варіанти ансамблевого звучання голосів солістів — це дивовижне розмаїття версій голосоведення від поліфонії та поєднань за принципом мотетів ХІІІ століття до сонористичних звучностей

«Постановка опери “Ле” в Українському домі — це спроба перекодування Музею Леніна», — наголосив Влад Троїцький. Сценографія атріуму «Українського дому» реалізована вражаюче: кольорові відеопроєкції на бильця кожного поверху, де впродовж опери писалися тексти Лесі Українки та проєціювалися обличчя співаків, у центрі — кругла сцена, навколо якої розташовані глядацькі місця (гідна конкуренція «Чорнобильдорфу»). Та попри усі світлові та музичні спецефекти — стримана поведінка співаків, строгі мінімалістичні пальта наче з фільмів нуар, або картин Рене Магрітт. Спустившись з другого поверху на початку співаки займають позиції на сцені обличчям до центру під куполом Українського дому. Отримуєш незвичне відчуття від тієї синергії спільного музикування виконавців у колі зі зверненими догору словами «Ле-ті-ти, Ле-ті… Ле…»


The Claquers живе завдяки нашим читачам. Підтримайте нас на Patreon

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *