29 вересня три українські співацькі колективи взяли участь в хоровому марафоні «Київ Музик Фесту». З 15:00 і до 20:00 тривала нескінченна (майже, лише з перервою на обов’язкове провітрювання) вервичка музики здебільшого українських авторів.
Отже, хорова музика в той день лунала і завдяки — композиторам, які не припиняють тішити обрані ними хори та співпрацюють з ними на постійній основі, і всупереч — адже деякі твори виконати не вдалось через Covid-19, який зараз хвилює вокалістів. Прем’єри вже відомих митців та митців, знаних у дуже вузьких колах шанувальників, — це досить звично для таких концертів. Цікавіше було поділити ці твори на категорії за їхньою тематикою та їхнім стилем. Спробуємо зробити це на прикладі концерту Академічного хору «Хрещатик», керівником якого є Павло Струць.
«Хрещатик»
Категорія перша — музика, поряд з якою не тільки текст є канонічним, але й сама вона має дивовижне віддзеркалення принципів композиторського письма кількасотлітньої давності. Так, таке герметизоване ставлення має право на життя, хоча на диво часто воно помітне у молодих авторів, що, можливо, у погоні за «новою (уже не зовсім новою, між іншим) простотою» (чи прикриваючись нею), ставлять «на голку» програвача для своїх слухачів репродукції творів Леонтовича, Стеценка, Березовського… І це в найкращому випадку, попри той факт, що призвичаївшись до цієї «голки», слухачі недооцінюють і відтак не намагаються зрозуміти творів, написаних для хору мовою XXI століття. Тож серед музики канонічної була Юлія Корженко «Благослови, душе моя, Господа», Сергій Горюнович «Хвалите Имя Господне» та Євгенія Марчук «Услиши, Боже» (Концерт для мішаного хору a cappella на слова Псалма Давидового №60) — ці перші дві композиції символічно відкривали марафон. Зрештою, хор — теж мистецтво канонічне, у якому є правила: одночасного початку звука, рівності його звучання, балансу динаміки та тембрів…
В другій категорії є твори «під оказію». Певний випадок, дата, подія так впливають на композитора, що він вирішує відгукнутися, відрезонувати на це усім своїм мистецьким даром. Тамара Оскоменко-Парулава презентувала «Триптих», присвячений Мирославу Скорику на слова Василя Мольфара. Відгук-«Триптих» виявився коротким: саме втрапив у мить слави. Але ж не тільки дві категорії ми можемо очікувати в такому професійному концерті? Крім чарівної «Молитви до Марії» Олександра Яковчука (улюблена субкатегорія «на вірші Тараса Шевченка»), були й твори індивідуальні. До таких належали «Прийдіть, прийміть се, бо світ вічний» львівського композитора Михайла Шведа (текст все ж таки канонічний, в обробці Мар’яни Винар), два хори на вірші Лесі Українки «Коли дивлюсь глибоко в любі очі» та «Якби мені достати струн живих» Віктора Тиможинського, хоровий триптих «Приснись» на вірші Володимира Коломійця композиторки Лесі Дичко. Зрештою, у інтерв’ю головний диригент Павло Струць відзначив саме їх. Концерт йшов за висхідною драматургією, а останні три твори, які, відповідно, втілювали яскраве гармонічне бачення, нестандартну ритміку та вміння оперувати тембровим багатством, дозволили завершити першу частину марафону на хвалебній та багатообіцяльній ноті.
«Київ»
Якщо перша складова успішного марафону вказує на частку композиторської відповідальності, то друга — виступ Камерного хору «Київ» під керівництвом Миколи Гобдича — демонструє цілковито вдалий підбір авторів і не просто підбір — а ефективне створення (причому невпинне і багаторічне) ком’юніті шанувальників та знавців якісної сучасної музики. Своєю діяльністю та переконанням слухачів у її доцільності, логічними інтерпретаціями хору «Київ», який плідно співпрацює із композиторами зокрема і на репетиціях, цьому концерту вдалось вибудувати особливу драматургію програми. Вона розпочалась із музики Вікторії Польової, композиторки, яка уже продовжує роботу над повним циклом «Давидових псалмів». На концерті звучали «Блажен муж», «Вскую шаташася язици» та «Господи, что ся умножиша».
Далі церковну тематику у двох зразках продовжила Ганна Гаврилець — Kyrie eleison та «Алилуя» (де звичне хорове письмо авторки преобразилось через неординарне використання-протиставлення різних груп хору). Натомість добре впізнаваний Валентин Сильвестров був представлений у цьому концерті через три «Херувимські» (2014) та дві латинські духовні пісні (Requiem, Lacrimosa), які звучали зовсім нещодавно на фестивалі Bouquet Kyiv Stage у повному циклі. Підсумував концерт Віктор Степурко своїми розгорнутими творами «Легінь Світла» та «Містерія-диптих» на тексти Олекси Трохименка. Піднесеності та власне світла їм додавали звуки склянок води — у порівнянні з тогорічною прем’єрою композитора, де він використав звук пили, слухацькі вуха, на долю яких разом із масковим режимом і так випало багато горя, таки були помилувані.
Академічна хорова капела Українського радіо
В інтерв’ю для The Claquers художня керівниця та головна диригентка Академічної хорової капели Українського радіо Юлія Ткач перед концертом зазначила: цей концерт є певним мистецьким «аудитом» рівня хорових колективів. Найбільш чисельний з них того вечора якраз став підсумком всього дня марафону. За звучанням він дивував своєю потужністю та щільністю у кожній з груп уже з першого номеру — «Отче наш» Олександра Рудянського. Тут можемо також застосувати категоризацію, але розподілити хорові твори на драматичні (отже, ефектні за своєю суттю) та молитовно споглядальні (часто більш пов’язані із народною мелодикою). Справді, ця дихотомія одразу постала у наступних творах: «Не карай мене, Господи» на Псалом Давидів №62 Володимира Стеценка та «Світе тихий» Володимира Павенського. Знамениті «Весна» та «Зима» на вірші Пушкіна у перекладі Максима Рильського, що неочікувано з’явилась поза програмою анонсу, представила образи природи, тонко передані Борисом Лятошинським у хоровому циклі. Особливо харизматично та підкреслено вокально на фоні хорового співу солював Євген Васюков.
Далі категоризаційний апарат дещо перепинив свою дію, бо «Молитва» Олега Польового все ж виявилась драматичною, що вже відображено було в альтернативній назві за віршами Тараса Шевченка («…Царів кривавих шинкарів…»). У «Величальній Грузії» на вірші Івана Драча виникали питання до Віктора Реви: у яких музичних параметрах відобразилось звернення саме до цієї країни чи цієї поезії? Можливо, синкопований ритм перебрав на себе увесь арсенал авторського зацікавлення у композиції. Але контрастом наприкінці загадкового твору лунала і цитата з українського «Щедрика» Леонтовича, якому, вочевидь, теж не пощастило, відвідати Край вічної весни. Саме українською мелодикою просякнута, звучала і III частина із «Купальського хорового концерту» «Плинь, віночку, гарний з барвіночку, за миленьким» Лариси Донник.
Від харківської школи концерт рухався у бік донецької, яку презентував Олексій Скрипник своєю хоровою поемою за темою української народної пісні «За горами сонце палає». Об’єктивізована через слово, музика стала приємним (прикладним?) бонусом у формуванні образу композиції. І насамкінець, слухачі познайомились з двома обробками з циклу «Золоті ключі» Богдана Кривопуста. «Ганунню-люлі», колискова та «На Івана Купала» засвідчили невгасний інтерес автора до фольклору. Залишаючись в парадигмі вітчизняних композиторів 1950-1960 років, яка характеризується наполегливими зверненнями до народної мелодики у знаменитій класико-романтичній обробці, з усім належним гармонічним лексиконом, композитор молодшого покоління із новітніх композиторських прийомів та величезного вибору сучасних технік застосовує, зокрема, народний спів — тільки для солістки (принаймні це чути з виконання), оминаючи соліста-баса. Це досить несподівано, адже не підкріплено ні вербальним змістом твору (до прикладу, колискову співає мати, а батько через гендерні стереотипи залишається віддалік дитячого виховання), ані музично не залишає переконливого звукового результату. Ефекту різнотембровості та різних теситурних значень було б досить. Але на веселій ноті купальської пісні концерт зірвав бурхливі аплодисменти та залишив за собою «питання без відповіді» (нехай хоч десь буде частинка сучасної музики). Чи пройшли «мистецький аудит» ці колективи? Спробував відповідати на це й камерний хор «Софія» під керівництвом Олексія Шамрицького у суботу, 3 жовтня. Особливими у їхньому виступі стали твори Юлії Гомельської, Юрія Іщенка — з українських авторів, та присвята Арво Пярту — його Nunc Dimitis.
Отже, що вдалось почути на хоровому марафоні незмінним його завсідникам та випадковим блукальцям? Перша складова — про успіх репертуару: твори на канонічні та священні для людства теми, твори, які не гребують присвятою звучному імені для того, щоб «вийти» на сцену, твори, незвичні для самих їхніх авторів, що знаменують новий етап композиторського життя та ті, що повертають думками у сиві віки музичної правди… Серед такого розмаїття важко не розгубитись і не розгубити врешті того, чого ми й не почули, але щиро сподівались. Друга складова — про хор як окремий організм, що формує довкола і всередині постійний режим прийняття виклику сучасності та справжньої включеності в культурний процес. Конкурентоздатності на користь загального бажання спільної справи.
Либонь, тому рівню пропозицій, які мають для нас хорові колективи сьогодні, заважають декілька чинників — і сумніви щодо пожертви собою задля художніх відкриттів, і несміливість у відкиненні канонізованих, постійно репертуарних авторів, і складнощі «виживання» у нових умовах. Все ж таки у цей час змога виконати стільки музики, представити її світу, є надважливою. Марафон показав: у такій кількості музичного матеріалу кожен хор має окреслювати та відстоювати свої орієнтири. Крім того, є позамузичні речі, що потребують пильнішої уваги. Вони таки вимагають часу і нашої суспільної реакції та підтримки — власне, про це і є третя складова хорового успіху: ми, віддані слухачі.
Фото: Аліна Гармаш