Соломія Івахів: позиція артистки й громадянки Розмовляла Вікторія Татішвілі

У час, коли весь світ лихоманить від жорстоких подій на теренах нашої країни, вкрай важливо  розказувати про нашу культуру, ідентичність та самобутність. Про те, як ситуація виглядає закордоном та готовність іноземців сприймати, нам розповіла Соломія Івахів.

Відома випускниця Спеціалізованої музичної школи інтернату імені Соломії Крушельницької в класі Орести Когут, знана американська скрипалька українського походження, солістка і виконавиця камерної музики, вона активно пропагує українську музику в найкращих концертних залах не тільки США, а й також Європи, Азії, і, звісно, України. Соломія Івахів успішно займається записом українських творів. З початку повномасштабного вторгнення вона активно проводить безліч благодійних акцій, концертів на збір коштів для підтримки малозабезпечених сімей, що постраждали внаслідок кривавої агресії Росії.

Нашу розмову хотіла б розпочати з вашої посади артистичного директора для Музичної серії Українського інституту Америки у Нью-Йорку (MATI — Music at the Institute). Ви займаєте цю посаду з 2010 року і за цей час було організовано безліч подій. Як змінювався ваш вектор руху та орієнтири на початку вашої діяльності і зараз?

Соломія Івахів: Зараз особливо важливо показати світові, що собою уявляє українська культура. Як змінилася ситуація, що була до початку війни? Все більше музикантів світового рівня зацікавлені виконувати українську музику. Раніше мої колеги робили це більше з чемності, оскільки хотіли мене підтримати. Тепер в людей, які не мають нічого спільного з українським походженням, є справжнє зацікавлення і потреба дієво підтримати українську культуру. Цю різницю я бачу в поведінці та стратегії програмування нашої діяльності загалом в цілому. Щодо мене, то як до початку повномасштабного вторгнення московитів, так і після нього — я завжди пропагувала українську музику, тільки сьогодні на це є набагато більший запит.

Цікаво, що для вас знаменувала ця посада?

Соломія Івахів: Я мала нагоду від імені Українського Інституту Америки зініціювати та замовити в Євгена Станковича твір “Дотик янгола”, прем’єра якого відбулася в Карнегі-Голі. Зараз цей твір досить відомий, хоч і був написаний для мене та серії МАТІ Українського Інституту Америки. У перші дні вторгнення, 26 лютого, я зателефонувала композиторові Олександру Щетинському, і він написав “Воєнне тріо” для труби, скрипки і фортепіано: 21 травня ми вже виконали цей твір. Завдяки моїй посаді я мала нагоду 5 років тому запросити Євгена Станковича, згодом Мирослава Скорика, Богдана Кривопуста до США і представити цих видатних композиторів американській публіці.

У цьому, мабуть, і полягає глобальна цінність роботи для мене — я можу не лише сама виконувати музичні твори, а й впливати на репертуарну наповненість музичної серії та запрошувати важливі для музичної культури постаті.

Як змінилось сприйняття української музики в Америці? Порівнюючи, скажімо, з 2010 року, відколи ви стали директором МАТІ. Навіть в сьогоднішніх реаліях, українські твори є дещо екзотичним матеріалом, що був не зовсім відомим у світі.

Соломія Івахів: Гадаю, що американські слухачі дещо заскочені відкриттям, що українська культура і музика мають свою ідентичність. І це зовсім інші речі, відмінні від того, чим їх дезінформували у минулому. Через брак інформації вони думали, що українська нація, та й мистецтво, відповідно, є чимось похідним від Московії.

Прикро, що саме війна відкрила людям очі на те, що українці — це абсолютно інша нація зі своїми традиціями і ментальністю. І що важливо, через те, що зараз нас є багато у світі, ми вчилися, вчимося і займаємо певні посади, маємо контакти, нас почули і одразу почали активно пропагувати українську музику, окремими творами чи цілими програмами. Так, концерт в Метрополітен-опері на підтримку України було ініційовано Музичним Директором Метрополітен-опери та Філадельфійського оркестрів Яніком Незе-Сегеном (Yannick Nézet-Séguin), що номінований цього року на премію Греммі. Люди у світі вражені брутальністю Московії та її прагненням нас знищити, і протестуючи проти цього, з поваги до тих музикантів, яких вони знають, намагаються всіляко підтримати Україну.

Я, наприклад, отримала безліч електронних листів від різних мистецьких організацій: від Бостонського та Філадельфійського симфонічних оркестрів, Еммерсон квартету (Emerson string quartet), тощо, з прямими запитаннями: «Куди надсилати фінансову допомогу»?, «Як допомогти конкретним людям?», «Які твори потрібно грати?».


На початку війни, разом з видатною скрипалькою Лізою Батіашвілі, а також Орестом Крисою, альтистом з Києва, який допомагав нам розшукувати контактну інформацію, ми дізнавалися про постраждалих людей з Харкова, Маріуполя, поранених музикантів з Чернігова, їхні банківські реквізити. І хоча це не були захмарні кошти, ми все ж намагалися бодай якимось чином допомогти конкретним особам, які одномоментно втратили все. Ми займалися цим цілодобово, вкрай виснажені, але все ж таки спілкувалися напряму.

Всіх тих знайомих, хто надалі запитував про те, як можна долучитися до допомоги, я скеровувала до фундації Лізи, де вже були налагоджені комунікаційні процеси. Всі ці організації, міжнародні колективи з такою людяністю відгукувалися і намагалися нас підтримати — це просто феноменально.

З початком війни я грала, мабуть, по три різні концерти щотижня, попри всі інші акції та виступи на збір коштів для організацій, які допомагали Україні. Звичайно, все це вимагало ретельного обмірковування: з ким доцільно спрацювати і хто має реально доказовий результат.

Якими своїми проєктами ви пишаєтесь найбільше?

Соломія Івахів: З тих проєктів, якими я дуже пишаюся — це запис у 2016 році двох дисків української музики восьми різних композиторів, записаний компанією NAXOS of America та фірмою Labor Records разом з продюсеркою Джуді Шерман, що була п’ятиразово відзначена премією Ґреммі — і ці диски займали четверте місце в чартах на iTunes. Попри те, що цей сервіс ще не був тоді настільки популярним в Україні.

Чи виникають труднощі з українськими програмами? У своїх попередніх інтерв’ю ви говорили, що «… хоч і український продукт зараз має попит в Європі, Америці, та все ж домогтися суто українських творів є проблематично…?

Соломія Івахів: Cлухачі зацікавлені українською музикою. Якщо раніше просили виконувати лише по 1-2 твори, то зараз це можуть бути цілі програми українських творів. Питання полягає в іншому: чи ви б хотіли слухати суто французьку музику, наприклад? Чи лише Бетовена? Я думаю, що репертуар повинен бути збалансований. Та попит є, шалений.

Я маю безліч замовлень на українські програми. Але в майбутньому, коли люди вже більше з нею ознайомляться, немає нічого поганого у тому, що українська музика зможе бути частиною світової культури, а не якоюсь відрубною галузкою. Зараз така ситуація, що ми маємо боротися і оберігати себе і наші надбання. Проте тут не йдеться про відокремлення себе від світових процесів. У перспективі, я сподіваюся, ми будемо частиною великої світової культурної мозаїки, коли нам не доведеться постійно виборювати свої права.

Наступне питання буде стосуватися згаданих раніше записів компакт-дисків “Ukraine: Journey to Freedom” . У заголовку альбому є слова “Подорож до свободи”. Справді, програма складена так, що ті митці, яких змусили мовчати в радянському союзі — нарешті отримали змогу бути почутими. Питання полягає в наступному: яких композиторів ви хотіли б “озвучити” в теперішній час? Кого з українських композиторів знають менше, але хто цього вартує?

Соломія Івахів: Насправді, переклад заголовка до цього диску слід трактувати як “Шлях до свободи”. Я мала нагоду виконувати Тріо Барвінського для Секретаря США Пана Ентоні Блінкена, який відзначив, яка це “чудова музика і її потрібно записати”. Він був приємно здивований красою цього твору, хоча через обмеження часу його візиту мав змогу почути тільки другу частину твору. До чого я веду — у мене є плани щодо записів стількох композиторів, що я, чесно кажучи, не знаю, коли я маю спати, їсти, викладати і взагалі жити.

Ідея запису диска “Шлях до свободи” належить Богдану Кривопусту. Він послухав як я граю українську музику і сказав, що я це роблю дуже свіжо, “по-європейськи”, а не завчено, як це часто буває. Я думаю, що в цьому щось є.

Я родом зі Львова, і водночас є випускницею американської школи. Саме тому я дивлюсь на ці твори не зі сторони людини, що виросла і проживає безвиїздно в Україні, а з погляду музиканта, що постійно їздила по світі, має безліч колег закордоном. В мене був свій підхід, навіть до того ж Лятошинського, чи Скорика, якого ми всі знаємо — я відчувала цю музику дещо інакше. Щодо композиторів, які вартують бути почутими — то їх дуже багато. Навіть взяти до уваги того ж Лисенка. Я чую його по-іншому.

З Державним секретарем Сполучених Штатів Америки Ентоні Блінкеном та українською делегацією в Нью-Йорку. Джерело: Фейсбук

Також це Ганна Гаврилець, що написала чудові “Екслібриси” для скрипки, Богдана Фроляк, Іван Небесний, Віктор Косенко зі своїм чудовим скрипковим концертом, Кос-Анатольський, тощо. Композитори, ці та інші, — феноменальні насправді, але їх потрібно правильно пропагувати і робити професійні записи. Насправді, це щастя, що у нас не один і не два композитори, на яких ми повинні зосереджувати увагу, навпаки — це прекрасно.

У Радянському Союзі було непопулярно грати українську музику, навіть в Україні — вона не була частиною репертуару молодих музикантів. Ми зараз маємо цю відповідальність — відкрити перед собою і перед світом українську музику.

Чому зараз є важливими професійні релізи українських творів? Як їх взагалі сприймають і наскільки українська музика продається? Це трохи комерційна сторона, проте вона не менш важлива.

Соломія Івахів: Я вам скажу, що класична музика взагалі не продається. І неважливо, чи то Бетовен, чи Моцарт. Це реалії. Однак, чи є інтерес і зацікавлення певного музично зацікавленого середовища, певної частини суспільства до цієї ділянки мистецтва? Абсолютно так. До всього, що є професійним і добре зроблено.

Ще ми з вами говорили про ноти та чи легко програмувати українську музику. Проблема є в тому, і зараз буде негативний коментар, що, на жаль, відсутні добрі редакції. В нотах є дуже багато помилок. В радянському союзі не було такої звички — професійно ставитися до нот. Той же Богдан Кривопуст, коли почав працювати в “Музичній Україні”, виправляв багато помилок в нотах Лятошинського, Косенка. І в цьому є одна з найбільших проблем української музики — брак нот. Наприклад, протягом тривалого часу ми не могли знайти оркестрових нот “Поеми” Кос-Анатольського, яку я записала разом з Національним Симфонічним оркестром України. Намагалися з’ясувати, чи ці ноти були спалені, як це часто практикувалося за радянської доби, чи знищені цензурою. Але як з’ясувалося, вони просто десь загубилися. І власне, цю ще пострадянську недбалість потрібно з себе викорінювати.

Ми ще маємо вчитися отих професійних навичок, які практикуються на заході і в Штатах: професійний підхід і до вивчення творів, до розучування партитури. Також професійні записи дають змогу ознайомитися не тільки з самими творами, а й з талановитими виконавцями.

За тиждень до початку війни ви випустили альбом з назвою “Поеми і рапсодії” (“Saint-Saens, Chausson & Others: Poems and Rhapsodies”). Туди ввійшли твори різних композиторів, українських, американських, французьких. Якими принципами керувалися при виборі програми? 

Соломія Івахів: Програму складала я. Все почалося з того, що композитор Кеннет Фукс (Kenneth Fuchs), який викладає зі мною в університеті Коннектікут виграв Ґреммі і написав твір “Американська рапсодія”. Йому дуже імпонувало те, як я його граю. Тоді я подумала, що я знаю “Карпатську рапсодію” Скорика, згодом виконувала “Музу і поета” Сен-Санса, це теж рапсодійний твір. Пізніше мене попросили заграти Воана Вільямса “Жайвір” – це один з найвідоміших творів в Америці.

Так вийшло, що в один рік я виконувала “Американську рапсодію” Кеннета Фукса, Сен-Санса і «Карпатську рапсодію», то ж подумала, що це, по суті, є програмний матеріал для диску. Водночас я випадково натрапила і на “Поему” Кос-Анатольського, ноти якої ми не змогли знайти. Я зрозуміла, що ідея диска — це те, що і українські рапсодії, поеми і світові — це все разом є частиною цілісної культурної спадщини. Диск довго не виходив через пандемію, оскільки записали ми його ще в липні 2019 року, але через два роки він таки вийшов.

Як вам працюється з сучасними митцями і наскільки це тісна співпраця, коли твір пишуть власне для вас?

Соломія Івахів: Це дуже цікавий процес. По-перше, це гарно бути першим виконавцем твору, що був нещодавно народжений. По-друге, думаю, що ті композитори, які писали мені твори знають мій стиль, мене як музиканта, насамперед , тому ці твори є більше персональними. Не те, що вони підлаштовані під мене, просто вони знають мої сильні сторони і мабуть, хочуть акцентувати те, що їм імпонує в моїй грі та особистості найбільше. Я дуже люблю музику Євгена Станковича, у нас тісна співпраця; Мирослав Скорик теж планував написати для мене сонату, але, на жаль, не встиг її завершити.

Чи є якісь внутрішні відмінності, суто як виконавцю, коли виконуєте твір з присвятою вам? Якщо так, то які ці відчуття? Можливо це відчуття обов’язку перед композитором?…

Соломія Івахів: Обов’язку, так. Кожен твір, що я виконую має для мене якесь своє значення і мені близько те, що я маю донести думку композитора. Якщо глобально, то є почуття вдячності за те, що композитор писав твір, думаючи, зокрема, про мене і про те, як я буду його виконувати.

Яким у вашому уявленні має бути сучасний митець?

Соломія Івахів: Це дуже влучне запитання. Він має бути зовсім іншим, ніж радянський митець, і зараз я поясню чому. Цьому мене навчили в Америці мої викладачі, наприклад: Джозеф Сілверстайн, який був концертмейстером Бостонського оркестру, дуже славний скрипаль; інший викладач — Рафаел Друян, концертмейстер Клівлендського оркестру. Вони були не лише  чудовими виконавцями, які майстерно грали соло і камерну музику, але викладали, диригували, мали свої фестивалі. Також це солістка Памела Френк та Філіп Сетцер з Emmerson String Quartet.

Я зрозуміла, що сучасний митець не може зачинитися в чотирьох стінах, вправляти твір і очікувати, поки його покличуть грати концерт, так ніби це кінець світу і більше нічого важливішого немає. Сучасний митець є членом суспільства, допомагає йому чим може і повинен проявляти активність не тільки в музиці. Він є частиною громади, а не ідолом, якому всі повинні кланятися тільки тому, що він або вона вміє грати на інструменті. Щоб бути справжнім артистом, треба мати чітку громадянську позицію.

В Америці професійні музиканти грають по декілька різних програм, концертів на тиждень. Навіть такий славнозвісний піаніст Лан Лан, який є прекрасним виконавцем, має свою фундацію, надає безплатні лекції тощо. Сучасний митець повинен передовсім бути людиною.

Давайте поговоримо про ваше формування як митця. Можливо, є сімейна історія успіху?

Соломія Івахів: Все починалося з дому. Мої батьки дуже люблять співати, відвідувати концерти, виставки та вистави. Нас з братом постійно брали з собою. Щодо мого: середню початкову освіту я отримала у Львові, за що дуже вдячна Орисі Когут, яка опікувалася мною і була для мене як друга музична мама. Вона дуже вірила в мої можливості, і я думаю, що це дуже важливо, коли викладач в тебе вірить. Потім я мала щастя поступити в Curtis Institute of Music, в якому до мене ще ніхто з українців на скрипці не вчився (було лише декілька дуже хороших піаністів-українців).

В цей музичний заклад значно важче потрапити, навіть важче, ніж в Гарвард. Це відчинило зовсім нову сторінку в моєму житті, бо мати доступ до таких видатних викладачів, як, наприклад, Памела Френк, Джозеф Сілверстайн, Рафаел Друян, бути в середовищі таких студентів, як Лан Лан (Lang Lang) – мій однокурсник, Юджа Вонг (Yuja Wang), Гіларі Ган (Hilary Hahn) — ми вчилися один в одного. І спершу думаєш, що ти найгірший, помилково зарахований до цього славетного закладу, але згодом розумієш, що так думає кожен з неофітів і усвідомлюєш, який це скарб — перебувати в такому оточенні. Там така атмосфера, інтенсивність життя! До нас часто приходили різні відомі диригенти. Хоч всі студенти хотіли грати соло, але всі мали обов’язок бути також і учасниками оркестру. Я виграла посаду концертмейстера оркестру і мала нагоду грати на скрипці Андреа Гварнері. Просто мати доступ до спілкування з людьми такого рівня — це сприяло моєму формуванню і я дуже за це вдячна.

Що потрібно вкладати в культуру зараз, щоб отримати той самий результат? І яким взагалі уявляєте його (у даному контексті — майбутнє української культури в майбутньому)?

Соломія Івахів: Я завжди повторюю, що українським музикантам бракує спілкування з музикантами поза Батьківщиною. Це мій внесок до зміни ситуації, я хочу дедалі більше запрошувати в Україну своїх закордонних колег, щоб вони ще більше спілкувалися із своїми ровесниками і молодшим поколінням. У Львові мене постійно підтримує Володимир Сивохіп, у Києві — Олександр Горностай і Володимир Сіренко. З війною, коли стільки людей були змушені покинути межі України і, зрештою, спілкуватися з різними музикантами, вважаю, що це вже об’єктивно змінює наше світовідчуття. Ті, що повернуться, зрозуміють, як у світі функціонує культура, як відбуваються концерти, і багато чого засвоять для себе.

Соломія Івахів
Соломія Івахів

Наприклад, приходити не за 5 хв до репетиції, а хоча б за 25 хв, щоб пограти ті ж гами і розігратися; вчити не тільки свою партію, а цілу партитуру, бо, можливо, там і гобой має щось цікаве. Загалом це стосується підходу, і також розуміння різних інтерпретацій. У Радянському Союзі була штивна схема, як саме потрібно грати, єдина аплікатура, штрихи і все. А в світі цінується індивідуальність: що в тебе є цікавого, що ти можеш сказати.

Чи суспільство готове працювати на цей результат?

Суспільство зараз, мабуть, приходить до усвідомлення, що культура є важливою. Проте чи всі люди? Мабуть, ні. І чи нам потрібно, щоби всі? Велика відповідальність лежить на самих митцях. Тих, що є частиною суспільства, а не тих, що думають лише про те, щоби хтось їм допомагав. Митець має сам собі створювати можливості і нагоду себе проявити.

Якими відчуттями про Україну ви б хотіли поділитися зі світом?

Насамперед, що ми шалено волелюбні. Ми цілеспрямовані та маємо глибоку культуру, яку часто собі присвоювали сусідні нації. Працьовиті і відкриті до інших людей, націй та їхніх здобутків. В нас є немає ментальності імперіалізму, бажання над кимось домінувати. Ми є та нація, що хоче співпрацювати і будувати, а не руйнувати.

Читайте також:

• Євген Станкович. Вірний своєму призначенню

• Уршуля Ставіцька та давня музика: навчання, інституції, промоція сьогодні в Польщі та Україні

• Вірляна Ткач про американський театр, український джаз та культурну дипломатію під час війни

  1. Pretty section of content. I just stumbled upon your blog and in accession capital to assert that I get in fact enjoyed account your blog posts. Any way I?ll be subscribing to your augment and even I achievement you access consistently quickly.

  2. I have seen that costs for internet degree gurus tend to be a great value. For instance a full Bachelors Degree in Communication with the University of Phoenix Online consists of 60 credits from $515/credit or $30,900. Also American Intercontinental University Online comes with a Bachelors of Business Administration with a full study course feature of 180 units and a cost of $30,560. Online studying has made getting your college degree been so detailed more than before because you may earn your degree in the comfort of your dwelling place and when you finish working. Thanks for all your other tips I’ve learned through your blog.

  3. Excellent items from you, man. I’ve take into accout your stuff previous to and you are simply extremely excellent. I really like what you’ve acquired here, certainly like what you are saying and the way during which you are saying it. You make it enjoyable and you continue to care for to stay it sensible. I can not wait to read much more from you. This is actually a wonderful site.

  4. I have come to understand that costs for internet degree experts tend to be an incredible value. Like a full College Degree in Communication from The University of Phoenix Online consists of Sixty credits from $515/credit or $30,900. Also American Intercontinental University Online offers a Bachelors of Business Administration with a entire course feature of 180 units and a cost of $30,560. Online learning has made obtaining your higher education degree much simpler because you might earn your current degree from the comfort of your house and when you finish from work. Thanks for all the other tips I’ve learned through the site.

  5. Somebody essentially help to make seriously posts I would state. This is the very first time I frequented your web page and thus far? I surprised with the research you made to make this particular publish extraordinary. Wonderful job!

  6. I was suggested this blog by my cousin. I am not sure whether this post is written by him as nobody else know such detailed about my problem. You’re wonderful! Thanks!

  7. Thanks for your write-up. One other thing is that individual states have their particular laws that will affect people, which makes it very difficult for the Congress to come up with a different set of rules concerning property foreclosures on house owners. The problem is that each state features own laws and regulations which may have impact in an unfavorable manner on the subject of foreclosure plans.

  8. This is the perfect blog for anyone who really wants to understand this topic. You realize so much its almost tough to argue with you (not that I really would want to…HaHa). You definitely put a fresh spin on a subject that’s been discussed for a long time. Wonderful stuff, just great.

  9. Thanks for your information on this blog. Just one thing I would like to say is that purchasing consumer electronics items through the Internet is not something new. Actually, in the past several years alone, the marketplace for online gadgets has grown substantially. Today, you can find practically any kind of electronic unit and devices on the Internet, from cameras as well as camcorders to computer spare parts and video games consoles.

  10. Thanks for enabling me to get new ideas about personal computers. I also have the belief that one of the best ways to keep your laptop computer in best condition is with a hard plastic-type case, or perhaps shell, that fits over the top of the computer. A majority of these protective gear usually are model unique since they are manufactured to fit perfectly on the natural covering. You can buy them directly from the vendor, or from third party sources if they are available for your notebook, however its not all laptop will have a shell on the market. All over again, thanks for your suggestions.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *