Вечір п’ятниці 12 травня, поїздка за місто, споглядання за літаками, що летять у далекі заокеанські країни та везуть людей назустріч новим пригодам і знайомствам. І хоч того вечора я не летіла, а лиш проїжджала повз місцевий аеропорт, і подорож була моя не заокеанською, і навіть не закантонівською (кантон – адміністративна одиниця в Швейцарії), але щось таке ж романтичне, як нові рандеву та нове місто, чекало мене попереду.
Отож, приводом для моєї досить неочікуваної поїздки (призвичаююсь до місцевих звичаїв: все, що не заплановано за місяць до події, вважається неочікуваним) за межі Цюриху став концерт досить відомого українського колективу Kyiv Tango Orchestra, заснованого ще в 2011 році під назвою Kyiv Tango Project. Певний час квартет не був активним, однак його «відродження» вже із іншим складом відбулося у 2020 році під час карантину під дещо зміненою назвою. В період розгортання повномасштабної війни діяльність колективу помітно розгорнулася. Зараз Kyiv Tango Orchestra активно гастролює Швейцарією та Німеччиною із місією збору коштів для благодійного фонду Music Unites, заснованого учасниками квартету, а саме Остапом Конашуком (акордеон) та Тетяною Павлічук-Тишкевич (фортепіано). Гроші, зібрані на гастролях, організація витрачає на допомогу дітям, хворим та воїнам.
Однак організація концертів не така вже й легка справа і без досвідчених музикантів та організаторів за кордоном не так вже й просто було б спланувати виступи. Тут варто згадати, що учасники квартету постійно гастролюють як і зараз, так і робили це до війни, тож вже раніше вони мали певні зв’язки за кордоном, з якими, безперечно, легше організувати повноцінне турне із близько 15 концертами. Належне потрібно віддати і організації Dzialak & Söhne Konzertagentur, які на чолі із польським скрипалем Якубом Дзялаком та українською скрипалькою Анною Дзялак-Савицькою вклали свій внесок в організацію та просування концертів.
Протягом різних періодів діяльності Kyiv Tango Orchestra учасники змінювалися із різних причин, однак вже другі гастролі підряд склад є сталим. До квартету входять піаністка Тетяна Павлічук-Тишкевич, яка ще й є автором та артистичним директором колективу, та скрипаль Тарас Видиш, що є учасником багатьох джазових проєктів в Україні та закордоном. Також до ансамблю входять активні концертуючі музиканти: віртуозний акордеоніст Остап Конашук та відомий контрабасист Назарій Стець.
Публіка: людно в Цюриху, камерно в Оберглатті
Повертаючись до романтичної теми майже закантонівських подорожей та знайомств, хотілось би зазначити, що музика у виконанні квартету звучить і у великих містах. Доказом цього є концерт, що успішно відбувся в Цюриху за кілька днів до описуваних подій. Можливо, якби не моя любов до подорожей і романтики літаків (ну і умова відсутності заліків по буднях), то і я б відвідала концерт, що успішно почався і закінчився аншлагом та оплесками захоплених глядачів.
У швейцарському містечку Оберглатт концерт, безсумнівно, був вдалим, однак за відсутності великої кількості містян, відбувався він досить камерно — в найкращих традиціях концертів класичної музики в невеликих містах.
Танго в церкві — нетривіальне поєднання, чи не так? Однак не варто шукати в цьому прихованого сенсу: відбувався вечір танго в Оберглаттівській євангельсько-реформованій церкві. Практично у кожному містечку та селищі Швейцарії можна знайти щонайменше одну залу середнього розміру, в якій можна було б виконати музику на концерті — це приміщення церкви. Сподіваюся, ви не встигли осудити швейцарців за святотатство.
Отже, підготовлені інструменти та ноти чекають своїх артистів. П’ятничний настрій вже пропагує танцювати, і не тільки танго, і дарма, що в церкві. Але як воно буде на концерті?
Репертуар: не П‘яццолою єдиним
Програма концерту – найрізноманітніша (звичайно, в межах танго). Від музики одного із піонерів танго Анхеля Вільольдо (“El Choclo”) та культового “Por Una Cabeza” Карлоса Гарделя із фільму «Запах жінки» до балканського осмислення цього танцю в композиції “Balkango”. Від «великого Астора», як його називають на батьківщині, себто аргентинського композитора Астора П’яццолли (“Libertango”, “Adios Nonino”, “Escualo”) до танго-обробок українських народних пісень («Ой, верше, мій верше», «Ой, чий то кінь стоїть»). Особливо тепло сприйнятою виявилося виконання «Гуцулки Ксені» – української пісні-танго, яку не мугикав після концерту хіба що лінивий. Але про все почергово.
Драматургія: про сьогодення
Чергування більш активних та досить ліричних композицій — не новина і таким уже не вразиш сьогоденну публіку. Однак, можливо, наступний пункт зробить слухачів більш вразливими та охочішими до допомоги.
Трагічна кульмінація в зоні золотого перетину — можливо, занадто музикологічне пояснення, однак найкраще передає явище, представлене на концерті. Можливо, на перший погляд, драматургія концерту була не всім зрозумілою, однак досить реалістичною і відповідною до доби війни: ось тут пристрасть, нестримні емоції та кохання аргентинського танго, а ось тут смутна лемківська пісня «Ой верше, мій верше», що є символом туги за втраченою Батьківщиною. А після неї знову жага до життя та палкі почуття. Ймовірно, швейцарському слухачеві такий контраст настроїв не настільки помітний, що не применшує трагізму лемківської пісні, хай хоч і в танго-обробці. Однак українським слухачам, певно, все ж було над чим замислитися після швидкого перемикання від запальної «Гуцулки Ксені» на трагічну «Верше». Отак і в сьогоднішньому житті. В одну хвилину радієш перемогам на фронті та взагалі своєму життю, а в іншу оплакуєш тисячі смертей своїх співгромадян.
Теза, що прозвучала на сцені із уст Тетяни Павлічук-Тишкевич під час оголошення обробки «Ой верше, мій верше», дала можливість швейцарським слухачам краще зрозуміти послання, закладений в драматургії концерту:
«Проблема не жити під обстрілами, без їжі і без світла. Проблема – коли ти видаляєш номери своїх родичів, які померли на війні»
Вже із перших акордів в залі запанувала неймовірна атмосфера, ба більше – неймовірна хімія. Всі глядачі затамували подих в очікуванні із німим запитанням «що далі». А далі гра міміки та дивоглядки на сцені, підтанцьовування та невпинний процес насолоди від власного музикування. Щиро бажаю нам всім ловити такі погляди від коханої людини, як ті погляди, які панували між всіма музикантами протягом концерту.
Отаке воно, танго-2023 від Kyiv Tango Orchestra: про любов до життя, про війну і сум за Батьківщиною, про допомогу іншим та про ще одну можливість для української діаспори зустріти однодумців та із покращеним настроєм піти додому, мугикаючи «Гуцулку Ксеню».