Чи часто ми чуємо авангардну музику?* Навряд, але зачекайте. Чи часто ми спеціально вирішуємо послухати, наприклад, Арнольда Шенберга (зізнавайтесь)? Чи доводиться нам бачити його ім’я чи ім’я інших представників нововіденської школи на афішах, білбордах від академічної музики та програмах бодай фестивального життя в Україні? Перефразовуючи класика, тобто стародавню українську рекламу: якщо ви ще не слухаєте «Місячного П’єро», тоді Львівська національна філармонія (тепер уже імені Мирослава Скорика) йде до вас. Погодьтеся, йде вона (а точніше 26 Міжнародний фестиваль сучасної музики «Контрасти») не з завсідником наших священних залів, а з «сіллю музики XX століття», як казав один з його головних кулінарів Ігор Стравінський, з «Місячним П’єро» (для закріплення). І зовсім уже розкрию карти: шенбергівський «П’єро» 27 вересня на львівській сцені йшов українською.
*авангардну музику — у значенні першої половини XX століття. У статті не згадуються представники двох хвиль авангарду та загалом тут це слово розцінюється як протилежне до ар’єргарду, описує композиторів та виконавців, які рухаються у фарватері [музичного] мислення.
Епіграфом незвичного, але від того ще більш привабливого концерту стали рядки із «Молитви за П’єро», №9 циклу:
«П’єро, я розучилася сміятись! Відблиск світла потонув у сльозах…»
І відблиск тонув, і Лілія Нікітчук (вокал) сміялась крізь сльози і плакала через сміх (від номера до номера виконавиця почувала себе більш впевнено та розкуто на сцені), але за порядком. Ідея цього виконання виникла у самих львівських музикантів, які, уже за доброю традицією проєкту «Звучання Львівської філармонії», самі пропонують організаторам свої програми.
Вони виходять багатопланові, сучасні, контроверсійні — і просто таки зсередини світяться небайдужістю та залученістю всієї команди. Окремої подяки у ній заслуговує надпрофесійна камера та її керманич Сергій Горобець. Всі об’єкти та суб’єкти дійства в кадрі були підкреслено експресіоністичними. Рухалися вони сповільнено, моментально перетворювались в тіні, розфокусовано розчинялись та розпливались в містичній імлі. Шкода, що так мистецьки оформлені концертні виступи доступні глядачам та слухачам Інтернету тільки під час перегляду в режимі онлайн — але в тому є також цінність моменту, особливо в час цифрової обережності.
Сам факт перекладу на українську мову має, очевидно, декілька функцій одразу. Це й інформативність — у цьому випадку слова перекладач підкреслив вдалими розташуваннями в тактах, крім цього, зберігалась силабічна сторона віршу. Ретельно підібрані, вони ставали зрозумілими символами. Все це підкріплювалось впевнено вивченим та інтерпретованим музичним виконанням ансамблю, яким диригував Роман Кресленко. Ще одна функція перекладу (просвітницька) свідчила не про «надмірну українізацію», як інколи чуємо, а про власне можливість почути цей шедевр музики ХХ століття у зрозумілій панорамі образів та слів — така собі open-minded technique, яка призначена для усвідомлення більшого поля експериментів. Воно означало не банальне «а чому б ні», а ствердне «можемо ось так». І адаптуємо 1912 рік до 2020(-ого!).
«Якщо не заходити далі назви твору, то можна подумати, ніби цикл повідає нам історію про добре відомого, звичного для всіх П’єро – меланхолійно-песимістичного персонажа. Але, вчитавшись в вірші А. Жіро, стає очевидним — його П’єро з часом стає навіть жорстоким і в сучасному зрізі суспільства є ближчим за характером до всіх нам відомого голлівудського персонажа Джокера. Музика особливо гостро підкреслює складний психотип головного героя, його внутрішні суперечності та бажання».
Про цю історію, де суміш гротеску, туги, психологізму та образів таємничої ночі від перебільшення напряму романтизму перетворюється в експресіоністичний трилер, відомо достатньо. А про наміри «П’єро» українського, першопричини та їхнє втілення читаємо у коментарі Максима Римара (віолончеліст ініціатор та виконавець авторського перекладу):
Чому Ви вирішили саме зробити переклад, а не просто зіграти цей твір?
Звичайно, для мене, як віолончеліста, було б набагато простіше вивчити свою партію і просто зіграти цей твір. Але в процесі вивчення, я, перечитавши текст, почав відкривати з нового боку цей шедевр, і мені було не байдуже, чи заглибиться в цей Твір глядач/слухач. Зважаючи на те, що виконання було замовлене для фестивалю «Контрасти» у Львові.
Твір надзвичайно зображального характеру і в наш час є багато інструментів для додаткового підсилення перфомансу. Але, виходячи з обмежених фінансових можливостей художнього оформлення (залучення режисера, постановника, відеографа чи, наприклад, мультиплікатора, котрі могли б допомогти в розкритті персонажу та сюжету), зі свого боку переклад тексту став єдиною доступною для мене можливістю — донести Слово. Я став ініціатором і виконавцем перекладу. Адже спершу текст був перекладений з французької мови на німецьку для кращого розуміння твору публікою на прем’єрі в Берліні (1912).
Чи не вважаєте Ви, що особливості мови, вимови впливають на музику, композитор їх теж продумує і змінюючи мову Ви стаєте співавтором? Чи для Вас була важлива іще саме українська популяризація музики?
Оскільки я є музикантом, а також постійно консультувався з вокалісткою, переклад я здійснював, маючи перед очима партитуру і намагаючись максимально зберегти метроритм (застосовуючи слова-синоніми, що більш підходили за кількістю складів/нот) і зберігаючи змістові акценти віршів. Ні, я ні в якому разі не вважаю себе співавтором і, наприклад, не є прибічником тотального перекладу іноземних музичних творів українською — наприклад, в оперному мистецтві мова оригіналу сама по собі є мелодичним інструментом, що доповнює загальну мелодику. У випадку «Місячного П’єро» сам Шенберг акцентував увагу на тому, що він прагнув залишити у враженнях глядача про твір першочергово саме зміст тексту, а не красиву мелодію, що «лягає на слух».
Твір є непростим для сприйняття і вимагає підготовленої публіки. На мою думку, розуміння змісту тексту під час виконання є потужним важелем до якіснішого сприйняття твору і, як наслідок, більшого зацікавлення аудиторії. Оскільки твір є мало виконуваним в Україні, його переклад може посприяти більшій популяризації через розширення сегменту глядачів — на твір оригінальною мовою (німецькою) цілеспрямовано прийде хіба «свій» слухач. Після концерту нам писали вдячні відгуки слухачі, що вперше в житті відвідали філармонію (розумієте, сюрприз у вигляді музики Шенберга потенційно міг зробити цей візит останнім) — і дякували за цікавий перформанс, порівнюючи це навіть з театралізованим дійством, хоча, насправді дійства як такого не було, а було дуже чітке, емоційне слово, передане вокалісткою і підкреслене музикою.
Особисто для мене цей вокальний цикл, саме завдяки техніці Sprechstimme, є більш схожим до драматично-театрального дійства і саме Слово є ключем до розуміння того, що стоїть за цими акордами та пасажами. Наприклад, під час візиту до Національного Драматичного Театру ми не вимагаємо виконання акторами світової класики мовою оригіналу (Шекспір, Шмітт…).
Як проходили репетиції, коли виник задум, чи легко було це втілити в життя?
Сам задум виконання твору з’явилася наприкінці липня. Мене до проєкту запросила піаністка Ірина Кірчанова — вона зібрала наш ансамбль. Зізнаюсь чесно, що репетиційний процес був непростим, дуже важко було синхронізувати графіки людей, котрі працюють в різних колективах. Так чи інакше ми раніше вже були знайомі, адже музичний світ тісний, і перетинались в музичних проєктах, але саме такий склад ансамблю був для нас новим. До слова, саме висока професійність і відповідальність кожного учасника зробила можливою реалізацію «Місячного П’єро» в надзвичайно короткий термін. Перші репетиції, традиційно, були інструментальні, а згодом до нас долучилась вокалістка. На якомусь етапі більшості з нас навіть почали снитися клоуни та містичні сни, а Sprechstimme супроводжував кожного в побуті.
Які післяконцертні враження?
Враження у всіх учасників ансамблю схожі: позитивно-сумні, за цей час ми всі дуже здружилися. Адже проєкт виконано, більше немає спільних зустрічей, життя іде далі. Завдяки новій для нас музичній палітрі ми відчули занурення у дещо нове, та маємо сподівання на продовження спільного музикування. Завершення залишило по собі певну пустоту, а разом з нею надію на нову зустріч. Ми плануємо запропонувати нашого «П’єро» концертним майданчикам України.
Скрипалька Олена Кравець:
«Для мене музика Шенберга є новою, і взагалі вся музична мова експресіонізму кидає виклик моєму звиклому естетичному сприйняттю музики. Цей твір максимально “незручний”, і щоб почати сприймати його як належне, потрібно залишити весь свій слухацький і виконавський досвід за дверима репетиційної. І я б дуже хотіла подивитись на обличчя виконавців і слухачів “Місячного П‘єро” в 1912, в рік прем’єри, якщо навіть зараз у 2020 ця музика викликає у нас такий широкий спектр емоцій».
Якщо зараз на обличчя слухачів україномовної прем’єри нам глянути не вдалось, то принаймні маємо змогу глянути в обличчя беззаперечному факту: контрастний, шалений, [за]/[о]мріяний «Місячний П’єро» відбувся.
Запис концерту дивіться за посиланням.