Впродовж трьох місяців, з 2 квітня незмінно стабільно проходить унікальний проєкт “Звучання Львівської філармонії”. Його не лякають карантинні підйоми та спади, мінливі інформаційні процеси та культурне життя країни – чи його примарне існування. Багатовимірність проєкту вражає: виконавці отримують можливість не сходити зі сцени, а львів’яни принагідно слухають класичну музику, що лунає із вікон будівлі та транслюється онлайн. Цей проєкт розпочався завдяки ініціативі музикантів – і не всі із них працюють в установі, але всім небайдужа її доля. Він продовжується, долучаючи все більшу кількість філармонійного товариства. Те, що такі речі – не тільки колосальний досвід, а й серйозний розрахунок на майбутнє, свідчать зацікавленість та професійний рівень організаторів. Про внутрішні процеси проєкту, що наприкінці червня добігає кінця, ми спитали Богдана Сегіна (комерційний директор з питань розвитку сучасної музики у Львівській національній філармонії, відповідальний секретар ЛОНСКУ), який першим подав ідею такого формату та його однодумців – Юрія Булку та Сергія Горобця. Які завдання у них – дізнаємось із бесіди.
Як відбувається процес трансляції?
Юрій Булка: концерт існує відразу у двох вимірах — це трансляція онлайн (відео + аудіо) і подача звукового сигналу на вулицю Чайковського.
Сергій Горобець: Ми працюємо з мінімальним набором технічних засобів і маємо свою авторську систему, як ми робимо трансляцію, яка має елемент живої імпровізації. Зараз у нас є два основні простори — це концертний зал і камерна сцена.
Особливості кухні часом такі, що ми сидимо разом з музикантами, на відстані 2 метрів, а одна камера, статична, за якою немає оператора, може бути розміщена на відстані 30-ти сантиметрів до музиканта. В нас нема переговорної частини, ми працюємо в режимі тиші. Тому маємо систему знаків для комунікації під час трансляції. І саме фільмування, динамічна камера, на якій я працюю, чимось схоже на джаз і базується на імпровізаційній манері. Можна працювати по партитурах, мати виписані сценарії, що і як ми знімаємо, але нам подобається зараз робити це таким чином.
Юрій: наші корені – в мистецтві. Я мислю як музикант, Сергій як художник. Моя роль є більш технічною, я опікуюсь самою трансляцією, налаштуванням відповідного програмного забезпечення, сервера, мережевого з’єднання. За освітою я музикознавець. Я люблю технології, програмування, але для мене це завжди підпорядковано якійсь творчій ідеї.
Ви є свідками виконавського процесу. Які відчуття від належності до нього і власне його творення?
Юрій: в трансляції є щось магічне. Є пустий зал, ти сидиш сам, і Сергій, музиканти, музика, простір. Всі ми розуміємо, що є публіка, але фізично ми її не бачимо, і в тому є момент перебування наче за ширмою, ми не бачимо тих, до кого ми говоримо. Кожен музикант, музикантка по-своєму це відчувають, але нам казали, що в цих умовах виникає особлива концентрація. Коли ми робили трансляції зі концертного залу, то ми «розвернули» сцену інший бік і слухачі й слухачки бачать глядацький зал очима музикантів.
Сергій: …наче вони в оркестрі сидять.
Юрій: …ніби ми з музикантами разом на сцені, це створює щось особливе для нас, бо ти сидиш, бачиш ту темряву залу, і воно нагадує атмосферу концертів Pro et Contra, які подібно відбуваються. Всі на сцені — а за нею — безодня пустих глядацьких крісел.
Яким ви бачите подальше, посткарантинне життя мистецьких установ?
Юрій: Це складне питання. Передбачати майбутнє завжди складно.
Але ви маєте корисний досвід для “майбутнього”.
Юрій: Досвід використати ми можемо, сподіваюся, що використаємо. Зараз все так змінилось завдяки цій ситуації, що сама думка про повернення, вона виглядає… Мені самому складно уявити, як це буде відбуватися. Підозрюю, що коли нам дозволять зробити концерт з публікою, прийде дуже багато людей. Але знову ж таки, я підсвідомо відчуваю, що це не буде те, що до карантину. Музика буде звучати та слухатись по-іншому тепер, ніж було до цього.
Богдан Сегін: до карантину відношення керівництва нашої філармонії до того, як вівся філармонійний YouTube-канал і його наповнення було доволі опосередковане. Ми знали, що він є і використовували для наповнення промо-роликами поточних концертів чи фестивалів, час від часу завантажували якісь відео з концертів, які не завжди відповідали певним якісним технічним критеріям. Однак він залишався невпорядкований і не велася жодна статистика. Це було пов’язано з тим, що головний акцент робився на концертну діяльність із живим контактом з публікою. У нашої філармонії (зрештою, як і у будь-якої іншої державної концертної інституції) діяльність зосереджувалася на плануванні концертного сезону, організації фестивалів, гастролей, плануванні оренд тощо. Установа перебувала у постійному творчо-виробничому процесі й подекуди робочий тиждень міг тривати всі 7 днів без вихідних. Наприкінці минулого 2019-го року ми навіть відзначили свою тисячну концертну подію. І настав карантин – все відмінилося: сезонні концерти, гастролі, оренди… Це вплинуло на фінансову ситуацію, адже філармонія перестала отримувати дохід з концертної діяльності.
У цей момент відбулася переоцінка сприйняття цифрової реальності та пошуки власних шляхів до так званої діджиталізації власного творчо-виробничого процесу. Нам вдалось доволі оперативно і швидко знайти і зайняти свою нішу в цьому масовому потоці цифрової інформації, якою наповнилися YouTube, соціальні мережі та інші медіаресурси. Все наявне філармонійне і наше приватне обладнання: відеокамери, комп’ютери, комутація, елементи сценографії та освітлення – все пішло в роботу для того, щоб створити новий тип концертної діяльності філармонії, який направлений на “віддаленого” глядача. Дуже сильною мотивацією для нас стала позиція музикантів, які з великим ентузіазмом відгукнулися на наші пропозиції організувати їхні виступи в онлайн форматі. Керівництво філармонії прийшло до усвідомлення того, що відтепер і надалі філармонія буде активно розвивати і вдосконалювати тему онлайн-трансляцій, навіть після того, як будуть зняті всі карантинні обмеження.
Результат глобальних трансформацій став відчутним доволі швидко. За два місяці зросла кількість підписників філармонійного YouTube-каналу практично на 200% і тепер він є впорядкованим і значно цікавішим для його відвідувачів. Те ж саме і з сторінкою у Facebook, ми ведемо онлайн відео трансляції синхронно і там. В планах філармонії закупівля нового обладнання для того, щоб була можливість покращити процес трансляцій, зокрема в той період, коли нам рано чи пізно вже дозволять проводити концерти при певній кількості глядачів в залі.
Юрій: але ми не знаємо, коли це відбудеться — повернення публіки в зал. Коли ми будемо продовжувати, то треба буде знову розвертати нашу “студію” в інший бік. Робити трансляцію зі сторони глядацького залу
Сергій: …це нова схема. Один етап буде закритий, розпочнеться новий.
На тему досвіду: особисто для мене це звичайний процес останні три роки. Ми з Юрком займаємось ще відеоартом для фестивалів, для авторських проєктів, концертів, згадаю знову Pro et Contra формат, створення анімаційного відеоарту… Я ще займався сценографією на LvivMozArt’i останні два роки, також робив там зйомки. Кожен проєкт — це досвід, і тут важливо бути гнучкими, могти знаходити нестандартні рішення.
Богдан: ще один важливий момент: над всіма процесами ми працюємо спільно з музикантами.
Сергій: і директор дуже підключився, тобто Володимир Степанович на деяких концертах буквально був режисером: “от ви виходите, а тут ви – не йдіть одразу, пів кроку”. Настільки всі долучені в тому процесі!
Юрій: І тут треба наголосити на тому, що багато людей в філармонії до цього долучаються, і без участі кожної людини це не могло б відбутися. Банально навіть коли йде трансляція, ми робимо їх на дві платформи, я сиджу вже на сцені з музикантами, коли ми запускаємо трансляцію, наші колеги з рекламного відділу на кожній з платформ реагують і відповідають на коментарі. Це командна робота. Вона спирається не на накази зверху, а на ініціативу: хтось каже: “Давайте я допоможу. Треба прийти раніше? давайте це зроблю я”. І це одна з речей, яка мене мотивувала тут працювати. Ми багато робимо, бо в нас є мотивація це робити. Не тому, що це наш обов’язок, а наше особисте розуміння.
Богдан: Так. Юрко правильно сказав. Ми всі могли спокійно піти “в простій”, засісти по домівках, ні про що не думати, окрім домашніх справ, отримувати дві третини зарплати, дочекатись відпустки, а далі – невідомість… Однак вдома не сиділось (сміється – ред.) і захотілося використати бажання творити, ставлячи перед собою і вирішуючи нові технічні завдання для створення нового формату творчого процесу.
Юрій: на частині концертів ми залучали Остапа Мануляка як звукорежисера, на частині був Мар’ян Лесюк, який працює в філармонії. Ми говоримо про камери, світло і так далі, але все-таки звук є основним, і без якісного звуку картинка нічого не варта.
І немає права на помилку?
Юрій: Ми живемо в дуже унікальний історичний момент, потім, думаю, ми будемо згадувати його як щось особливе, дивитись на це з віддалі часу. Зрештою, ніхто не знає, яка буде динаміка цієї хвороби, але в житті людей культури це теж особливий момент, неоднозначний, і в кожній кризі настає елемент відродження. Ми оптимістично налаштовані, і завжди варто шукати, що ми можемо зробити корисного, що знайти нового.
Богдан: Ключова відмінність культурної сфери сучасного життя є така, що цифрові технології дають можливість зберігати те, що зараз робиться, оскільки ми робимо не просто архівний запис, а відеотрансляцію, яка твориться на живо і залишається в інтернеті.
Я повернусь до того, яка була раніше позиція філармонії: акцент робився виключно на архівуванні. Під певні проєкти спеціально могло знаходитися фінансування, щоб робити відеозапис. Також доволі часто робилися аудіозаписи, це все були так звані архівні записи, які подекуди викладалися в мережу, але головним чином копіювалося на диск і клалися “до шухляди”. Тепер все, що ми робимо, робиться для загальної доступності, для переглядів і слухання або під час трансляції, або після її завершення, адже ці матеріали залишаються на філармонійних інтернет-ресурсах.
На перших онлайн концертах ми постійно наголошували: “Ви ж розумієте – другого дубля не буде”. Природно, що це викликало додаткові хвилювання у артистів, адже мало в кого з них був вже подібний попередній досвід. Напевно, це також є новою ознакою нашого часу, коли мистецький продукт потрапляє до нас у первинній якості без постпродакшену.
Юрій: Звісно, ми ж могли б просто зробити запис заздалегідь, і якщо якісь технічні проблеми, то зробити другий «дубль». Але це не цікаво! Коли ти граєш наживо, ти граєш наживо. Це якась метафізика, її нічим не заміниш.
Богдан: резюмуючи: на цьому етапі ми можемо лише мріяти, що філармонія матиме змогу робити такі якісні трансляції, які до пандемії відбувалися у відомих світових концертних залах. На даний час у нас ще триває процес напрацювання досвіду. І коли відкриють наш Концертний зал, ми сподіваємось, що робота над вдосконаленням процесу онлайн-трансляцій буде продовжуватися для того, щоб кінцевий результат ставав ще якіснішим.
Юрій: і треба згадати ініціативу самих музикантів – бо без них би нічого не було. Ті короткі відео, які вони знімали з дому. Ми це робимо тому, що є музиканти.
Богдан: ініціативність виконавців підтверджується ще й тим, що на даний час вже є значно більше від них пропозицій виступати в нашому форматі, ніж ми можемо забезпечити. На початку липня ми робимо перерву і до початку серпня трансляцій не буде. Ну а серпень – виглядає на те, що буде доволі активний.
Ви бачите реакцію людей, які випадково почули трансляції на вулиці, а також відгуки на проєкт онлайн. А коли буде повернення у нову реальність, то чи зміниться сприйняття музики публікою, як гадаєте?
Богдан: вулиця реагує залежно від репертуару. У цю неділю був дитячий концерт, люди після кожного твору аплодували та чекали наступного. Десь місяць тому була одна пара слухачів, яка прийшли з рибацькими кріслами, сідали і чемно слухали концерт, потім аплодували, зібрались і пішли собі далі по своїх справах.
Коли я транслював в записі сучасну музику, окремі твори, концерти з Фестивалю “Контрасти” або композиторських майстер-класів COURSE, то з глядачами було складніше. Однак я розумію, що тут йдеться про аспекти сприйняття. Перший – це живі люди, випадкові перехожі, які не слідкують за нашими анонсами в фейсбуці. Деколи приходили мої знайомі поцікавитися, що ж у нас тут таке коїться.
Другий аспект – наша інформаційна політика, нова, яка скерована не на продаж квитків та наповнення глядацького залу, а на існування в інформаційному просторі мистецької установи, яка продовжує функціонувати, працювати, адаптувалась до нових реалій і дає якісний мистецький продукт. І тут я бачу доволі стрімкий прогрес. Коли б я не запустив подію на Facebook, – наприклад, о сьомій ранку – і на вечір кількість переглядів може сягати до 4-х тисяч. Щоб мати таку кількість переглядів раніше, потрібно було спеціально купувати рекламу. Зараз це питання відпало. Є момент спраглості суспільства до мистецьких подій, і те, що ми пропонуємо, резонує з потребами суспільства. Наші експерименти з контентом (до прикладу нещодавно у нас виступав зі своїм електронним сетом аудіоартист KUSHNIR, а деякий час тому Остап Мануляк виконував власну електронну музику) розширює коло наших глядачів і пояснює, що ми не зайняли якусь одну певну позицію стосовно програми концертів. Також ми вишукуємо нові філармонійні простори для трансляцій. Декілька днів тому, наприклад, львівська флейтистка Наталія Кожушко-Максимів виступала на сходовому майданчику 4-го поверху службових сходів з відкритими дверима балкону, який виходить у внутрішній дворик. Одна камера стояла прямо над виконавицею, інша прямо на сходах на відстані одного метра, а в кадрі періодично з’являлися львівські дахи і захмарене небо.
І Сергій ось говорив за світло, але не сказав про те, наскільки видозмінився інтер’єр нашої Камерної сцени. Тепер вона перетворилася на справжній телемайданчик.
Сергій: “Чорний павільйон” (сміється – ред.).
Богдан: Що буде, коли прийдуть глядачі, ми ще до кінця не знаємо. Ми можемо робити зональну розсадку в глядацькому залі, а, можливо, доведеться переформатовувати партер у трансформер, знімаючи глядацькі крісла взагалі. Як тільки дозволять принаймні 50 людей запускати в глядацький зал, тоді й будемо вирішувати.
Богдан: Львів – здається, чи не єдине місто в Україні, яке ще на самому початку карантину публічно заявило про готовність фінансово підтримувати культуру. У травні наша філармонія отримала ґрант для створення чотирьох онлайн-трансляцій в рамках реалізації свого проєкту “Звучання Львівської філармонії”, який переміг на конкурсі експрес-ідей програми «Львів 2020: Фокус на культуру». Фінансування відбувається коштом, виділеним із бюджету Управління Культури департаменту розвитку Львівської міської ради.
Фото – Сергій Горобець, Мар’яна Гусяк