Вокальний ансамбль сучасної музики Alter Ratio презентує нову програму 5 жовтня у Національній філармонії. Напередодні концерту ми посплікувалися з засновницею колективу Ольгою Приходько. Про концепцію концерту і візію, яка впродовж 10 років досі гуртує учасників одного з найвідоміших ансамблів сучасної музики читайте в інтерв’ю.
Ваш концерт мав відбутися ще у квітні, але його перервала пандемія. Як це вплинуло на процес підготовки? Як ви пережили цей локдаун?
Ми мусили якось пережити, як всі — змиритися з тим, що є певні речі, які від нас не залежать. Для нас, як для будь-якого митця, зупинка активної підготовки та творчого процесу призводить до певного перегорання, але ми вирішили творчий процес просто зупинити, аби зараз відновити з новими силами. Це допомогло не втрачати того запалу, який тримав нас всі 10 років. Триматися поставленим цілям та творчому кредо, яке ми сповідуємо, з одними й тими ж людьми у міцній команді — це те, що дає нам сили не впадати у відчай і не звертати увагу на те, що світ навколо трошечки, скажімо так, збожеволів.
Пандемія змінила уявлення людей про світ, змусила замислитися над більш глобальними речами, переглянути власне життя. Чи вдалося переглянути з художньої точки зору музику, яку ви виконуєте? Можливо, вдалось знайти новий зміст?
Я не скажу, що це кардинально змінило наші уявлення про програму та сенси, які вона приховує. Скоріше не змінило, а додало нового розуміння. У нас – виявилось! – дуже цікава програма. Чому я кажу виявилось? Тому що дуже багато сенсів відкрилися та послідовно відкриваються в момент більш ретельного заглиблення в нотний матеріал, в ідеї, які несе той чи інший твір.
Для нас таким змістом наділений другий відділ нашого концерту, який складається з творів австрійсько-швейцарського композитора Беата Фуррера, українського композитора Максима Шалигіна і твір Альфреда Шнітке. Тут треба сказати, що пандемія і нові умови, в яких ми мусимо працювати і виступати, внесли певні корективи, ми змушені були змінити один твір Альфреда Шнітке. На початку ми хотіли зробити дуже гучну прем’єру твору, якого раніше ніколи не виконували в Україні і дуже рідко виконували у світі. Він вимагає великої кількості співаків…
Який це твір?
Це Minnesang, написаний для 52-х співаків. Саме для 52-х, тому що кожен по суті є не солістом, а окремою одиницею, без якої не відбудеться цілої картини. Тобто це не просто традиційний хоровий колектив, де в партії може бути 15-20 людей, і всі вони співають одну-дві-три лінії та, в певному сенсі, один одного підтримують і страхують з технічної точки зору. В цьому ж творі дуже важливо, що кожен з 52-х співаків є особистістю, яка створює твір на момент його виконання.
Звичайно, ми змушені були його відкласти, тому що є певні обмеження по кількості виконавців на сцені, до того ж цей твір складно організувати в умовах пандемії. Утім, мені спало на думку взяти інший твір Альфреда Шнітке – це четверта частина з його дуже відомого хорового концерту на слова Григора Нарекаці. Перші рядки цього твору найкраще відповідають тим ідейним настановам, якими займається ансамбль.
Що це за слова?
«Сей труд, что начинал я с упованьем и с именем Твоим…» . Далі я точно не пам’ятаю, але думка така: дай мені сили завершити його достойно. «… пусть песнопенье станет врачеваньем для тела и души». Я думаю, що це важливі слова, вони відповідають сенсу: «песнопенье стало врачеваньем тела и души». Це важливий зміст, який, я сподіваюся, випливе на поверхню після всіх подій, пов’язаних з карантином. Ці слова про нематеріальний вид мистецтва — спів, що має стати врачуванням, ліками, можливо, для тіла, а головне — душі.
Що 10 рокім тому стало причиною створення ансамблю в Україні, де досі мало виконували сучасну вокальну музику?
Для мене було мало тих творів, з яким ми працювали вже багато років. Я співаю в хорі з семи, я пройшла всі ланки, тож весь цей репертуар я дуже добре знаю. Для того, щоб рухатись далі як митцю, мені необхідно було розширювати знання. Перший твір, що вийшов за межі традиційного репертуару, який я почула — «Три духовних хора» Альфреда Шнітке.
Останнім часом мене дуже цікавить, наскільки матеріальні речі не дають відчуття повноти життя, до якого ми внутрішньо прагнемо. Лише такі нематеріальні явища, як музика, література, живе спілкування з людьми — дають змогу відчути життя. Музика є одним із провідників у насичене життя і дає бачення навколишнього світу через певну енергію. Ось чому був створений ансамбль — саме з таких от причин: наповнити своє життя і життя навколо новими сенсами, допомогти їх віднайти та розкрити через знайомство з новою музикою. яка була доступна в дуже обмеженій кількості, слухачу в Києві та Україні.
Все ж мені здається, що хоча академічна музика і дає насичене інтелектуальне життя, але чи не вміщує вона людину в якусь бульбашку? Адже світ живе зовсім за іншими правилами, аніж сучасна партитура. Чи не є це звичним відмежовуванням від реальності?
Насправді все є створенням свого власного світу, тому що кожен з нас – це є свій власний світ. У когось він дуже багатий і насичений, в когось, на жаль, ні. Я не вважаю, що академічна музика — бульбашка. Це створення світів. Все, що навколо відбувається останнім часом з таким тотальним переходом в онлайн, це є оті створені світи, тому що вони дуже сильно відрізняються від реальності.
Потім є питання: наскільки реальність є реальністю? Ми з ансамблем активно розвиваємо сучасну музику: працюємо з композиторами, робимо їм замовлення, обговорюємо ідеї. Хоча, зізнаюся, в сучасній музиці є дуже багато нюансів, які мені не подобаються.
Наприклад?
Це обмеження, що пов’язані з політичними замовленнями, наприклад: композитором має бути тільки жінка, або тільки людина певної національності, — такі от нюанси не мають жодного відношення до творчості. Таке декларування не завжди йде на користь. Можна навіть сказати, що завжди не на користь.
Але ж мистецтво може якось обійти це. Відома практика, коли композитор звертається до гострої соціально-політичної теми і перетворює її на мистецтво, показує через мистецтво важливі проблеми.
Так, це дуже характерно для музики ХХ сторіччя і є дуже талановиті твори. Але наскільки цей твір переживе те політичне кредо, або політичне замовлення, ким воно було натхненне? Це питання.
Коли декларація вища за художній зміст?
Звичайно! Я вбачаю в цьому велику проблему.
Скажімо, якщо на Заході композитори все більше звертаються до соціально-політичних тем, то в Україні хорова музика чомусь завжди релігійна. Хіба це не одне й те саме по суті?
Основа цього є різна. Насправді бум створення хорової музики на канонічні тексти стався після незалежності, після того, як писати на релігійні тексти стало можливим і прийнятним. Для багатьох це не стало новиною чи трендом, а було внутрішньою потребою. Для когось це був просто зручний текст. І це завжди видно: для кого є духовною потребою писати на релігійні тексти, а для кого – ні. Це перший момент. Другий: так, українська хорова музика завжди була більшою мірою пов’язана з канонічними текстами. В першу чергу хори були зосереджені в церковному середовищі: це монастирські хори, парафіяльні хори, хори в колегіумах. Це все традиція.
Звісно! Але складається враження, що нічого нового не відбувається, що немає руху вперед. У вас теж є платівка з духовною музикою, але там трошки інша концепція. Ви замовили українським композиторам написати музику на один і той самий релігійний текст.
Так. Звичайно, це музичне замовлення. Ми говоримо мовою музики, а тексти — в такому випадку це були Марійні антифони, тобто чотири латинські канонічні молитви, які пов’язані з іменем Діви Марії, — ці тексти були натхненням і відправною точкою для кожного композитора.
Твори яких композиторів ви виконали за 10 років? Можливо, когось ви відкрили для себе заново?
Насправді в нас є дві лінії, з якими ми працюємо. Перша — це великі композитори ХХ століття, які змінили хід музичної історії. В нас були і Лігеті, і Мортон Фелдман, Стів Райх, Мередіт Монк, Франсіс Пуленк, Альфред Шнітке…
Класика ХХ століття.
Так-так, це все великі і жахли-иві композитори ХХ століття. Друга лінія, якої ми дотримуємося у своїй творчості — це робота з сучасними українськими композиторами. Деякі з них написали свої перші хорові твори саме для нас. Це переросло у творчу дружбу та традицію. Ми підживлюємо один одного ідеями і просто підтримуємо один одного. Насправді для митця дуже важливе середовище, в якому він працює.
Я говорю зараз про композиторів, з якими ми давно дуже працюємо: це Максим Шалигін, якого ви почуєте на концерті 5 жовтня у філармонії; це Олексій Ретинський, якого теж ви почуєте на цьому ж концерті; Максим Коломієць — його твір теж буде звучати; Святослав Луньов, якого ми дуже давно співаємо. Є інші люди, з якими ми дуже тісно спілкуємося.
Чи були композитори, які хотіли з вами працювати, але ви відмовляли, позаяк їхня творчість не відповідало вашим інтересам, творчому кредо?
До мене звертаються дуже багато композиторів не лише з України, а й з усього світу. Мені періодично надсилають листи, свої твори…
Яке у вас сито відбору?
Кожен наш концерт — це мистецьке явище з певною ідеєю. Я можу отримати натхнення на підставі прочитаного, побаченого, життєвого враження, або ж від якогось дуже яскравого твору. Навколо таких окремих точок формується певна ідея, надалі, як пазл, я заповнюю її творами, місцем проведення, складом голосів, сенсом події. Це не просто концерт з набором творів, це великий проєкт, який можна порівняти з театральною постановкою, або навіть фільмом, коли дуже багато долучено нюансів.
Знову ж таки, конструювання мікросвіту зі своїми правилами, персонажами…
Так. Навіть розставлення людей на сцені. Кожне слово, що супроводжує цей проєкт. Всі нюанси дуже важливі. З цієї причини не всі ті твори, які мені надсилають, я можу включити в програму. Ідея, над якою я працюю кожного разу, — вона головна.
Грубо кажучи, ви обираєте композитора, а не композитор обирає колектив
Так. Хоча у нас є замовлення, коли пропонують виконати твір, де вже є такий мікросвіт, створений композитором або фестивалем. Я, звичайно, завжди погоджуюсь з радістю. Але, коли я займаюсь конструюванням цього світу, є багато нюансів, багато моментів, на які я звертаю увагу, і тому змушена часто відмовлятися, не брати усі ті твори, які до мене потрапляють.
Поговоримо про концерт 5 жовтня. Ми вже з’ясували, що він демонструє дві магістральні лінії у репертуарній політиці Alter Ratio впродовж 10 років існування: це класика ХХ століття і музика українських композиторів. Крім того, я помітив, що деякі твори закидають місток в минуле…
Так. Цей концерт, як дерево: є стовбур та дуже багато відгалужень гілок, листків і, я дуже сподіваюся на гарні плоди. Один місток, власне, стовбур цього концерту — це звук. Тому концерт і називається «Візіонери звуку». Візіонери — люди, які мають погляд в майбутнє, конкретні наміри майструвати це майбутнє. Ми працюємо зі звуком у новому розумінні, не полишаючи традицій, не забуваючи основ, на яких будується хорова музика. Тому в цьому концерті в нас є два відділи, де традиції і новації поєднуються.
Перший відділ — це абсолютно екстремальні та нетрадиційні для академічної вокальної сцени техніки. В цьому відділі ми будемо співати твір Анни Корсун — дуже цікавої української композиторки, яка працює в Німеччині. У її творі використовуються всі шумові техніки, він називається Landscapes тобто «Ландшафти» — неймовірної краси звукова композиція, де голос залучений у нетрадиційному сенсі, але це неймовірно гарно. Наступний твір Максима Коломійця з його вже написаної опери, яку він писав упродовж 10 років. Прозвучить також сюїта зі спектаклю «Іфігенія в Тавриді» Олексія Ретинського. Ми будемо виконувати хорові номери, як хор в грецькій трагедії, що спеціально створені за прототипом грецької давньої музики. Цікава така імітація грецької музики, яка не збереглася.
Уявлена реконструкція.
Так-так. І в цій сюїті з нами буде працювати неймовірна співачка Назгуль Шукаєва, яка вона володіє екстремальними вокальними техніками. Вона буде демонструвати свої можливості у цьому творі. Другим зірковим гостем, який буде в цьому першому відділку, буде Вікторія Вітренко. Вона теж з нами певний час співала, а тепер живе в Німеччині, займається сучасною вокальною музикою. Зараз вона розширює свої можливості до неймовірних взагалі уявлень.
Тобто у першому відділі Alter Ratio показує все: від шуму, через грецьку драму, до неймовірних звукових нашарувань.
Так! Другий відділ буде більш традиційним. Але у другому відділі є оті місточки зі старовинною музикою, з традицією. Це твори Фуррера, написані на профеції Леонардо да Вінчі. Це дуже цікаві ніби вірші-пророцтва. Насправді да Вінчі пише про звичайні речі, які нас оточують: про сни, про метал, — але в такій манері, наче це загроза для існування людства. Я взяла цей твір винятково за його музичні якості, за цікавий підхід до хорового звучання. Вже пізніше, після заглиблення і розуміння цих текстів, після перекладів, після розуміння контексту, проявилось дуже багато нюансів, які перегукуються з тим, що відбувається зараз.
Також ми будемо виконувати твір Максима Шалигіна, який написано у традиційній манері. Але, знову ж таки, це гра з тембрами, цікаві знахідки саме в роботі з вокальними голосами. Твір називається «Нафта на твоїх берегах», він присвячений темі зміни клімату та тим проблемам, які люди спричиняють своїм втручанням у звичайний хід речей.
Але ж це декларативний твір…
Ну так, це було замовлення на цю тему одного з нідерландських колективів. Але Максим і лібретист дуже елегантно працювали над цим замовленням і додали не лише буквального сенсу, а й копнули трошки глибше. Дуже важливо, що власне музика, звучання дає більше розуміння, дає глибшого змісту, ніж вербальний текст.
Тобто можливо все ж таки створити музику на актуальну тему.
Звичайно можливо!
І Райх у вас ще теж з «місточком» у минуле.
Це твір Proverb, який Райх написав під враженням від прослуховування Перотіна і майстрів Нотр-Дамської школи у квазі-поліфонічній манері на тексти відомого філософа ХХ сторіччя Людвіка Вітгенштайна.
Ну і останній твір, про який вже говорила, це четверта частина з хорового концерту Альфреда Шнітке.
Вокальний ансамбль «Alter Ratio». «Візіонери звуку» 5 жовтня о 19:00 в Національній Філармонії
Квитки за посиланням
Проєкт «Візіонери звуку» відбудеться у співпраці з Національною філармонією України за підтримки Австрійського культурного форуму в Києві та Швейцарської мистецької ради Pro Helvetia