Партнерський матеріал
Цьогоріч 23 лютого у Берлінському кафедральному соборі відбувся концерт в межах програми «Бах / Березовський — Українські відкриття з архіву Берлінської співочої академії», присвячений 280-й річниці від дня народження Максима Березовського. Проєкт ініціювала українська хормейстерка, засновниця й керівниця вокального ансамблю «Alter Ratio» Ольга Приходько разом із програмним директором Співочої академії Кристіаном Філіпсом. Концерт організовано за підтримки Українського інституту.
Для українських музикантів і музиканток, які досліджують ранню музику, Sing-Akademie — це знакова назва, адже саме звідти походив так званий «бахівський архів», що після Другої світової зберігався спочатку в бібліотеці Київської консерваторії, а від 1973 року — в Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України, на території Софії Київської. 2001 року архів, за винятком трьох десятків рукописів, за процедурою реституції повернувся до Німеччини. 2022 року Ольга дістала можливість зануритися в ці скарби, а також долучитися до роботи одного з найзнаменитіших «хорових клубів» у світі, історія якого налічує вже майже три століття.
Крім київського вокального ансамблю «Alter Ratio», якому у квітні цьогоріч виповнилося 15 років, у концерті взяли участь оркестр «lautten compagney Berlin», а також вокальний ансамбль «kammertón», який Ольга зібрала у 2022 році з українських переселенців. Модерували подію Ольга Приходько і Кристіан Філіпс.
Програму концерту склали передусім твори Березовського: мотети для хору a cappella «Слава і нині: Єдинородний Сине» та «Херувимська», Симфонія до мажор, концерт для хору a cappella «Милость і суд воспою», концерт для подвійного хору a cappella «Внемліте, людіє мої». Крім того, прозвучали твори сучасників українського композитора: Увертюра Бальдасаре Ґалуппі, Симфонія для струнних Карла Філіпа Емануеля Баха і його ж Органна соната.
В межах проєкту Ольга працювала з копіями знаменитих поголосників з творами Березовського, а також долучила до програми його «Херувимську», яку зібрала в партитуру за київськими оригіналами в Архіві-музеї музикознавиця Світлана Гоменюк.
Резонанс, який справив берлінський концерт, спонукав його організаторів подумати про те, щоб привезти цю програму в Київ — принаймні, така подія є в планах Ольги Приходько.
Берлінська імпреза продовжує потужну хвилю концертів з творів Березовського — варто згадати принаймні виступи Національного ансамблю «Київські солісти» під диригуванням Кирила Карабиця, видання партитур симфоній Максима Березовського (авторство двох з них, втім, досі залишається під питанням) та хоровий проєкт «Березовський / Рачинський: нові звукові ландшафти» формації Open Opera Ukraine.
Про проєкт із музикою Березовського у Берліні розповідають Ольга Приходько, Світлана Гоменюк та Кристіан Філіпс.
Ольга Приходько
засновниця і керівниця «Alter Ratio», ініціаторка проєкту
Зацікавлення давньою музикою — це «тіньовий» бік моєї натури. Через любов до ранніх композицій європейського зразка я довгий час працювала регенткою у католицькій церкві. Згадую себе як учасницю хорової спільноти з семи років, потім навчання в училищі, консерваторії, участь у різних фестивалях. На хоровому факультеті програми були орієнтовані на російську музику.
І Березовського, й Бортнянського нас вчили виконувати у російській хоровій традиції — а це суперечило італійській традиції, в якій виросли ці композитори.
Зараз ми нарешті більше не готуємо всередині своєї країни кадри «туди», на російські сцени, для їхніх «больших пасхальных фестивалей» та конкурсів. Це, я вважаю, дорослішання: подивитись на себе, оцінити себе критично, піддати аналізу.
У проєкті «Бах / Березовський» мені було важливо показати, наскільки Березовський і українська культура близькі до європейського світогляду, як Україна і конкретно Березовський вписуються в цей контекст. Коли я переключалася від роботи над інструментальними творами Ґалуппі чи Карла Філіпа Емануеля Баха на Березовського, їхня спорідненість виглядала дуже логічно і природно. У мене складалася чітка картина, як це слід виконувати, наскільки це далеко від ортодоксального православного звучання, яке довгий час нав’язували музиці Березовського.
Я подалася на стипендію «Weltoffenes Berlin» з проєктом дослідження партитур під патронатом Співочої академії, і, отримавши цю стипендію, мала можливість рік проводити дослідження. Оригінали рукописів, з якими я працювала, зберігаються в Києві, копії в Берліні. Я працювала з копіями оригіналів голосових книг хорових творів Березовського. Так мені вдалося отримати доступ до нотного матеріалу, позбавленого редакторських нашарувань. Після укладання партитур і реконструкції партій, які не вдалося знайти в інших архівах (концерт «Внемліте, людіє мої»), отримала твори максимально наближені до можливого оригінального звучання хорової музики Березовського.
Це суперцікава детективна пошукова праця. Робота з оригіналами — це правильний підхід до відтворення історичного звучання. Можливо, колись вдасться знайти щось, створене раніше, але поки що рукопис Берлінської співочої академії з партіями концертів Березовського найповніший і найменш редагований. Це рукописні копії, не автографи Березовського, але на сьогодні це найперше джерело. Мені було важливо звернутися саме до нього.
Обираючи для концерту твори Березовського, ми визначили ті, які не були видані і озвучені. Пізніше з’ясувалося, що Open Opera Ukraine також готує деякі з них — ідеї витають у повітрі, це нормально. Всі твори, які звучали під час концерту, з архіву Берлінської співочої академії — і Бальдасаре Ґалуппі, і Карл Філіп Емануель Бах. Усі, крім Симфонії Березовського, знайденої в Римі.
Одного з виконуваних творів, «Слава і нині: Єдинородний Сине», немає в жодному з відомих списків Березовського. Дослідити стильові особливості теж дуже важко, бо цей твір нагадує перші проби пера. Проблема ще в тому, що у Березовського немає одного визначеного стилю. Він насправді дуже різний. За інципітами теж не все можна визначити — цього твору немає в інципітному каталозі (та й до точності цього каталогу також є питання).
Для мене було принципово працювати з першоджерелами. Звірити всі варіанти, які можна знайти, для того, щоб зібрати твір, максимально наближений до оригіналу. Звіряючи твори з наявними редакціями, я побачила, наскільки це важлива робота. Пізніше я знайшла видання «Слава і нині: Єдинородний Сине» в російських джерелах, де цей твір фігурував як анонімний. У мене це був п’ятиголосний твір з доволі цікавими поліфонічними епізодами, а в тій версії, що існує в російській літературі, це стандартний чотириголосний мотет, де відсутня поліфонія.
Також я збирала концерт «Внемліте, людіє мої». Оскільки там відсутні дві партії, довелося шукати їх в інших архівах. Про місцезнаходження цих партій вже писали Ольга Шуміліна і Антоніна Лєбєдєва-Ємєліна, це не моя унікальна знахідка. Концерт у редакції Ольги Шуміліної виконувала й формація Open Opera Ukraine. До речі, ноти концерту Ольга Шуміліна раніше готувала для хору «Київ» під керуванням Миколи Гобдича. Однак для мене було важливо пройти цей шлях самостійно. Маю звичку, напрацьовану роками в сучасній музиці: уважно дивитися на те, як виглядає партитура. Різне графічне зображення по-різному «грає». Тому те, як виглядає твір Березовського на папері, для мене дуже важливо.
«Херувимську» повністю збирала Світлана Гоменюк. Я просто запитала, чи можна взяти її ноти, вона дозволила — і ми заспівали. Структура, стиль цього твору дуже нагадують стиль співу хору хлопчиків. Тож виникає питання: чи можемо ми стверджувати, що всі партитури з цього рукопису були написані лише для змішаного хору? Цілком можливо, що вони призначалися для хорів, де співали разом чоловіки й хлопчики.
На концерт у Берліні прийшло людей, напевно, уп’ятеро більше, ніж ми очікували. В останній момент нам довелося змінили локацію — перенесли подію з камерної каплиці Берлінського собору до головного храму, тож все набуло більш урочистого характеру.
Наш концерт був адресований в першу чергу німецькій публіці, він презентував Україну, яка тепер намагається стати самостійним гравцем на німецькій сцені. На концерті було багато й українців, тому що інформацію поширили на всіх анонсних і новинних сайтах, їх дуже багато в Берліні. З української сторони нас підтримав Український інститут. Загалом нелегко залучити офіційні установи України до таких подій. Це дивно, бо в Німеччині саме події класичної музики — місце зустрічі еліт. Презентація і популяризація української музики в Європі — це робота не на роки, а на десятиліття. Вона має бути добре продуманою, якісною і всебічно підтримуваною.
Світлана Гоменюк
музикознавиця
Я не планувала докладно описувати рукопис з концертами Максима Березовського, ідею звернутися до архіву ми обговорювали з Ольгою Приходько. Це була моя приватна індульгенція, щоб зробити свій дослідницький внесок у розвиток української музики. Бо інші мої роботи стосуються теоретичних проблем, куди залучаються переважно зарубіжні твори як ілюстрації. Тепер мені хотілося бути тут з моєю країною — звучить пафосно, але це відчуття дуже важливе.
У певний момент, коли я виходила після роботи в архіві і вже зібрала партії-пазли «Херувимської» в партитуру, я відчувала, що у мене в голові грає ця музика. Я викладаю сольфеджіо, вчу людей, щоби в їхній уяві звучали ноти — відповідно, в мене теж так працює. І от, виходячи з Софії, я зрозуміла, що це ж просто геніальний твір — і я виношу його, переписаний в партитуру з окремих пазлів, у своєму малесенькому комп’ютерчику. Геніальність цього твору не проглядає одразу. Для цього потрібно побути з ним якийсь час. Дослідники, що працювали з комплектом поголосників до мене, просто не помітили цей маленький клаптик у затінку гіллястих дерев, що ростуть поруч.
Цих рукописів вистачить для багатьох дослідників різних калібрів, тож краще обмежитися невеличкою ділянкою і спробувати зробити роботу ретельно. Це і було моє завдання: виконати якусь невелику роботу, осяжну в моїх умовах, але зробити її в тому обсязі, який я можу, від початку і до кінця.
Для мене ґештальт з «Херувимською» буде закритий, коли її виконає хор Національної музичної академії.
З розшифрованими нотами я ще в листопаді 2024 року підійшла до керівника хору Євгена Герасимовича Савчука. Він, звісно, зацікавився, але сказав, що, на жаль, зараз виконати не вдасться, бо є більш невідкладні твори. Але колись він це виконає з хором консерваторії. Тепер чекаю, коли це станеться.
З іншого боку, я жодним чином не «сиджу» на цих нотах і не «охороняю» їх. Музика повинна звучати. Тому мені було важливо зробити публікацію «Херувимської» доступною для всіх. До мене вже звертався український хор з Лондона, щоб я дала дозвіл на виконання. Я їм просто надіслала ноти. Але я б хотіла, щоби твір виконали студенти консерваторії, щоб вони відчули себе в ролі наступників традиції, адже ці ноти довгий час зберігалися в бібліотеці Київської консерваторії.
Я тепер зробила розворот від сучасної музики, навчаюся в Папському університеті в Кракові і займаюся григоріанською монодією. Тобто питання старих рукописів, їх читання — це тепер сфера моїх інтересів. Повертаюся від дуже нового до дуже старого.
Ця історія також пов’язана з Олею Приходько. Вона ініціювала створення циклу «Маріології» з творів сучасних композиторів на тексти марійних антифонів (їх на прохання Олі замовила композиторам спільнота домініканців в Україні). Тоді почалося моє епізодичне занурення у світ григоріанського хоралу. Виявилося, що там багато живого і сучасного. У жовтні 2023 року в монастирі в Тинці в Бенедиктинському абатстві відбувся конгрес григоріаністів. Я була там як гостя, і тоді зрозуміла, наскільки це динамічний і сучасний струмінь в мисленні про музику. У цій традиції чимало такого, що потім дістало розвиток у європейській музиці.
Наприклад, у своїй статті про «Херувимську» Березовського я вживаю слово «ліквесенція», яке позначає спосіб оспівування приголосних звуків — як поєднати слово із наспівом так, щоб слову було комфортно, і щоб людина, яка це слово проспівує, не перетворювала його на музику, а підсилювала словесність, значущість. Такі речі допомагає зрозуміти григоріанський хорал, коли спостерігаємо за ним, наближаємося до нього — це розширює наші уявлення про музику, про музичну логіку. І тепер, куди не подивлюся, бачу хоральні паростки, не завжди очевидні — і в музиці Максима Шалигіна, і у Максима Березовського.
Щодо авторства всіх творів київської рукописної збірки поки що немає консенсусу. Вочевидь, 7 з 28 творів належать Ґалуппі. Напевно, можна спекулятивно стверджувати, що інші композиції — це твори Березовського. Щодо більшості творів наразі немає доказів, які б це спростовували або, навпаки, підтверджували. «Херувимська» мені, наприклад, нагадала концерт «Не отвержи мене» Березовського за лаконізмом висловлювання. І я згадала таке питання з монографії дослідниці української музики бароко і класицизму Ольги Шуміліної: а хто б ще міг в цей час таке написати? Вона відповідає щодо інших творів: ні, тоді ще не було кому. Це передбачає довге перебування в темі і дуже добре знання контексту, тож я би на себе таку сміливість не взяла. У статті я посилаюся на авторитети. Консенсус щодо авторства потрібен, щоб музика жила і звучала, і не так важливо, під чиїм іменем.
Що таке твір? Ми звикли, що беремо нотну книжку, а там твір, герметична субстанція, створений опус.
Натомість практика ранньої музики створює поняття про твір як про ідею, яка не має сталого образу, не є герметичною, може змінюватися.
Це дещо нагадує усну традицію, формуючи інакше відчуття у музиканта. Він не раб нотного тексту, а його співтворець. Він має бути готовим до того, що твір — це джерело викликів. Якщо ми бачимо якесь зображення на мапі, то це не означає, що насправді воно пласке. Так само нотний запис — це тільки форма фіксації якогось певного стану речей. Але це не означає, що цей стан незмінний, що він достеменно відповідає дійсності. Це повинно підживлювати здорову недовіру до друкованого нотного слова. Це не істина в останній інстанції. Все може змінитися з часом, коли знайдуться нові голоси, нові свідчення, і треба буде замінити одне прізвище автора на інше. Все змінюється, і це цікаво. Це такий тренажер, як жити в умовах «тут-і-тепер», коли все міняється і повсякчас треба бути готовим до викликів.
Кристіан Філіпс
програмний директор Співочої академії, ініціатор проєкту
Від 2006 року, коли я став програмним директором Берлінської співочої академії, ми постійно відкриваємо і перевідкриваємо твори з нашого архіву, а також з інших джерел. На жаль, до 2021 року ми ніколи не виконували українську музику. 2021 року, на 20-ту річницю повернення архіву до Берліна, ми хотіли подякувати Україні і зосередитися на музиці Березовського, рукописи якого залишилися в Києві. Почали налагоджувати контакти з деякими українськими музикантами, а потім вибухнула повномасштабна війна і все змінилося. Тепер ми регулярно виконуємо українські твори і заохочуємо Ольгу Приходько працювати з рукописами Березовського.
Програма «Бах / Березовський» дуже добре показує, що історія України, Німеччини та Італії тісно пов’язана, що існував мистецький і політичний обмін, що кордонів, які зараз існують у нашій свідомості, тоді не було.
Ми досі не знаємо точно, як рукопис з концертами Березовського опинився в Берліні. Гадаю, це могло статися з музично-дослідницьких міркувань. У Берліні в ті часи поставала ідея чогось на кшталт написання музичної історії, вивчення джерел і збирання музики з минулого, просвітницька ідея створити енциклопедію всієї музики, яка існує, і збирати її з різних джерел.
Німецькому хору, звісно, нелегко співати православну акапельну музику. Тому я дуже радий, що ми працюємо з Ольгою, яка знайома з цією традицією і знає, як цю музику виконувати і вимовляти текст.
Співоча академія в Берліні складається з непрофесійного ораторіального хору зі змішаним складом, близько 60 співаків. Вони виконують Страсті Йоганна Себастьяна Баха, музику Генделя і Мендельсона, щось із ХХ і ХХІ століть або музику, яку ми замовляємо сучасним композиторам. Цей хор дає близько трьох великих концертів на рік. Також є жіночий хор, досить великий, на 300 людей у кількох групах різного віку. Є хор хлопчиків, який одночасно є частиною Університету мистецтв. Є камерний хор, який виконує старовинну музику для невеликих ансамблів. І колектив Ольги Приходько «Alter Ratio», з яким ми дуже тісно співпрацюємо вже кілька років. Також співпрацюємо з «lautten compagney Berlin» — ансамблем, який виконує музику від Ренесансу до ранньої класики.
Цікаво, що в Берліні існує дві Співочі академії, які утворилися після поділу міста на східну і західну частини. Стара Співоча академія була заснована 1791 року, я саме її представляю. Нова, що базується в Кройцберґу, — 1963 року. Тепер вона називається Berliner Sing-Akademie, а наша — Sing-Akademie zu Berlin. (В Берліні є кілька оперних театрів, кілька оркестрів, що добре для міста, але це результат поділу міста на дві частини.) Бібліотека і архів належать старій Співочій академії, тобто нам.
Зараз нотний архів, який довгий час зберігався в Києві, знаходиться в Музичному відділі Державної бібліотеки. Співоча академія передала його на зберігання, тому що не може забезпечити повноцінне бібліотечне обслуговування. У Державній бібліотеці він зберігається в дуже хороших умовах і доступний для дослідників та виконавців. Коли прийдете туди, зможете побачити оригінали. Звісно, ми намагаємося уникати того, щоб багато людей користувалися оригіналами, тому зараз триває оцифрування. Протягом наступних півтора року весь архів буде оцифрований і розміщений онлайн. Частина з цих партитур, близько 10%, вже зараз є онлайн в RISM. На даний момент треба замовляти копію. Коли все буде оцифровано, можна буде просто користуватися.
Це наш обов’язок — бути вдячними Україні за те, що архів було повернуто. Співочій академії дуже пощастило, що архів був в Україні, а не в Москві. Тому що звідти нам би напевно нічого не повернули. Я знаю, що це відбулося за особливої політичної ситуації і що не всі в Україні з цим згодні. Але оскільки це вже сталося, тепер ми повинні зосередитися на співпраці та розуміти це як знак європейського обміну, якого ми всі потребуємо зараз.
Читайте також: