Лятошинський-Гала: букет до 125-річчя

Антоній Баришевський, фортепіано та Kyiv Mozart Quartet у складі: Ольга Шелешкова, перша скрипка; Павло Хмара, друга скрипка; Андрій Макій, альт; Сергій Казаков, віолончель. Фото: Аліна Гармаш

21 серпня, другий день цьогоріч третього Bouquet Kyiv Stage у найкращих традиціях фестивалів такого масштабу відзначив ювілей генія української музики Бориса Лятошинського. Гала-концерт, присвячений 125-річчю від дня народження композитора, став чотиригодинним маратоном, який не зупинився ні через наполегливий дощ, ні через його залишки на листочках стародавніх ясенів, які з кожним поривом вітерцю щедро окропляли вдячних слухачів у дощовиках.

Концерт, що складався з трьох відділів, розпочався фортепіанним сетом Євгена Громова, куратора цілого проєкту. Він зібрав довкола себе виконавців, здається, найбільш зацікавлених у популяризації творчого доробку автора. Та став своєрідною презентацією розгортання творчості Лятошинського: спершу лунали твори 1920-х років — часу, що відзначився тектонічними зсувами в історії української державності та епохою модернізму. Для автора це був час після завершення консерваторії та експериментів із пошуку свого власного обличчя. І слова українського композитора іншого покоління «Тоді я ще шукав, а тепер уже знайшов», які скрипалька Богдана Півненко згадувала на концерті першого дня фестивалю «Присвята Мирославу Скорику», підходили до концепції наступних відділів маратона, де «Тріо» №2 для скрипки, віолончелі та фортепіано та «Український квінтет» увінчали творчість митця 1940-х років.

Євген Громов, Тетяна Журавель. Фото: Аліна Гармаш

Перша частина концерту вела від вибухово-емоційної Сонати №1 для фортепіано (1924) до притишених «Місячних тіней», які піаніст Євген Громов проакомпанував співачці Тетяні Журавель. Попри виконання о п’ятій вечора, коли до часу владарювання місяця ще було далеко, особливий настрій на самому початку створили оголошені ремарки композитора — де із чотирьох романсів три написані «о 4 годині ночі», «о 2 годині ночі». Але ж не тільки ноктюрнальними композиціями, а й особливою чарівністю музики раннього Лятошинського вражав перший відділ. У ній, навіть попри технічну обробку, що завжди на відкритому повітрі становить челендж, у звуках, які долинали до слухачів, уже був закладений внутрішній баланс та незбагненний динамізм мелодичних ліній, навіть у нижніх регістрах. Для фортепіанних сольних творів, як-от і Соната-балада (1925), характерними рисами виступили гостро-терпкі дисонуючі співзвуччя, що внесли лепту в експериментаторські «набіги» автора на полярно далекі тональності. Надзвичайно складна та прискіпливо багата фактурна робота Лятошинського із матеріалом ставить перед піаністом виняткові завдання. Реалізовувати їх, втім, дає можливість цикл із семи п’єс-мініатюр «Відображення», афоризмів експресивної думки Лятошинського, які й прозвучали пізніше у виконанні Євгена Громова. А на завершення частини дует «Duo Sonoro» у складі Андрія Павлова та Валерії Шульги презентував Сонату для скрипки і фортепіано. Твір, що змальовує складну, ексцентричну реальність у сприйнятті автора та отримав об’єктивне, багатогранне трактування виконавців.

Ігор Завгородній, Тетяна Гомон, Віктор Рекало. Фото: Аліна Гармаш

Із новою силою концерт рухався до наступного «віночку» пісень другого відділу, де уже знайомі виконавці відродили у звуці рідкісні «Два романси» для високого голосу та фортепіано на слова П.-Б. Шеллі. Окрасою вечора став романс «Чайка» на слова К. Бальмонта. 

Наближаючись до кристалізації стилю пізнього Лятошинського, у 40-і роки з’являється Трiо №2 для скрипки, віолончелі та фортепіано. Наймасштабніший за силою впливу на усі майбутні покоління та найваговитіший за значенням для культури ХХ століття, Лятошинський після усіх переслідувань, звинувачень, заборон — усього, що гарантувала радянська влада незалежним митцям, залишився чесним із собою. Хоч багатьом задумам не судилось здійснитись, до нас дійшли твори, у яких відбувалось перетворення енергії автора у художнє русло. Це підтвердило й виконання Тріо — свіже, чисте, засноване на абсолютному ансамблевому порядку та взаєморозумінні. У день свого народження хранителька спадщини та музею-квартири Бориса Миколайовича та піаністка Тетяна Гомон виступила разом із Ігорем Завгороднім (скрипка) та Віктором Рекало (віолончель).

«Три романси» на вірші старовинних китайських поетів (1925) у перекладі Юліана Щуцького відкрили останній відділ програми. Прозорі витончені гармонії поряд із колоритом Піднебесної поєднали останню арку між періодами творчості Лятошинського — варто згадати, що часто ранні твори автора ставали автоцитатами для композицій пізнього часу. Серед таких — «Траурна прелюдія» мі ♭ мінор, яка послужила основою для другої частини «Українського квінтету».  

Не коротко, але «сильно і страшно пише ця людина» — перефразувавши Максима Горького, що цими словами давав оцінку постаті Василя Стефаника, можна і потрібно (повсюди і завжди) віддавати вічну шану Генію української музики (музики світового рівня, яка заслуговує свого місця в пантеоні світочів XX століття) Борису Лятошинському. Його життєвий шлях, над яким чигала цинічна машина радянських репресій, потребує спеціальної уваги — для подальшого відродження у  сучасників та розуміння, стільки ще б композитор міг створити, якби сприятливі умови. Стільки ще б повинно бути виконань та визнань його музики!

І одним з таких став «Український квінтет», здавалося б, найбільш знаний камерний твір. Досі великий чотиричастинний твір, позначений пильною увагою до українського фольклору та непересічним ліризмом, не став «завсідником» репертуарів колективів бодай столиці, але останні декілька років переживає відродження історичної несправедливості. Її на Лятошинський-Гала виправляли знані музиканти, які зуміли в непростий час достойно зібратись під знаменем композитора. Враження від твору настільки небаченого рівня затьмарювали всі негаразди, що супроводжували його сценічну долю та підтвердили очікування публіки численними, дощово-рясними оплесками.

Творчість Бориса Лятошинського у його ювілейний рік не менш ніж і в інші роки вартує визнання та звучання. Постать митця, як показав фестивальний маратон, має значення для слухачів та відкривається із щоразу нових сторін. Його продовження бачимо й у відомих учнях композитора, серед важливих подій яких — концерт Музика Валентина Сильвестрова у виконанні Камерного хору «Київ». Тож Віват, Лятошинський-Гала! 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *