Що ховається за лаштунками процесу творчості і що найчастіше є його рушієм? Сьогодення диктує жорсткі конкурентні правила, у яких кожен музичний твір набуває все більшої індивідуалізації та має право відрізнятися від загальної концепції творчості певного автора. П’єса “для двадцяти виконавців, які грають та співають” від українсько-німецької композиторки, на прикладі якої ми спробуємо простежити хід роботи над музичним твором та розібратись в його побудові, – теж індивідуально-унікальний проєкт.
Проблемна ситуація
Час пошуку нових методів досягнення конкретного явища. Твір, у якому двадцять виконавців утворюють якісно новий синтез голосів та мисливських манків, дитячих музичних іграшок або новостворених знарядь, як-от картонна трубка та рифлений шланг. Як виникає план втілити оригінальні звукові комбінації та організувати їх у часі та просторі? Попри те, що цей світ зовсім не вербальний, для того, щоб він кристалізувався, повинно щось відбутися?
На творчість Анни Корсун особливо вплинули Джон Кейдж та Гельмут Лахенманн, а у вокальній музиці — німецький композитор експериментального напряму Дітер Шнебель. В українському середовищі авторка, чия магістральна лінія творчості полягає у звукопошукові, вирізняється особливою самодостатністю. Оригінальному Ulenflucht, написаному внаслідок перемоги на Міжнародному конкурсі композиторів Gaudeamus (2016) передували не менш цікаві та новаторські The Song of a Fish, Vocerumori, Wehmut.
Ця історія не починається словами “Одного разу в Buck Expert…” (а це обмиловане місце усіх природолюбів чи то пак, шанувальників полювання). Вона натхненна не зворушливими епізодами дружби чарівника Гаррі Поттера із совою Гедвіґою, ані хвацькими “Мисливськими усмішками” дотепного Остапа Вишні. Одного разу, колись, хтось зі знайомих Анни Корсун пригадав мисливський манок – інструмент, яким мисливці закликають свою жертву або об’єкт інтересу. З того часу зацікавлена композиторка досліджувала: які манки бувають, як вони звучать, і що з їхньою допомогою можна зробити. Для цієї цілі вона реалізувала проєкт The Time of the Owl’s Flight – як звукову інсталяцію під час своєї резиденції Schloß Solidude, де організатори профінансували купівлю особливих інструментів. Пізніше настав період їхнього дослідження, запису, систематизації, і, нарешті, фільтрації.
Цілі імітувати реальні голоси тварин у мене не було, а був інтерес як до інструментів, як до чистого матеріалу без конотацій. Адже щоб написати п’єсу, все одно доведеться із цього багатства вибрати тільки те, що потрібно для конкретного твору.
Музика, на мою думку, самодостатній вид мистецтва, що не потребує в обов’язковому порядку прив’язки до вербальних і візуальних символів.
А як щодо аудіальних?
Стратегія
Етап осмислення наступних дій. Оскільки “Ulenflucht” перекладається як “час, коли вилітають сови”, “сутінки”, як це впливає на побудову твору? “Технічне” не є для А. Корсун самоціллю, а завжди втілює самобутній образ. Тож сови — реальність, символи чи враження? (“білочки та зайчики” музикознавства спокушають пояснювати крайні розділи як епізоди таємничої тиші, адже сови на полюванні безшумні, а в середині — уявляти криваву різню із криками їхніх жертв). У цьому відео, наприклад, дослідники не чують сов
Але їх бути й не повинно: ніяких реальних символів, – зазначає композиторка.
Ulenflucht, попри схожу назву з такими творами Корсун, як Ucht і Zwielicht, більше з ними нічого спільного не має. А із The Time of the Owl’s Flight зв’язок глибший – твір написаний повністю для манків. Коли композиторка обирає назву, вона звертає увагу на її фонетизм – щоб він не йшов всупереч із п’єсою, та на атмосферу, котру може дати семантика слова.
У мене не буває буквальних назв взагалі — це всього лиш поетичні абстракції.
Музика, на мою думку, самодостатній вид мистецтва, що не потребує в обов’язковому порядку прив’язки до вербальних і візуальних символів.
Принцип роботи
Як саме відбувається процес написання твору композитором? Чи стає твердження про естетизацію музичного простору важелем у компонуванні? Можливо, це похідне і підкоряється загальним цілям фізичного співіснування звуків чи стає самодостатнім параметром музичного дійства? Останнім часом авторка приділяє все більше уваги простору. Перед написанням твору вона обов’язково відвідує те місце, де п’єса буде виконана. У цьому випадку простір грає по-особливому важливу роль, адже виконавці розташовуються довкола публіки – багато вирішує фактор відстані та місця розташування музикантів відносно одне одного та аудиторії – колоцентричний принцип, двадцять виконавців розділені на внутрішнє та зовнішнє кола, посередині — місце диригента.
Для мене простір — це складова композиції, адже, зрештою, п’єса буде звучати не тільки у часі. Саме тому стереозапис для мене зазвичай є блідою тінню того, що відбувалось на концерті насправді.
Виконавство
Для виконання твір є достатньо складним, однак на диску твір звучить завдяки вісьмом виконавцям. За словами А. Корсун в одній із соцмереж, досить часто за її практики вокальний твір не сприймають професійні співаки — через його “складність”, і тоді твір доводиться виконувати аматорам, адже вони зацікавлені у дослідженні власних вокальних можливостей. Ulenflucht містить багато нових для творчості Анни Корсун знахідок – робота зі звуком, коли він балансує між тишею і власне собою, спосіб виконання – intermittent sound:
Врешті, було дуже важко пояснити це на практиці виконавцям, не всім все вдавалося. Тому що повинна бути суцільна лінія, і одночасно наче «йдучи над прірвою», інколи напівзниклий звук. Помилка багатьох полягала у тому, що вони робили зупинки, а потрібно було зберегти лінію.
Новації
Новим був і сам початок. Перед тим, як писати п’єсу, авторка уявляла собі початок: слухачі поступово стихають, настає момент тиші, яка наповнює залу, що все одно наповнена шумами звідусіль. Так у ній народжуються звуки п’єси, і момент початку зливається із моментом його очікування. Підсумовуючи, нова для авторки риса – це спосіб відтворення звуку та ставлення до тиші не як до абстрактного вакууму, а важливої складової звукової тканини. Творчість чутливої та при цьому експериментально безстрашної Анни Корсун оминули штучність та прискорення “нестерпної легкості” суспільства XXI століття. Її кредо став постійний цілеспрямований рух – по-новому інтерпретоване та свіже, альтернативне.
Стараюсь робити те, що мені цікаво. Цікаво, як правило, або те, чим досі не займався, або розвиток певної своєї ідеї, потенціал якої не був би повністю пропрацьований, або ж втілення у життя альтернативного сценарію для однієї й тієї ж ідеї.
До слухачів
Ось за що я люблю музику і за що не люблю вербальні пояснення до неї — це за її абстрактність, котра навіть у своєму чистому вигляді може створювати образи, може апелювати до почуттів, відчуттів, асоціацій, думок тільки звуками! – їхніми сполуками та їхньою організацією у просторі та часі. І найпрекрасніше у тому, що в слухача залишається право на свій індивідуальний шлях, свій відрізок життя, який він проживає із п’єсою та отримує власний досвід, – і всі його реакції будуть цілковито індивідуальними.
Я просто обожнюю потім слухати різні думки та враження, що можуть кардинально відрізнятися від людини до людини, в залежності від контексту, у якому людина знаходилась під час прослуховування. Анотація до п’єси просто вбиває цю свободу і каже вам, що ви повинні почути і з чим ви повинні мати асоціації… Тому, як і в інших п’єсах — інтерпретація почутого абсолютно довільна.
Переконаємось?*
*У просторовій версії можна натискати на різні стрілки, щоб керувати динаміками у віртуальній кімнаті.