“Є в Україні проблема з тим, щоб називати своїх людей своїми”: Максим Коломієць про больову точку своєї опери

Максим Коломієць Фото: Дан Пуржаш

Останній день роботи метро та передостанній день роботи залізниці… Надії на те, що 25 квітня відбудеться концерт “Візіонери звуку” ансамблю Alter Ratio, були оптимістичними. Тож зустрівшись у парку Івана Франка Максим Коломієць розповів про свою оперу, творчі проєкти та поділився думками щодо системи академічної музики в Україні.

25 квітня (концерт перенесений на 5 жовтня) ансамбль Alter Ratio виконуватиме фрагмент з твоєї опери “Моя білява мати не повернулася”, написаної в 2018 році, але опера виникла з кантати 2003 року, це так?

Опера замислювалася як щось одне, створювалася як щось інше, закінчилася як щось третє. Так, я почав писати як кантату і дописав на той момент чотири частини, які вже прозвучали. 

Спочатку це був текст Єгора Лєтова, а потім я натрапив на книгу французьких сюрреалістів у російському перекладі. Мені дуже сподобалися там тексти Трістана Тцара, але я не хотів писати російською. Я чув італійський варіант, тому попросив дружину брата перекласти. У результаті, вийшов текст француза румунського походження, який переклали російською, а з російської на італійську. Але як це звучить фонетично, мені дуже сподобалося. Кантату виконало концертна агенція “Ухо”, а потім вони запропонували мені написати оперу. Майже через 15 років тема кантати для мене вже втратила актуальність, і я вирішив, що як раз на її основі можна було б написати оперу.

Як відбувався процес написання опери?

Вона писалася ідеально неправильно. Вже з’явилася велика частина музики (опера була майже написана), а сюжету так і не було. Вирішив взяти німецькі тексти у Рози Ауслендер і Пауля Целана, припускаючи, що якось зможу їх вплести у сюжет опери потім. Залишався ключовий дует, декілька невеликих сцен і воно зійшлося. Один з текстів – це промова Кличка, така дивна. Але я точнісінько з усіма його заїканнями повністю переписав текст. (Мова Віталія Кличка на відкритті 14-ї Щорічної зустрічі “Ялтінської Європейської стратегії (YES)” 14 вересня 2017 року – ред.).

Коли читала його, склалося враження, що це стьоб.

Це смішно, тому що арія на цей текст писалася як стьоб, але з просуванням опери так вийшло, що це стало досить серйозним текстом. Можна навіть сказати трагічним. Тому що за моїм задумом герой опери постає у різних іпостасях. В одній з іпостасей він стає мером, намагається щось змінити, але у нього не виходить. Він вимовляє досить серйозну промову. Тому що у Кличка промова серйозна, насправді, інше питання – як ти до цього ставишся. В результаті, в арії з’являються барокові елементи, і вона перетворюється в стьоб не через те що і як він вимовляє, скоріше – від того, що його оточує.

В інтерв’ю Kyiv daily ти назвав себе “тотально українською людиною і тотально українським композитором”. У чому проявляється “українськість”?

Багато у чому, звичайно, але зокрема, м’якість української свідомості, і цю тему я теж підіймаю в опері. Що таке “українське” – точно не впевнений, чи можемо ми сформулювати. Пауль Целан і Роза Ауслендер, наприклад, українці чи ні? Я все-таки знайшов вірш (він є в кінці, його перший рядок став назвою опери), де Целан згадує свою батьківщину у контексті України. Вони обидва наче українці, хоча з Чернівців (які належали до Румунії), при цьому обидва євреї, говорять німецькою, а Целан більшу частину життя провів у Франції. Зокрема, свобода ставлення до мов мені теж близька – все це і є Україна. 

Тож що зараз становить сюжет?

Сюжет базується на книзі Сигізмунда Кржижановського «Спогади про майбутнє» про машину часу (“часоріз”). Цікаво, звідки я взагалі про нього дізнався. Я тоді спілкувався зі своїм учителем Йоханессом Шольхорном. Він підказав сюжет про відомих українців і назвав ці імена, а я, на свій сором, взагалі не знав хто це. І ось на основі Кржижановського ми склали сюжет, в якому Анчіль створює машину часу, щоб залишити своє жахливе сьогодення. Але неспокуті помилки того сьогодення не дають йому отримати бажане майбутнє (за сюжетом моєї опери він так і не отримує цього). Попробувавши різне: став мером, копав на автобані траншеї, продавав в електричці зілля, яке мало б усіх врятувати — він нічого не досягає і може спокутувати помилки тільки ціною власного життя.

Ця опера – свого роду триб’ют українцям?

Так. Багатоголосся, багатомовність (український, суржик, німецька, італійська) – все це Україна. Українська мова шалено важлива. Але мені батько (він з Чернівців, що має значення) якось розповідав про прибиральницю в їхній школі, яка говорила на шести мовах – це ж офігенно! Привід для гордості.

Ти згадав, що в опері є барокові риси. Взагалі, сучасне і барокове в тебе поєднується вже давно, адже ти засновник сучасного ансамблю Nostri Temporis та барочного Luna Ensemble.

Барокова музика мені підходить, бо там дуже багато гобойного репертуару, я її розумію і чомусь з дитинства дуже люблю. Сам не розумію звідки, але у мене була величезна кількість платівок в дитинстві з органною музикою, Вівальді, Моцартом і програвач. Звісно, я це слухав по 200 разів, а то й більше. Але зараз я цікавлюся ще електронною музикою, при чому не академічною класичною, а діджейською.

Електронна музика часто звучить у вашому з Дмитром Радзецьким арт-клубі KoRa (в назві закладено прізвища організаторів – Коломієць і Радзецький — ред.). Скільки років існує цей проєкт?

Ми нещодавно відсвяткували дворіччя. Але сама ідея з’явилася через те, що у нас у кожного було по кілька ансамблів, в яких ми грали, і вічна проблема була з тим, де репетирувати. Так вдало вийшло, що нас прихистив Довженко-Центр. У нас і концерти можна давати, і репетирувати, і експериментувати.

Ансамбль сучасної музики був створений для того, щоб було кому виконувати музику, KoRa створена для того, щоб було де її виконувати – все self-made?

Ось, до речі, так. Насправді для мене це величезна проблема. Чим академічна музика мені дуже сильно не подобається – дуже довго потрібно чекати результату, відгуку. Ти твір пишеш кілька місяців, потім ще кілька місяців його репетирують, концерт відкладається, або вони не можуть зіграти, або твір не підходить під цей концерт. Виходить, що легше самому все це зробити від початку до кінця.

Чи можна назвати KoRa майданчиком для андеґраунду академічної музики (в значенні специфічності програм і невеликого простору, що обмежує кількість слухачів)?

Там вміщується 30 осіб і є своя краса в цьому. Люди приходять, спілкуються, як правило, є частування. Музикант не на сцені, а на відстані витягнутої руки: його можна помацати, з ним можна привітатися, навіть заговорити. При цьому технічно ми обладнали там досить непогано. Все необхідне для концертів електронної та акустичної музики є. Особисто мене як слухача, організатора, композитора і музиканта дуже гріє те, що ми можемо там зробити все, що захочемо. Є відчуття задоволеності, внутрішньої свободи.

Але для 30 осіб?

А це не важливо. Насправді, у мене зараз нова стадія – робити концерти без гобоя нарешті. Гобой має академічний шлейф, від якого важко відмовитися. Якщо ти береш гобой, це означає … академічна музика, звуковисотність. А коли ти його забираєш і залишаються інструменти, на яких ти не вмієш грати, то потрібно свою думку направляти в абсолютно іншу сторону. Доводиться ворушитися, знаходити в цьому тотальному непрофесіоналізмі щось цікаве для себе. Отож, я якось один робив концерт без гобоя (тільки шумові інструменти) і зловив себе на думці (це, напевно, не дуже добре прозвучить), що мені не потрібна публіка. У мене є якийсь набір інструментів, я вільний від впливу сприйняття кого-небудь, я не замислююсь над тим, як це буде звучати. Я просто роблю те, що мені подобається. Інша справа, що мені все ж хочеться записати і десь викласти це.

Як би не хотілося це визнавати, але Дейл Карнегі має рацію: кожна людина прагне не лише самореалізуватися, але і щоб хтось це оцінив.

Управління реальністю. Насправді, для людини це головне.

Тому у тебе була така любов до відеоігор?

Зокрема, так. Тому що там ти керуєш, є, принаймні, ілюзія така. Особливо, у грі S.T.A.L.K.E.R. Ти повністю керуєш цією реальністю, як і на тому концерті.

Але ж ця ілюзія закінчується?

У будь-якому випадку, це якийсь такий досвід, який залишається з тобою назавжди. Як і у композитора. Він для чого пише? Для кількох хвилин виконання, які з тобою залишаються назавжди. Ти пам’ятаєш, що було те саме задоволення, до якого ти йшов довгі місяці або, навіть, роки.

Максим Коломієць
Фото: Кіра Кузнєцова

Чи є шанс поставити твою оперу в оперному театрі?

Дуже маленький. “Ухо” замовляло її як одну з серії українських опер, які мали б поставити в оперному театрі. Але з дедлайном я запізнився роки на два, а то й більше. В результаті, опера писалася для того, щоб дописати. Але з іншого боку, коли з’ясувалося, що ми не зможемо поставити в оперному театрі, я зітхнув з полегшенням. Тому що це музика не для оперного театру.

Чому?

Будь-який оперний театр – це зал зі своїм культурним шлейфом, колективом, традиціями, керівництвом, зі своєю публікою, яка чогось чекає. Знаючи що є в традиціях нашого оперного театру, можу сказати, що це не для нього музика вже точно.

Тобто немає сенсу реорганізовувати, щоб там ставилися опери сучасніше?

Є, але на даному етапі це неможливо.

А варто?

З нашим оперним театром? Абстрактно – ні, не варто. Це сили в нікуди. Скажімо, що ти виграєш, якщо робиш це саме в оперному театрі Київському?

Аудиторію, наприклад?

А це так цінно? Саме ця аудиторія?

Тобто краще ставити окремо від оперного театру, як існує KoRa від Філармонії?

Саме так. Легше самому з нічого зробити, аніж намагатися реорганізовувати. Я не бачу жодного прикладу гарної реорганізації старих структур. Це важливо було б, якби це була ініціатива самої Філармонії, а я знаю скільки енергії на такі концерти йдуть у організаторів не з Філармонії. Скільки Alter Ratio, якщо запитати у Олі Приходько, скільки енергії вона витрачає на те, щоб провести один концерт? І що вона отримує від цього? Гроші, слава, успіх? Її хтось помітив, дав фінансування? Нічого. Тобто вона це робить, тому що не може не робити.

В принципі, концерт “Візіонери звука” – це другий масштабний досвід роботи з Ольгою, включаючи «Маріології», яку вони і замовляли?

У кантаті вони теж співали. Так, Оля на собі витягує складні проекти, про які мені навіть подумати страшно, скільки сил туди йде. Виходить, що їй, окрім композиторів, ніхто “дякую” не скаже за це все. Мене захоплює її енергія, її натиск, послідовність і що вона не складає руки і продовжує робити це все.

А ти ще не склав руки у плані виконання музики, залучення аудиторії? Чи композитору важливо лише виписатися?

Розумієш, є план максимум – захопити планету Земля (він навряд чи здійснений), а є план мінімум – щоб на твоєму концерті був хоча б один слухач. В принципі, план мінімум регулярно виконується. Коли композитор говорить, що він пише для себе, то це частково може бути правдою. Але я думаю, навряд чи ми знайдемо композиторів, яким хоча б підсвідомо не хотілося б мати славу, вплив на думки, щоб його музику цінували. Все одно всі композитори повинні мати справу з публікою для того, щоб виписуватися, робити суспільство своїми вухами і вухами суспільства послухати свою музику зі сторони. Композитори повинні розуміти, як їх музика впливає на них самих. Коли ти пишеш для суспільства, ти все одно пишеш для себе. Але тим не менше, те, що ти пишеш для себе, не виключає того, що ти не повинен враховувати сприйняття суспільства.

В одному з інтерв’ю ти сказав, що спочатку писав “у стіл”?

Так, але почекай. Я писав “у стіл” вимушено, а не тому, що мені так хотілося. Не було такого, що мені: “Макс, давай виконувати!”, а я: “Ні, я писатиму в стіл”. Просто не було можливості. Хоча варто віддати належне Спілці композиторів. Вони тоді вставили в програму фестивалюПрелюдію” навіть за тієї умови, що вона була дуже складна. І це було досить непогане виконання, треба зазначити. Тобто виконували, просто для композиторського зростання це було критично мало.

Взагалі, у мене складні стосунки зі Спілкою композиторів, хоча поважаю деяких композиторів як людей, які щось зробили в своїй сфері. Але мені складно оцінити, наскільки вони були ефективні в тому, що робили для композиторів. У 1999 році я був у Македонії і як тільки сказав, що я гобоїст, мені дали ноти, диски місцевих авторів – виконуй. Вони вже тоді займалися просуванням своєї музики. Минуло 20 років, що у нас за цей час? Друкується музика? Отримуємо авторські відрахування за виконання? Може замовлення від Спілки композиторів? Або пробиваємо квоти, щоб оркестри зобов’язані були виконувати сучасну українську музику? Ні. Якщо ми об’єднуємося на основі того, що ми знаємо ноти і їх пишемо, тож давайте щось зробимо. Інакше навіщо це потрібно тоді? Немає системи.

У зв’язку із ситуацією з Шевченківською премією як гадаєш, є сенс в 2020 році розділяти академічну і популярну музику?

Якщо ми подивимося на європейський досвід, то там все ж є поділ. Але як на мене, то він зайвий. Мені здається, що будь-яка музика буде для когось хорошою, а для когось поганою. І якщо якусь музику трохи більший відсоток вважає хорошою, це не робить її поганою. Я не розумію, чому музика, що є більш популярною – за визначенням погана. У нас доходить до того, що ми вважаємо критерієм елітарності те, що вона непопулярна. У цьому немає нічого хорошого, це не привід для гордості. Якщо Грабовського знають 1,5%, а ДахаБраху знають 5%, то це не робить ДахаБраха гірше Грабовського.

А є шанс в української академічної музики стати популярною своїми силами, того ж Alter Ratio?

Я гадаю, щоб хоча б частково зайняти ту нішу, яку займає умовно популярна музика, то для цього потрібно дуже багато працювати і зробити певні висновки. Можна сказати, що це підлаштовування під смаки, але можна це і по-іншому обіграти – врахування запитів суспільства. У суспільстві, мені здається, є запит на оперу, бо у нас є амбіції співочої нації, але немає національної опери. Я думаю, що ідея літає у повітрі, просто її важливо реалізувати: опера це дуже багатоскладне і коштовне задоволення. Але тим не менш є Open Opera, NOVA OPERA, CXID Opera, для якої Алла Загайкевич пише оперу.

А що опера абсорбує в собі таке, що цікавить людей?

Концертна музика сама по собі – “кулеподібна музика у вакуумі”. Ти під’єднуєшся до цих абстрактних сенсів і намагаєшся отримати портал в інші світи. А опера змушена, виходячи зі своєї природи, комунікувати з суспільством і виявляти важливі теми, больові точки (засобами режисури, сюжету, музики). Вона повинна бути частиною соціального, культурного процесу. Концертна музика може дозволити собі бути відв’язаною від усього – “у нас тут ефір, зефір і вищі матерії”. А ось опера заземлена: через технічну складність, предметність.

У чому больова точка твоєї опери?

Мені було цікаво підняти тему ідентичності. Є в Україні проблема з тим, щоб називати своїх людей своїми. Коли євреїв, які говорять німецькою мовою, але мають відношення до України, ніхто не згадує. Голос цих українців теж повинен бути почутий. Ця партитура – краще, що я міг видати. Хоча це така слизька штука. Краще для кого? Але це наймасштабніша, найбільша творча напруга в моєму житті вже точно.


Наші дні…

Ми з тобою бачились до карантину і сьогодні вже поступово виходимо з нього. Як він для тебе минув?

Почав більше працювати над зовнішньою стороною своєї діяльності. Відео повикладав на YouTube-каналі, сайтом своїм зайнявся, собою зайнявся, надіслав партитури на різні конкурси.

У зв’язку із банкрутством Довженко-Центру що тепер буде з KoRa?

Там зараз йдуть дивні надумані перевірки, незрозуміло з якою метою. А на діяльність структур, які знаходяться в самій будівлі Довженко-Центру, та на KoRa це не вплинуло. Хоча цю ситуацію переживаю особисто. Багато в чому я навіть з Німеччини повертався для того, щоб тут щось робити. І Довженко був маркером змін на краще, я думав, що вони незворотні.

Як ставишся до нового формату онлайн-концертів?

Онлайн-концерти суто технічно зробити надзвичайно важко. Якість концертів з телефонів, ноутбуків гірше, тому поки я не можу це організувати. У мене, з іншого боку, є чим зайнятися — маю до кінця літа написати нову оперу. У жовтні має бути передпоказ. Сподіваюся, що тоді концертне життя повністю повернеться у звичний режим і премʼєра опери відбудеться із публікою.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *