О море широке, вгамуй мої рани.
Хто даром співецьким тебе наділив?
Шарль Бодлер у перекладі Миколи Зерова
Здавна природа була предметом цікавости для людини. Від печерного живопису з безліччю строкатих зображень тварин до найсміливіших винаходів, які, як казав Умберто Еко через одного зі своїх персонажів, «витворило майстерство, що наслідує природу, відтворюючи не її форми, а саму її дію» — ми намагаємось осягнути, зрозуміти та описати різноманіття природних явищ. А цікавість у поєднанні з людським бажанням романтизувати все, що відбувається довкола, здатна переходити у натхнення. Звідси велика кількість пейзажів у живописі, літературі та, звісно, музиці. Ця добірка присвячена одному з найприємніших атрибутів природи у літню пору — морю.
Антоніо Вівальді. Концерт для флейти з оркестром «Гроза на морі» (1725)
Антоніо Вівальді — один із найвідоміших пейзажистів у музиці. Хай у його «Порах року» безпосередньої згадки про море немає, у творчому доробку цього композитора можна знайти цілий концерт під назвою «Гроза на морі».
Шторм — це красномовний символ, який працює на емоційному, духовному та драматичному рівнях. Тож композитори підхопили ідеї художників-мариністів у зображенні бентежного моря, яке чи не найкраще дозволяє втілити характерні риси музики бароко: рух, напругу та контраст.
Читайте також: Антоніо Вівальді: тому що рудий!
Фелікс Мендельсон-Бартольді. «Спокійне море і щаслива подорож» (1828)
Ця концертна увертюра — повна протилежність барокових штормів. Мендельсон був не першим композитором, хто звернувся до такого сюжету. «Спокійне море» та «Щаслива подорож» — це вірші Йоганна Вольфганга фон Ґете, які стали літературною основою однойменної кантати Людвіга ван Бетховена, написаної у 1815 році. Через 13 років Мендельсон пропонує публіці власний твір, натхненний ґетівськими віршами. Цікаво, що спокійне море аж ніяк не є передвісником щасливої подорожі. Зовсім навпаки — лише з подувом вітру корабель міг рухатися далі. Звідси — млявий настільки, що аж тривожний, перший розділ і радісний та енергійний другий.
Ріхард Ваґнер. Увертюра до опери «Летючий голландець» (1841)
У 1839 році молодий композитор вирушив із Риги до Лондона, але мандрівка Північним морем перетворилася з запланованої семиденної на двадцятиденну. Ваґнер став свідком не лише шторму, але й поведінки забобонного екіпажу корабля. Згодом він писав: «Подорож через норвезькі рифи справила дивовижне враження на мою уяву; легенда про Летючого Голландця, яку підтвердили моряки, набула особливого, дивного забарвлення, якого їй могли надати лише мої морські пригоди». Звідси й сюжет про корабель-привид, приречений вічно блукати морем.
«Летючий голландець» вважається першою оперою Ріхарда Ваґнера, що відповідає його уявленням про те, яким повинен бути цей жанр. Як і в усіх наступних операх композитора, увертюра слугує своєрідним стислим переказом опери. Лейтмотиви розгортаються на тлі теми моря — точно як у самій опері, де могутня нестримна водна стихія є чи не окремим персонажем.
Йоганн Штраус Молодший. «Картини Північного моря» (1879)
Під час однієї з відпусток Йоганн Штраус Молодший та його дружина відвідали острів Фер, що на півночі Німеччини. Вражений мінливістю Північного моря, композитор передав її у найзвичніший для себе спосіб — написавши вальс. Починає він його образом спокійної водної гладі, наступні епізоди передають рух хвиль, а кода — вже остаточно розбурхане море.
Клод Дебюссі. «Море» (1905)
Ці симфонічні ескізи є одним із наймасштабніших творів Дебюссі та, вочевидь, одним із найзначущіших — на це натякає французька банкнота номіналом 20 марок, яка була в обігу до введення у Франції євро.
Однак такий пієтет не завжди супроводжував «Море» Дебюссі, особливо у перші попремʼєрні роки. У 1905 році колишній шанувальник творчости Дебюссі Пʼєр Лало жалівся у виданні «Le Temps», що «не чує, не бачить і не відчуває запаху моря». А Генрі Кребіль у газеті «The New York Tribune» від березня 1907 року писав:
«Вчорашній концерт розпочався з безлічі імпресіоністичних мазків, хаотично розмазаних по тональній палітрі без жодної думки про форму чи мету — лише про створення нових комбінацій звуків. Одне було певним: океан композитора був жаб’ячим ставком, і деякі з його мешканців проникли в горло кожного духового інструменту».
«Море» — це три програмні замальовки: «Від світанку до півдня на морі», «Гра хвиль», «Розмова вітру з морем». Всі вони — це не бурхливий романтичний океан, як у Ваґнера, а мінлива стихія, сповнена глибини та водночас неймовірної тонкости. Поетику заголовків і самої музики підтримує навіть обкладинка першого видання твору з зображеною на ній репродукцією «Великої хвилі біля Канаґави» Кацусіки Хокусай.
Мікалоюс Чюрльоніс. Симфонічна поема «Море» (1907)
«Соната моря» — один із найвідоміших і найпоетичніших живописних циклів литовського художника та композитора. Створений 1908 року, він є частиною унікального підходу митця до живопису, коли твори мають музичну форму (більше про це читайте у статті Марти Стецько). Цикл складається з трьох частин, як і класична музична соната: Allegro, Andante та Finale. Це, до речі, «Соната №5» — окрім «Сонати моря» Чюрльоніс створив сонати сонця, змії, весни, літа тощо.
- Мікалоюс Чюрльоніс. «Соната №5». Allegro
- Andante
- Finale
У той самий період він написав симфонічну поему «Море» — масштабний твір для симфонічного оркестру та органа. Можливо, рішення ввести до партитури орган було інспіровано симфонічною поемою «Так казав Заратустра» Ріхарда Штрауса, адже відомо що Чюрльоніс чув цей твір у Варшаві.
За життя композитора «Море» так і не виконали. Він помер в 1911, коли йому було 35, а премʼєра твору припадає на 1936 рік (і то — без партії органа). З виданням було ще гірше — симфонічну поему вперше видали 1965 року, але сам твір не відповідав совєтським уявленням про мистецтво і був практично забутий.
Федір Якименко. «Мріяння на березі моря» (1905)
Сучасник Мікалоюса Чюрльоніса — український композитор Федір Якименко — також мав чимало інтересів. Найпримітніше те, що він був членом французького астрономічного товариства та написав кілька творів на «небесну» тематику — як-от «Зоряні мрії» та «Уранія. Муза небес». Та Якименко дивиться не лише вгору, а і вдалечінь, зокрема у творі «Мріяння на березі моря».
Читайте також: Музика Федора Якименка: дзен зі смаком буржуазности
Едвард Елгар. «Морські картини» (1899)
Англійські композитори відомі своєю любовʼю до морської тематики. Пропоную зупинитися на вокальному циклі «Морські картини» Едварда Елгара. Пʼять пісень на вірші британських композиторів розкривають різні настрої й образи, пов’язані з морем.
«Морська колискова» («Sea Slumber Song») — це ніжна музика про море, яке своїми заколисувальними хвилями «присипляє» все живе. Літературною основою пісні «У гавані (Капрі)» («In Haven (Capri)») Елгар обрав коротенький вірш своєї дружини — Керолайн Еліс Елгар. З нього вийшла поетична мініатюра про кохання, затишок і спокій у гавані, де можна сховатися від будь-якого шторму.
«Суботній ранок на морі» («Sabbath Morning at Sea») — центральна частина циклу, в якій постає глибока таємниця буття. На самотньому кораблі голос спокійно і покірно розмірковує про контраст між мирним небом і неспокійною поверхнею моря, а також про Бога — творця і моря, і людини.
Мрійлива та водночас тривожна пісня «Де лежать корали» («Where Corals Lie») зображує як морська стихія відволікає співачку від земної любові — адже «земля, де лежать корали», знаходиться під хвилями. Звідси — відсторонений, майже безтілесний оркестровий супровід, за винятком моментів емоційного збудження.
Остання пісня — «Плавець» («The Swimmer») — передає страхітливий образ руйнувань, які завдає людині жорстоке море. Тож недивно, що завершальна пісня найдинамічніша, адже зображає боротьбу людини зі стихією та порив до життя.
Ян Сібеліус. «Океаніди» (1914)
У 1913 році Ян Сібеліус отримав замовлення на твір для Норфолського музичного фестивалю. Головною умовою був хронометраж — не більше 15 хвилин. Менш ніж за рік він написав симфонічну поему «Океаніди», хоча фінською вона називається «Aallottaret», що дослівно можна перекласти як «німфи хвиль». Твір складається з двох основних тем, які передають грайливу поведінку німф і велич океану. Сібеліус поступово розгортає цей музичний матеріал у трьох умовних частинах: перша передає спокій океану, друга — наближення шторму, а третя — кульмінаційний сплеск. Ну а після стихання бурі звучить фінальний акорд, що символізує велич і безмежність морських просторів.
Сібеліусу пощастило більше за Дебюссі, адже його твір був прийнятий публікою одразу. Карл Штекель, замовник «Океанід», згадував успіх премʼєрного виконання твору:
«Усі, кому пощастило бути в залі, погоджувалися, що це була музична подія всього їхнього життя, і після виконання останнього твору пролунали овації композитору, яких я ніде не бачив. Уся публіка схопилася на ноги й завзято кричала, і, мабуть, найспокійнішою людиною в усій залі був сам композитор».
Шарль Валентен Алькан. «Пісня навіженої на березі моря» (1844)
Алькан був здебільшого відомий як піаніст, перебуваючи в одному переліку з Шопеном і Лістом. Однак мізантроп Алькан рано покинув сцену та зосередився на композиції. Твори він писав подекуди ексцентричні для середини XIX століття — це звукозображальний етюд «Залізниця» та «Allegro Barbaro», яке буквально передбачає однойменний твір Бартока, до народження якого залишалося майже 40 років. Але окреме місце слід виділити фортепіанній прелюдії з назвою «Пісня навіженої на березі моря» — справжня психоделіка епохи романтизму.
Читайте також:
- Як любили(ся) українці. Добірка традиційних пісень про кохання
- Фортепіанний реліз «Музика Харкова». Ніжність, якої стане на всіх
- Музика раю Данте і Сильвестрова