Партнерський матеріал
Прийдешнього 2025 року відзначатиметься 130-річчя від дня народження Бориса Лятошинського (1895–1968).
Звісно, ця постать в українській культурі є настільки масштабною, що аж ніяк не може зводитись лише до вшанування у пам’ятні дати. Наразі твори Лятошинського часто виконуються на різноманітних концертних майданчиках в Україні і без спеціальних приводів — це наша музична класика. Найпопулярніші ж композиції, як-от симфонічна балада «Гражина», Третя симфонія, «Слов’янський концерт», «Український квінтет», дедалі частіше виходять на міжнародний рівень, зокрема, сприяючи утвердженню культурної суб’єктності України у світі.
За останні три роки твори Лятошинського звучали не лише у європейських Відні, Берліні, Лондоні, Стокгольмі, але й на інших континентах — у Нью-Йорку (США), Монреалі (Канада) та Сеулі (Південна Корея). Ця музика часто інтерпретується за участі українських музикантів, як, наприклад, «Слов’янський концерт», презентований піаністом Антонієм Баришевським разом з музичними колективами Польщі й Словаччини.
Втім, вона включається й у програми закордонних виконавців. Якщо Orchestre classique de Montréal (диригент Жак Лакомб) виконував музику Лятошинського у концерті з суто українських композицій (жовтень 2023), то, зокрема, корейські музиканти (Дуек Ву Кім, Юнсоль Юн та інші) сполучали її з музикою Фридерика Шопена (червень 2023), а ансамбль Віденського філармонічного оркестру — з творами Гуго Вольфа й Арнольда Шенберга (2024-2025). Тож очікуємо, що опуси Лятошинського не будуть просто «екзотикою» зі Східної Європи, а зможуть увійти у належний їм загальноєвропейський репертуар.
Сьогоднішні реалії руйнують багато аксіом й спонукають робити «ревізію» нашого минулого, дивлячись у вічі його складності. Зокрема — перевідкривати ніби і так знаних постатей, контексти їхньої життєтворчості тощо. Лятошинський, який отримував Сталінські премії, займав високі посади у державних інституціях, комісіях і делегаціях, також був тим, чию ідеологічну «неправильність» засвідчили в офіційній постанові ЦК КП(б)У й чиї твори забороняли — як бути з цією й багатьма іншими контраверсіями цієї фігури?
Отже, ювілейний рік Лятошинського має стати не просто формальним приводом для виконавців зайвий раз включити твори «корифея» до концертних програм, але й поглибити рефлексії щодо нього.
Вже 3 січня, саме у день народження Лятошинського, стартує амбітний проєкт від Національної філармонії України та «Фундації Лятошинського» — Liatoshynsky Space 2025.
На що очікувати?
Назва проєкту відкриває обрії задуму організаторів.
«Багатовимірність англійського слова “space” є дуже влучною для розуміння тих сенсів, які ми закладали. “Space” — це “простір”. У контексті проєкту це про ті простори — не тільки українські, але й міжнародні, — де протягом цілого року відбуватимуться події, присвячені Лятошинському. Однак “space” — це також і “космос”, що стосується безпосередньо “всесвіту” самого Лятошинського», — розповідає програмна консультантка проєкту музикознавиця Анна Гадецька.
Привідкрити двері до світу композитора можна буде вже протягом січня — на Фестивалі музики Бориса Лятошинського, що стане першим кроком у реалізації ідей Liatoshynsky Space 2025. У межах Фестивалю заплановано не лише низку концертів, але й дискусії, що передуватимуть зустрічі з музикою. Всі дискусії модеруватиме журналіст і телеведучий Юрій Макаров (долучитися можна за безкоштовною попередньою реєстрацією).
Організаторка проєкту музикознавиця Ірина Тукова так коментує концепцію фестивалю:
«Попри наявний зараз великий інтерес до української історії, мистецтва, класична музика залишається існувати на периферії загальносуспільних уявлень про культуру. Значущою ідеєю всього фестивалю є подолання замкненості нашої сфери. Відповідно, нам було важливо, щоб до кожної дискусії долучалися як музиканти, так і знавці з інших секторів — історії, мистецтва, філософії, журналісти тощо. У такий спосіб ми намагаємося поширити знання про класичну музику в українському культурному просторі».
В українське сьогодення увійшла низка екзистенційних питань, які поставила велика війна: хто ми? звідки походимо? яким буде наш вибір? Саме ці питання сформували концепти фестивалю — Пам’ять, Ідентичності, Генеза, Усвідомленість і Дім, які розкриватимуться на кожній з п’яти його подій. Ці концепти корелюють і з життєтворчістю самого Лятошинського, що припадає на дві світові війни, національно-визвольні змагання, період українського мистецького Ренесансу і сталінський терор. Завдяки такому підходу сьогоднішня публіка зможе спробувати краще зрозуміти і самих себе, і нашу культурну історію, і «всесвіт» Лятошинського.
Пам’ять
Далекого 3 січня 1965 року Лятошинському виповнилося 70. На честь річниці тоді організували концерт. Випадково чи ні, але твори, які підібрав сам митець, спонукали повернутись у різні періоди його життя.
Що він міг згадувати, включаючи до номерів свою Скрипкову сонату (1926)? У листі до друга Льва Четвертакова 1960 року композитор писав:
«Це був, як заведено вважати, період моїх злодійських формалістичних помилок і злочинів. Один із них ця соната. Очевидно, я все ще остаточно не реалізувався, тому що зараз, після 34 років, соната ця мені подобається, і я шкодую, що далеко відійшов від тих гармоній, які є там».
«Український квінтет» — то вже тяжкі часи Другої світової, коли Лятошинський в евакуації писав для Радіостанції імені Шевченка. Його музику тоді транслювали в Україні для людей під окупацією. Пізні ж твори митця замикали «цикл пам’яті», ймовірно, даючи змогу охопити весь його шлях, зробити узагальнення.
3 січня на концерті-відкритті Фестивалю «Камерна музика» прозвучить та сама програма, що й 1965 року. Виконавці: NotaBene chamber group, Валентина Буграк, Тетяна Гомон.
Передуватиме концерту дискусія «Українська культура під час світової кризи: шляхи порятунку і самозбереження», в якій Михайло Швед (композитор і генеральний директор НФУ), Галина Григоренко (перша заступниця Міністра культури та стратегічних комунікацій) і Олеся Островська-Люта (директорка Мистецького Арсеналу) розмовлятимуть про розвиток і промоцію нашої культури, виклики війни та перспективи відновлення.
Ця і наступні три події відбудуться в Національній філармонії України.
Ідентичності
Можна лише спробувати осягнути складність того, з чим міг ототожнювати себе Лятошинський в умовах буття в Україні за часів Російської імперії й СССР. У його дитинстві дивоглядно перепліталися елементи різних національних культур: він учив з батьком українські народні пісні польською мовою, чув кобзарські думи, гуляючи після уроків у гімназіях, що виховували відданих російському царю підданих.
Складність умов для самовизначення лише посилилась зі становленням совєтського режиму, що волів мати повний контроль над ідентичностями громадян. Мистецтво як потенційний інструмент впливу на маси мало підкуповувати народи різнорідних республік близькістю до їхніх культур. Тож партія заохочувала митців до роботи з національними елементами, не обмежуючи при цьому творчих експериментів.
Яскраво модерністський композитор Лятошинський почав залучати до своїх творів елементи українського фольклору, наприклад, в «Увертюрі на чотири українські народні теми» (1926) та опері «Золотий обруч» (1929) за «Захаром Беркутом» Івана Франка. Тож постає питання — чому саме відбувся цей стилістичний поворот? Як вплинула на нього тогочасна політична ситуація в УССР? Чи ототожнював себе Лятошинський з совєтськими цінностями?
Скоро влада визначила формулу мистецтва для пропаганди — метод «соціалістичного реалізму», що був уперше офіційно закріплений щодо літератури (постанова ЦК ВКП(б) «Про перебудову літературно-художніх організацій», 1932). Для композиторів він означав безапеляційні вимоги триматись зразка російської класики ХІХ століття (в плані музичних засобів, методів роботи з фольклором), а також плакатного змалювання оптимізму соціалістичних «реалій». Тримати митців у вузді мали спеціально для цього створені республіканські Спілки композиторів (іронічно, але головою Спілки композиторів України у 1939-1941 роках був Лятошинський).
Вочевидь, намагаючись рахуватися з імперативами влади, Лятошинський поступово спрощував свою музичну мову (гармонію, фактуру тощо), старався залучати у композиції елементи українського фольклору (мелодичні, ритмічні звороти, цитування цільних мелодій) а також — писав відверто кон’юктурні твори. Згадаймо хоча б оперу «Щорс» (1937), в якій звеличується більшовицький борець з УНР, або «Урочисту кантату» про Сталіна на тексти Максима Рильського (1939).
Однак «своїм» для совєтів Лятошинський ніколи не був. «Загалом і в цілому з десяти випадків мене у дев’яти обов’язково лають», — пише він 1940 року з приводу цих же творів. З часів сталінських репресій композитора почали цькувати як «формаліста», чия музика — «антинародна» й відбиває «ворожу буржуазно-націоналістичну ідеологію». І це продовжувалося десятиліттями. Підтримкою Лятошинському в такі моменти був його консерваторський вчитель і близький друг Рейнгольд Глієр, що тяжів до ствердження себе як совєтського російського композитора. Чи міг його вплив обійти Лятошинського?
5 січня на концерті «Симфонічна музика #1» прозвучать твори цих двох митців. У програмі — і Симфонія №2 Лятошинського, що була заборонена 1948 року під час сталінської кампанії з цькування провідних совєтських композиторів. Виконавці: оркестр Національної філармонії України під орудою Наталії Стець, соліст Андрій Павлов.
У дискусії Радянське чи українське? Українське мистецтво радянського періоду композитор і музикознавець Олексій Войтенко, письменник і літературознавець Ростислав Семків та журналіст і правозахисник Максим Буткевич міркуватимуть про доречність такої постановки питання й проблеми, які стоять перед нами, коли намагаємось осмислювати нашу історію в усій її складності.
Генеза
Лятошинський походив із польського шляхетського роду, коріння якого, за деякими даними, сягають понад тисячу років. Батько майбутнього композитора, вчений-історик, багато розказував синові про історію роду «Якса на Лятошинє Цедра-Лятошинських». Минуле неабияк вабило хлопця. Знайшовши у «Хроніках» Яна Длугоша згадку про лицаря Яксу, який бився при Грюнвальді, юнак вирішив, що героєм неодмінно був його предок. Відтоді й аж до консерваторських часів юний романтик підписував свої твори як «Борис Якса Лятошинський».
А як щодо музичних коренів? Протягом усього життя одним із улюблених композиторів Лятошинського був Фридерик Шопен, романтичну генезу від якого український митець зберіг і тоді, коли знайшов власний стиль.
8 січня на концерті «Фортепіанна музика #1» у виконанні Максима Шадька поєднаються твори цих двох композиторів. А у дискусії Підземні ріки майбутнього: українське мистецтво 1920-х композиторка Алла Загайкевич, мистецтвознавиця Тетяна Руденко, літературознавиця Ярина Цимбал та медіаексперт Андрій Куликов будуть обговорювати генези сучасного українського мистецтва — про тих, хто попри все рухав його вперед.
Усвідомленість
Людині життєво необхідне усвідомлення своїх дій навіть у ситуаціях, що видаються зовсім непідконтрольними. Творчий процес — одна з них, де стикаються інтенції свідомого й несвідомого. Збереглися листи Лятошинського, в яких він зізнається у безсиллі перед власною фантазією:
«Вчора вже ліг спати, загасив свічку, як раптом найнахабнішим чином мені перешкодили заснути. Спочатку щось таке почало нечітко стрибати перед очима, потім цей стрибаючий початок підходив усе ближче, і нарешті я розібрав, що це ніщо інше, як тема для Скерцо. Спочатку її проганяв, бо мені дуже хотілося спати, але вона так настирливо лізла в голову, що довелося нарешті запалити свічку і записати її. Інакше б я від неї до ранку не звільнився» (1915).
Однак такі сильні креативні потоки композитора не могли вільно розкриватися у реальності, де партія судила про «правильність» чи «неправильність» творчої природи. За слідування своєму «я» Лятошинський отримував перманентне публічне шельмування, «кенселінг» й ризик «виклику на розмову» у ЦК, що змусило його свідомо ламати себе: «Мені іноді видавалось, що я спростився до непристойності, до “спрощеності”», — писав він 1948 року.
Та індивідуальність нікуди не подіти, тож цькування лише посилювались. Утім, продовжувати писати залишалось для Лятошинського «найголовнішим і найнеобхіднішим» — тим, що, мабуть, давало йому можливість усвідомлювати себе.
11 січня на концерті «Симфонічна музика #2» прозвучать твори, праця над якими допомагала йому відновлюватись після агресивних нападів з боку «колег по цеху» («Слов’янський концерт») й усвідомлено підводити підсумки своєї творчості на схилі літ (Симфонія №4). Виконавці: Національний симфонічний оркестр України, диригент Володимир Сіренко, соліст Максим Шадько.
Усвідомленням наших актуальних проблем зумовлена дискусія — «Межа прийнятності: російська культура в сучасному українському просторі», серед спікерів якої — музикознавиця Анна Гадецька та філософ Вахтанг Кебуладзе.
Дім
Влітку 1941 року, рятуючись від наступу нацистів, Лятошинський з сім’єю евакуювався до Саратова. Ситуація, в якій опинились біженці, до болю відгукується зараз: безгрошів’я, хліб, якого по пів дня очікуєш у чергах, повна відсутність світла, а також невизначеність майбутнього і думки про те, як загарбники глумляться над їхнім домом… Видається, саме тоді Лятошинський по-справжньому усвідомив, де знаходиться його дім. Стільки творів, заснованих на українському фольклорі, він ще ніколи не писав: обробки, романси, тріо, Український квінтет та багато іншого. І це — в «паршивій, сирій і холодній кімнаті» у світлі керосинової коптилки, що псувала зір.
«Зрештою все це ми якось витримаємо, аби скоріше повернутися додому» — писав Лятошинський Глієру. А згодом: «Нам тут так тужливо живеться на чужині. Все чекаємо й чекаємо, коли ж це вигнання скінчиться, і ми зможемо повернутися хоч у пограбоване та спустошене — наше гніздо».
1944 року це здійснилось. Вони повернулись — у Київ, до своєї оселі у будинку Роліт, яка стала маленьким світом і дарувала натхнення й захист Лятошинському до кінця життя.
«Зараз тут його Меморіальний кабінет-музей, але цей простір живий — у ньому постійно щось відбувається: заняття, зустрічі. Саме тут зароджується імпульс тієї енергії, яка нами керує», — ділиться організаторка проєкту, піаністка, голова «Фундації Лятошинського» Тетяна Гомон.
У цьому місці 26 січня відбудеться заключна подія Фестивалю (вхід за спеціальними запрошеннями). Присутніх чекатимуть екскурсія, спілкування з піаністом Євгеном Громовим, а також — концерт «Фортепіанна музика #2», де поєднаються твори Лятошинського і його учнів Валентина Сильвестрова і Віталія Годзяцького.
Переглянути цей допис в Instagram
Детальніше про фестиваль дізнавайтеся на сторінках Фундації Лятошинського та Національної філармонії України.
Читайте також:
- Десять поглядів на Різдво: добірка класичної музики
- «Ми кидаємо виклик війні, ми граємо для України» — німецька віолончелістка Рафаела Ґромес
- Справа №? Тіло музики