27 листопада 2024 року, 19:00. Київ. Філармонія. Колонна зала по самі вінця заповнена людьми. На сцені — тіло.
Люди подібно до живописців з натури: зібралися навколо, загострили ракурси і зайняли зручне положення. Хтось пліткує про тіло та будує очікування. Хтось взагалі і гадки не має про те тіло.
Тіло не має фізичної оболонки. Тіло тонке, ефемерне. Його не можна побачити, але можна сприйняти. Тіло не має форми, але постійно її змінює. Тіло не дихає, але пульсує. Люди дивляться на тіло, фіксують окремі фрагменти того, як воно показується до них. З позиції кожної окремої людини тіло сприймається індивідуально. Оціночні судження шерхотять по залі.
Атмосфера запитлива.
Яка фігура видніється перед тобою? Тіло кругле, квадратне, трикутне? Чи взагалі має це тіло форму? Що воно таке і з чого складається? Питання нашаровуються одне за одним і змушують мозок нуртувати. В якийсь момент здається, що ти вже ніби зливаєшся з тим тілом. Чи це тіло і є тобою? Які відчуття викликає тіло в твоєму тілі? Як це тіло з тобою взаємодіє? Чи подобається тобі така взаємодія? Чи подобається тобі це тіло взагалі? Стільки питань в голові…
Музика. «Тіло музики» у цей вечір є центральним експонатом. Точкою фіксації уваги. Присутність музики наскрізна. Вона заполонила залу та проникла в усіх, хто прийшов подивитися на її тіло. Але що ж сталося з тим тілом музики?
Підозрювані у справі — Ensemble 24
Всі члени групування Ensemble 24 знайомі з музикою давно і знайомі добре. Цей факт зовсім не приховують, навіть пишаються ним. Сформувалися відносно нещодавно, але вже встигли залишити слід.
Раніше були помічені ще за двома справами: «Комахи, птахи та інші тварини» (26 вересня) й «Артефакти голосу» (21 жовтня). Всі три справи пов’язані між собою мотивом — «Природа людська».
Ідейний центр Ensemble 24 — Олександр Чорний. Часто береться за роль піаніста. Але і сам промишляє створенням власних бачень тіла музики.
Вправним координатором ансамблю цього разу став Антоній Кедровський. Сольним виступом, рядом майстерних та вишуканих тактильних маніпуляцій над віолончеллю позначилася Христина Мерчук. Тіло музики характеризує як «тривожне, пульсуюче, ніжне і напружене, живе і тихе, дике і водночас стримане».
Також за справою були помічені: Акім Зварич (скрипка) та Кристина Гордієнко (скрипка), Олександр Свєт (альт), Кароліна Музиченко (віолончель), Назар Стець (контрабас), Ліам Ларсен (флейта) та Максим Іванов (флейта), Назар Ярмолюк (кларнет), Ярослав Гресь (кларнет) та Артем Шестовський (кларнет), Тиміш Мельник (фортепіано) та Олесь Маник (перкусія).
Докази:
1. Марта Галаджун. коли охоплює тривога… / when anxiety hits… для альта, бас-флейти, віолончелі, фортепіано і перкусії (2024)
Ти поринаєш у самий центр згустку емоційної нестабільності й тривоги. Стаєш свідком поступу панічної атаки.
Звуки бас-флейти розлітаються по залі тонким, пронизливим щурячим писком, скрипка все більше нагадує скрип дощатої підлоги, а фортепіано явно страждає на аритмію. Періодично трапляються шумові напади електроніки, подібні до шуму у вухах від перепадів тиску. Панівна риса — смиканість. Залишається тільки одне — не забувати дихати.
Допомагає, але лише на момент. І ось вже гра інструментів нагадує звук гальмування потяга. Незрозуміло лише коли він встиг рушити.
2. Франк Бедроссян. Використання слів / Lusage de la parole для віолончелі, кларнета та фортепіано (1999)
Звуковий театр на межі нервового зриву, драма без слів. Інструменти створюють ілюзію голосів, що зриваються до хрипу. Спочатку індивідуальні, вони, хаотично накладаючись один на одного подібно до поліфонії, в якийсь момент гублять будь-яку вагу. Втрачають навіть контури сенсовності. Перехід на крайні межі крику, та що там вже, навіть звіриного реву. Це не налагоджує ситуацію. Всі зливаються в спільну звукову масу — огидну і безлику.
3. Гельмут Лахенманн. Тиск / Pression для віолончелі соло (1969)
Випробування меж дозволеного. Акт тендітного фізичного насилля над віолончеллю. Ряд витончених тактильних маніпуляцій. Твір, що змушує переосмислити саму природу звуку. «Тиск» пропонує слухачеві відчути фізичність музики. Використання віолончелі у нетрадиційний спосіб — від пошкрябувань до різких ударів — стає актом експериментального дослідження тіла музики через дотик. Рух поміж травматичних моментів через деренчливі обертони та квазі-препаровані текстури. Завершення — звук обірваної струни — логічний висновок, злам під тиском.
4. Хьокдже Кім. Знову та ж фігня / Same New Shit для скрипки, альта, віолончелі, флейти, баскларнета та фортепіано (2020)
Іронічний твір, в якому обігрується циклічність і повторюваність сучасної музики. Хроматичні лабіринти і звукові петлі викликають відчуття, ніби ти топчешся на місці. Твір рясніє квазі-анімалістичними мотивами: кукуванням, скавулінням, та навіть відголосками, що нагадують крик дитинчат мандрагори з фільмів про «Гаррі Поттера». Постійні секвенції перетворюють музику на нескінченну виснажливу звукову спіраль.
5. Бріґітта Мунтендорф. Швидкісні дрижаки / Shivers on Speed для скрипки, віолончелі, басфлейти, баскларнета і фортепіано (2013)
Удар! Тремтіння, за яким, обов’язково неочікувано, настане ще один удар. Флейтист буквально гавкає на сцені, після чого невимушено продовжує грати. Навколо тремтить все: від рук до голосів. Тремтіння поступово набуває ритмів диких танців. Всі зливаються в цій крикливо-тремтливій насолоді. І… генеральний тремор!
6. Александр Шуберт. Цукор, математика і батіг / Sugar Math and Whips для скрипки, контрабаса, фортепіано, перкусії та електроніки (2011)
Грув і хаос. Дика селекція року, джазу, класики, божевілля і математичних розрахунків. Легкий присмак культури кабаре. Робота зі структурою подібна до принципів math-року — ритмічна складність і динаміка змушують концентруватися на всіх нюансах та вишуканостях у процесі звучання, а не на змісті. Це музичний ребус, у якому грув стає головним рушієм емоцій.
Не маючи на руках офіційних вироків, виявлю сміливість змалювати перед вами власне бачення картини обставин.
Обставини справи
записки кореспондентки
Якщо почати глибше копати в концепцію «тіла музики», занурюєшся в різноманітні ідеї та, так чи інакше, несподівано випірнеш в неочікуваних кутках.
Тіло музики. Моє сприйняття тіла музики. І тіла власного. Адже, в моєму розумінні, є окремо фізичне тіло, є окремо Я, є окремо музика. Я знаходжусь у цьому тілі. І я не бачу, щоб музика мала тіло. То чиє ж тіло знаходиться під впливом музики?
Отже, дійшла до думки, що у нас є три тіла. Ця концепція пов’язана з індуїзмом, де є три основні рівні існування: грубе тіло, тонке тіло і надтонке тіло. То залишимося на індуїстських підвалинах.
Фізичне тіло — це феноменальне тіло, що є видимим у цьому світі. Тонке тіло — це наша емоційна, інтелектуальна складова. А надтонке тіло — це те, що доступне тільки в стані просвітлення, це наш зв’язок із Всесвітом. І ось, цей Всесвіт на момент концерту — це і є музика. Коли ми слухаємо музику, ми начебто переносимося в інший вимір, у цей музичний Всесвіт. І хоча музика не має фізичного тіла, вона використовує наші тіла для вираження своїх емоцій. Ми відчуваємо в собі ті емоції, які музика хоче передати.
Тож що намагався сказати нам автор? Що через музику відчуло фізичне тіло? Фізичне тіло під час концерту намагалося сказати нам, що йому погано. Воно мовчки кричало, що реальність навколо не зовсім хороша, що вона викликає неприємні відчуття всередині. Реальність навколо така, що перше, що відбувається — тебе охоплює тривога. І далі ти не можеш нічого сказати нормально. Не можеш, бо це не має сенсу. В такому дусі, що скільки б ти не говорив, все одно не чутно. Ти кричиш, але цей крик не сприймається. Його навіть не вважають за слова. Сутність слів втрачається. Залишається лише використання. Тобто слова є, вони використовуються, але сенсу немає. Просто блюр.
І навколо, і всередині відчувається постійний «Тиск», від якого тебе всього просто судомить. Під цим тиском тіло сигналізує: «Тут так не треба робити! Це неправильно. Це не те, що мені подобається». Але при цьому знову відбувається «Та сама фігня». Кожного разу. І ти знаходишся в цьому колесі сансари, тебе перекручує через нього. Тебе трясе від цього. Ти відчуваєш неприємні дрижаки. Тобі фізично погано. Постійно. Ти не можеш просто сісти, розслабитися і слухати Моцарта чи Бетховена, та навіть просто насолоджуватися життям. Бо навіть якщо ти насолоджуєшся життям, тебе трясе! Але ти намагаєшся.
Та тобі нічого не подобається і ти ніби не знаєш, чого хочеш. У пошуках ти вже не знаєш, чим зайнятися. Ти просто хочеш все й одразу. Забиваєш свою голову всім, чим тільки можна. Скролиш без зупину. І невпинно рахуєш.
Почувши концерт, я не побачила, але сприйняла тіло цієї музики зараз. Тіло мене зараз. Тіло людей навколо зараз. Загальний невроз, який відчувається в повітрі. Щось таке, дуже тривожне та зібгане, але що все ще намагається радіти цьому життю.
В індуїзмі звикли вважати, що життя людини є причинно-наслідковим у своїй основі. І людина владна сама створювати Всесвіт навколо себе шляхом усвідомлення. Тож варто не забувати, що музика — продукт людської життєдіяльності, наслідок, відображення людського буття.
Наразі справа все ще залишається відкритою і подається до загального розгляду.
Читайте також: