Наприкінці вересня відомий польський акордеоніст Мацєй Фронцкєвіч взяв участь у Міжнародному фестивалі сучасної музики «Контрасти» у Львові, де виконав українську прем’єру Концерту для акордеона з оркестром Зигмунта Краузе та концептуальну сольну програму з творів польських і українських композиторів.
Ми поговорили про те, як артист популяризує сучасну музику для акордеона та формує дискурс виконавства для цього особливого інструмента.
Співпраця з українськими інституціями
Всі мої виступи в Україні так чи інакше склалися завдяки або через Богдана Сегіна, комерційного директора з питань нової музики у Львівській філармонії. Вперше я грав тут у складі оркестру Sinfonia Iuventus. У концерті також виступали двоє польських солістів-вокалістів, які виконували українську сучасну музику, і навіть був акордеон у складі оркестру. Тож, можливо, не слід рахувати це як мій справжній дебют.
Мій перший приїзд до Львова на власний концерт, був, якщо я не помиляюся, у 2014 або 2015 році. Це мав бути речиталь із польською скрипалькою Агатою Шимчевською (Agata Szymczewska). Ми отримали грант на виконання сонати польського композитора Міколая Макусяка (Mikołaj Makusiak), і нам потрібні були майданчики для його реалізації. Але, на жаль, за два дні до концерту вона захворіла. Тож я виступив соло
Потім, у 2018 році, виникла інша ідея — підготувати мою сольну програму, наполовину українську і наполовину польську: три польські твори і три українські: сонату Олександра Щетинського, «Verticalis» Любави Сидоренко та «A jak żeglarze ziemi cieszą się widokiem…» Богдана Сегіна. У польській частині були: соната Даріуша Пшибильського (Dariusz Przybylski), «Dyad» Міколая Майкусяка і «Sinfonietta» Кшиштофа Пендерецького (Krzysztof Penderecki). Після того я знову приїжджав виконувати вже Концерт для акордеона Пендерецького — це, мабуть, теж було 2018 року, з Академічним симфонічним оркестром філармонії під орудою Тараса Криси.
Читайте також: Любава Сидоренко. Білий ангел української музики
В Україні, дехто називає цей інструмент баяном — але це, власне, неправильно. Ця назва походить із Росії і не вживається в інших країнах Європи. Можливо, часом в Китаї. Назва кнопковий акордеон також не вживається англійською.
Звісно, існують фортепіанні та кнопкові акордеони, але загалом у Західній чи Центральній Європі кажуть просто accordion.
Дехто з колег, і я іноді також, використовує термін класичний акордеон. Але це не стосується типу клавіатури — радше йдеться про музичні можливості інструмента. Наприклад, класичний акордеон має різні регістри й дозволяє грати окремі ноти лівою рукою, тому він більш гнучкий. Подібно до гітар: є акустичні та класичні — обидві є гітарами, але класична дає ширші можливості для виконання різного репертуару.
Специфіка гри з оркестром для соліста-акордеоніста полягає у фізичній вимогливості: завжди необхідно грати гучніше. Навіть якщо є мікрофони, через 20 чи 25 хвилин ти повністю виснажений (сміється). Але серйозно — для мене виступ з оркестром відчувається як камерна музика у великому масштабі.
Я не відчужений соліст, якому байдуже, що відбувається позаду, особливо в сучасній музиці. Можливо, у класичному репертуарі, коли є чітка мелодія і оркестр головним чином акомпанує, можна поводитись більш вільно. Але в нових творах усе взаємопов’язане — як величезний камерний ансамбль. Замість квартету чи квінтету навколо тебе сорок музикантів, і ти маєш постійно відчувати, що вони роблять, аби залишатися на одній хвилі. Іноді вони надихають тебе, іноді ти їх — через звуки, тембри, енергію, атмосфери. У сольній грі, звісно, більше свободи, але й більше відповідальності — це шоу однієї людини.
Що стосується програмування: я сам поляк. Я завжди намагаюся просувати польську музику за кордоном, коли можу. Думаю, кожен із нас має презентувати якомога більше зі своєї країни у зовнішній світ.
Я навчаю кількох українських студентів і завжди кажу їм: якщо ви не граєте українську музику, тоді хто це зробить? Ви маєте її грати. Вчитеся в Німеччині? Тоді покажіть цю музику там. Це наша місія як артистів.
Цього разу для соло програми я обрав два твори, безпосередньо пов’язані з війною. Перший твір, авторства Міліци Джорджевіч (Milica Djordjević), повертає до її дитинства в Белграді — вона була майже підлітком, коли НАТО бомбило місто. Вона пам’ятає світло вибухів і перетворила ті спогади на музичну картину. А останній твір — «Всякому городу» Олександра Щетинського (за Григорієм Сковородою) — також торкається ідеї, що кожне місто, кожна країна має право на існування, на власні закони, на ідентичність.
Ці два твори стали рамкою програми, усередині неї я додав твори, які резонували не лише темою, а й звучанням і стилем. Я завжди намагаюся створити різноманітність — різні естетики, різні музичні мови. Моя установка така: якщо навіть один твір торкнеться кожного слухача — це вже успіх. Особливо в сучасній музиці — якщо всі твори надто складні або написані однією «новою» мовою, вони можуть звучати схоже. Тому я намагаюся зробити програму «барвистою» — не лише щоб показати можливості інструмента, а й діапазон творчості сучасних композиторів нині.
Зв’язки з живими композиторами. Концерт для акордеона з оркестром Зигмунта Краузе
Я постійно шукаю репертуар для себе: що можна зіграти з оркестром, які нові твори існують для мого інструмента? У нас набагато менше опцій, ніж у піаністів чи скрипалів; наша історія коротша. Тож одна з моїх місій — допомагати формувати репертуар для акордеона — сольний, камерний і оркестровий.
Зигмунт Краузе — один із найважливіших польських композиторів, і на міжнародному рівні також, зокрема через його організаційну роботу як голови Міжнародного товариства сучасної музики (International Society for Contemporary Music). Я вже знав і захоплювався його музикою — особливо його Концертом для скрипки, який вразив мене багатошаровістю фактури.
У 2013 році він запросив мене як артиста для резиденції на літній курс для композиторів у Радзейовіце, що у Польщі. Моє завдання було презентувати акордеон молодим композиторам — продемонструвати його звучання, можливості й техніки. Кожен із них написав короткий дво–трихвилинний твір протягом тих двох тижнів, і я виконав їх усі наприкінці. Тоді я краще познайомився з Краузе. Він уже використовував акордеон у своїх творах ще в 1970-х — в оркестрових і фортепіанних концертах — що тоді було дуже рідкісним. У Польщі тоді акордеон асоціювався з музикою в кафе чи ресторанах, а не з концертною залою. Тож він, мабуть, був першим польським композитором, який включив його в серйозні оркестрові твори.
Йому подобався інструмент — інакше він би не писав для нього. Тож я почав переконувати його написати концерт. Спочатку він казав: «Може колись, так, так…», але пізніше, коли ми знайшли грант і можливість зробити прем’єру на фестивалі Musica Polonica Nova у Вроцлаві, то погодився. Сам він піаніст, тож схильний мислити таким чином — і хоча акордеон та фортепіано можуть виглядати схожими, акустично вони дуже різні.
У концерті Краузе мене захоплює те, як він поєднує сучасну енергію та динаміку з тонкими фольклорними інтонаціями. Це його природна музична мова — баланс між сучасною естетикою й мелодичною ностальгією. У нього завжди є щось ліричне, майже французьке у фарбі, мабуть, через те, що він багато років провів у Парижі. Його музика поєднує цю фольклорну та емоційну теплоту з потужною ритмічною енергією.
Він також цінує імпровізаційну свободу — що видно в концерті. Є секції, схожі на каденції, вони є ритмічно відкритими. Він дав мені багато свободи у вдосконаленні сольної партії — ми вносили невеликі коригування, зміни октав, експерименти з артикуляцією. Навіть нещодавно ми все ще обговорювали, як грати повторювані акорди в першій частині — чи змінювати напрям руху міху, чи тримати його в одному напрямку. Кожне виконання трохи відрізняється. Цей концерт ще «живий», ще розвивається. В один момент композитор навіть вирізав деякі мої довгі затримані ноти, віддавши їх оркестру. Тож твір продовжує трансформуватися.
Викладання сучасної музики
Лише за кілька днів до нашої розмови я провів майстерклас у Львівській музичній академії і помітив, що деякі студенти бояться грати сучасну музику. Вони талановиті, вмілі, але ще не відкриті до неї — можливо, їм бракує розуміння або досвіду.
Але це справжня проблема: якщо вони не хочуть грати сучасну музику і також не можуть або не повинні виконувати російську музику — то що лишається? Лише транскрипції! Так навички чи художню ідентичність не побудуєш.
До прикладу, від початку мого навчання я вже виконував сучасні твори — у Польщі є доволі багато творів для дітей. Наприклад, Анджей Хшановскі (Andrzej Krzanowski) написав дві збірки коротких, ігрових творів для юних студентів — твори з ритмічними складнощами, звуковими ефектами, невеликими імпровізаціями. Вони не для концертної сцени, але тренують уяву. Тож для мене сучасна музика ніколи не була чимось окремим — вона завжди була частиною мого нормального музичного життя. Думаю, саме тому в Польщі є чимало акордеоністів, які спеціалізуються на новій музиці — це вбудовано в нашу систему освіти.
Зараз я викладаю у двох університетах у Німеччині — у Детмольді та Нюремберзі — загалом маю близько 12–13 студентів. Звісно, у Німеччині велика увага до нової музики; це, мабуть, найсильніша сцена сучасної музики у світі. Але цікаво, що навіть у Нюремберзькому університеті, до якого я нещодавно приєднався, я помітив, що студенти з Баварії досить консервативні. Коли я запропонував один сучасний твір, один із них жартома запитав: «Професоре, ви одягаєте беруші, коли це граєте?» (сміється). Тож так, роботи ще багато.
Я також голова журі майбутнього German Music Competition — конкурсу, що проводиться кожні чотири роки і залучає багато інструментів. Акордеон задіювали тільки тричі до цього часу. Я допомагав відбирати репертуар і, хоча не міг вирішувати все, мені вдалося включити багато сучасних творів — навіть польських: Войтека Блєхаржа (Wojtek Blecharz), Якуба Шмитки (Jakub Szmytka), сербки Міліци Джорджевіч та інших.
Я завжди кажу студентам: акордеон народжений для сучасної музики.
Звісно, ми можемо грати все, але уникнути нової музики неможливо — вона в нашій ДНК. Коли я був студентом в Університеті Шопена у Варшаві, ми намагалися створити власний колектив — назвали його Warsaw Contemporary Ensemble. Це був квартет: акордеон, віолончель, бас-кларнет і електрогітара. Ми виконали шість чи сім прем’єр приблизно за два роки, але зрештою кожен пішов своєю дорогою. Але наш тембр був свіжим і унікальним — ті звуки чудово поєднувалися.
Pigini Nova, ексклюзивний акордеон Фронцкєвіча
Чесно кажучи, у нас небагато реальних варіантів, якщо хочеш інструмент найвищої якості. Pigini — фактично єдиний вибір на цьому рівні. Я б не назвав його «ексклюзивним», це просто найкраща модель, яку вони роблять — їхній флагман, Nova. Коли я замовляв свій, я сказав їм: зробіть мені найкращий інструмент, який зможете, не заощаджуючи. Вони відповіли: «Ми не можемо зробити нічого кращого за нашу модель Nova, але можемо внести невеликі корективи». Тож я замовив оновлену Nova — це топовий інструмент.
Насправді не можна налаштувати кожну деталь, якщо не знайдеш майстра, який працюватиме тільки для тебе два роки — як скрипковий майстер. Виготовлення акордеонів надзвичайно точне: положення язичків вимірюється в мікронах, а не міліметрах, що впливає на все. Механізм — кожна дрібна корекція має значення. Це вимагає величезного терпіння та вмілих рук.
Pigini виготовляє лише шість чи сім таких інструментів на рік. У мене їх два — один з 2013 року і новий з минулого року. Для другого я просив трохи теплішого звучання, і вважаю, що вони задовольнили моє прохання. Як відомо, чим кращий інструмент, тим більше часу йому потрібно, щоб «відкритися» — щоб справді «розквітнути». Особливо цей. Пам’ятаю, як реагував мій попередній інструмент, я багато на ньому грав, багато практикувався, багато виступав. У мене досі є записи того часу, і різниця між теперішніми є величезною. Компанія Pigini відома своїм досить яскравим, прямим звучанням — не різким, але більш чистим. Цей інструмент трохи темніший, більш м’який, бо всередині використали інший тип деревини, щоб досягти необхідного тембру, тож йому потрібен час.
Плани та замовлення на нові твори
Кожного року я кажу, що сповільнюся, але ніколи цього не роблю. Я постійно повторюю одне й те саме. Проте цього року я вже говорив з Александром Ласонем (Aleksander Lasoń) про нову сонату для акордеона і скрипки. Тож, мабуть, наступного року ми її прем’єрно виконаємо. Я зіграю її з польським скрипалем Войцехом Копровським (Wojciech Koprowski), професором у Варшаві та Кракові, екс-першою скрипкою квартету Meccore.
Наша ідея — виконати три польські сонати — нова від Ласоня, далі вже відомі Марчина Блажевіча (Marcin Błażewicz) та Міколая Майкусяка. Для скрипаля речиталь сонат — нормальна річ, але для дуету акордеон–скрипка таке стається досить рідко — і створює прекрасний контраст тембрів.
Цього року я також виконуватиму кілька раніше замовлених творів. Наприклад, «Caldera Concerto» Ґражини Пстроконьської (Grażyna Pstrokońska) у Талліні. Потім прем’єра останньої частини «Four Seasons» Пшемислава Шеллера (Przemysław Scheller) з Катовіце.
Один концерт, яким я особливо пишаюся, відбудеться у Польському радіо в моєму рідному місті Білосток — де концерти сучасної музики майже не трапляються, зазвичай там лише рок-гурти. Він транслюватиметься наживо з маленької студії і включатиме «Four Seasons» Шеллера та «Relief VIII» Анджея Хшановського (Andrzej Krzanowski) — його незакінчений електронний твір старого стилю з кінця 1980-х.
Я також гратиму на Arena Festival у Ризі, а також дам кілька концертів із контрабасистом. Ми виконаємо, серед іншого, сонати Войцеха Відляка (Wojciech Widłak) з Кракова та Войцеха Новака (Wojciech Nowak) — дуже оригінального композитора з 1980-х, який написав три твори для акордеона. Цей дует буде одним із них, і ми виконуватимемо його в Рейк’явіку. Тож так, маю доволі щільний графік — до кінця року я постійно у дорозі.
Але насправді я не граю щодня. У мене немає достатньо часу, щоб займатися. Я багато вивчаю з партитур під час подорожей. Колись мені розповідали про відомого органіста з Парижа, який займався в уяві, чекаючи на світлофорі — це трохи про мене зараз. Але на цьому етапі справа не в постійній грі. Мої навички стабільні; виклик — вивчення нових творів. Мені потрібно тримати тіло у формі. Тож я ходжу в спортзал, не щоб наростити м’язи, а щоб підтримати їх.
Читайте також: