Рок Фаргас — іспанський диригент, що попри молодий вік має немалий список престижних диригентських конкурсів, у яких брав участь, та оркестрів, з якими успішно співпрацював. Його репертуар різноманітний — від барокової музики і класичних симфоній до сучасної іспанської опери і творів українських композиторів. Нещодавно Рок Фаргас відвідав Україну для роботи над новим проєктом від Open Opera Ukraine — semi-оперою Генрі Перселла «Король Артур», прем’єра якої відбулась у Національній філармонії.
Спостерігаючи за диригентом в репетиційній роботі, не можна не захопитись поєднанням його яскравого темпераменту і харизми з надзвичайно уважним слуханням оркестру, продуманістю інтерпретації і увагою до деталей в партитурі. Про свій шлях в диригуванні, підхід до роботи та мотивацію приїздів в Україну Рок Фаргас розповів в інтерв’ю.
Чому саме музика? Як ти вирішив стати диригентом?
Рок Фаргас: Мій тато завжди надавав музиці великого значення, але не мав можливості займатись у хороших викладачів. Тож моя музична освіта була для нього в пріоритеті. Так я почав грати на фортепіано і скрипці. Одинадцятирічним, почувши увертюру до опери «Тангейзер» Ріхарда Вагнера, я відчув себе наскільки пов’язаним з музикою, що захотів диригувати. У той час як мої однолітки мріяли стати астронавтами чи пожежниками, я казав, що стану диригентом. А коли вчився два останні роки в британській школі, задумався про вищу музичну, зокрема диригентську освіту всерйоз.
Тож ти навчався Кембриджському університеті, тоді в Королівській академії музики в Лондоні і, зрештою, в Німеччині. Розкажи про своє навчання закордоном, що було цікавого, з якими труднощами зіткнувся?
Рок Фаргас: У 16 років я переїхав до Великобританії і почав там навчатись. Це стало найістотнішою зміною в моєму житті. Доводилося справді багато вчитись і наздоганяти своїх колег. Але в мене були надзвичайно надихаючі викладачі. Там я закінчив два останні роки школи, а після — вступив до Кембриджського університету на музикознавство. Це було вже не так важко — на той час я трохи звик до Британії, був уже в системі.
Саме тоді я і відкрив для себе світ диригування: почав керувати оркестром, який зібрав зі своїх колег. Організовував усе сам, при цьому не брав жодних уроків диригування. Тоді я навчився багатьох речей: як знайти музикантів і місце для репетицій, де дістати гроші, як працювати з нотами, які охороняються авторським правом. Ці три роки в Кембриджі були дуже важливими для моєї диригентської кар’єри.
Потім два роки у Королівській музичній академії у Лондоні я вивчав історично поінформоване виконавство на альті й лише після цього почав спеціалізуватись на диригуванні. Спочатку вчився у Лондоні — якраз у часи коронавірусу, тож було нелегко. Більшість занять проводились онлайн, тому являли собою не так практичне диригування, як розмови та обмін ідеями. По-справжньому почав вчитись диригувати в Німеччині, коли три роки тому потрапив в клас професора Ніколаса Паскета у Веймарському університеті. Там я працював з оркестром майже щотижня, що давало уявлення про те, що таке диригування насправді.
Було важко самому зібрати оркестр в Кембриджі?
Рок Фаргас: Кембридж — це дивовижне місце, позаяк там не лише багато чудових людей, які вивчають музику, а і прекрасних музикантів, які навчаються на інших спеціальностях. Тож я знаходив багатьох людей, зацікавлених в участі у таких проєктах.
Що було найскладнішим в диригуванні під час навчання?
Рок Фаргас: Насправді мені ніколи не було складно. Я був наскільки зацікавленим і вмотивованим, що диригування оркестром у Кембриджі стало для мене найкращим досягненням за рік. Звісно, поєднувати це з музикознавством та історично поінформованим виконавством було непросто і забирало багато часу, бо навчання на цих спеціальностях має мало спільного з диригуванням. А професійне вивчення диригування було тим, чим я справді насолоджувався.
Починаючи з минулого року, ти вже тричі приїздив в Україну: спочатку диригував «Київською камератою» в Національній філармонії України, тоді — в Харкові. Чи було страшно їхати сюди під час повномасштабної війни? Як ти тут почуваєшся?
Рок Фаргас: Зараз, коли я приїхав вже втретє, я маю уявлення, як воно тут. Під час першого візиту було не те щоб страшно, я просто не знав, як буду почуватись, як усе буде. Але і тоді щойно приїхавши, я відчув, наскільки всі спокійні й привітні до мене. Усі в «Київській камераті» про мене дуже дбали, я ніколи не відчував себе в небезпеці. Звісно, інколи не міг спати через повітряні тривоги, хвилювався. Утім є речі важливіші — створення культурного обміну, особливо зараз, коли Україна цього справді потребує. Я й для себе особисто відкрив вашу культуру і музику.
Як ти оціниш українські оркестри, порівнюючи з європейськими? Як працювалось тут?
Рок Фаргас: Якщо говорити про «Київську камерату», одна з найважливіших речей — те, що вони виконують так багато української музики: дають сучасним композиторам показати себе, висловитись через творчість. Такого ставлення до своїх композиторів не побачиш в інших країнах.
До того ж цей оркестр надзвичайно гнучкий. Вони здатні виконати різний репертуар, дуже швидко зрозуміти, чого вимагає музика того чи іншого композитора. Тож працювати з ними — справді задоволення.
Щодо української музики — ти виконував її з «Київською камератою» на фестивалі «Kharkiv music fest». Чи є якісь українські композитори або твори, які тобі особливо подобаються?
Рок Фаргас: «Місто Марії» Золтана Алмаші — один з моїх улюблених. Золтан — один з віолончелістів у Київській Камераті, тож я мав змогу виконати цей твір з ним в ролі виконавця партії віолончелі. У мене мурахи по шкірі щоразу, коли згадую про це.
Під час першого свого приїзду до України, я диригував прем’єру творів Дмитра Малого, також люблю скрипковий концерт Олександра Родіна, виконував і Володимира Зубицького, мав змогу поспілкуватися з ним. Дуже захопливо було мати можливість зустрітися з цими композиторами, яким справді є що сказати.
Багатьох українських авторів я для себе ще не відкрив, наприклад, Лятошинського. Його симфонії — це те, з чим я хотів би попрацювати в майбутньому. Так само з музикою Сильвестрова — дуже люблю його твори. Мені належить ще багато роботи у сфері української музики, я справді захоплений нею.
Зараз ти працюєш над оперою Генрі Перселла «Король Артур» з «Київською камератою». Цей оркестр не спеціалізується на бароковій музиці, тож чи не виникало якихось труднощів, пов’язаних із цим? Які твої враження від співпраці?
Рок Фаргас: На мою думку, з бароковою музикою загалом досить складна ситуація, оскільки більшість сучасних оркестрів її уникають. Може, бояться, бо існує багато ансамблів, що спеціалізуються на бароко, використовують автентичні інструменти. Можна виконувати її й на сучасних інструментах, це не проблема. Мені прикро через таку ситуацію, я вважаю, що кожен оркестр має грати барокову музику. Адже вона разом з ренесансною — це те, з чого все бере початок: і гармонія, й артикуляція, особливості роботи зі співаками, з текстом. Для будь-якого оркестру це надзвичайно важливо.
Оркестранти «Київської камерати» дуже швидко усвідомлюють, чого я хочу досягти й про що говорю: як по-іншому використовувати смичок, виконувати вібрато, застосовувати різні ефекти для звукових відтінків, як працювати зі співаками, слухати цифрований бас. З першої ж репетиції музиканти робили дуже просунуті речі, наприклад грали в стилі notes inégales. Термін «inégales» означає «неоднаковий» і передбачає виконання тривалостей не в точній відповідності до їх запису. Цей метод часто використовується у французькій бароковій музиці, для творів Перселла він також дуже важливий. Пояснити й зрозуміти його буває непросто, а цей оркестр зміг вже з першої репетиції. Музиканти відкриті для дослідження барокового стилю, працювати з ними дуже приємно, тож робота над оперою просувалась швидко.
Що вважаєш найважливішим при роботі з бароковою музикою, щоб виконати її належним чином, у стилі?
Рок Фаргас: Одна з найістотніших відмінностей партитури, скажімо, «Короля Артура» від чогось, написаного пізніше — в епоху Романтизму чи в двадцятому столітті — це відсутність в партитурі великої кількості потрібної інформації. Партитура дає лише близько 10% відомостей про те, що треба зробити. У ній немає позначок динаміки, агогіки, штрихів. Жодних тобі Allegro чи Moderato, лише назви — Прелюдія, Увертюра, Арія — і далі одразу нотний текст. Утім певною мірою саме завдяки цьому робота над бароковою музикою така захоплива.
Щоб зрозуміти, що додати до такої партитури, що є по суті незавершеною, треба читати відповідні трактати, розуміти гармонію, мати якийсь досвід гри на бароковому інструменті.
У часи Перселла музиканти грали здебільшого лише в одному стилі: англійські оркестри не виконували кантат Баха, а німецькі грали щонайменше одну на тиждень, тож розуміли стиль, знали, чого від них очікує композитор. Натомість зараз ми виконуємо такий різноманітний репертуар, що треба справді задуматись над тим, як краще інтерпретувати того чи іншого автора. Барокова музика дає величезний спектр можливостей, тому виконувати її так цікаво.
Звідки дізнаєшся доцільне застосування таких можливостей? Зі спеціальної літератури, чи це швидше приходить з досвідом?
Рок Фаргас: Перш за все — з тогочасних трактатів. Наприклад, роботи Йоганна Йоахима Кванца, Карла Філіпа Емануеля Баха, Георга Муффата, Дієго Ортиса. Деякі з них розповідають про орнаментику — як прикрасити мелодію і з простого створити щось цікавіше. Інші — про артикуляцію, динаміку, використання генерал-баса. Крім цього треба розуміти гармонію, вона — ключ до всього. Коли я дивлюсь на цифри генерал-баса, я чую гармонію, а вона дає багато інформації про фразування.
Насамкінець, досвід теж має значення. У Лондоні я мав змогу грати майже з усіма англійськими бароковими колективами — Orchestra of the Age of Enlightenment, Academy of Ancient Music, Florilegium, The Bach Choir. Завдяки цьому я відчув, що таке грати на бароковому інструменті, який більш вимогливий ніж сучасний, зокрема, через використання жильних струн. Гра на такому інструменті потребує фізичних зусиль, а розвиваючи з ним фізичний зв’язок, отримуєш краще уявлення про ритм і звуковидобування.
Що найбільше приваблює тебе в бароковій музиці?
Рок Фаргас: Її гнучкість і те, що кожен може завжди знайти нові можливості для її інтерпретації. Це трохи схоже на джаз: є основа — серія акордів, а ти можеш робити з тим, що заманеться. Коли маєш певність у своєму розумінні стилю, починається дуже цікава творча робота: думаю над тим, що я можу додати, що урізноманітнити, покращити. Мене захоплюють ці ритми — коли чую їх, хочеться танцювати.
Барокова музика змушує замислюватись і сповнює надією. Вона надзвичайно життєствердна, навіть в найбільш похмурих епізодах містить щось позитивне і прекрасне.
А щодо диригування — які особливості втілення такої музики у жестах?
Рок Фаргас: Перш за все, більшість тогочасної музики не передбачала диригента. Тож я намагаюсь диригувати якомога менше. Не використовую паличку, це дозволяє створити кращий зв’язок між моїми ідеями й музикантами, кількість яких невелика. Для співаків це також зручніше. Я намагаюсь диригувати так, як музикантам треба слухати: показувати фразування, зміни динаміки, характеру. Не стільки тактувати й впевнюватись, що все тримається купи, скільки знайти отакі деталі й донести їх через жест.
Як ти працюєш з партитурою перед тим, як вийти до оркестру?
Рок Фаргас: Вивчення партитури — це своєрідне дослідження, протягом якого я часто звертаюсь до трактатів. На мою думку, спершу важливо зрозуміти темп кожного номеру чи частини. Для цього шукаю в партитурі найскладніше місце — якийсь швидкий пасаж з дрібних нот і намагаюсь його почути чи зіграти. Тоді визначаю характер і детальніше вивчаю текст — куди рухається музика, де буде наголос, які моменти найважливіші. У партитурі є безліч прихованих меседжів, які треба знайти. Коли вже маю певне бачення твору — слухаю записи інших виконань. У наш час було б нонсенсом цього не робити. Я гадаю, слухати якомога більше різних версій твору — дуже важливо. З них беру якісь ідеї, аналізую, як вирішений той чи інший момент, щось пробую застосувати на своїх репетиціях.
Як знаходиш підхід до оркестру? Яким чином впливаєш на звучання найбільше: технікою рук, словами, усім разом?
Рок Фаргас: У теорії, це має бути здебільшого руками. Тож коли я приходжу до нового оркестру, спочатку п’ять-десять хвилин просто диригую і слухаю їх гру, намагаюсь знайти з ними зв’язок. Лише потім починаю говорити. Я схильний говорити багато, це проблема багатьох диригентів, як на мене. Адже вся інформація має бути максимально виражена у жестах. Це заощаджує час, до того ж не завжди музиканти розуміють англійську. А комунікація з ними надзвичайно важлива — диригування має бути таким, щоб оркестранти почувалися спокійно і впевнено.
Які риси вважаєш головними для диригента?
Рок Фаргас: На мою думку, головне — по-справжньому любити музику, бути захопленим абсолютно кожним твором, який диригуєш. Інколи я відкриваю партитуру, яка мені не дуже подобається, і, здається, не знаю, що з цим робити. Але потім знаходжу шлях переступити через це і полюбити музику. Будь-який твір, що я диригую, стає моїм улюбленим, навіть якщо я б не так насолоджувався ним у ролі слухача. Коли ти справді відданий музиці, яку виконуєш, оркестранти це відчувають і будуть завжди за тобою йти.
Що порадиш молодим диригентам?
Рок Фаргас: Починати диригувати колективом якомога раніше.
Головне — не потрапити в пастку простого відвідування уроків диригування і роботи виключно з двома фортепіано. Організовуйте щось, створюйте, працюйте з ресурсами, які у вас є.
Першим твором, який я диригував, був «Місячний П’єро» Шенберга — лише п’ять виконавців. Але роблячи такі речі я навчився набагато більше, аніж на будь-яких уроках диригування. Крім того, коли ви самі створюєте щось, хай навіть невелике, це певною мірою змінює ваше ставлення до музики, сповнює надією й насолодою. Ось що важливо, а не вчитись тактувати Першу Бетховена в класі. Це можливо, завжди є ресурси, всюди є музиканти. У мене був досвід створення великих проєктів з нічого, тому я знаю, про що говорю. Деякі речі є можливими, навіть якщо на перший погляд такими не здаються.
Цей матеріал створено та опубліковано завдяки грантовій підтримці медіа The Claquers від Наукового товариства імені Шевченка в Америці.
Читайте також: