29 листопада о 16:00 годині пройде лекція польського митця Пйотра Мадея — остання в рамках Pandemic Media Space. Напередодні медіа-артист поділився історією поєднання кількох професій та навіть кількох стилів мистецтва. Своїм прикладом він підтверджує основне питання і водночас назву лекції — «Інтерактивність (не) обмежена».
Почнімо з інтерпретації вашої професії. Ви інтермедіа-артист, композитор і звукорежисер. Що з цього є першим? Розкажіть про власний шлях досягнення такого симбіозу.
Моя перша професія пов’язана зі звукорежисурою. Але я закінчив початкову музичну школу за класом скрипки, тому відчуваю музику і думаю про світ у категорії звучання музики. Минулого року я закінчив Академію образотворчих мистецтв у Кракові на факультеті інтермедійного мистецтва, в Audiosphere лабораторії. Як бачите, моє життя завжди крутить кола навколо звуку.
Отже, ви не відходили від так званої нотованої музики, а прагнули потрапити «в оточення» цих видів мистецтва?
В основному, якщо я компоную, використовуючи конкретну музичну стратегію, я записую деякі звуки та маніпулюю ними в цифровій аудіопрограмі. У мене була робота з живими музикантами, але це було кілька років тому, і я думаю, що названий спосіб композиції є більш ефективним у моїх умовах. Я пишу в домашній студії — це зручно, я можу створити тут будь-який звук.
Припускаю, що пандемічний час вас не дуже засмутив — робота вдома не була незвичайною. Власне, як це було для вас?
Був такий кумедний збіг обставин, адже прямісінько на шляху до завершення мого дипломного проєкту, коли все було підготовлено до того терміну складання іспиту… Оголосили локдаун. Але я відчув, що є багато часу на вдосконалення.
Нарешті бачу переваги пандемії.
Але й сумно, бо я планував організувати живий виступ і презентацію всередині Соляної шахти, це місцевість Величка (поблизу Кракова) — у прекрасному місці. І я був розгублений через те, що пандемія зіпсувала все, що я намагався побудувати всередині. Час був на моєму боці, тому я вирішив відновити фрагменти шахти у віртуальній реальності. Зараз ця мистецька робота, зроблена в 3D-просторі представляє весь матеріал, який я робив місяцями. Це була чудова віртуальна виставка, за правилами комп’ютерних ігор, зі складними механічними вставками, і я був (нарешті) справді щасливий. Зробити це — була велика пригода.
А яка назва проєкту?
«Сіль землі».
Мабуть, тут треба спитати, звідки приходять до вас самі ідеї майбутніх творів?
У більшості моїх арт-робіт, окрім звуку, мова також йде про взаємодію. У своєму дослідженні я зосереджуюсь на широкому спектрі варіантів цієї взаємодії. Під час композиції я все ще використовую низку контролерів, як і багато композиторів та музикантів, чи створюю власні, щоб забезпечити своєрідну інтеракцію. Чудовим варіантом є і влаштовувати імпровізацію, я намагаюся застосувати цю стратегію у своїх творах. Я «чатую» за методами відеоігор чи навіть інсталяцій.
Що, в такому разі, є джерелом вашого натхнення?
Я все ще у пошуку хороших стратегій, які зможуть зацікавити глядача і зробити його учасником арт-робіт. У звичній музиці це інакше, ніж в арт-роботі, де я єдиний, хто взаємодіє з предметами. Завдання решти — просто слухати, отже, наприклад, в галереї дещо простіше буквально торкатися речей та взаємодіяти з умовами, які я підготував. Більшість мого натхнення — це саме умови, які я можу забезпечити, і стояти навпроти, намагаючись грати, досліджувати, спостерігати за цим. Це і мій музичний, і візуальний досвід.
Я бачу за вашою спиною кілька ламп і колбочок… Це частина ваших перформансів чи інсталяцій?
Це з мого диплома — про дослідження розчину солі у воді, де я з’ясовую, що може робити сіль у різних умовах, виготовляю прості колби, і на основі розчину солі та електродів, які можуть подавати на них струм, вимірюючи його, слідкую за тим, як вони видають звук за специфічними параметрами коливання. Це частина інсталяції.
Час від часу, коли я спостерігаю за інсталяцією чи перформансом, медіаартом, я відчуваю і цікавість, і здивування, оскільки це завжди стосується певних труднощів (навіть небезпеки), недоліків роботи з електричними пристроями. На концертах всі ці девайси часто не працюють належним чином. То які риси характеру, вдачу повинен мати медіаартист, на вашу думку?
Так, думаю, медіаартист повинен бути терплячим і стійким до стресів. Це справді напружена робота, і катастрофа — ледь не частина цього мистецтва. Але я переконався, що ці речі є буденними для звукорежисера. Ви берете мікрофони і все налаштовуєте, люди чекають концерту, — але щось завжди може піти не так, все не працює, як потрібно. Музиканти нервують, ти намагаєшся підхопити щось і змусити його працювати. Для мене це звичайна ситуація, я просто приймаю це.
Тож вам пощастило мати такий досвід. Ви зараз працюєте у цій сфері?
Я працюю фрілансером, погоджуюсь на роботи, які з’являються на моєму горизонті. Минулого місяця я зосередився на короткометражних анімаційних фільмах, працюючи художником, продукуючи звук з усіляких дивних речей, видаючи шум, записуючи його та отримуючи задоволення від процесу. Крім того, я пишу музику: цієї суботи буде електроакустичний концерт, саме закінчую твір.
Усі ці можливості, про які ви вже говорили, насправді необмежені, як сказано у вашій лекції, тож чи можете ви розповісти більше про «інтерактивність (не) обмежену»?
Перше, що я вбачаю в інтерактивності, це її необмеженість. Ви можете виміряти або дослідити щось, взяти з нього певні параметри, потім оцифрувати їх, а пізніше повністю змінити згідно з власними вподобаннями. Ми можемо зробити картину зі звуку, звук із картинки, навіть запах зі смаку. Щодо останнього — не зовсім, але схоже. Комп’ютер здається справді потужною мікшуючою консоллю. Він обробляє всі дані і підкоряється тому, що ми хочемо. Наприклад, мені справді цікаво з точки зору алгоритмічної композиції. У своєму візуальному мистецтві я втручаюсь у параметри і намагаюся витворити конкретну, виняткову композицію, щоб повною мірою відчути процес творчості. І так, можливості здаються необмеженими, проте нові умови та пандемія урізають більшість із них. Ось чому я хочу зробити огляд, критичний огляд інтерактивних стратегій.
Мова йде про те, на що інтермедіа-арт здатен, але не має змоги здійснити під час пандемії?
І про те, що ще нам залишається у цей час, що ми можемо зробити в силу нових обставин, підшукуючи рішення. Остаточний підхід до лекції, який я хочу підсумувати, — це стратегії.
Ви збираєтеся говорити про технічні речі, можливо, філософське їхнє означення, чи покажете програми, з якими можна співпрацювати?
Я зосереджуюсь здебільшого на технічному, філософська частина складна і досить чутлива. Мені подобається інженерія, і на ній зосередитися трохи безпечніше. Переважно я звертаюсь до зв’язків між природничими науками та мистецтвом. У своїх роботах я намагаюся дійти до джерела спостережених феноменів та їхніх значень.
І це може бути ефективніше, багато студентів можуть прийти на вашу лекцію. Що ви хочете сказати своїм слухачам перед нею?
Я розповім про стратегії та покажу приклади своєї роботи. Насправді я збираюся поговорити про речі, які я добре знаю. Огляд базується на моїх роботах, і оскільки я розпочав кілька нових проєктів, моя подальша робота теж пов’язана з ними. Я поділюсь своїм досвідом з іншими артистами.
Спробуємо уявити ситуацію. Через кілька десятиліть чи навіть років Штучний Інтелект буде вдосконалений, і зможе створювати музику для певної людини відповідно до її психологічного стану або параметрів, які ця людина запропонує. Як ви думаєте, куди прийде музика, яка також контролюється алгоритмами чи іншими речами?
У звичайній ситуації, якщо я думаю про алгоритмічну композицію, автор — це та сама людина, яка створила алгоритм, навіть якщо музика залежить від деяких правил. Хтось створив цю структуру, щоб контролювати процес. Навіть якщо дехто інший змінить ці умови. Але я не впевнений щодо штучного інтелекту, тому що є кілька рівнів — коли ми розробляємо ШІ, який щось робить, ми все ще завжди є творцями цього ШІ. Навіть якщо він може зробити щось креативне, це все одно наша робота. Проте, якщо ми думаємо про ШІ, який робить інший ШІ та інший, і інший, це стає справді дивним.
На котромусь з веб-сайтів в Польщі я бачила іншого Пйотра Мадея, попмузиканта, клавішника та гітариста…
Я його особисто знаю. Це дуже смішно, адже я знаю ще й третього Пйотра Мадея, який навчався у моїй Академії образотворчих мистецтв, був студентом кафедри промислового дизайну. Тож цей Пйотр, про якого ви згадали, має прізвисько «Патрік Пен», він працює композитором у театрі Юліуша Словацького. Ми познайомилися, і я сподіваюся, що колись ми зможемо співпрацювати. Це свого роду моя мистецька мрія: у майбутньому зробити колаборацію, де троє нас — чим не чудова команда? Десять років тому я писав поппісні, доки не почав вивчати інтермедію. А на початку роботи інженером я був помічником відомого музичного продюсера Гая Сігворта.
Цей Патрік Пен має псевдонім. А у вас він є (знаю, що багато медіаартистів обирають собі псевдоніми)? І друге: якщо говорити про електроакустичну музику, то чи не здається вам, що зараз вона не так має попит у порівнянні з популярною музикою?
У мене немає офіційного чи неофіційного псевдоніма … Іноді я використовую іншу версію свого імені, наприклад, частину мого електронного листа — madejus.
Як Амадеус.
Клас, ніколи про це не думав. Іноді я створюю своєрідні легкі форми музики, електроніки, — пісні, але не класичні, а як поп. Це більше схоже на моє хобі, а не щось офіційне, і я ділюсь ними на Number1Music. З псевдонімом.
Отже, ви справді на межі цих видів мистецтва, навіть стилів.
Так, і схиляюсь до того, що мені не зовсім комфортно, що якийсь вид мистецтва є більш серйозним. Як бачите, я роблю багато різних речей, і кожна з них є частиною мене. Це не дуже популярно для артиста, який формує свій імідж, — робити багато речей. Якщо згадати когось типу Джона Вільямса, композитора, який створює кіномузику, то він чудовий у цьому і його всі знають, але я не думаю, що він робить графіку, наприклад. Можливо, навіть (але я не впевнений) інші люди можуть серйозно ставитися до такого роду діяльності.
Мабуть, інколи митець може мати справу з кількома видами мистецтва одразу краще, ніж той, хто бере участь лише в одному з них. І ваше життя виглядає ледь не девізом цієї необмеженої інтерактивності.
Існує поширена думка, якщо хтось добре вміє щось одне, то не може бути успішним в іншому. Ціле життя я борюся з цим, бо не можу повністю зосередитись на одній речі й забути про все інше. Це жахливо нудно. Тож я намагаюся бути обережним з цим, навіть відокремити різні заходи, адже це не одна сцена. Якщо ви класичний або електроакустичний композитор, у вас є спільнота, яка зосереджена на цій музиці, а для створення електронної танцювальної музики потрібна інша спільнота: ці дві ніколи не перетинаються. Однак коли хтось пише, що прослухав мою пісню і вважає її приємною, це мене дуже тішить.