Бахфести в Європі: Ляйпциґ, Шаффгавзен, Суми

Andere kochen auch nur mit Wasser / Усі ми готуємо з води
Німецьке прислів’я

Цього літа традиційно відбувалися бахівські фестивалі — різного масштабу й по різних містах Європи. Це традиція, така ж певна, як спів колядок на Святвечір. Місцева публіка звикла до подібних фестивалів: має певні вимоги до організації подій, більш чи менш усвідомлені очікування від музикантів. Чи була такою самою і українська публіка на українських Bach-fest’ах? А якщо порівняти досвід проведення фестивалів у Ляйпциґу (Німеччина), Шаффгавзені (Швейцарія) та в Сумах (Україна)?

Що за фестивалі та звідки?

У Європі існує усталена традиція Бахівських товариств. Перше таке товариство виникло у Ляйпциґу 1850 року — до річниці смерти Баха. Його ініціаторами стали археолог, професор університету Отто Ян, композитор і музичний критик Роберт Шуман та тодішній очільник Thomanerchor’у Моріц Гауптман, які у співпраці з видавництвом Breitkopf & Härtel поставили за мету опублікувати усі твори видатного німецького композитора. І в 1900 році, по тому, як було опубліковано 46 томів творів Баха, товариство згідно з своїм статутом саморозпустилося. Втім, у той самий день утворилося інакше, Нове Бахівське товариство (Neue Bachgesellschaft). Його метою стала широка пропаганда Бахової творчости, а саме: створення музею композитора, видання щорічного журналу Bach-Jahrbuch із актуальними науковими дослідженнями і нарешті організація раз на два роки, а згодом і щорічно фестивалю бахівської музики. Той самий ляйпцизький Bach-fest.

Фестиваль у Ляйпцигу

Нині цей бахівський фестиваль вражає своїм розмахом, бо, поза всім, він вкладається у розбудову бренда міста «Ляйпциґ — місто музики». Це дозволяє проводити велику кількість найрізноманітніших подій. Так, цьогоріч за 11 фестивальних днів відбулося 147 подій різного штибу: концерти, лекції, відкриті дискусії, екскурсії, вистави для дітей тощо. Серед концертів були такі, на яких звучала музика Баха, виконана в автентичній манері, у церковному просторі, який так пасує цій музиці. Були й події, витримані у дусі романтичного домашнього музикування: камерно-вокальна, фортепіанна музика, що звучала у затишній залі Музею Мендельсона. Блок подій — на відкритій сцені на площі Ринок. Тут звучала музика Баха, поєднана з live-електронікою, в джазовій чи рок-н-рольній оздобі. Очевидно, що такі концерти збирали найбільшу кількість відвідувачів.

Інша категорія подій — поїздки місцями, знаковими для розвитку барокової музики. Екскурсії та концерти в різних містечках: як-то Галле, де народився інший німецький геній — Гендель, а тривалий час органістом працював син Баха Вільгельм Фрідеман; Фрайберґ, відомий органобудуванням, зокрема працею там майстра Ґотфріда Зільбермана; Кьотен — місто, у котрому Бах провів п’ять з лишком років тощо.

Фестиваль у Шафгавзені

Історія з Бахівськими фестивалями у Шаффгавзені коротша, та починається вона схоже — із заснування Міжнародного Бахівського товариства (Internationale Bachgesellschaft Schaffhausen) у 1946 році. Його поява була зумовлена складним становищем, у якому опинилося Товариство в Ляйпцизі: спершу — втрата майна внаслідок бомбардування міста (грудень 1943 року), тоді складні стосунки з SED (Соціалістичною єдиною партією Німеччини) у спробі зберегти свою суб’єктність та втримати контакт із музикантами з іншої частини Німеччини. І коли у Ляйпциґу було не до фестивалів, у швейцарському Шаффгавзені ясно усвідомлювали, що традиція виконання музики Баха не має занепасти. І саме тут завдяки тодішньому очільнику міста Вальтеру Брінґольфу і музикдиректору Вальтеру Райнхарту утворено було Бахівське товариство.

За словами Райнхарта, «Європа є не лише руїною зовні — захід і всередині себе нагадує згарище, де віра, гідність, людяність більше не мають попередньої ваги», і саме цим пояснювалося необхідність виконання музики Баха: вона транслює вічні цінності, на основі яких вартувало вибудувати новий порядок у Європі. До складу товариства в Шаффгавзені входили Альберт Швейцер, Артур Онеґґер, Бруно Вальтер, Пабло Казальс, Бенджамін Бріттен та ін. Перший фестиваль організовано було у травні 1946 року, наступні проводилися що два-три роки, а в міжфестивальні роки товариство ініціювало разові акції, присвячені Баху: концерти, обговорення, публікації наукових робіт тощо.

Шаффгавзенський фестиваль відрізняється меншим розмахом та більшою академічністю: цьогоріч п’ять днів і 12 різних подій. Усе — концерти, хіба що для слухачів цього Бахфесту є можливість у конкретний день і час відвідати безкоштовно котрийсь з музеїв міста — приємна співпраця фестивалю з іншими культурними установами Шаффгавзена. Переважна більшість концертних програм — барокова музика в інтерпретації відомих майстрів у царині історично інформованого виконавства: ансамблі Concerto Italiano, Les Talens Lyriques, Gli Incogniti тощо.

Фестиваль у Сумах

У Сумах окремий випадок. Тут організацією бахівських фестивалів займався чоловік-сам-собі-бахівське-товариство Орест Романович Коваль. По правді, в місті існує об’єднання громадян Organum, але об’єднує воно зовсім невелику кількість ентузіастів, і основна праця з пошуку фінансування, комунікації з музикантами, інформування суспільства, оренда залу, вирішення логістики лежить на плечах однієї людини.

Сам львів’янин, Орест Коваль приїхав у Суми викладати в училищі фортепіано після закінчення навчання у Київській консерваторії. Через деякий час виявилось, що в місті планується встановлення органу. Та от лихо — немає органіста, щоби на тому інструменті грати. Тут і зголошується Орест Романович, а управління культури владнало через Міністерство, аби йому отримати можливість удруге навчатися у консерваторії за спеціальністю «орган». З цього часу і починається інтерес музиканта до «інакшого» способу виконання барокової музики.

Тим часом у місті нарешті з’явився концертний орган Rieger-Kloss — його встановили у відреставрованому Троїцькому соборі, який у 1989 році відкрили для відвідувачів як Будинок органної та камерної музики. У новостворену інституцію місто скоренько запросило на посаду штатного органіста музиканта з Санкт-Петербурга — Михаїла Чичеріна. Повернувшись із Києва з освітою органіста, Орест Коваль опинився поза всіма інституціями, що на той час формували музичний ландшафт міста. У такому разі мусив сам шукати можливості для реалізації своїх творчих ідей — спершу організація окремих концертів, а згодом і фестивалів: Organum, Jazz-fest і Bach-fest. Останній розпочав свою історію у 1995 році.

Про сумські бахівські фестивалі розпитали Ореста Коваля:

Крок вбік: барокові інструменти для барокового фестивалю

На самих початках зайшов я в австрійське посольство: з Австрії приїжджала до мене музикантка, то звернувся до них, аби помогли з переїздом. Говорив зокрема, що я мрію про клавесин для фестивалю, бо без нього Bachfest якось не виглядає: скільки органних творів, а скільки камерно-інструментальних, де без клавесину ніяк. Думав купувати семплерний інструмент, але Марек Топоровський тоді мені сказав, що не варто того робити, бо серйозні музиканти не приїжджатимуть. Так, звук вони відтворять, але не тактильні відчуття, а це також грає роль. Краще вже купити звичайний клавесин, хай і дешевший. Порадив Фреда Беттенгавзена: у нього чогось дешеві клавесини, не знати чому, він їх пробував —  цілком хороші. А в той час я писав проєкт для фонду «Відродження», і у 1996 році виграв грант на 20 000$ для купівлі клавесину і підтримки фестивалю в цілому.

Ореcт Коваль

Тоді почав писати виробникам: в Іспанії, Франції, Італії, Англії, Чехії, Швейцарії… І тільки з Нідерландів прийшла найбільш коректна відповідь: я ж бо питав якийсь інструмент в простому корпусі, а можливо й уживаний, бо знав, що для клавесину ті 20 тисяч, що маю, — не такі вже і гроші. Мені всі відповідають: «Як добре, що ви до нас звернулися! У нас якраз є для вас клавесин —  першої категорії, позолочений корпус!» Хороший, мабуть, інструмент, але я наче й не писав їм зразу про свій обмежений бюджет. А от від Беттенгавзена відповіли, що для моїх потреб можуть запропонувати двомануальний французький бароковий інструмент, у простому корпусі. Його ціна 13 600$. До того ж, виробник запропонував сам привезти клавесин і ще й зробити виставку своїх інструментів. Окремо треба було придбати у нього прилад для настроювання і чохол, але коли вони приїхали, його дружина, клавесиністка Тетяна Логінова, через яку ми контактували, побачивши і відчувши нашу атмосферу, сказала: «Подаруй йому і прилад, і чохол. Просто віддай і забудь».

Крок 1. Яка музика звучить на фестивалях?

В Україні мало було музикантів, які в той час цікавилися історично інформованим виконавством, ставка у перші роки була на іноземних артистів. Їх запрошували завдяки особистим контактам. Потім, коли фестиваль оголошений був у каталогах (інформація про сумські Бахфести вперше з’явилася у каталозі Musical America у 1996 році — М.Г.), з’явився сайт в інтернеті, то музиканти самі зверталися. Отак і японсько-американська клавесиністка Асако Хірабаяші — сама мені написала, і я її запросив. Згодом розказувала, що вона подавалася десь в десять концертних майданчиків по світу, шість їй відповіло, з яких вона вибрала три: в Японії, в Лондоні і в Сумах. Після 1998 року вона ще двічі сюди з виступами приїжджала (у 1999 і 2001 роках — М.Г.).

Коли вже хтось із музикантів з закордону приїжджав, то я просив їх, крім виступу, провести ще й майстеркласи для українських клавесиністів. У таких акціях брали участь Асако Хірабаяші (давала майстеркласи в 1998 і 1999 роках — М.Г.), Тетяна Логінова з Голландії (2000 року — М.Г.). З Києва і з інших міст приїздили охочі повчитися: фестиваль їм оплачував дорогу, готель, харчування. І Асако, до слова, погодилася безкоштовно з ними позайматись.

Тепер зрозуміло, що у барокових музикантах є потреба в Україні. Вже їх більше, вони між собою обмінюються ідеями, наче купаються в своєму озері, яке поступово стає вже морем. Вони і в Європі можуть працювати, витримують і там конкуренцію — як той самий Ілля Король чи Кирило Шарапов. Це люди одного середовища, і це середовище зростало на моїх очах.

Замітка на берегах №1:

Окрім виконавців барокової музики в автентичній манері, на сцені Bach-fest’у з’являлися й музиканти, що грали стару музику в несподіваному контексті. Приміром, виступ на фестивалі 2009 року скрипаля Ігоря Поліського з тріо Володимира Прихожая чи джаз-дуету «Двоє». Тоді звучав джаз-ф’южн, де за джазові стандарти правили твори Баха та Вівальді.

На Бахфесті в Шаффгавзені теж можна всякого почути. Поруч із концертами Фрайбурзького барокового оркестру, Берлінської академії старої музики абощо є й виступи органіста Франца Данкзаґмюллера, котрий поєднує барокову органну музику з електронікою, звучанням Moog-синтезатора та світловими ефектами. Або ж концерт ансамблю Constantinople, який виконує камерно-вокальні твори Баха зокрема на традиційних східних інструментах, як сетар, томбак і даф.

Крок 1.1. І молодь теж тут

Орест Коваль:

Молодих виконавців запрошував, ну бо ж гарні музиканти. Неодноразово грав на фестивалях Bach-fest Олексій Природний з Горлівки. Його я почув і побачив вперше по телебаченню, де він грав свої поліфонічні твори у стилі Баха. Заледве знайшов його контакти —  навмання зателефонував у Горлівку. Тоді через того, через сього, і вже через 10 хвилин я говорив з тим хлопцем і отримав згоду.

Приїхав він з мамою на другу половину фестивалю (йому тоді біля 13 років було) і вже жив тут до останнього концерту, два тижні. Перед тим, як їх поселити в готель, я завіз туди свій спінет. А там меблі німецькі, точнісінько такого кольору, як той спінет Lindholm. Олексій як зайшов, то зразу кинувся до інструменту і став грати. Тоді питає: «Це ви що, спеціально для мене привезли?» «Та ні, кажу, тут німецьке меблювання і клавесин у тому числі. І взагалі десь у Німеччині чи в Швейцарії є готель того ж власника, і там він називається “Соната”. Тут до музики особлива увага…» Він послухав, тоді сів, грає-грає, а тоді: «Та ні, ви жартуєте!»

Замітка на берегах №2

Організатори в Європі навряд чи створюють напівказкову атмосферу молодим музикантам, втім запрошують так само залюбки. Єдиний нюанс — публіка, яка неохоче йде на невідоме ім’я. Тому, аби зібрати зал, ціни за квитки на студентські концерти знижені. В Сумах трохи інакше — ціни не треба було скидати. Гарантом хорошого концерту виступав сам Орест Коваль: коли вже він когось і запрошує, то точно музиканта, вартого уваги. А гроші, зароблені з концерту, йшли на реабілітацію поранених бійців Української армії, бо вже тривала російсько-українська війна на Сході.

Крок 2. Осмислити специфіку інтерпретації барокової музики

Підходи до виконання старої музики є різні, і Ляйпцизький Бахфест пропонує з тим розібратися на подіях штибу «Квартет критиків». Це відкрита дискусія, побувавши на якій, можна дати собі раду з власними слухацькими враженнями, оцінити різні інтерпретації та зрозуміти, яка була задача кожної. Так само до уваги зацікавлених пропонуються презентації нових видань про Баха: як-то остання праця музиколога-джерелознавця Міхаеля Маула «Йоганн Себастіан Бах. Біографія в зображеннях». В Україні подібною подією став вихід книжки Ніколауса Гарнонкурта «Музика як мова звуків» (Суми, 2002). В ній чітко були сформульовані ідеї, які й до того існували в просторі, а відтоді — наче проставлені крапки над «і».

Орест Коваль:

Коли йшла робота над виданням книжки Гарнонкурта у 2002 році, то вже на її презентацію я запросив виконавців і теоретиків, хто цікавився цією темою: викладачів, професорів консерваторії, музикантів з Донецька, Києва, Одеси, Львова, Вінниці, Харкова.

Перед презентацією я розіслав електронну версію тієї книжки, аби всі охочі могли ознайомитися з нею і приїхати вже на обговорення. Знайшовся один бізнесмен, який зміг профінансувати ту презентацію, і ми мали розкішні умови. Загалом, пів дня обговорення, далі репетиції, а ввечері — концерт.

Книжку цю, чи пак ті ідеї, сприймали по-різному. Студенти зразу узялися писати курсові роботи про барокову гру, цитували з тої книжки —справа стала рухатися зсередини. А старше покоління не одразу переходило на нові рейки. Одна віолончелістка з Одеси, Любов Соловйова, казала після тієї презентації, що їй так само було б цікаво грати інакше Баха. І вона все хотіла спробувати так грати із своїм професором. Після вступу до аспірантури сподівалася, що зможе застосувати якісь інші засоби виразності, які вона шукала у тій музиці, але професорка все це вичищала жорстко. Старше покоління наче не хотіло, щоб та музика була жива.

Крок 3. І що ж у висліді?

Мене запросили на концерт барокової музики у Києві. На одному з виступів концерту співала Ніна Матвієнко, яка виразно формувала свою фразу, а ансамбль, що її  супроводжував, грав своє. Тобто, вони грали свої ноти дуже об’єктивно, тобто ніяк, хоча я собі в голові уявляв, що їх можна заграти інакше. Причому я відчував потенційну виразність музики, яку вони грали. Виходить таке: вихлюпнули музику, як воду з миски, в зал, і хай кожен розбирається з тим, як хоче! Музикант має пропонувати прочитання музики: таке чи інше, а не публіка повинна здогадуватися. Сімсот чоловік в залі сидить, вони нудьгують — відверто нудьгують, я ж серед них сидів, я бачив. І думають же: «Та ми консерваторію не закінчували, де нам ту музику зрозуміти». Але насправді то музиканти не розуміли, що вони грають!

Але публіка сидить, мовчки слухає, що б ті музиканти не грали. В Сумах якби такого заграли, то би слухачі не те, щоб засвистали, але б спитали: «Хіба це бароковий музикант?». Жарти жартами, але ті виконавці, що приїжджають на фестиваль, призвичаїли публіку до виразної гри, і та звикла тільки до такого. Слухач, може, і не знає всіх тонкощів виконання, але ця музика його хвилює…

І коли до мене приходять на репетиції (до Ореста Коваля часто напрошуються на репетиції у філармонію знайомі, у тому числі немузиканти — М. Г.), я роблю таке: спершу граю якийсь фрагмент так би мовити об’єктивно, однаковісінько. А потім знов той самий фрагмент, але з виразною артикуляцією. То й кажуть: «Ага, так, відчутно різницю…».

Наче як P. S.

Управління культури ставило палиці в колеса, ніби й не дуже хотіли, щоб я тим займався. Перший бахівський фестиваль запланований був на жовтень 1995 року, але в той час проходили загальноукраїнські акції до 250-ліття Березовського. І всім концертним організаціям була рознарядка — проводити концерти з музикою Березовського, а тут в мене Бах. На той час я вже провів п’ять фестивалів Organum (фестиваль органної та камерної музики — М. Г.) і один джазовий фестиваль, і вже всі знали, що на ці події публіка ходить. Тоді начальник управління культури каже, що ми не можемо вам дозволити проводити бахівський фестиваль: то ж до вас прийде публіка, а на Березовського — ні, бо ви свої краще організуєте. Хай ваші музиканти зіграють на фестивалях Березовського, вони будуть щасливі скористатися такою можливістю…

Березовський — так, наша національна гордість, і хоч мало збереглося спадщини, та є чим пишатися. Але Бах і Березовський — не співставні постаті. І хто такий Березовський для музикантів, які грають бароко? Але ж то чиновники — де їм в тому розібратися… Словом, заборонили мені поширювати афіші по місту, висіли тільки у філармонії та в Троїцькому соборі (до 2007 року сумський орган знаходився у соборі, де і відбувалися концерти органної музики — М. Г.).

Зал Сумської філармонії

Міжнародний каталог Musical America вніс наш фестиваль у свій список. «Ось дивіться, кажу я котромусь чиновнику, я не подавав туди жодної інформації, я без поняття, як воно туди потрапило, але он бачте: там — Суми. Суми, бароко, Bach-fest». Люди по всьому світі знають про цей фестиваль, скільки закордонних артистів приїздить, а від влади інколи таке ставлення…

P. P. S.

Від початку карантину, спричиненого COVID-19, бахівські фестивалі в Сумах не відбуваються.

Читайте також:

• Бортнянський проти імперії в «Скорбній симфонії» Косача: художня вигадка чи історична правда?

• Камеральні ювілеї на Bouquet Kyiv Stage-2022

• Іван Малкович: Яксунині береги музики

Цей текст створено на кошти наших читачів. Ви також можете підтримати нас підпискою на Patreon, або одноразовим переказом коштів.

 

1 коментар

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *