Ім’я Петра Ілліча Чайковського — це тавро на шкірі раба Автор: Юрій Чекан, професор НМАУ ім. П. І. Чайковського

Фото: Тетяна Юрченко

 

82 роки наша альма-матер носила ім’я геніального російського композитора Петра Ілліча Чайковського. І ось зараз прийшов той час, коли від цього імені треба позбавитись. Тому що зі знаку належності до високої культури це ім’я у назві головного музичного вишу України перетворилося на тавро.

Так, саме на тавро — мітку, яку випікають на шкірі раба. Носячи це тавро ми —  хочемо ми того чи ні —  визнаємо себе часткою «руского міра», «молодшим братом», Окраїною рашистської імперії.

Бо російський фашизм зробив Чайковського своїм культурним брендом.

Будь-яка асоціація з ним тягне Україну, українську культуру назад, в «братські обійми» народу, який зневажає нас, який гвалтує та знищує нас, який метою цієї війни поставив геноцид.

Позбавитись від імені Чайковського у назві НМАУ треба було давно. Неможливо зберігати це ім’я у назві після повномасштабного вторгнення росії в Україну, після Бучі та Маріуполя, десятків тисяч смертей та тисяч зґвалтувань. Так, не Чайковський випускав ракету, що вибухнула біля мого будинку у Ворзелі 7 березня. Але Чайковський є світовим брендом рашистської культури, представник і носій якої зробив це.


На Майдані ховають Романа Ратушного, Верховна Рада приймає закони, що забороняють виконання російської музики у публічних місцях, а Національна музична академія України вєрноподданіческі просить зберегти у своїй назві ім’я геніального композитора, що є культурним брендом країни-агресора. Абсурд!


Прошу вас поміркувати над трьома моментами.

Перше. Чайковський —  російський композитор і таким залишиться назавжди. Спроби довести світові те, що він є українським композитором, що він вкрадений у нас імперією —  марні, вони є свідченням провінціалізму та постімперського синдрому, вони продемонструють світові нашу готовність повернутися в імперське рабство. У нас немає ані ресурсу, ані потреби робити це. Аргументи про «українськість» Чайковського не витримують жодної критики — не випадково книжка, що була написана колективом авторів, до якого я мав честь входити, називається «Україна на карті життя та творчості Чайковського» — Україна є на цій карті, однак там є, наприклад, і Італія, Франція чи Австрія.

«Малоросійській симфонії» відповідає «Італійське капріччіо», цитата «Вийди, вийди, Іванку» паралелить з цитатою пісеньки Лоретти Гретрі, а український прадід Чайка врівноважується французьким прадідом Асьє. Ще раз: нам не треба доводити українськість Чайковського – це апріорі провальна ідея, що ніколи не буде сприйнята світом. Енергію та ресурс краще використати на розвиток та просування своєї, української культури.

Друге. Питання відкритості та комунікації. Вкрай недалекоглядне рішення Вченої ради, яке є юридично нікчемним, нічого окрім шкоди репутації НМАУ не принесло. Абсолютно зрозуміле збурення колективу та громадськості після оприлюднення колаборантських перлів на кшталт «культури не воюють». На Майдані ховають Романа Ратушного, Верховна Рада приймає закони, що забороняють виконання російської музики у публічних місцях, а Національна музична академія України вєрноподданіческі просить зберегти у своїй назві ім’я геніального композитора, що є культурним брендом країни-агресора. Абсурд!

Третє. Внесення змін у назву юридичної особи — це не припинення чи ліквідація академії. Це — рутинна юридична процедура, яка займає один день. У нашому випадку вона дещо ускладнюється, оскільки існує Указ Президента України від 05.09.1995 #817/95, тож процес займе трохи більше часу. Нічого страшного! До Указу також можуть бути внесені зміни, потрібна лише ініціатива.

І, нарешті, останнє. Я звертаюсь до викладачів, професорів та співробітників. До людей старшого покоління. Розумію, що вам важко і страшно. Важко відмовлятись від звичного; страшно, бо невідомо, що там попереду. Але ж майбутнє належить не вам, не мені. Майбутнє належить нашим студентам. То давайте не будемо плекати свої постколоніальні травми, давайте не будемо тягнути минуле у майбутнє, давайте не будемо підрізати крила молоді.

Давайте позбавлятись рабського тавра імперії.

Рабів до раю не пускають.

Слава Україні!


Читайте також:

• «Життя за царя» Михайла Глінки та імперська ідеологія

Російська культура vs звірства російської армії в Україні: який між ними зв’язок?

Скрипалька Анастасія Полуденна: «Поки ми не пройдемо курс лікування, — у нас алергія на російську культуру»

Вціліла з Бучі: розповідь скрипальки

  1. Категорично не згоден з цією писаниною. Це провокація. Чайковський композитор українського походження з родини Чайка.

    1. М.Юзефович і Д.Піхно теж були нащадками українських козацьких родин… Але свого часу зробили для цькування “малоросійського сепаратизму” може, більше, як дехто з “кондових русаків”.

    1. Скажіть, будь ласка, це громадянинові Ізраїлю щодо творів Вагнера… І подивіться на реакцію.

  2. В цьому контексті називати його геніальним недоречно. Незалежно від того, чи гарна була музика чи погана. По-перше, в Україні є свої композитори. По-друге, московія наш споконвічний ворог, окупант, називати щось на честь московських діячів це визнавати їхню окупацію.

    Тож не плекаймо свої постколоніальні травми, не тягнімо минуле у майбутнє, не підрізаймо крила молоді.

    Позбавляймося рабського тавра імперії.

  3. Так, музика талановита. Високохудожня. Але… зараз, коли прізвище Чайковського є в світі справді брендом “русского мира”, можливо, й не дуже доречно називати його ім’ям Київську музичну академію. До того ж, Чайковський – за всього свого українського коріння – НЕ БУВ українським патріотом. Так, його “Славянский марш” відкривається українською музичною темою “Вмер батько наш та й покинув нас”, але завершується помпезним “Боже, царя храни”. Ні, я не проти виконання музики Чайковського в концертах і оперних театрах. Але головний музичний навчальний заклад України мав би носити ім’я більш яскравого національного діяча… (можливо, Лисенка? Чи Миколи Дилецького – як першого ще з 17 ст., українського теоретика музики?). От у чому річ.

  4. |менем П.|. Чайковського досить назвати одну з Ки’¡вських музичних школ . | таким чином вшану€мо його пам’ять ¡ те , що в¡н з пошаною ставився до укра’¡нсько’¡ музики , цитуючи ‘¡’¡ у .сво’¡х видатних творах . Як наприклад , народн¡ п¡сн¡ ” Унадився журавель ” , або ” Вийди , вийди , |ванку ” тощо . Отже , яко’¡сь музично’¡ школи було б достатньо .
    Що ж стосу€ться Нац¡ онально’¡ музично’¡ академ¡’¡ , чому б не назвати ‘¡’¡ ¡м’ям Миколи Леонтовича , який € всесв¡тньо в¡домим композитором , який був зрадницьки вбитий московською гебнею десь стор¡ччя тому назад ? ( бо був ” занадто талановитим ” у очах кремл¡вц¡в … ) .

  5. Згідна з пропозицією перейменування, але не погоджуюсь з іншим. Слухаємо же ми іноземних композиторів. Чайковський до політики Московії взагалі , а до кретина Путіна конкретно ніякого відношення немає. Давайте ми не будемо як орки з мордору. Якщо ми європейці. Не подобається- не слухайте, подобається- будь ласка.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *