«Чи хотів би я поставити музику, яку зараз пишу, на свій iPod та слухати кожен день?» — таким критерієм керується сучасний норвезький композитор Ола Яйло, створюючи музику. Й справді, його хорові та фортепіанні композиції з перших хвилин захоплюють своєю милозвучністю, простотою та зрозумілістю. Перебуваючи у сфері академічної музики серед строкатої панорами умоглядних концепцій, експериментів та складних композиторських технік, певно, треба мати неабияку сміливість, щоб залишатися вірним консонансу, тональності та мелодії.
Хоча, звісно, Ола Яйло не єдиний у своєму прагненні до простоти музичного вираження. Ще з другої половини ХХ століття академічна музика в обличчі таких композиторів як Арво Пярт, Гія Канчелі, Валентин Сильвестров, Джон Тавенер, Миколай Гурецький, Петеріс Васкс та багатьох інших почала зворотній шлях від того, що пропонував авангардний стиль — шлях назустріч аудиторії. На думку Оли Яйло,
«у дисонансі немає нічого поганого, оскільки конфлікт і суперечки — це природні складові життя, необхідні для будь-якого позитивного розвитку. Але, здається, мета великого авангардного мистецтва полягає в тому, щоб залишатися в самому конфлікті, що, як на мене, стає способом просто нав’язати слухачам власні неврози. Думаю, люди природно та інстинктивно прагнуть до відчуття трансцендентності, спокути, радості й миру».
Саме тому композитор створює атмосферу, в якій ми можемо насолоджуватися приємною та безпосередньою музикою, попередньо не вдаючись до складних аналітичних операцій.
Окрім бажання закачати свою музику на iPod, Ола Яйло описує ще один спосіб «проекзаменувати» власну музику:
«Я часто записую свої музичні ідеї та слухаю їх на свіжому повітрі — чи то в місті, чи то в парках. Якщо музика гармонійно поєднується з красою довколишнього світу — це знак, що вона рухається в правильному напрямку».
Таке черпання натхнення з естетики навколишнього середовища та оспівування природи, яке видно навіть з назв творів композитора — «Sunrise Mass» («Світанкова меса»), «Northern Light» («Північне сяйво»), «Seasons» («Пори року») — мимоволі викликають асоціації з творчістю його земляка Едварда Гріга.
Створення неупередженого, споглядального та дещо відстороненого образу потребує певного набору виразових засобів.
Характерним для творчості Оли Яйло є використання нескладного ритму, мінімалістичних патернів, плавного голосоведення, консонантних співзвуч та перебування в межах тональної системи (з максимальним нівелюванням функційних тяжінь). Все це підкреслює відсутність спрямованого музичного руху і виводить на перше місце стан перебування в моменті.
Попри те, що музика норвежця часто зовнішньо не показна і може легко змиритися з роллю фону, кожне наступне прослуховування відкриває багатовимірність його композиційного стилю. У ньому прослідковується синтез «нового» та «старого», де елементи кінематографічної та джазової музики органічно поєднуються з елементами музичної мови минулих епох. Те, що здається простим і невигадливим, насправді зроблено з великою майстерністю, яка відточувалася в різних куточках світу. Основам композиції Ола Яйло навчався в Норвезькій академії музики (Осло, 1999–2001), Королівському коледжі музики (Лондон, 2002–2004) та Джульярдській школі (Нью-Йорк, 2001, 2004–2006).
Захопившись поєднанням звукових та візуальних образів, а також кіномистецтвом і його здатністю занурювати людину в глибокі емоції, Ола Яйло відчув інтерес до кіномузики, яку він опановував у 2006–2007 роках в Університеті Південної Каліфорнії в Лос-Анджелесі. Тут він працював над музикою для рекламних роликів і короткометражних фільмів. Однак далі розвиватися в цьому напрямку не став:
«Я зрозумів, що мені насправді дуже подобається свобода, яку пропонує концертне виконання. У створенні музики для концерту ви не обмежені майже нічим, окрім часу звучання та виконавського складу. Мені дуже подобається, коли твір, що у певному сенсі має кінематографічне звучання, може виконуватись в концерті і не втрачати свої “фільмові” конотації».
Не дивно, що серед митців, якими захоплюється і чиєю творчістю надихається Ола Яйло, присутні імена багатьох кінокомпозиторів, таких як Томас Ньюман, Філіп Ґласс, Джон Адамс, Аарон Джей Керніс, Джон Вільямс, Даріо Маріанеллі, Говард Шор, Александр Деспла тощо. Окрім цього в коло його зацікавлень входить класична академічна музика (твори Баха, Моцарта, Брамса, Гріга та інших), джаз (імпровізації Пета Метіні та Кіта Джаретта), а також творчість архітектора Френка Гері та художника-скловара Дейла Чихулі.
«Northern Lights» («Північне сяйво»), «Ubi Caritas» («Де милосерця»), «Ave Generosa» («Радуйся, благородна») — саме з цих хорових мініатюр найчастіше починається знайомство з творчістю Оли Яйло. Ці композиції є найбільш прослуховуваними на просторах інтернету (кількість прослуховувань «Northern Lights» на YouTube складає 3,9 млн). Однією із причин популярності хорових творів композитора є постійна співпраця з провідними хоровими колективами, такими як Phoenix Chorale (США) або Voces8 (Англія). Проте, завдяки доступності хорового письма та варіантності виконавських складів, твори композитора входять у репертуар не лише професійних, але й аматорських колективів.
В юнацькі роки Олу Яйло захопили латинські сакральні тексти, що стали основою більшості його ранніх робіт. Занурення у світ класичної та старовинної церковної музики неабияк вплинуло на його перші хорові опуси, які мали досить традиційне звучання. Згодом композитор розширив коло своїх зацікавлень, поповнивши свій доробок творами світської тематики англійською та норвезькою мовами. Під час навчання у Нью-Йорку стиль Оли Яйло почав збагачуватися досвідом сучасних американських композиторів. Його хорові опуси стали особливо близькими до творів одного із викладачів Джульярдської школи Еріка Вітакера. Зрештою, вивчення кіномузики додало творам митця епічності, масштабності та динамічності.
Одним із перших творів, що став дуже відомим в Америці є «Ubi Caritas» («Де милосердя») для мішаного хору a cappella, написаний у 2001 році. Композитор був натхненний першим номером циклу мотетів на григоріанській теми французького композитора Моріса Дюрюфле (1960), який гармонізував григоріанські хорали. Однак Ола Яйло пішов іншим шляхом.
Зберігши певні характеристики музичного першоджерела (контури мелодичного малюнку, діапазон, ритміку тощо), а також керуючись загальним принципом григоріанського синкретизму музики і слова, композитор створив власний наспів, який легко прийняти за справжній григоріанський хорал. Аскетичний унісонний спів партії сопрано вводить слухача в атмосферу молитовної зосередженості, яка з накопиченням хорових голосів переростає у схвильовану радість в середній частині. А стрімкий висхідний рух заключного «Аmen», в якому затверджується мажорний лад, залишає заспокійливе відчуття надії на краще.
Не менш відомим є хоровий твір «Sunrise Mass» («Світанкова меса») для мішаного хору та камерного оркестру, прем’єра якого відбулася у 2008 році. За словами композитора, меса була натхненна музикою Говарда Шора до фільму «Володар перстнів», тому в цій роботі дуже яскраво відчувається кінематографічний вплив. Це проявляється як у способі формотворення (подібно до монтажу, у творі зчеплені самостійні контрастні епізоди, тож один матеріал може несподівано перерватися задля введення наступного «кадру»), так і в здатності музичного матеріалу пробуджувати уяву, створюючи яскраві візуальні образи.
П’ять частин ординарію меси композитор втілює у чотирьох номерах, яким дає англійські назви: 1. «The Spheres» («Сфери») — Kyrie; 2. «Sunrise» («Схід сонця») — Gloria; 3. «The City» («Місто») — Credo; 4. «Identity & The Ground» («Ідентичність & Земля») — Sanctus & Agnus Dei. Використання англійських назв пов’язано з початковим задумом автора:
«Я хотів, щоб музична подорож цього твору розвивалася від прозорого і просторового до чогось земного й теплого; від туманного і незайманого, через емоційні пейзажі, до міцної опори — як метафора людського розвитку від дитини до дорослого або як духовна подорож».
Фортепіанні твори Оли Яйло в переважній більшості представлені імпровізаціями. Саме тому їх виконавцем найчастіше виступає сам автор. Однак деякі з його найбільш виконуваних імпровізацій згодом осідають на нотному стані. У написанні музики Олу Яйло приваблює процес, який є більш інтуїтивним, ніж розумовим чи заздалегідь спланованим.
«Чим ближче музика до імпровізації, тим кращий результат. Тоді вона стає глибшою і більш спонтанною, не перевантаженою розрахунковими думками», — вважає композитор.
Популярною практикою в творчості митця є імпровізації на фортепіано на основі його раніше опублікованих хорових творів a cappella. Наприклад, фортепіанний альбом «Piano Improvisations» («Фортепіанні імпровізації») (2012 рік) відкривають три фантазії, в основі яких лежать три його хорові мініатюри: вже згадувана «Ubi Сaritas», а також «Tota Pulchra Es» («Ви всі прекрасні») та «Prelude» («Прелюдія»).
Прослуховуючи перший номер фортепіанного альбому, останнє, що сподіваєшся почути після невимушено легкого джазового вступу, це григоріанський хорал. Його контури час від часу виринають, стаючи більш чіткими, але потім знову розчиняються у загальному імпровізаційному русі. Решта номерів альбому натхненна пейзажами — «The Lake» («Озеро»), архітектурою — «The Biltmore Shrine» («Храм Білтмор»), містами — «Santa Monica» («Санта-Моніка»), композиторами — «Bach Fantasy» («Бах-фантазія») тощо.
Залишаючись вірним своїй меті бути простим, безпосереднім та дарувати людям приємні емоції радості, спокою та миру, Ола Яйло знаходить відгук у серцях багатьох людей: від професійних музикантів/ок до пересічних слухачів/ок, які випадково натрапили на твір норвезького композитора і не змогли пройти повз. Про це свідчать коментарі, які люди залишають під записами його робіт: «ця музика запрошує до роздумів і пошуку гармонії з навколишнім середовищем», «вона допомагає мені знайти внутрішній спокій», «це те, що я слухав, коли дізнався, що моя бабуся померла», «ймовірно, я буду писати романи з цим саундтреком», «жодної екстравагантності… лише одна людина, одне серце, одне фортепіано», «я відчуваю, як промені сонця, що сходить, підносять мою душу до небес».
Кожен знаходить в музиці Оли Яйло те, чого потребує в конкретний момент: друга, психотерапевта, приємний фон для іншого заняття, духовну подорож… А хтось, одного разу почувши фрагмент репетиції твору Оли Яйло, вирішить дослідити його творчість більш ґрунтовно та поділиться своїми спостереженнями і захватом, щоб про нього дізналося якомога більше людей.
Цей матеріал створено та опубліковано завдяки грантовій підтримці медіа The Claquers від Наукового товариства імені Шевченка в Америці.
Читайте також: