«Танґо смерті» Юрія Винничука: зберігаючи пам’ять поколінь Авторка: Іванна Олійник

Фото: Sergiu Valena на Unsplash

«Танго смерті» Юрія Винничука — безсумнівно знаковий для української літератури роман, який мало не охрестили першим українським в історичному жанрі. Про цей роман писали багато і здебільшого похвально. Чого тільки варта премія «Книга року Бі-Бі-Сі» (2012), або ж резонуючий відгук Андрія Любки: «Отримавши змогу стати першим читачем роману «Танґо смерті» в рукописі, мушу визнати, що з його появою маємо тепер українського Умберто Еко та ще й з нотками Борхеса…». Спільні риси й справді відчутні: інтригуючий сюжет з любовно-детективними пригодами й соковитими деталями львівського побуту, та поруч з цим — й трагічні сторінки історії міста, що пульсують болем в кількох поколіннях львів’ян.

Життєві історії головних героїв у всій палітрі контрастів розгортаються у двох паралельних часопросторах, непомітно затягуючи на кілька днів безперервного читання. Проте в дещо строкатій амальгамі образів центром драматургії стає музичний твір — «Танго смерті». Як це можливо в жанрових рамках роману? Що це — черговий епатажний трюк чи глибокий символ? Які смисли в ньому сховані та як насправді звучало танго у виконанні героїв роману Юрія Винничука? Давайте розбиратись.

Чому написати так зміг тільки Винничук?

Біографічна довідка: Юрій Винничук — народився у Івано-Франківську.
Закінчив філологічний факультет Прикарпатського університету
імені Василя Стефаника.
З 1974 року переїжджає до Львова, де працює вантажником
та художником-оформлювачем.
У 1987-1991 роках режисер, сценарист, автор текстів
для репертуару театру-кабаре «Не журись!».
Пізніше працював також редактором газет «Post-Поступ»,
«Гульвіса» та «Поступ». Автор
наукових та публіцистичних статей, поетичних, прозових збірок,
романів, дитячих книг. Журналіст, редактор, перекладач та упорядник
багатьох збірок, серед яких переклади з польської, чеської,
німецької, англійської та інших мов.

Юрій Винничук

Юрій Винничук — відома й трохи скандальна постать української культури. Його художні твори завжди дивують пікантними деталями, добре замаскованими містифікаціями й відвертою містикою. Все це зазвичай приправлено нотками еротики й сміливого батярського гумору, що робить стиль Юрія Винничука впізнаваним, а книги справді популярними. Центральним героєм більшості творів митця виступає Львів — «Lwów, Lemberg, Львов і знову Львів — шляхетний і містечковий, аристократичний і батярський, містичний і дуже прагматичний, люксусовий і зацофаний, словом, такий ароматний, яким він може бути тільки у Винничука» [17].


«Хотів показати Львів побутово, відчуттєво, не залазячи в політичні конфлікти, які тут були. Я хотів зобразити Львів таким, до якого кожен відчує симпатію»


Глибока закоханість автора у Львів включає й проникливе вслуховування у звучання міста. Нагострили вухо для цього й біографічні обставини. Як активний член відновленого у 1988-му театру-кабаре «Не журись» Юрій Винничук займався, зокрема, і редагуванням пісень січових стрільців та вояків УПА, а також батярського фольклору. Крім цього, письменник писав тексти для нових, так званих необатярських пісень, що увійшли до альбомів Віктора Морозова [9]. Музична сфера набула широкого втілення у книгах митця, приправляючи художні тексти автентичними інтонаціями реального звучання міста в той чи інший період історії.

Паралельними світами й вуличками Львова  

Як вже згадували, сюжетна лінія «Танґо смерті» містить дві часопросторові лінії, а саме міжвоєнний період з продовженням у подіях Другої світової війни та паралельно їй — початок ХХІ століття. Львів золотої доби Оссолінеуму крізь призму мемуарів Ореста Барбарики презентує місто у всій його полікультурній красі. Вагоме значення в цьому має дружба українця Ореста з німцем Вольфом, євреєм Йосею та поляком Ясем.

Батько кожного з хлопців був бійцем армії УНР, разом вони були розстріляні червоноармійцями в 1921 році під Базаром. Незважаючи на національність, усі вони віддали життя за незалежність України, і мовби на наступному витку спіралі, за їх прикладом вчинили сини — бійці УПА (про що оповідає єдиний з тих, хто вижив — Йосип Мількер). Паралельна лінія сюжету перекидає читача в сучасність — до життя дослідника арканумської культури, лінгвіста Мирка Яроша. Спорідненість душ професора та його аспірантки Данки отримує пояснення в момент звучання танго…

Звучання міста на сторінках роману

Музичний досвід Юрія Винничука, ґрунтовні знання історії Львова сприяли різноманіттю залучених в романі звукових пластів. Окрім звуків міського життя, автор цитує і конкретну музику, що звучала в той час —  наприклад, рядки з повстанських пісень, створених на поезію Івана Франка, або ж вплітає в сюжет історію появи батярської пісні й резюмує:

«Але Львів не був би Львовом, якби після того не з’явилася вулична балада: Приїхав ду Львова акрубата–муха, Вліз на Теличкову і випустив духа» (с. 29).

Не оминула увага письменника й довоєнну музично-артистичну еліту Львова — приміром, постаті Станіслава Людкевича, Едварда Козака, братів Анатоля-Юліана та Ярослава-Рафаїла Курдидиків, Івана Вересюка, Тараса Мигаля та інших. Демонструє свою обізнаність автор і в зарубіжній музиці, згадуючи в тексті про творчість Йоганна Штрауса, Йозефа Гайдна, Ігнаца Гольцбауера, пруських композиторів, а також про політичні директиви, що стосувались музичного життя міста  в той чи інший період. Також автор вплітає у філософію «Танго смерті» й посилання до трактатів піфагорейської традиції, що проповідували нероздільність музики, космосу та самої людини.

Магічна музика давніх манускриптів

Проте, центральне місце у творі займає «Танґо смерті» — музичний твір, наділений здатністю відроджувати пам’ять душі. Опис таємничої партитури та її першоджерел набуває розмаху міні-детективу: дванадцять нот, що стали основою «Танґо смерті» — це ноти з манускрипту львівського аптекаря Йоганна Калькбреннера, який він, втікаючи з Кракова, привіз до Львова. Як пізніше виявляється, про них йдеться і в арканумській «Книзі Смерті», яку досліджує Мирко Ярош. Саме ці ноти були накладені у міжвоєнні роки Йосипом Мількером на музику одного з популярних танго, яке в новому звучанні отримало назву «Танґо смерті». У оповіді про традиції арканумців письменник тут же пояснює зв’язок дванадцяти нот з традиційним арканумським танцем смерті «dan–go mrah» та подає свій варіант походження слова танґо.

Фото: Hulki Okan Tabak на Unsplash

Звичайно, така теорія — чергова містифікація автора, проте саме танґо є в романі знаком увіковічення душі, джерелом її безсмертя. Танґо також апелює до самої епохи, для якої є провідним жанром, що до наших днів зберігає пам’ять про загублене покоління. Походження жанру та його провідні характеристики підсвічують драматизм танґо як назви твору і центрального об’єкту роману. «Танґо і стало тією мелодією, яка відігравала роль тунелю для нового перевтілення душі… Нове народження душі відбувалося лише з тими, хто перед смертю чув нашу оркестру. А відтак вони воскресали і жили, і, можливо, досі живуть…»

Єврейський Львів й історія Янівського оркестру

На створення роману «Танґо смерті» письменника надихнув мовознавець та історик Євген Наконечний — спеціаліст у питаннях історії євреїв та Голокосту у Львові. Звідси росте коріння ще однієї важливої теми — єврейська діаспора, музиканти якої становили основу музичних колективів Львова й грали ті самі танґо. Так, головним музикантом роману представлений саме Йосип Мількер — носій секретів «Танґо смерті», маестро й провідник, «спільна нитка» двох паралельних сюжетів. Завдяки його знанням та таланту і стає можливим апогей роману — перевтілення душ під звуки танго. «Йосько учився в консерваторії, грав на скрипці і бандурі»; «Йоська ми застали, коли він збирався до “Брістолю”, де щовечора грав у оркестрі…», «Я грав їм усім на скрипці, щоб вони потрапили у вічність».

Поряд з ним у романі згадуються імена й інших львівських музикантів-євреїв, які стали жертвами нацистів. Ці імена головним чином пов’язані з історією оркестру при Янівському концтаборі [1]. Ідея створення табірного оркестру належала заступнику коменданта унтерштурмфюреру Ріхарду Рокіті. Оркестр був сформований влітку 1942 року з ув’язнених музикантів та композиторів міста Львова на чолі зі скрипалем Леопольдом Штріксом і диригентом Львівської філармонії та опери Якубом Мундом, які згадуються як у тексті роману, так і в архівних документах.

Склад оркестру коливався від 30 до 60 осіб. Серед відомих музикантів міста, які стали його учасниками, були Зигмунт Шац, Марек Ізидор Бауер, Йозеф Герман, Едвард Штайнбергер, Лео Шафф, Мацей Штрікс, Ледерман, Артур Голд та інші [7]. Більшість історичних джерел вказує на те, що усі музиканти Янівського оркестру були розстріляні у листопаді 1943 року при ліквідації табору нацистами. Проте, за версією роману, багатьом в’язням таки вдалось вижити, і серед них одному з головних героїв роману — музиканту Йозефу Мількеру.

Попри це, як в романі, так і документальних джерелах інформації щодо репертуару оркестру Янівського табору надзвичайно мало. Свідки подій Янівського та інших таборів вказують на те, що це були переважно популярні танці та пісні того часу, іноді композиції, написані самими в’язнями на замовлення командирів. За свідченнями багатьох в’язнів та пошуками самого Юрія Винничука, мелодія «Танґо смерті», що звучала при відправленні в’язнів на смерть у Янівському таборі, — це відома в Польщі у 1930-х роках композиція:

«Я розмовляв з реальними людьми, які були в концтаборі. Вони називали точно цю мелодію. Крім того, її назва є в багатьох спогадах. Це відоме польське танґо “To ostatnia niedzila”, яке в російському варіанті називалося “Утомленные солнцем”… Це танґо виконували музиканти консерваторії» [3]. Про це читаємо і в самому тексті роману, а точніше у репліках Йосипа Мількера: «Насправді найближчим за звучанням до “Танґа смерті” було “Макабричне танго”, під яке стрілялися закохані. Уявіть собі — заходить такий зрозпачений молодик до ресторації, платить оркестрі, замовляє танґо, а потім на очах у всіх стріляється за столом, перед тим вихиливши кілька келихів. Тому й прозвали це танґо “Танґо–макабра”, але насправді називалося воно цілком мирно — “Та остання неділя”».

То як же звучить танго в романі Винничука?

Звертаючись до першоджерела виявляємо, що «To ostatnia niedziela» — польський шлягер передвоєнного часу, створений у 1935 році Єжи Петерсбурським. Зенон Фрідвальд став автором поетичного тексту, в якому описано останню зустріч закоханих, які розлучаються. Пісня була надзвичайно популярною у 1940-х роках, найбільшого визнання зазнало саме прем’єрне виконання Мечислава Фогги, запис якого відбувся на студії «Сирена Електро» [2]. Часто твір називають «танґо самогубців» (як, власне, робить це в романі і Юрій Винничук), плутаючи з іншою піснею цього часу, під яку закінчували життя закохані у ресторанах Східної Європи — «Сумна неділя» угорського композитора Реже Шереша [3], поетичний текст Ласло Явора [4]. Варто зазначити, що автори «To ostatnia niedziela» були євреями, а Зенон Фрідвальд, крім цього, й уродженцем Львова [5].

Згадаємо й те, що «Танґо смерті» стає особливим через вклинені в нього розшифровані ноти трактату Калькбреннера: «Ми грали відоме усім танґо, в яке було вмонтовано усього лише дванадцять нот з манускрипта…» [6]. Таким чином, письменник застосовує поліфонічний прийом творення партитури «Танґо смерті», де на музику оригінального танго накладаються дванадцять звуків, що здатні відродити пам’ять. Їхня таємнича послідовність створює асоціації до ще однієї музичної техніки — серії, проте унікальна послідовність її звуків так і залишилась нерозгаданою таємницею роману.

 

Список використаної літератури та джерел

  1. Винничук Ю. Танґо смерті : роман. Харків : Фоліо, 2013. 379 с.
  2. Грищенко О. В. «Танго смерті» Ю. Винничука: урбаністичне& історичне // Society for Cultural and Scientific Progress in Central and Eastern Europe: online-magazine. URL: http://scaspee.com/all-materials/tango-of-death-by-yu-vynychuk-urban-historical-gryshchenko-o-v (дата звернення: 19.10.2021).
  3. Ковалевська Є.«Танго смерті» Юрія Винничука — вир історії і містифікації. Інтерв’ю. 2012. 16 листопада  // BBC Україна: інтернет-видання. URL: https://www.bbc.com/ukrainian/entertainment/2012/11/121116_book_2012_interview_vynnychuk_ek (дата звернення: 5.11.2021).
  4. Монолатій І. Львів: від міста-перехрестя до міста-жертви: Львів у романі Юрія Винничука «Танґо смерті» // Місто: історія, культура, суспільство «Голокост і місто: простори вбивства — простори руйнації» / Інститут історії України НАН України. №9. С. 141–154.
  5. Олійник І. І. Батярські пісні у творчості Віктора Морозова (до 70-річчя музиканта) // Науковий вісник Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. 2021. Вип. 130 : Історія музики — 2020. Ювілейні та пам’ятні дати. С. 119–130.
  6. Олійник І. І. Естрадна музика Львова: до пісенної творчості Бонді Весоловського // Musica Galiciana. Karol Mikuli i jego uczniowie w kontekscie rozwoju szkolnictwa muzycznego Galicji. Rzeszow : Wydawnictwo Uniwersytetu Rzeszowskiego, 2021. Tom С. 253–260.
  7. Пагіря О. «Танго смерті»: музика за колючим дротом ІІІ Райху // Збруч: інтернет-журнал. URL: https://zbruc.eu/node/91945 (дата звернення: 27.10.2021).
  8. Пагіря О.Відомий і невідомий Янівський концтабір // Збруч: інтернет-журнал. URL: https://zbruc.eu/node/85555 (дата звернення: 25.09.2021).
  9. Пичугин П. Аргентинское танго. Москва: Музыка, 2010. 262 с.
  10. Романенко О. Львівська цивілізація у романі Юрія Винничука «Танго смерті» // Науковий вісник Миколаївського національного університету ім. В.О. Сухомлинського. Філологічні науки (літературознавство). №1 (15). С. 144–147.
  11. Стахівська Ю. Юрій Винничук. «Цензор снів» // Часопис «Критика». 3 лютого. URL: https://m.krytyka.com/ua/reviews/tsenzor-sniv (дата звернення: 20.11.2021).
  12. Fogg Mieczysław «Ostatnia niedziela» / Jerzy Petersburski: Monografia kompozytora, «Syrena-Elektro», 1936. URL: https://www.youtube.com/watch?v=N-hg58QQmdc (data dostępu 111.2021).
  13. Friedwald «Ostatnia niedziela» / Stare Melodie. URL: https://staremelodie.pl/piosenka/110/To_ostatnia_niedziela  (data dostępu 20.10.2021).

[1] Янівський табір (1941–1943) – концентраційний табір, що вважається третім по величині після Варшавського та Лодзького гетто, саме тут за два роки померло близько 140–200 тисяч людей.

[2] Fogg Mieczysław «Ostatnia niedziela» / Jerzy Petersburski: Monografia kompozytora, «Syrena-Elektro», 1936. URL: https://www.youtube.com/watch?v=N-hg58QQmdc (дата звернення 12.11.2021).

[3] Реже Шереш (1899–1968) – угорський піаніст та композитор, автор відомого шлягера «Сумна неділя», закінчив життя самогубством, чим підкріпив трагічну славу свого танґо. 1999 року був знятий фільм «Пісня любові та смерті» режисера Рольфа Шюбеля, сюжет якого є реконструкцією історії створення пісні.

[4] Пісня стала хітом у виконанні Біллі Холідей після запису пластинки у 1941 році. Через славу суїцидної «Сумна неділя» була заборонена у трансляціях ВВС до кінця ХХ століття.

[5] Зенон Фрідвальд був евакуйований з тогочасної Польші в 1939 році. Єжи Петерсбурський після приходу радянської влади став керівником Білоруського державного джазового оркестру, а з 1941 року приєднався до Другого Польського корпусу Владислава Андерса, з яким він виконував більшість своїх авторських творів у російському варіанті текстів. Очевидно, вперше прозвучала в такому варіанті і пісня «To ostatnia niedziela», що пізніше стала відома під назвою «Утомленное солнце» у виконанні Леоніда Утьосова та оркестру Іcаака Дунаєвського з текстом Йосипа Альвега.

[6] Винничук Ю. Танґо смерті : роман. Харків : Фоліо, 2013. С. 103.

Читайте також:

Про тих, хто здатний зрушити мури музикою. Музичні притчі Іллі Гурніка

• «Амадока» мовою сучасної академічної музики

• Іван Малкович: Яксунині береги музики

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *