Слово — це потужна зброя, що неабияк на часі. «Ось тобі, жінко, мова. Стріляй з неї», — спонукає українська поетеса Катерина Калитко. Мова звуків — музика — є незгіршим оборонним щитом. Вона так само є носієм генетичного коду нації, здатна долати мовні бар’єри, зрушувати емоційні мури. У Святому писанні згадується, як в стародавньому Ієрихоні звуки сурм зруйнували стіни міста. Саме цей мотив могутности музики став для чеського композитора, піаніста і педагога Іллі Гурніка (1922–2013) головною метафорою його збірки оповідань «Ієрихонські трубачі» (1965). Цьогоріч митцеві виповнюється 100 років від дня народження.
«Ієрихонські трубачі» — це літературний дебют Іллі Гурніка, і єдиний з двадцяти трьох його збірників та записників, що вийшов друком в Україні. Гурнік-письменник — майстер малих форм. В оповіді на одну чи дві сторінки (а подекуди й на один абзац) він уміло пророщує зерно ідеї: вкладає його в музичний ґрунт, удобрює життєвою мудрістю та поливає енергією доброго гумору.
Самобутні літературні парафрази на музичні теми виринають з біблійних історій, давньогрецьких мітів, оперних лібрето та відомих літературних сюжетів. Збірник сприймається як єдиний інтертекстуальний колаж з п’ятдесяти семи оповідань. Його хронологічний діапазон сягає часів до нашої ери та простягається до XX століття.
Невеличке за обсягом видання, окрім тематичного розмаїття, вмістило в собі вишукане коло жанрів: тут і анекдот, і казка, й детектив, новела, фантастика, щоденникові записи, «підручник» музичних форм, поради митцеві. Щодо порад, то вони відразу нагадали про «Життєві правила для музиканта» Роберта Шумана — його відомі настанови для майбутніх поколінь, розміщені в «Альбомі для юнацтва» (1848). Як і в «Правилах» Шумана, в збірці Іллі Гурніка відчутне бажання поділитися творчим досвідом (хоча спочатку «Ієрихонські трубачі» були розраховані виключно на вузьке коло друзів-читачів). Автор музичних оповідок втілив це поривання через жартівливі історії-притчі. В них Гурнік підіймає завісу над буднями композиторів, виконавців, диригентів, етномузикологів, музичних критиків. Та врешті решт, розповідає між рядків й про самого себе.
«Мистецтво вимагає жертв — і я їх приношу»
Цар Соломон судить двох композиторів, що сперечаються за авторство пісні. Блудний син-музикант не знаходить притулок вдома, адже батько його переконує, що «митців удома не розуміють». Цар Ірод кається у своїх кривавих вчинках і відкупляє провину, зібравши дитячий хор (проте для царя і «мистецтво вимагає жертв»). Діоген захопився грою на сопілці, Сапфо відкриває таємницю безсмертя. Ці чудові та дотепні оповідки викликають посмішку в читача. Вони провокують зацікавленого книголюба жадібно ковтати невеликі історії сторінка за сторінкою, немов вітамінні пігулки.
Гурнік як композитор також неодноразово обирав серед античних та біблійних сюжетів теми для своїх опусів. Почасти, в його музиці можна знайти тих самих персонажів, що і в книзі. Це опера «Діоген» (1973), секстет для мідних духових та органу «Фавн і Аполлон» (2006, 2008), сюїта для мішаного хору та оркестру «Езоп» (1964), вокальний твір «Соломон» для баса (баритона) та струнного квартету чи органу (1961), ораторія «Ной» (1959). Отож, згадані тематичні стежки хвилювали композитора. Либонь, саме тому він щедро ділиться цими нетлінними сюжетами й через музику, і через слово, передаючи у спадок нащадкам як коштовність. Мистецтво вимагає жертв, а саме великих зусиль від того, хто його творить. Ілля Гурнік ці жертви приносив через свою невтомну працю, що переросла у багате мистецьке надбання.
«Музика, яка не звучить, — це те саме, що світло, яке не світить, чи вітер, який не віє. Тобто — ніщо»
Музика пронизує оповідання Гурніка: у згадках про композиторів, про їхні твори, музичні інструменти, в описах концертів. Поруч із європейськими класиками в тексті книги постають образи чеських митців. Насамперед йдеться про Бедржиха Сметану (1824–1884) — основоположника чеської національної композиторської школи. Поміж його доробку автор згадує фортепіанні п’єси «Ведмідь» та «Курочка», увертюру «Доктор Фауст» та оперу «Далібор». Зринає й образ драматичного сопрано Еми Дестіннової (1878–1930). Цікаво, що за сюжетом вона перебуває в Карпатах і з її вуст не сходить рядок «Місяченьку на небі», що викликає стійкі асоціації з українською піснею «Місяць на небі».
Почути ці розспіви зі сторінок книги можна через нотні приклади. Вони наведені в семи оповіданнях і виконують, принаймні, дві функції. З одного боку — ілюстративна, коли нотний текст допомагає глибше поринути в історію і часто-густо є інструментом для декодування авторської іронії. Але трапляється, що нотні приклади стають композиційним рушієм. Так в оповіданні «Останній твір Давида Росса» нотний уривок є звуковим шифром. Щоб розкрити таємниче вбивство, Шерлок Холмс і доктор Ватсон, а разом з ними й читач, повинні розгадати цю загадку.
2019 року, під час презентації книги Іллі Гурніка в Довженко-Центрі, оповідання про Шерлока прочитала Оксана Забужко, а Роман Батьковський (скрипка) озвучив його. Цей художній тандем переконав — історії Іллі Гурніка написані, щоб звучати. Нотні приклади з тексту покликані оживати для слуху читачів. Саме для таких розповідей варто створювати аудіокниги.
Письменниця Оксана Забужко не випадково презентувала книгу Іллі Гурніка. 1970 року перший український переклад «Ієрихонських трубачів» зробив її тато — Стефан Забужко. Сьогоднішня версія книги від видавництва «Комора» зберігає цей переклад, а ще доповнена документальною повістю «Код Гурніка» від пані Оксани. Тому читати збірку вдвічі захопливіше.
Проте, на її сторінках все ж можна знайти кілька неточностей, що стосуються музикознавчих фактів. Вони не помітні для тих, хто не є музикантом, але впадають в око знавцю. Достеменно сказати, чи це помилки перекладача чи жарти автора доволі складно. Зрештою, їх можна легко виправити.
«Оце ми, трубачі ієрихонські, — всі музики»
Слово, музика та щирий гумор — потужна броня в наш час. Це ліки для душі. Це спосіб впізнати в собі людину. Ілля Гурнік — справжній інтелектуал та митець-оптиміст. У своїй творчості він ділиться добром, життєвою наукою, і влучно розкриває правдивий мистецький світ. І хоч в Україні музика Гурніка поки не звучить, проте лунає його слово, що, як давньогрецька гармонія сфер, відкриває таємниці тим, хто вміє слухати.
Читайте також:
• Оксана Забужко: Ми живемо в епоху Кім Кардаш’ян, не Мирослава Скорика