«Constellation» Катерини Супрун. Слухаємо сучасну українську музику для альта соло Розмова Ксенії Бундзяк з Катериною Супрун в грудні 2021 року

Наприкінці лютого незалежний лейбл Golka Records випустив реліз Катерини Супрун «Constellation», в якому зібрані твори сучасних українських композиторів для альта соло. Над записом альбому працював звукорежисер-акустик Іван Огар, який використовує свій інноваційний підхід «Time Based Stereo Recording», що дозволяє досягнути 3D ефекту у звучанні без застосування цифрової обробки. В інтерв’ю Катерина Супрун розповіла про твори, що увійшли до релізу.

Про цінність альбому «Constellation»

Альтової української музики є вкрай мало. Мало виданих нот, а записів у вільному доступі немає зовсім. Пригадую, в консерваторії треба було грати український твір соло, і ми шукали ноти в бібліотеці: їх було мало, а можливості послухати не було взагалі. Тоді я подумала, що для української музики стане великим досягненням, коли наші альтові твори будуть на таких світових стрімінгових майданчиках, як Apple Music чи Spotify. Моєю ціллю було створити цю можливість. Також я планую видати ноти, щоб і студенти, і більш зрілі музиканти могли ці твори виконувати. Я вважаю альбом великою гордістю. Завдяки Golka Records та його артдиректорці Олі Лозинській ми це зробили.

Про спільність творів, назву та порядок композицій

Їх нічого не поєднує — в цьому суть. Назва «Constellation» — «сузір’я», адже ці твори, як дуже різні зірки, межують один з одним і створюють це сузір’я. Їх об’єднує неподібність, різнобарвність, контрастність. Починається альбом із «Sarabande» Алмаші, бо вона сама по собі звучить як презентація, як початок чогось. «Podium» Кривопуста всередині, бо він найбільш контрастний в порівнянні з іншими. А закінчується твором Станковича, бо «Monologue» для мене звучить як підсумок.

Твір Богдана Кривопуста «Podium» написаний для мене понад п’ять років тому. Я його вже декілька разів виконувала, і це єдиний твір, який для альбому був готовий. Інші композиції я ретельно відбирала, шукала, розмовляла з композиторами, робила перекладення. Сюїту Золтан Алмаші сам записав разом з Golka Records (альбом «Way and Illusions»). Золтан зробив перекладення з віолончелі для альта. Я вибрала контрастні твори, характерні для стилю Алмаші: дуже «рубатна» «Sarabande» і, я б сказала, сумне і песимістичне «Tango». Ця сюїта присвячена Чернівцям. Як стверджує Золтан, у ній душа поезії Христі Венгринюк, Ігоря Померанцева та Пауля Целана.

Поема «Sheet from the album» Олександра Левковича — це забута фотографія, яку ти знаходиш у певний момент, і вона переносить тебе в якийсь період життя. Для мене цей твір — світлий сум. Твір ідеально створений для альта. Там немає високих скрипкових нот, все написано в зручному діапазоні, тому проявляється справжній оксамитовий (моє улюблене слово в українській мові) альтовий тембр. Твір справді переносить в якийсь забутий час, він звучить як спогади. Я дуже глибоко його переживала і спробувала донести сенс цього твору.

«Lacrimosa» Валентина Сильвестрова — це присвята дружині відомого вірменського композитора Тиграна Мансуряна, дуже доброго друга Сильвестрова. У 2004 у Тиграна померла дружина. Сильвестров написав цей твір у знак підтримки та її пам’яті. У 2017 році я зіграла прем’єру Камерної симфонії №15 для альта і камерного оркестру Євгена Станковича, а коли шукала музику для альбому, спитала поради у Валерія Матюхіна. І він підказав, що було б дуже цікаво, якби я взяла твори для кларнетового соло і зробила перекладення для альта, бо тембри цих інструментів дуже схожі. В Станковича є два записані твори для кларнетового соло. Я обрала «Monologue».

Про концерт та запис альбому: що складніше та як проявляється взаємообмін зі слухачами

Концерт для слухача — це відчуття «тут і зараз». Воно зберігається після концерту, а потім і у спогадах. Натомість альбом можна порівняти з витвором, написаним на папері, — поезією чи романом. Ти його  закарбовуєш. Коли я записувала твори, то розуміла, що іншого випадку не буде. В один момент робиш запис, а це залишається на десятиліття. Ти фіксуєш, зберігаєш цей момент. І слухач в такому випадку (не глядач на концерті, бо він залишає в пам’яті також і те, як ти граєш, і якою є твоя пряма емоція) уявляє все по-іншому. Він може повертатись до цієї музики через рік чи два, і його відчуття будуть відрізнятися від того, що було в зафіксований автором момент запису альбому.

Мені здається, що концерт та запис — це абсолютно різні, полярні стани. І той, і інший є цінним. В момент концерту іншого шансу зіграти в тебе не буде, а коли записуєш альбом, є можливість щось переписати чи покращити, але це відбувається фіксація на роки й десятиліття. Важко сказати, що складніше чи краще. Це просто дуже різні ситуації. Коли записуєш твори, то отримуєш фідбек від звукорежисера, бо працюєш безпосередньо з ним. Я його відчувала від Івана Огара (звукорежисер-акустик запису). Тобто на концерті фокусуєшся на зворотний зв’язок від слухачів, а на записі – від звукорежисера, який працює на перспективу того, що це будуть слухати. Все залежить від моменту.

Про локацію для звукозапису — Храм святого Лазаря

Це був один із найкращих акустичних майданчиків, на яких я грала взагалі. Акустика там неймовірна. Вона дуже підходить для струнних інструментів, бо чудово «несе» звук. Щоправда, там поруч було трамвайне депо, тому інколи ми мусили чекати, щоб проїхав трамвай. Але попри це, емоції були дивовижними. І факт того, що це храм, налаштовує на певний настрій — зовсім інший, ніж в студії звукозапису. Я була в піднесеному стані в процесі запису.

Про популяризацію сучасної музики та вміння її слухати

Сучасна музика є глибоко інтелектуальною. Можливо, щоб підготувати українців до прослуховування, варто про неї розповідати: пояснювати, розповідати про виконавські принципи, про самого автора. Але не переповідаючи його біографію, а більше відкриваючи його ідеї, знайомити з людиною передусім, ділитись його думками. Інформації на сьогодні вдосталь, тому варто розповідати публіці про стиль виконавства чи, можливо навіть, про технічні засоби. Адже якщо в класичній музиці наші люди можуть уявити образи, то в сучасній музиці українці не такі підготовлені як, наприклад, ті самі європейці. Йдеться про ширший діапазон сприйняття, іншу культурну освіченість.

Було б корисно додавати невеликі лекції, щоб сучасна музика не викликала страх, нудьгу, чи шок (як це часто насправді відбувається).. А потім, можливо, слухачі зацікавлять ще глибше — прийдуть додому і почнуть шукати деталі про композиторів, думати про те, «чому тут така техніка» чи «чому композитор тут написав саме так». Зрештою, хотілось би також бачити яскраві презентації концертів, ефективні реклами. Ми вже пройшли ту епоху, коли вистачало лише афіші.

Про сучасну українську музику у світовому контексті

Особиста відповідальність і задача кожного українського музиканта — грати українську музику не лише тут, для нашого слухача, але й за кордоном. Ділитись нашим величезним багажем. Ми з квартетом «Danapris» намагались це робити — грали на фестивалях сучасної музики в Португалії, в Японії, в Австрії, і завжди представляли не тільки такі твори сучасної музики, як Лігеті «Метаморфози» чи квартет Шарріно, але додавали в програму українських композиторів. Наприклад, твори Володимира Загорцева чи Валентина Сильвестрова, Максима Шалигіна.

Резонанс був величезним. Українська музика чудово сприймається. Вона дуже крута, її потрібно міксувати в програмі із західними композиторами. І сучасними, і не лише. До прикладу, в Японії, ми грали квартети Бетховена і Загорцева.

Думаю, що саме таким способом ми можемо продовжувати популяризувати українську музику за кордоном: її виконувати, записувати й випускати у світ. Хочеться більше грати сольні твори й соло з оркестрами. Треба відкривати всюди наше «сузір’я» української музики. Бо воно дійсно того вартує.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *