Існують в Україні концерти, після яких усе тіло вібрує від захвату. Буває й таке, коли трусить від відчуття несправедливості за зіпсоване враження. Чи зумовлено це підібраною програмою, чи якістю виконання — обидва варіанти є однозначною мотивацією писати критичний відгук. Однак бувають в Україні також і зважені виступи, що саме тим і цікаві, адже вони показують реальний рівень українського виконавства, а не поодинокі випадки тріумфів чи провалів. І як можна здогадатися, таких концертів більшість. Проте лиш деякі з них виходять за межі поняття «більшість», бо одночасно стають справжньою мистецькою подією. Про один з таких концертів піде мова у цьому тексті, а саме — про Концерт-відкриття Kharkiv Music Fest, що відбувся 7 квітня.
Продюсерський виклик
Україна вже має низку щорічних фестивалів класичної музики: «Київ Музик Фест», «Київські музичні прем’єри» (Київ), «Контрасти» (Львів), «Два дні дві ночі нової музики», Odessa Classics (Одеса), «Харківські асамблеї» і тепер — Kharkiv Music Fest (Харків). Кожен з них є самобутнім, спрямований на розкриття окремого вектору класичної музики та й, урешті, фінансується із різних джерел. Але хочеться звернути увагу на той мистецький виклик, який поставив перед собою Kharkiv Music Fest у Концерті-відкритті в порівнянні з іншими відкриттями фестивалів.
Програму останнього «Київ Музик Фесту» відкривав концерт українських композиторів зрілого покоління у виконанні Національного симфонічного оркестру під орудою Володимира Сіренка, тоді як «Київські музичні прем’єри» обмежилися камерною програмою із залученням українських музикантів. Переважно українською музикою у звучанні Симфонічного оркестру Львівської національної філармонії розпочиналися торішні «Контрасти» та аж цілою оперою від харківських музикантів у 2020 році відкривалися «Харківські асамблеї». Традиційно камерною програмою, але за участі закордонних артистів розпочинаються «Два дні дві ночі нової музики». А під час Odessa Classics у 2021 році можна буде почути запрошений Симфонічний оркестр та диригента з Хайфи. Побачивши опис першого концерту Kharkiv Music Fest, здалося, що така заявка — або наївність, або самовпевненість, або самогубство.
По-перше, програма. Іконічна класика, смуга перешкод та екзотична новинка — приблизно так, «у двох словах», можна її описати. Із запізненням на рік через карантинні перепони Kharkiv Music Fest-2021 проходить під знаком ювілею Людвіга ван Бетховена. Тому у програмі відкриття були П’ята симфонія та Фантазія для фортепіано, оркестру і хору. Ці твори розбавили «Карпатський концерт» Мирослава Скорика та «Азербайджанське капричіо» Фікрета Амірова. Попри те, що «Карпатський концерт», хоч і не часто, але звучить в Україні, а симфонічний Бетховен вже виконувався у Харківській філармонії цього сезону (та ж сама П’ята, а також Сьома симфонії), складність цього репертуару навіть для зіграного оркестру із «рідним» диригентом висока. Однак, рівень «челенджевості» організатори поставили вище:
По-друге, виконавці. Цього року Kharkiv Music Fest також зібрав Фестивальний оркестр із відомих українських солістів Марка Комонька (скрипка, Львів), Олександра Лагоші (альт, Київ), Віктора Рекало (віолончель, Харків), Назара Стеця (контрабас, Київ), Владислава Петрика (кларнет, Харків); концертмейстерів та оркестрантів провідних оркестрів та ансамблів України (Київської, Львівської, Харківської, Одеської філармоній, «Київських солістів», «Київської камерати»), а також артистів з молодіжних колективів з Харкова та інших крутих музикантів Дніпра, Івано-Франківська, Одеси, Чернівців.
Тілль Хоффманн- Віктор Рекало
- Назар Стець
До Фестивального оркестру приєдналися оркестранти із Грузії, Словаччини, Чехії, Латвії, Естонії, Бельгії, солістом виступив піаніст Тілль Хоффманн з Німеччини, а диригував оркестром Народний артист Азербайджану Фахраддін Керімов. Власне, певно він і привіз до України «Азербайджанське капричіо», адже у публічній версії програми його не було. Отож, збірний оркестр із незнайомим диригентом повинні були зігратися за традиційні три репетиції, при чому, ще раз, із відомою до найменшого нюансу П’ятою симфонією та надскладним ритмічно, фактурно (оркестрово, загалом) «Карпатським концертом». Навіть із зірковим складом — це ризик.
Реалізація музикантами
Виконання канонічної та «хрестоматійної» (погоджуючись із ведучим Олександром Пірієвим) програми прирікає оркестр та диригента на долю складання іспиту («впоралися» чи «не впоралися»). Проте результати такого «іспиту» можуть бути цікавим не лише музикантам, а й слухачам (правда, вже зі спортивного інтересу). Отож, можна запевнити, що так, впоралися, і дуже достойно. З огляду на специфіку складу оркестру найкраще виходили кантиленні епізоди та соло (окрім, звісно, «трембітового» фрагменту валторн у «Карпатському концерті»). Також дуже добре оркестранти зігралися у групах (особливо дерев’яні духові та віолончелі), переконливо і культурно звучало tutti.
- Фахраддін Керімов
Однак, на встановлення комунікації, швидкого перемикання між групами в перегукуваннях чи імітаціях, потрібно було більше часу. Тому важкуватою вийшла перша частина П’ятої симфонії, з якої розпочався концерт. Диригент як міг розгойдував оркестр (іноді не так диригентським жестом, як акцентуючи сильні долі вже ногою). Проте у повільних епізодах внутрішньої динаміки вистачало. Максимум акумуляції сил оркестру припав на фугато у Скерцо П’ятої симфонії, яке вийшло надзвичайно пружним та надихнуло на енергійний фінал.
Не лише смугою перешкод, а й справжнім каменем спотикання інтонаційно та ритмічно є «Карпатський концерт» Скорика. Якщо щодо першого до музикантів не виникали питання (окрім валторн…), то синхронізувати оркестр — завдання диригента. Працюючи з новою для себе партитурою, він зробив правильне рішення, зменшивши амплітуду жесту, що все ж допомагало збирати оркестр на етапах розгортання наскрізних епізодів. Хоча співвіднесення рівнів динаміки на кульмінаціях не вистачило, адже тоді і підхід до «репризи» відчувався б ясніше, як і завершення (бо оплески були надто довгоочікуваними).
Натомість в «Азербайджанському капричіо» Фахраддін Керімов відчував себе вільно і саме там розкрився як впевнений і палкий диригент. Вочевидь, і музиканти отримали задоволення від виконання, адже хоч твір і новий, однак, зрозумілий та ефектний. На завершення прозвучала Фантазія для фортепіано, оркестру та хору (ор. 80) із солістом Тіллєм Хоффманном. Цікаво було почути його технічно точне та уважне до деталей виконання Бетховена (при чому не лише пальцями, але й мімікою), якому тільки допомагали вже зіграний оркестр та зібраний хор — колаборація відбулася.
Мимоволі порівнюючи Kharkiv Music Fest із Kyiv Music Fest як фестивалі «двох столиць» переконуєшся у тому, що концерт-відкриття все ж може бути справжньою урочистою подією. А програма Kharkiv Music Fest в цілому доводить можливість тривалого звучання в Харківській філармонії серйозної світової класики та української музики, збалансовуючи вагому частину enterteinment-концертів зі світломузичними вальсами Йоганна Штрауса, кіномузикою та симфошоу. Шкода лише, що подія відкриття Kharkiv Music Fest та інші заходи можуть бути доступні лише харків’янам та гостям міста. Але є сподівання, що чергову вимушену паузу організатори використають як нагоду адаптувати фестиваль до онлайн-умов та поширювати власні ж здобутки надалі на ширшу аудиторію.
The Claquers живе завдяки нашим читачам. Підтримайте нас на Patreon