26 вересня Колонний зал Національної філармонії України радо вітав глядачів та слухачів і живого формату, і онлайн-трансляції. Адже у саме такому, незвичному, але переможному виході зі складної пандемічної ситуації стартував «Київ Музик Фест», а саме перший його концерт у 2020 році на честь Відкриття. Під орудою незмінних Володимира Сіренка та Національного заслуженого академічного оркестру України пролунали видатні твори сучасних українських композиторів, чиї імена уже закарбовані на скрижалях історії музичного мистецтва.
Такою ж пам’ятною та ледь не сакральною стала для відвідувачів фестивалю з усієї України та світу можливість долучитись до музики Мирослава Скорика, Богдани Фроляк, Юрія Ланюка, Лесі Дичко, Володимира Рунчака та Святослава Луньова. І в залі жодне карантинне розміщення публіки через стілець не зменшило градус теплоти та обнадійливої стабільності цього щорічного заходу — адже XXXI раз «Київ Музик Фест» таки розпочався!
P. S. І навіть на малюнку Євгенії Стронської помітно, що вступив він у щасливе плавання.
Річки цієї країни такі
ж солодкі, як спів Трубадурів,
важке сонце мандрує на захід
жовтими цирковими фургонами.
З тремтливим настанням осені прихисток шанувальникам класичної музики надають концертні майданчики, де вечорами можна зустріти добре знайому музику та її авторів. Щоразу, йдучи до залу, глядачі, разом зі своїми щоденними турботами приносять й очікування. Бувають концерти, які, втративши лік часу, відвертають від себе публіку. Бувають і концерти, на які все одно, як додому, повертатимешся ще. Бо, на перший погляд, все тут звично: ті ж колективи, керівники, композитори.
Здавалось би, все це не підвладно часу — а, отже, й не варте особливого поціновування. Тільки в рубіжні періоди (як ось фестиваль на четвертому десятку свого існування) гостро помітними стають втрати. І «Покаянний псалом» Мирослава Скорика, який відкрив вечір, символізував одразу декілька з них. У переддень музичної події сталась жахлива трагедія на Харківщині, де загинули 26 молодих курсантів та екіпаж АН-26. Раніше на 82-ому році життя, 1 червня, покинув цей світ сам Маестро. Свій твір він присвятив пам’яті Героїв Небесної Сотні, чиїми здобутками ми користуємось і зараз. Тому надто промовисто звучала тиша після патетичного виконання «Псалома». Він провів червону нитку до наступного твору першого відділу — кантати для голосу з оркестром Лесі Дичко «Три етюди зими».
У маленьких заміських церквах
є тканина тиші, настільки вузька
і така давня, що навіть подих
може її розірвати.
У світло-зимовому платті Валерія Туліс виконувала масштабну композицію Лесі Дичко. Образи віхоли, заметілі (чи початку протестів на Майдані) вчувались у завиваннях струнних грудневого етюду. Більш зосереджений настрій в січні композиторка створила за допомогою мелодій колядок і щедрівок. А у третій частині твору авторка зазначає, що зумисне взяла за основу більш демократичну мелодію, близьку до народної пісні. «Рання кров на світі» — вона має і риси голосіння, яке супроводжує рівномірний поступ. Чому ці твори так добре були сприйняті залом? Річ не тільки у їхньому актуальному значенні, як пам’ятки історії, а й у самій майстерності поєднання фольклорного начала разом із суголосними часу композиторськими рішеннями.
Фото: Alyona Gasta
І на завершення першого відділу пролунала Sinfonia Concertante «Transfiguration» Юрія Ланюка із назвою «Преображення», що контроверсійно не преображалась крізь соло Лідії Футорської (скрипка) та Марії Панчук (альт). Хоча віртуозності та виразності виконанню не бракувало зовсім, автор особливо підкреслював концертний стиль твору постійними унісонними солістами. Очевидно, композиторові так подобалось — і все преображення супроводжувались цими авторськими загадками. Вражали також тембральні поєднання, які взаємно діяли на солюючі інструменти: барва скрипки ставала більш матовою, а барва альта — дзвінкою.
Мені подобається купатися в морі, яке все ще
щось говорить собі
монотонним голосом мандрівника,
який не пам’ятає,
як довго він подорожував.
Другий відділ розпочала Jak modlitwa Богдани Фроляк. Проникливе соло на акордеоні виконала Євгенія Черказова, у розкішному бордовому платті співала Ольга Абакумова. Символом самої молитви став вірш Адама Загаєвського, а рядки звідти стали підзаголовками цієї статті. «Київ Музик Фест» — фестиваль міжнародний, тому звернення до віршів польського автора (проте народженого у Львові) є цілком виправданим. І як молитва, яка з кожною фразою відзначалась невпинністю, згадкою про минуле, наприкінці, після складних подій першого відділу вона змушувала зупинитись та замислитись над пройденим. Арку вона прокладала і до «Псалому» Мирослава Скорика — зокрема, схожістю концепції до Третього фортепіанного концерту, його І частини «Молитви».
Динамічно та наче з фільму-екшну з’являється музичний дарунок Моцарту, твір-питання Володимира Рунчака «Скажіть, чи чарівна флейта?». Цьогоріч творчість композитора представлена на фестивалі декількома творами — він є ювіляром. Тож музичний дарунок був взаємним: крізь усі перипетії, вміло розставлені перешкоди соліст (очевидно, флейтист) Ігор Єрмак пройшов з величезним і бурхливим (судячи і з оплесків) успіхом. Зміни різновидів флейт позначали і зміни настроїв, однак особливо вони відзначались ефектним характерним прийомом вібрато. І у більш епічних, розповідних моментах альтової флейти і у карколомних «витинанках» піколо неможливо було зупинитись і перестати слухати твір — так він «тягнув» за собою аж до останнього питання. Чи чарівна флейта? Однозначно так.
І увінчала загальний захват «Репетиція» для оркестру Святослава Луньова — яка явно мала вдосталь репетицій перед концертом. Репетиційна техніка, яку використав автор, мала безпосередній вплив на розгортання твору. Perpetuum mobile всього оркестру з першого такту захопило слухачів. Хоч всередині виконання дещо втратило напружений темп використаної композитором фундаментальної техніки, завершення було і несподіваним, і дуже радісно очікуваним. Такий апофеоз у вихорі або, може, у вирі — молитва ж буває не тільки смиренна, а й пристрасна, і не тільки для життя, а й про смерть.
Плавання — це як молитва:
руки з’єднуються і роз’єднуються,
об’єднуються і роз’єднуються,
майже нескінченно.
Переклад вірша Адама Загаєвського — Д. С.
Дивіться концерт-відкриття фестивалю на офіційній сторінці у Фейсбуці: