Минулого року вона розпочиналась о 6 вечора та завершувалась ближче до 3-4 годин ранку. Через карантинні обмеження традиційна Ніч Контрастів-2020 потрапила під вплив рівнодення та тривала з 14:00 до 23:00.
Її становлення
Першою з подій [не] Ночі став «Множинний образ», провідна ідея якого полягає в презентації творчості сучасних польських композиторів. Проєкт включає концерти, воркшоп із презентаціями партитур, що проводитимуться на важливих музичних фестивалях у Німеччині, Україні та Чехії, профінансованих в рамках багаторічної програми Niepodległa на 2017-2022 роки, в рамках дотаційної програми Інституту Адама Міцкевича Kulturalne Pomosty. Так було і в Україні — а оскільки іще композиторські майстер-класи Course передбачають разову фінансову сатисфакцію або інше відзначення для учасників з першого разу свого проведення, то українка Марта Галаджун отримала можливість почути на сцені свій твір. Перше стипендійне місце за рішенням викладачів курсу торік вона розділила з Тойканом Ефе Кахраманом (Туреччина).
Твір Марти Erosion, що назвою говорить сам за себе, авторка вважає вдало вписаним у програму цього дня фестивалю та «гармонійним» у її контексті. Він підпадає і під загальну тему — метаморфози. І перед його виконанням о 16 годині, виконавці проєкту проводили майстер-клас:
«Ми завжди дуже раді грати молодих композиторів і стараємось повторювати, промотувати їхню музику у всьому світі. П’єса Марти — надзвичайно цікава, тож на майстер-класі нам було що обговорити та прояснити».
А сама назва проєкту «Множинний образ» походить від назви композиції Тадеуша Вєлєцького, представленої під час концертів з музикою Пьотра Пешата, Кшиштофа Волека, Пьотра Єнджейчика, Аґати Зубель, Павла Микєтина та Марчіна Станьчика. Таку програму колектив привіз і на цей фестиваль.
Піаніст та менеджер польського ансамблю Kwartludium Пьотр Новіцкі розповів, що у Львові вони грають уже втретє: до того у 2015 та 2017 роках, а «Контрасти» видаються їм одним з найулюбленіших фестивалів через досконалу організацію і чудову публіку. До міста Лева вони привезли контрабасовий кларнет, який має унікальний тембр. У інших п’єсах польських авторів, яких вони зіграли, музика доповнювалась відео та електронікою.
Її можливості
У 2020 році молоді композитори займались з викладачами онлайн на індивідуальних заняттях. Їх вели Славомір Войцєховський з Польщі (уже вдруге) та Тамара Фрібель з Австрії.
Метою курсів загалом є активізація діяльності молодих композиторів в Україні та налагодження творчих контактів з колегами з-за кордону. Попри звичні оффлайнові цілодобові заняття, спілкування та обмін досвідом через пандемію вдалось обмінятись тільки музичними враженнями. Щоправда, не тільки з викладачами, а й музикантами-солістами — адже перед фінальним концертом, який зазвичай є частиною Ночі, композиторам належить 2 консультації-репетиції.
Тож 6 творів молодих авторів відзвучали з великим успіхом. Через умову написання або композиції сольної, або в колаборації з електронікою виконавцями соло стали учасники незмінного гостя фестивалю, ансамблю Nostri Temporis, контрабасист Назар Стець, віолончеліст Віктор Рекало, гобоїст Максим Коломієць та скрипаль Андрій Павлов. Колаборацією контрабаса з електронікою у творі Яни Шлябанської і розпочався концерт учасників Course.
Wildwood — у ньому звукові знахідки акустичного інструмента формувались через відеоряд, за яким уважно стежив Назар Стець. «Свою партитуру я писала прямо на сцені, слідуючи кільцям на зрізі дерева, тобто ми з виконавцем намагалися прочитати те, що було зашифроване в дереві, озвучити його вік, його пам’ять» — розповіла авторка. Далі, у творі Берка Замандара (Туреччина), який виконував Віктор Рекало, яскраво проступала відома сучасна композиторська школа, що ґрунтується на «наступництві» Лахенманна. Твір Анастасії Сисенко, виконаний Максимом Коломійцем, попри нечітку форму, звучав цікаво завдяки різноманітним тембровим знахідкам.
Інструментальний театр Даниїла Гетьмана відзначився у п’єсі для Андрія Павлова «Без назви». Між вдаванням гри на початку та в кінці, твір сповна відкривав і можливості соліста, і композиторську майстерність. У творі Split Юрія Пікуша особистість Віктора Рекала (як і задумувалось автором) поступово роздвоювалась, згідно з метаморфозною темою фестивалю, а завершився концерт знову контрабасом — тепер акустичним — в композиції авторства китаянки Лі Хі. Цьогоріч Course зберегли і гендерний паритет, і пальму першості в утворенні якісної композиторської формації.
Максим Коломієць- Андрій Павлов
Її вектор
У виконанні Марії Ткачик (скрипка), Оксани Литвиненко (віолончель) та Данила Саєнка (фортепіано) о 20:00 звучала програма «замкненого кола», що дивилось на північний захід — а, отже, в тому напрямку, що й цикл Святослава Луньова із подібною назвою: «13 кімнат з видом на північний захід». Вони огортали і Postludium для скрипки соло Валентина Сильвестрова, і Capriccio per Siegfried Palm для віолончелі соло і п’ять мініатюр Альвідаса Ремези Stigmos. Крім ротації стилів, яку давали різні композиторські обличчя та ротації виконань тріо та соло — по черзі скрипка, віолончель та фортепіано, такий формат укладу програми демонстрував і постійні забіги «назад у майбутнє».
Віковий ценз творчого життя вказаних композицій стрибав аж до 1968 — у Кшиштофа Пендерецького (чия смерть стала непоправною втратою 2020 року), повертався до 2018 (Святослав Луньов), далі йшов твір Валентина Сильвестрова, датований 1981 роком. Цикл литовця Ремези відводив до 1989, але замикало цю нумерологічну гру, інспіровану містичною цифрою «13», відоме струнне тріо Альфреда Шнітке (1985). Магічним та заворожливим було і саме виконання.
Її джерела
О 22:00 звучав перформанс Остапа Мануляка «Визволення з плаского світу II». Анотація до нього звучить так:
Пандемія поставила під загрозу виживання мистецького та інтелектуального ядра суспільства. Свідомі люди опинились наодинці. Оточені темною середньовічною юрбою невігласів, вкинуті у безкрайнє море плаского світу неоліберальними популістами, які скинули із себе відповідальність і повалили опори інституційности. “Плаский світ”, як пише Паскаль Ґілен — рідкий двовимірний простір без опори.
Цей перформанс — маніфест солідарності з усіма свідомими та творчими людьми, що протистоять наступу марновірів — а серед його виконавців Наталія Кожушко-Максимів & Юрій Гуран (флейта), Оксана Литвиненко (віолончель), автор Остап Мануляк (фортепіано & електроніка) та Назар Скрипник (електроніка & відео в реальному часі). Про історію свого першого перформансу з майбутнього великого циклу композитор розповідав раніше в травневому інтерв’ю авторці цієї статті:
Починалось з того, що Богдан Сегін (артистичний директор Фестивалю — Д. С.) планував перші концерти уже наживо і запропонував: «Може б ти щось зіграв?». Відразу з’явилась ідея-експеримент з імпровізацією. Були й підготовлені елементи: алюзії до авангардистів, модерністів. Богдан виставляв колонки з вікон, де була (і зараз є) спілка композиторів.
Як відомо, ЛОНСКУ (Львівська організація Національної спілки композиторів) — це колишній СУПроМ (Союз Українських Професійних Музик), яку включили в структуру радянської Спілки композиторів. З бібліотеки старих творів, які знаходяться у цьому приміщенні, я вибрав кілька нот: наприклад, Мар’яна Кузана, Вольфганга Ріма, Збіґнєва Буярського – те, що подароване спілці самими композиторами, або ті твори, які виконувались під час «Контрастів». І для мене це жест-відсилання: ми робили цей перформанс тут, в оточенні величезного архіву, в перформансі я вставляв якісь малесенькі цитати, взагалі майже не помітні у структурі, цеглинки, за які можна було б зачепитись і вибудувати щось більше. Але цей перформанс я розцінюю як перший з більшого циклу, який іще відбудеться.
Розцінюючи і цю не Ніч, яка відбулась 3 жовтня, як дещо більше, аніж парад концертів, скажемо: бувши ланкою, що з’єднує фестивальну традицію із новацією, вона відкриває щораз нові можливості й для авторів наднової музики (бо створеної за вересень 2020), і для виконавців надзвичайної майстерності (бо всі виконавці [не] Ночі такими й були), і для композиторів, що мають можливість відімкнути таки ці 13 кімнат з видом на північний захід для слухачів. Відчинити їх, як вікно у новий світ, де зіткнення з онлайн-реальністю та ледь не безперервною трансляцією концертів впродовж семи годин дає результат беззаперечної любові не тільки до [не] Ночі, а й до Дня. І світла від рішучих та множинних «Контрастів» у цей складний час.