Українська композиторка Юлія Гомельська (1964-2016) — яскрава, сильна, активна та рано погасла авторка музичного небосхилу. Представниця одеської композиторської школи, одна із викладачів Одеської музичної академії, одна із тих, хто був біля джерел найвідомішого музичного одеського фестивалю «Два дні і дві ночі нової музики», у 1995-1996 вона навчалась у Гілдхоллській школі музики й драми в Лондоні у рамках післядипломної (аспірантської) програми навчання. За короткий період (півтора року) вона захистила вчений ступінь у Лондонському університеті та взяла участь у багатьох творчих проєктах, отримала перемоги на престижних конкурсах. Це дало поштовх її пошукам в експериментальній сфері музики. Ризикованим пошукам та особистісному розквіту, пориву, бунту. Серед його ознак — «Тріумф адреналіну» (2001), «SymPhoBia» (2004), «Rhythmus» (2005), твору, що однією назвою окреслює всю спадщину мисткині — «Пірнати глибоко в ритм-ризик-бунт …» (2005)… За словами музикознавиці Олени Зінькевич, музиці Юлії Гомельської притаманні «пристрасність та експресія музичних крайнощів», у ній «велика енергія протидії, протесту».
Гомельська часто зверталась до фольклорних інтонацій — у композиціях «До сонця», «Гуцулка-данс», «Фоніум-фолк», «На крилах східного вітру». Цитувала народні теми — у творі «До сонця», наприклад, — «Вийди, вийди, Іванку». Глибина та інтерес звернення до фольклорних пластів, за словами авторки, сягає язичницьких обрядів та старовини. Твори Гомельської часто позначені автобіографічністю. Їх вирізняє високий ступінь імпровізаційності, високоградусні перепади настроїв та часом шалені інтонаційні стрибки поряд з вигадливими хроматичними знахідками. Крім того, невичерпна емоційна барвистість підкріплена наданням виконавцям ритмічної свободи, демократизмом у ставленні до власних партитур та внесенні власного авторського «я» у нотний текст. Часто справляється враження схвильованого голосу композитора, що мовить до своїх слухачів.
«Бунт» (2001) для оркестру духових — написаний до фестивалю Ґілдхольської школи музики та драми. Значна кількість композицій Гомельської була створена на замовлення. У «Бунту» щаслива сценічна доля: уперше його з чималим успіхом виконали в Лондоні, пізніше він одержав премію у Бельгії. Як вказувала авторка, вона мала намір написати твір, що особливо підкреслював би потенціал духового оркестру, розкривав його багатющі можливості.
Чому Бунт?
Для мене заголовок — перший імпульс, що виникає у підсвідомості, коли я починаю роботу. Назва — це першоідея, дуже вагоме посилання до процесу створення музики, але ще й певна програма.
Заголовок спрямовує твір, визначає його орієнтири, пробуджує уяву слухача та наводить на парадигматичні висновки. Цей опус — з елементами театральності, пов’язаний із «інструментальним театром», фокусує музичну увагу на розмежуванні динаміки та статики, розслаблення та напруження внаслідок музичної подієвості. Він, наче послання у пляшці, яке довго мандрувало океанами та врешті знайшло пілігрима, який відкоркував згубу. Між початком музики та кінцем творчих зусиль, між змістом та розумінням цього змісту — ось де його місце.
Про що Бунт?
Про взаємини людини й навколишнього світу, внутрішній і зовнішній стани, їхню взаємодію, взаємовплив або, найчастіше, нерозуміння і неприйняття. Тут відбиваються динаміка й статика, їхні перетинання-схрещування у «нервовому» співіснуванні. В анотації я написала: «Бунт — це втеча від депресії й одночасно найвища її форма. Бунт — це запобігання тиші, кричущого “Виходу немає!” І бунт — це вірус, від якого неможливо врятуватися».
Із точного емоційного розряду у вступі музика далі переплавляється у десятки розвинених поліфонічних ліній, діалогічних імітацій та фонових «тремтінь». Характерні темброві забарвлення, дошкульно змальовані композиторкою, ні на секунду не припиняють своє дроблення, множення, вистрілюють то тут, то там. Поступово із самотнього, медитативно короткого монологу флейти виростають численні відповіді її протагоністів. Образ ліричного героя, чи то пак, авторського «я», постає перед нами у повені сил та безперервних імпульсів. Не романтичні питання «хто я у цьому світі й чому середовище проти мене», а риторика на кшталт «як змінити ситуацію на свою користь» — зрештою перемагає.
Без розхристаної тиші, а з болісним її заповненням та постійним пошуком — твір розгортає цілу панораму людських страхів та душевних станів на фоні індивідуалізованих композиторських вирішень постійно змінних тематичних утворень та мозаїчності трансформованих розділів. Врешті, експресія самовираження здобуває верховенство над руїнами злого людського в цьому світі та завмирає, дихаючи в ритм самої себе, під останній скрушний вирок-висновок труби. Смислова арка пролягає між першим сліпучим спалахом та похмурим мерехтінням. Бунт заражає, бунт переконує та утверджується.
