Хроніка перша
Техніка проти мистецтва
Британські вчені Стендап-коміки стверджують, що найкращий монолог вдається тоді, коли автор злий, бо його щось турбує до чортиків. Отож, позавчора у коментарях на Facebook-сторінці Національної філармонії України щонайменш у 219 людей була причина написати достатньо матеріалу для стендап-туру ну хоча б по кімнатах власних домівок. Адже 15 травня о 20:00 (за задумом) відбувався онлайн-концерт одного з кращих українських піаністів Антонія Баришевського. Однак прикро, що ті 219 поціновувачів якісної музики, котрі купили квиток на Kontramarka.ua, були у коментарях на Facebook-сторінці Філармонії, а не насолоджувалися інтерʼєром Колонного залу та головне — концертом.
Онлайн-концерт під час к@®∆#%ну — це..? По-перше, можливість прийти з їжею чи напоями (постійна компанія до “зрєліщ”, еге ж?), спізнюватися, коментувати гру виконавців, відволікатися на телефонні дзвінки (хоча, певно, реалізовувати останні пункти деяким слухачам і оффлайн-концерти не заважали). Друге — це можливість вийти з реальності, яка завдяки к@®∆#%ну поєднала роботу та побут, особисте та соціальне життя в одному обмеженому просторі та із прискореним часом (сподіваюся, багато хто тепер задумається перед тим, як заводити хомʼяка та купувати йому колесо). Саме тому, концерт — це ритуал з усіма його атрибутами: особливий одяг, особливий час, особливе місце.
19:52 — «готова»
20:03 — «навіщо ж оновила! певно сервіс перенавантажений тепер»
20:15 — «зайду у Facebook, скоріше за все Філармонія пояснила, що сталося та як все ж долучитися до трансляції».
Але від організаторів — нічого, проте коментарі рясніють розгубленістю, жартами та навіть обуренням дописувачів.
Ліза Сіренко: Яка була твоя реакція на помилки з трансляцією?
Антоній Баришевський: Це було стресово. Я ж це зрозумів вже після того, як зіграв. Одразу зайшов у Facebook і дивлюсь там коментарі злісні. Неприємно, але цьому якось дали раду.
Л. С. Насправді ж ці прокльони не на твою адресу, а на адресу тих, хто це організовував.
На наступний день після концерту прес-секретарка Національної Філармонії України Ілона Таміліна радо надала письмові коментарі щодо технічних проблем:
«Національна філармонія України забезпечила виконання програми солістом та трансляцію концерту на платформу. За продаж платного доступу та відтворення на платформі концерту онлайн відповідав партнер – Kontramarka.ua. Нині чекаємо на заключення від них щодо технічних проблем трансляції сольного онлайн концерту Антонія Баришевського. Оскільки, саме партнери інтегрували продаж доступу із платформою відтворення. Отже, вичерпну інформацію щодо причин збою можемо надати лише після отримання цього заключення.
Вчора довелося моментально реагувати на ситуацію, щоб виступ Антонія все ж таки почули всі шанувальники вишуканої класики й гри неперевершеного молодого піаніста. Тому, філармонія «виклала» запис цього онлайнового концерту на офіційній сторінці у соціальній мережі Facebook та її каналі YouTube одразу після закінчення «живого» концерту».
Нажаль, під час концерту адміністратори сторінки Філармонії не відповідали на коментарі, а пізніше — ледь стримувалися від відвертого хамства.
Помилка серверу є досить передбачуваною через очевидні труднощі онлайн-трансляції, одночасний потік відвідувачів за посиланням, тож робота серверу мала б перевірятися ретельніше. Окрім того, у 2020 році провідні філармонії та театри світу вже давно практикують систему онлайн-трансляцій і тестові проблеми у них відбувалися тоді, коли це було у новизну, сьогодні ж — це велосипед, хоч і складної конструкції. Однак, пізніше на сторінці Facebook справді зʼявилися пояснення та онлайн-трансляція тепер вже запису концерту.
Хроніка друга
Мистецтво проти к@®∆#%ну
Дзвінкий стукіт черевиків Антонія по паркету сцени та ехо у майже пустому постапокаліптичному залі.
Л. С.: Я так зрозуміла, що у залі сиділа лише твоя дівчина?
А. Б.: Так, ми думали, що там буде якесь затемнення – але здивувалися, що її було видно. Вона сказала, що це дивно, ніби концерт для неї.
Л. С.: Які враження від такого формату концерту?
А. Б.: Переживання залишається, але буду відвертим – набагато менше. І відчуття концерту все одно майже немає. Граєш ніби для себе. Це теж музикування, так само викладаєшся, так само робиш речі, які ти задумав, відпрацьовував. Це все є. Але концертна ситуація дає певну енергетику, яку неможливо виміряти науково, мабуть. Хтось може сказати, що цього взагалі нема, але я відчуваю, що щось подібне існує, якийсь взаємообмін.
Ти можеш уявити собі, що тебе дивляться в трансляції, але ти їх не бачиш по факту: ти не бачиш їхніх облич, очей. Але є певний плюс від цієї ізольованості, адже ти не чуєш багатьох речей, які зазвичай звучать у залі — чиїхось розмов, садистично повільних відкривань цукерок, дзвінків телефонів тощо. Хоча насправді, певні шуми навіть допомагають зрозуміти публіку, загальний настрій. Якщо починають голосно позіхати, то розумієш, що щось не так.
Однак, позіхати навіть перед власними екранами було ніколи, адже вже після анонсу концерту заінтригувала його форма. Чи то смакування духом часу та стилю Вагнера–Ліста, Гайдна, Шопена та Лігеті з можливістю освіжити враження кавовими зернами «Швидкоплинностей» Прокофʼєва. Чи то цикл «Швидкоплинностей» з подовженнями ефекту деяких пʼєс довгоплинними творами, які, однак… складали дещо песимістичну картину. «Смерть Ізольди», «Заблоковані клавіші», розміренно-траурний Ноктюрн.
А. Б.: Та ні, не песимістична. Навіть «Смерть Ізольди» — вона якась дуже духопідйомна. Ноктюрн, як на мене, не трагічний, а скоріше ностальгійний, з певною долею меланхолії, ясна річ. Це спогад про драму, про те, що було давно. Та й закінчується мажорно, що теж якби натякає на те, що спогад розпорошується. Я б не сказав, що це супертрагічна програма, але я погоджуюся, що вона досить меланхолійно-медитативна. Хоча там багато і рухливих моментів. Але загалом відчуття споглядальності.
Л. С.: Ось тільки Гайдн з мажорною сонатою якось виділявся. Хоча там є і драматизм у першій частині, і ритмічне привітання Бетховену, і мінорні фрагменти. Чому саме ця соната?
А. Б.: Я не буду щось вигадувати. Я просто люблю цю сонату і давно хотів її вивчити. Не планував, що це буде сентиментальний вечір.
Однак все ж смислове ядро концерту було закладено у «Швидкоплинностях». А саме: прокофʼєвська саркастичність, іронія та спалахи емоцій від вказаних автором Feroce (люто) та Inquieto (неспокійно), Giocoso (грайливо) та Ridicolosamente (смішно) до Poetico (поетично) та Pittoresco (мальовничо) «знімали» серйозність і задумливість прокофʼєвських попередників.
А. Б.: Мені було теж цікаво як це буде працювати. Я не хотів, щоб це був прямо жорсткий троллінг. Бо в мене були думки після Вагнера грати чотирнадцяту швидкоплинність з визназначенням Feroce. Але це було б жорстко, бо я хотів більш плавних переходів.
Оскільки сьогодні музиканти майже позбавлені можливості висловлюватися у звичному для них живому аудіо-форматі, то лічені речиталі стають концентрованими посланнями. На сторінці Kyiv Contemporary Music Days у Facebook можна було побачити фрагмент гри Антонія та його коментар: «Всі ми заблоковані к@®∆#%&м [зашифровано автором статті] <…> тому і “Заблоковані клавіші” Лігеті <…> рух вперед, стоячи на місці». Тож і програма к@®∆#&%₴го концерту включала ностальгію минулого у Ноктюрні; «ось так помремо, щоб вічно жити» (©Ізольда); «ходіння по колах» швидкоплинностями та повернення до першої швидкоплинності, що звучала на початку концерту — на той момент, де «збереглися». І наче концерту й не було, і то був сон, кінець якого повернув до реальності. Але цей «вихід» з неї у мистецтво був потрібний.
Моя зіпсованість гуманістичними поглядами призвела до гепі-енду, як, власне, і завершилася ситуація з трансляцією концерту. Адже тепер його можуть подивитися всі охочі. Тож сподіваємося, що впевненість Національної філармонії в успішності організації наступних онлайн-концертів не марна. А слухачі матимуть можливість доєднуватися до простору Філармонії та проводити час разом з українськими музикантами хоча б ментально.
*Спілкування з Антонієм Баришевським відбувалося на безпечній відстані 500 км