Сучасна опера у втіленні творчого об’єднання «Art.razom» стає знаковою для українського культурного простору. На рахунку формації: постановки камерних опер Ірини Губаренко: «Ведмідь» та «Solaris», трилогія «Kavka» та моноопера-спогад «Є.Назавжди» Вікторії Шинкаренко, опера «День Радості» Антона Стука та «Одержима» Мирослава Волинського. Наразі до цього, вже солідного списку, можна додати ще один вагомий твір — оперу «Замок герцога Синя Борода».
Оперний шедевр угорського композитора Бели Бартока у режисерській версії Олександра Співаковського був виконаний колективом «Art.razom» та Національним ансамблем солістів «Київська камерата» під орудою диригентки-постановниці Наталії Стець 12 травня на Сцені№6 Національного центру імені Олександра Довженка.
Вистава вийшла багатогранною, насиченою символами та змістами, як закладеними композитором та лібретистом, так і режисером, в деякі потрібно було глибоко зануритись аби досягти повного розуміння, що ж саме знаходиться за «дверима» прихованих сенсів.
Наталія Стець- Олександр Співаковський
Двері перші: Сюжет
В основі сюжету опери лежить французька казка «Синя Борода», найвідоміша версія якої належить Шарлю Перро. За сюжетом казки, заможний чоловік на прізвисько Синя Борода вбивав своїх дружин за те, що вони порушували свою обіцянку — не заходити до забороненої кімнати. Черга вбивств зупиняється лише на останній дружині — головній героїні казки, яку рятують її брати.
Існує безліч варіацій цієї казки-легенди і під оригінальною назвою і під іншими, як «Біла голубка» або «Наречений-розбійник» в них варіюється місце зустрічі, кількість дружин, кількість кімнат тощо. Однак, майже кожна казка має позитивне закінчення, де Синя Борода отримує справедливе покарання.
Лібретист опери «Замок герцога Синя Борода» — Герберт Байєр (під псевдонімом Бела Балаж) також створив свою версію сюжету на основі фабули п’єси «Аріана та Синя Борода» Моріса Метерлінка. В лібрето Бели Балажа загальна дія стосується двох головних дійових осіб — герцога Синя Борода та його дружини на ім’я Юдіт. Щиро закохана Юдіт прагне відкрити сім зачинених дверей замку, щоб розвіяти усі жахливі чутки про герцога, водночас три колишні дружини Синьої Бороди безмовно спостерігають за розгортанням наступної життєвої катастрофи. Так, дізнавшись, що за останніми дверима знаходяться замкнені попередні дружини герцога, Юдіт стає наступною жертвою Синьої Бороди, навіки замкненою у темряві замку, а опера отримує трагічний фінал.
Двері другі: Режисерські нововведення
«Замок герцога Синя Борода» вже давно постає перед публікою в різних режисерських версіях, які накладають власний відбиток на оперу, по-своєму індивідуалізуючи твір та створюючи інтригу для глядача. Варто лише згадати експеримент Баварської державної опери з перетворенням Юдіт на детектива, у версії англійської режисерки Кеті Мітчел (2020 р.). Не менш цікавим є рішення українського режисера Андрія Жолдака для Ліонської опери, яке залишається актуальним. Тут опера Бартока показується двічі за один вечір у двох абсолютно різних режисерських версіях.
Отож, режисерська робота Олександра Співаковського продовжує цей ряд. Глядачам було представлено «соціальну оперу», яка складалась з двох частин: бесіди про аб’юз з психологом — Веронікою Нагайченко перед виставою та, відповідно, самої опери.
Безпосередньо у бесіді брала участь психологиня, режисер-модератор та диригентка Наталія Стець у ролі запрошеного гостя. Метою розмови було розкриття теми аб’юзу, яка є провідною у стосунках між головними героями опери — Юдіт та герцогом Синя Борода. Побіжно також згадувалися інші форми нездорових стосунків, як харасмент та газлайтинг, задля деталізації тонкощів цієї теми для аудиторії.
Через деякі розбіжності між анонсами та інформацією на сайті з продажу квитків, частина глядачів була не готова до того, що бесіда відбувалась перед оперою, а не після неї і висловлювала своє незадоволення цим фактом. Частково, це відбулося і тому, що легкість розмови між Олександром Співаковським та Наталією Стець обтяжувалась складністю термінології і емоційною скутістю Вероніки Нагайченко. Тому, коли диригентка покинула залу, щоб приєднатись до оркестру, діалог з аудиторією не задався, саме через те, що чаша терезів повністю схилилась на сторону психолога.
Втім, ідея проведення лекції перед оперою — чудова. Найкращі оперні театри світу давно практикують традицію проведення бесід з публікою перед виставами, що сприяє більш усвідомленому сприйняттю музичного твору. Окрім цього, бесіда з психологом декларувалась як обов’язкова складова режисерського рішення, тому варіант «покинути залу одразу після вистави», який відверто планувався частиною глядацького залу не зовсім коректний.
Двері треті: Декорації
Сцена №6 Національного центру імені Олександра Довженка формально не пристосована для показу оперних вистав, проте на ній вдалося розмістити оркестр за яким на невеликому підвищенні розташувалася власне сцена, на якій відбувалася дія.
Водночас найбільш виграшним стало режисерське рішення побудови багаторівневого простору. Так, сцена становила перший рівень, на ній стояв довгий трапезний стіл, який виконував функцію стола як предмета, так і другого сценічного рівня, на кшталт подіуму для персонажів.
Третій рівень занурював глядача в глибоку ванну — «озеро сліз», яке, завдяки монокольоровій гамі декорацій та світловому рішенню спочатку зливалося і залишалося прихованим за висотою столу.
Четвертий рівень – виключно архітектурна особливість Сцени №6, яка має другий поверх у вигляді балкону. Він став простором, де розгорталася паралельна сюжетна лінія безмовних страждань колишніх дружин герцога.
Двері четверті: Символи
Опера насичена символами як музичними, так і візуальними. Музика Бартока представляє складний синтез постромантичних, імпресіоністичних та експресіоністичних рис. Композитор концертував увагу на відтворенні внутрішніх станів головних персонажів, а не зовнішньої дії та наситив партитуру лейт-темами та лейт-тембрами – символами, які відображали душевні переживання Юдіт, статичність жорстокого образу герцога та жахливу невідворотність трагічного фіналу.
«Київська камерата» чудово впоралась з усіма викликами складної партитури. Усі темброві переключення відбувалися вчасно, чітко вибудовувались складні дисонансні вертикалі, органічно відбувалися темпові зрушення. Втім, треба віддати належне диригентці — Наталії Стець, адже безпосередньо під її орудою оркестр діяв дуже злагоджено, впевнено та збалансовано.
Візуальні символи, у свою чергу, були спровоковані режисерською інтерпретацією. Вагому роль відіграла цифра «7», зазвичай позитивний символ став символом невідворотності. Сім кімнат, які за сюжетом має відкрити Юдіт переосмислюються режисером як сім страв, які подає, вже на трапезний стіл одна з колишніх дружин герцога: одні двері — один баранець за яким відкриваються таємниці. Цей ланцюжок продовжує поява шести (а не трьох, як у лібрето) колишніх дружин Синьої Бороди.
Ролі попередніх дружин виконали Наталія Чепченко, Надія Більдій, Марина Зіневич, Олена Жигалкіна, Валерія Гусак та Катерина Миронець. Кожна з них символізувала одну загублену душу в кімнатах герцога. Справедливо буде відмітити акторську гру виконавиць, адже вони були не просто безмовними тінями, а створили свою, неповторну драматургічну лінію.
Одяг і аксесуари Юдіт та герцога також були знаковими. Так, наприкінці опери, героїня змінює сукню світло-голубого кольору, яка відрізняє її від усіх інших дружин і вдягається у рожеве вбрання, стаючи в один ряд з попередніми жертвами. Символічним є і чорний, шкіряний плащ Синьої Бороди, яким він постійно прагне огорнути Юдіт, зануривши її у вічний морок свого замку.
Окрім цього, прикраси з білих перлів головної героїні перегукуються з намистами, вдягненими на колишніх дружин. Яскраво червоні, ніби сповнені крові, вони по-справжньому жахають Юдіт, яка починає розуміти, що усі чутки реальні.
Приховані сенси містить і світлове рішення. Рожеві кольори, притаманні Юдіт, поступово захоплюють червоні кольори крові та сині кольори герцога. Органічне переплетення цих кольорів створює додаткову лінію світлової драматургії.
Двері п’яті: Виконавська інтерпретація
Головні ролі виконали Марія Антоневська (Юдіт) і Владислав Фоміних (Синя Борода). Можна з упевненістю сказати, що вони були дуже переконливими у своїх сценічних образах, втім, особливо необхідно відзначити фантастичну акторську гру Марії Антоневської.
Виконавиця відобразила трансформацію образу Юдіт від легковажної, безмежно закоханої дівчини до заляканої і водночас наполегливої жінки, що прагне знати всю правду, якою страшною вона б не була. При цьому, осмислення цього перевтілення відбувається вже постфактум, адже процес зміни проходить настільки органічно, що абсолютно захоплює глядацьку увагу.
У свою чергу, образ Владислава Фоміних передбачав статичність, жах і жорстокість, що мали відверто проявитись на кульмінації, після відкриття Юдіт усіх дверей. Цього кульмінаційного зриву не відбулось і, як виявилось, це призвело навіть до більшого емоційного напруження, адже замість виплеску на сцені вбивства, психологічний тиск зберігається до останньої ноти опери і починає розсіюватись лише через декілька секунд в німій тиші глядацької зали.
У вокальному ж відношенні Марія Антоневська і Владислав Фоміних знаходились у паритетних відносинах. Голоси знаходилися у повному балансі і у сольних фрагментах, і у дуетних. Втім, у найвищих точках діапазону співачки, в декількох місцях можна було помітити незначну втрату чіткої артикуляції.
Окремої подяки заслуговує переклад угорської опери українською мовою, здійснений Олександром Співаковським. Це дозволило безвідривно зануритись у виконання, з повним розумінням усіх проголошених змістів.
Двері шості: сучасна опера в Україні
«Озеро сліз» — саме ця сцена відображена Бартоком за шостими дверима і саме ці слова пасують до сучасної ситуації в мистецькому просторі України. Кількість виконань сучасної опери і обмеженість репертуару не може не засмучувати. Взяти навіть той факт, що виконання «Art.Razom» популярної і відомої у всьому світі опери — «Замок герцога Синя Борода» стало прем’єрним в Україні, а до цього відбулось лише разове концерте виконання у Національній філармонії за участю запрошених угорських солістів.
Більшість державних театрів мають підбір законсервованого репертуару і абсолютно не зацікавлені в постановках навіть не сучасних опер, а хоча б чогось нового, прикриваючись виставами, на кшталт повернення «Ярослава Мудрого», навіть не кажучи вже про усі додаткові контексти.
Втім, такі самостійні формації як «Art.Razom» є рушійною силою, надією на існування дійсно актуального мистецтва в Україні, незважаючи на те, що за словами Олександра Співаковського:
«Ми з Art.Razom, насправді, також переживаємо певний момент «творчого абʼюзу», оскільки не маємо ніякої грантової чи іншої підтримки і здійснюємо все за власної ініціативи».
Фактично, зараз ми всі тримаємо в руках Ключ від сьомих дверей, сподіваючись, що за ними відкриються безмежні перспективи для сучасної опери в нашій країні, завдяки титанічнім зусиллям усіх небайдужих, талановитих митців.
Читайте також:
• NotaBene Chamber Group: У дзеркалі часу
Друзі The claquers, поважайте себе та інших авторів. Авторство фотографій у журналістиці також прийнято вказувати. Ви ж себе поважаєте, правда? Цінуйте й роботу інших🐣💛
P. S. Стаття гарна. Дякую.
Дякуємо, що звернули увагу! Уточнили у команди імена фотографів і додали у текст.