NotaBene Chamber Group: У дзеркалі часу Партнерський матеріал

 

О, гомін німого…

Тарас Девдюк

Сонце над вечірнім Львовом поволі котиться до заходу. Незворушно вистукує свій предковічний ритм годинник ратуші. На площі з філігранною регулярністю б’ють ключем і згасають мерехтливі фонтани, підсвічені щоразу новим кольором. Все тут підвладне часу, у всьому відчуваються його рівномірні кроки.

Ввійшовши у Дзеркальну залу Львівської опери, губишся поміж відображень у затемненому холі. Цей стан дуже пасує музиці, що зараз звучатиме — лінійний час у ній розпадається на друзки чи м’яко розповзається по поверхні, як наснив у своїх полотнах чудернацький геній Далі. Третій струнний квартет Бориса Лятошинського і «Квартет на кінець часу» Олів’є Мессіана — такі різні твори таких різних майстрів — у цій концертній програмі знаходять неочікувані точки дотику і, поєднуючись, постають у нових віддзеркаленнях.

NotaBene Chamber Group (зліва направо): Андрій Павлов (скрипка), Ігор Завгородній (альт), Юрій Немировський (кларнет), Максим Грінченко (скрипка), Роман Лопатинський (фортепіано), Артем Полуденний (віолончель)
NotaBene Chamber Group (зліва направо): Андрій Павлов (скрипка), Ігор Завгородній (альт), Юрій Немировський (кларнет), Максим Грінченко (скрипка), Роман Лопатинський (фортепіано), Артем Полуденний (віолончель). Фото Юрія Грязнова

Для молодого Лятошинського, чуйного романтика в душі і сміливого модерніста ззовні, у 1928 році, коли був написаний Квартет, здавалось, час тільки починався. Тоді ще не було відомо, що зовсім скоро він стане заручником того ж таки часу, своєї жорстокої доби. А поки що його музика — гостре лезо на вишуканому мереживі, тонка лірика, висловлена з граничною експресією.

Натомість Мессіан під час роботи над «Квартетом» відчув на собі долю жертви свого часу сповна: твір було написано і виконано у німецькому таборі для військовополонених у розпал Другої світової війни, де композитор опинився як службовець французької армії. Для нього — бранця нацистів — вже звучав тоді голос вісника Апокаліпсису. Та Мессіан, цей ревний релігійний фанат, сприймає вістку про кінець Часу не зі страхом чи відчаєм, а в молитовному екстазі.

«Тілесна» оболонка абстрактного часу в музиці — ритм. У Лятошинського складні ритмічні сплетіння покликані якомога рельєфніше відтворити чуттєві порухи мелодичних контурів, інтонацію голосу. Його поліритмія — це багатоголосся душевних переживань. Для Мессіана ж ритм — втілення вселенських законів світобудови. Вчення Томи Аквінського про Час і Вічність, закони давньогрецької метрики та індійські ритми Шарнгадеви зливаються у містерію часу, яку сам Мессіан описував із сюрреалістичною містичністю:

«слухач мимоволі підкориться дивному чару неможливостей, певний ефект тональної всюдисущності і нетранспонованості, певна єдність руху (де початок і кінець зливаються, тому що однакові) у незворотності — все це поступово вестиме його до того виду “божественної райдуги”, якою намагається бути музична мова».

Час розімкнутий і час герметичний, внутрішній ритм душевного самозаглиблення і космічні ритми вічності, «земне» людське почуття і релігійний екстаз прозріння – діалог світів відбувається на сцені поміж дзеркал.

NotaBene Chamber Group
NotaBene Chamber Group. Фото Юрія Грязнова

Музиканти ансамблю NotaBene Chamber GroupАндрій Павлов, Максим Грінченко, Ігор Завгородній, Артем Полуденний — інтерпретують Третій квартет Лятошинського, здається, досконало. Музика звучить з експресією, але без надриву, сказати б — інтелектуально. Ліричні теми — відсторонені, приглушені. До прикладу: пронизливо, «в саму ціль», а водночас — наче здалеку звучить тема альта у другій частині («Ноктюрн») у виконанні Ігоря Завгороднього. На фоні остинатних «повзучих» інтонацій щоразу з новими нюансами артикуляції в інших голосах ансамблю — це буквально голос підсвідомості.

Перед слухачами — довершена злагодженість голосів, баланс звучання, струнка архітектоніка динаміки, продумана драматургія у прочитанні нотного тексту, а крім того — окрема насолода від споглядання за музикантами під час гри: натхненний вигляд виконавця партії першої скрипки Андрія Павлова вартий полотен Тиціана.

«Квартет на кінець часу» — музика з абсолютно інакшим посилом — виконується Андрієм Павловим, Артемом Полуденним, Юрієм Немировським, Романом Лопатинським з не меншою довершеністю. Тут, як звикло у творах Мессіана, немає місця людині як земному створінню з душевними турботами, натомість — гра божественних символів і знаків. Чого варті лише назви восьми частин Квартету, як, наприклад, сьомої — «Хаос веселок для Ангела, який сповіщає кінець Часу». Звісно, для Мессіана «хаос веселок» — не просто красиві слова. Своє синестетичне бачення він чітко виписував у коментарях до музики. Наприклад, тема вокалізу Ангела в другій частині, як стверджує автор, звучить «в тихому каскаді помаранчево-блакитних акордів».

Юрій Немировський
Юрій Немировський

Музика-медитація у надповільних темпах, з використанням штучних ладів обмеженої транспозиції, незворотніх ритмів, доданих тривалостей — це справді континуум, в якому існує позаземний простір. Крім екзальтованого образного змісту, композитор у назві твору зазначив і суто технічний аспект — «кінець музичного часу, заснованого на мірній метричній пульсації класичної музики». Надвзичайно складні ритмічні малюнки аметричних мелодичних ліній відтворюються музикантами з феноменальною чіткістю.

Легкість, невимушена природність звучання «Літургії кристалу» у її перманентному piano і при цьому такому рельєфному переплетенні контрастних ліній у виконанні NotaBene відтворює, здається, саме те, що заповів автор: голоси його улюбленців — птахів, «оточених звуковим пилом у сяйві трелей, що губляться у висі поміж дерев», а разом із тим — «гармонічне мовчання небес».

Голоси птахів — Божих посланців на землі — звучать чи не у кожному творі Мессіана, особливо починаючи від 1940-х років. Одне з найпрекрасніших втілень пташиного співу — третя частина Квартету — «Безодня птахів» для кларнета соло. Юрій Немировський тут, здається, робить неможливе, чи то пак, вслід за Мессіаном — божественне. Голоси птахів — дискретні короткі мотиви — чергуються із голосом самого Часу — трикратною появою одного й того ж звука, що, виринаючи з тиші ррр, розливається до fff, заповнюючи собою усе навколо. Свобода агогіки у мерехтінні пташиних голосів та глибина звуку у гласі Часу у виконанні Юрія Немировського вражають.

Смисловий центр квартету, де таки закінчується Час — еквіритімчний «Танець люті» та зітканий з контрастних потоків «Хаос веселок». Однак для Мессіана виявляється важливішим те, що поза часом; те, що лишається після його кінця — «Хвала безсмертю Ісуса». Ця фінальна частина, як і п’ята — «Хвала вічності Ісуса», представлена як медитація-чування — крихке, делікатне звучання, чуттєво відтворене музикантами, у якому Творець постає милосердним Богом, а не справедливим суддею.

У незворотніх ритмах цієї музики час закільцьований, подібно до паліндрому, винесеного в епіграф. «О, гомін німого» — музичне ословеснення абстрактного, втілення безтілесного, люблена Мессіаном божественна містифікація.

…Після концерту виходиш надвір, вливаєшся у потік людного міста: знову вистукує годину львівська ратуша, знову регулярно мерехтять фонтани – час іде, але тепер ти знаєш де він зупиняється.

Теги:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *