Новий випуск серії подкастів «Де шукати сучасну оперу?» продовжує міні-цикл подкастів-монологів про вектори розвитку опери в історії музики ХХ – початку ХХІ століття. Починаючи з періоду модернізму композитори поступово переосмислювали усі складові опери. В першу чергу, зміни стосувалися співу та його актуальності в опері, чому присвячений другий випуск подкасту. Новий епізод окреслює наступні пункти змін у жанрі.
П’ятий епізод подкасту присвячений питанням:
- гротеску, іронії, сарказму та абсурду в сюжетах опер
- музичним референсам в операх ХХ – початку ХХІ століття
- саморефлексії оперного жанру
- соціальним та політичним темам в сюжетах опер
- причині появи виразу «смерть опери» та його (не)новизні
- конкуренції опери та кіно і взаємовпливам видів мистецтва
Ставити правильні питання та шукати відповіді під час зацікавлення темою сучасної опери допомагала наукова консультантка та менторка — мистецтвознавиця Олена Корчова.
Модернізм збагатив мистецтво новими началами в системі художніх цінностей — іронією та сарказмом. У зв’язку з соціально-політичними причинами, науковими відкриттями серйозне ставлення до «непередбачуваного» світу було неможливим. Тож іронія, сарказм, а також гротеск повною мірою увійшли в оперний світ, розширивши межі цензури «глянцевого» жанру.
Іронія як інверсія сенсів знайшла розвиток у інверсії причинно-наслідкових зв’язків — абсурді. Разом із сумнівами щодо серйозного сприйняття буття опера почала «саморефлексувати»: на старі опери (від сюжетних до музичних цитат) та власне жанр (опера «Опера» та опера про залаштунки опери).
Опера, як і будь-яке мистецтво, не стоїть осторонь ідеології та світоглядних течій. Однак у ХХ столітті, за словами драматурга Бертольда Брехта, культура «“насолоджується” сама та слугує “насолодою”, вона сама стала своїм змістом». Тож опери Бертольда Брехта та композитора Курта Вайля піддавали сумніву чинний суспільний устрій, перетворювали театр із розважального закладу на орган гласності. Тандем Брехта та Вайля створював опери у наближеній до мюзиклу формі, в результаті чого в історії їх творчість пов’язують із кінцем опери як популярного жанру, «смертю опери».
Що буває після «смерті» та чи актуальна ця теза зараз, як на занепад опери вплинуло кіномистецтво та чи є позитивні сторони від такого впливу, а також чому сьогодні оперна індустрія є не більше, аніж спортом — слухайте у подкасті «Де шукати сучасну оперу?» #5 Сучасна опера між абсурдом та політикою, між мюзиклом та кіно:
Spotify (якщо у вашій країні доступна категорія Podcasts)
У подкасті є посилання на музику опер:
Ріхард Штраус «Саломея», «Електра», Сергій Прокоф’єв «Гравець», «Любов до трьох апельсинів», Джон Кейдж «Євроопера 5», Тронд Райнхольдтсен «Ніщо», Лучано Беріо «Опера», Альфред Шнітке «Джезуальдо», «Життя з ідіотом», Володимир Мартинов «Вправи й танці Гвідо», Даріус Мійо «Бідний матрос», Франсіс Пулєнк «Груди Терезія», Дмитро Шостакович «Ніс», Петер Етвеш «Три сестри», Берторльд Брехт та Курт Вайль «Піднесення та падіння міста Махагоні», «Тригрошова опера», Карлгайнц Штокгаузен Гелікоптер-квартет з опери «Середа» з циклу «Світло», Луїджі Ноно «Прометей».
Праці, що згадуються у подкасті:
Джеремі Тамблінг «Опера та культура фашизму», Теодор Адорно «Вибране: Соціологія музики», Славой Жижек та Младен Долар «Друга смерть опери».