Слухати сучасну академічну музику: «Кадиш» Мечислава Вайнберга

Самуїл Бак. Сім’я, 1974

16 серпня сайт Одеського національного філармонічного оркестру транслював онлайн-концерт, який відбувся 27 січня цього року — на 75-ту річницю визволення Аушвіцу, Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту, який є трагедією для мільйонів людей по усьому світу. Вкотре завдяки можливостям технологій, які особливо поширились у нашому інтернет-просторі впродовж карантинного часу, ми маємо привід згадувати: переслідування будь-якої нації, що бореться за своє існування, є злочином проти усього людства. Пам’ятаймо також, що минулі сто років не поклали кінець страхітливим сторінкам історії людства. Час сьогодення й зараз є визначальним для самоідентифікації народів, в тому числі сусідів України. Відмовляти ж мистецтву у зображенні жорстоких та кривавих дій, відмовляти митцям у причетності та рефлексії — теж певною мірою злочин. Твір-реквієм страченим XX століття від польського єврея, Мечислава Вайнберга (19191996), який зазнавав гонінь у Радянському Союзі, є надбанням світової музичної спадщини.   

Кадиш (у перекладі з арамейської — освячення) — це синагогальна молитва, у якій прославляється Всевишній Бог. Частіше кадиш виступає молитвою людини, яка знаходиться в траурі після смерті близьких. Важливе місце у кадиші займає втішення, прохання про спасіння світу та свого народу. Твори, присвячені пам’яті загиблих євреїв, у минулому столітті не були поодинокими. Кадиш виявився включеним у Deux mélodies hébraïques (1914) Моріса Равеля, Avodath Hakodesh (1930–1933) Ернеста Блоха. У 1963 році Леонард Бернстайн написав Третю симфонію «Кадиш» для сопрано, читця, мішаного хору, хору хлопчиків та оркестру. Кшиштоф Пендерецький присвятив свій «Кадиш» для сопрано, тенора, голосу, чоловічого хору та оркестру усім бранцям Лодзького табору смерті та полякам, які спричинились до порятунку євреїв.

Симфонія Вайнберга оp. 152 (19891991) присвячена пам’яті жертв Варшавського гетто. Це сміливий та відчайдушний пам’ятник епохи, в дечому гротескний та водночас сповнений оплакування. Надзвичайної сили (перше для Одеси) виконання цього твору пролунало в філармонії під керівництвом Хобарта Ерла. Солісти — сопрано Ксенія Бахрітдінова, скрипаль Кирило Марків та контрабасист Володимир Чекалюк. На жаль, через технічні проблеми деякі розділи масштабної першої частини симфонії не звучать на відеозаписі.

Серед найвідоміших творів Вайнберга опери «Пасажирка», «Ідіот», «Концертіно для скрипки та струнного оркестру». Ці твори писані «кров’ю серця» — одного разу скаже його друг та композитор Георгій Свиридов. Непросте життя композитора стало зримим свідченням геноциду єврейського народу, а Симфонія №21, яку Гідон Кремер називає «майже XI симфонією Малера», знаменувала одну із вершин композиторської майстерності. Шість частин твору є яскравим та чесним посланням автора для усіх поколінь. Водночас ці частини є добре розрізненими розділами, що поєднуються в один величезний документ історії. Вагому роль у симфонії грає скрипка: її значення дослідники творчості відносять до постаті батька композитора, скрипаля, який помер у гетто. Решта родини Вайнберга також загинула від рук нацистів. Він зазнавав переслідувань тоталітарної радянської влади, був арештований, та тільки після смерті отримав визнання творчості.

Я багато працюю. Про все те саме — війна і неоплачений, вічний борг тим, хто врятував світ від фашизму. 

(у листі до Г. Свиридова від 25 серпня 1984 року)

«Кадиш»-симфонії притаманна певна алюзивність, поряд із використанням прямих цитат. Однією з них, яка, за словами очевидців, часто звучала у житлових зонах, контрольованих нацистами, стала Балада соль мінор Фридерика Шопена (головна тема). Вона зринає і у першій частині — як ледь чутний спогад, і в останній — виникає поряд із благальними криками сопрано. Контрабасові соло нагадують про клезмерську музику, (власне, у молодості композитор грав на весіллях та похоронах, як належить клезмерському музиканту), а кларнет, який часто лунає у кожній із частин, вражає витриманим, прозорим тембром у верхніх регістрах.

Сам початок твору, Largo, постає із тривожної, але переконливо-грізної медитації струнних, за настроєм подібної до хору-молитви в’язнів із кантати «Вцілілий з Варшави» Арнольда Шенберга). Наступне Allegro повертає слухача у радісні дні до катастрофи. Раптово у ритм танцю вривається війна. Знову Largo фанфарою духових інструментів прагне хоч на момент згадати минуле, втекти від цього жаху. Після колористичного соло ксилофона остання частина, пісня без слів у виконанні сопрано, на спокійному витриманому фоні відлітає у далечінь. 

Оркестр філармонії — відмінно впорався не тільки з розумінням мелодики, гармонії, ритміки та інших складових у творах композитора. Різноманітністю та добірністю вражали й артикуляційні особливості та штрихи, нюансування. Окремої уваги у цьому концерті заслуговували ретельно усвідомлені, легко підхоплюванні від жесту диригента розділи поєднання сольних та ансамблевих груп, зв’язки між ними. Розгортання твору відбувалось у збалансованому звучанні різних оркестрових груп, що є досить складним завданням для потрійного складу великого симфонічного оркестру. Разом із незмінним головним диригентом Хобартом Ерлом колектив уже виконав багато творів, тим самим здобувши ґрунтовний бекграунд для такої вагомої прем’єри. Серед тих творів — II, III, VI та IX симфонії Густава Малера, VIII симфонія Антона Брукнера, Три уривки з «Воццека» Альбана Берга,  «Салон Мехіко» та «Портрет Лінкольна» Аарона Копленда, «Планети» Густава Холста та симфонія «Ієремія» Леонарда Бернстайна…

Після виконання настає мертва тиша. Чи це тиша вшанування пам’яті, чи тиша німого докору? І яке ж це диво — можливість існування музики, поезії, живопису після звірячих убивств проти людства, після їхнього викриття, — як причина їхнього викриття.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *