Наш подкаст «Де шукати сучасну оперу?» є свого роду дослідженням оперного жанру. Бесіди із сучасними українськими композиторами запевняють у необмеженості можливостей трактування оперного жанру сьогодні. А подкасти-монологи від Лізи Сіренко (із музичними фрагментами) розкривають поворотні моменти в історії опери ХХ століття, яким чином змінювався жанр.
Другий епізод подкасту присвячений питанням:
- необхідності подкасту про сучасну оперу
- багатоскладенності опери, котра намагається рівноцінно поєднати самодостатні мистецтва (та самодостатніх митців)
- стилям вокалізації в операх ХХ століття, які стали альтернативою співу bel canto
- ролі електроакустики у пошуках нового «співу» та (не)новим зв’язкам між голосом та тілом співака
Ставити правильні питання та шукати відповіді під час зацікавлення темою сучасної опери допомагала наукова консультантка та менторка — мистецтвознавиця Олена Корчова.
Подкаст про сучасну оперу важливий тому, що опери останніх 100 років украй рідко можна побачити на сценах державних оперних театрів. Тож якщо не на сцені, то хоча б у цьому подкасті можна буде послухати про доленосні повороти в історії опери ХХ – початку ХХІ століття та почути фрагменти цих творів.
Подкаст потрібний через дисонанс, що може виникнути, порівнюючи опери, які ми маємо змогу дивитися регулярно (XVIII—XIX століття) та свіжі прем’єри. Може здатися, що між ними — художня прірва, але насправді сьогоднішні опери є результатом розвитку жанру у ХХ столітті, про який (з логічних причин) знаємо небагато.
Опера як мистецька форма постійно проходить етапи розвитку, «глухого кута», кризи, а потім композитори використовують чарівний дефібрилятор і вуаля — оновлена опера. Тим дефібрилятором кожен раз виявляється різне, важливіше — чому потрібно оперу оживляти?
Опера — ода співу, але ж тоді, коли з’явилася опера у 1600 році — про «спів» взагалі не йшлося. Оскільки опера з’явилася як повернення виразності слова, то про мелодію там думали точно не в першу чергу. Як і про співаків, котрі майже одразу стали керувати оперним процесом. Але й сьогодні «ода» співу все ще актуальна, через що мають попит «Голос» та «Х-фактор». Та композитори ХХ століття поступово відходили від традиції «співати» в опері.
Щобільше — композитори переосмислювали зв’язок між голосом співака та його тілом. Не обов’язково, щоб тіло та дії виконавця відповідали тому, про що він чи вона співає — переосмисленню «співочого тіла» (детальніше про це — у книзі Єлени Новак). Хоча і раніше ми бачили старих «молодих» Віолет з «Травіати», бетменоподібних Германів з «Пікової дами» та жінок у ролі молодиків.
Які альтернативи співу знайшли композитори та як це звучить, а також яким є новий тип «співочого тіла» — підписуйтеся та слухайте у подкасті: «Де шукати сучасну оперу?» #2 Чому «співати» в опері сьогодні не актуально:
Spotify (якщо у вашій країні доступна категорія Podcasts)
В епізоді звучить музика:
Клод Дебюссі «Пеллєас і Мелізанда»
Моріс Равель «Іспанська година»
Арнольд Шенберг «Мосей і Арон»
Сальваторе Шаріно «Моє зрадливе сяйво»