Радіоведучий та арт-директор фестивалю Leopolis Jazz Fest Олексій Коган у розмові з Ольгою Ковалевською, засновницею арт-агенції Urban Lys, поділився спогадами про Чика Корію — культового джазового музиканта:
Коли помирає людина, є спокуса сказати те, чого не було насправді. Я не можу сказати, що Чик Коріа був моїм другом, хоча ми часто зустрічалися на фестивалях.
Він був дуже жвавим і з чудовим почуттям гумору. Мені здається він і пішов так. З палаючими очима зіграв віртуозний пасаж у своєму дусі і сказав: «Все, чуваки, я пішов».
Але туга, сум відчуваються, тому що йде епоха. Хто зараз лишився з таких людей? Сонні Роллінз, який вже ніде не виступає. Гербі Генкок і Квінсі Джонс. Все! З людей такого рівня вже більше нікого немає! На щастя, вони залишили багато музики.
Мені пощастило познайомитися з Чиком на джазовому фестивалі Pori Jazz у Фінляндії. Пам’ятаю, як за лаштунками до нього підійшов представник компанії Kodak, щоб подарувати камеру нової моделі з лімітованої серії, тоді ще з плівкою. Так сталося, що я стояв поруч, а той представник і каже до мене: «Мен, сфотографуй нас», — і дає мені цю камеру. Я сфотографував, і це дало можливість познайомитися з ним. Чик тоді ще був товстеньким, як колобочок, носив вільні гавайські сорочки.
Того ж дня я також познайомився з Боббі Макферіном, який по дорозі у Фінляндію загубив свій бенд. Але, оскільки в Корії і Макферіна був один промоутер, то все вирішилося таким чином. Коріа відіграв програму з колективом. Потім на сцену вийшов Макферін з двома творами соло. Далі виступили дуетом. За цим вони шукали серед глядачів дівчину на ім’я Стелла для того, щоб зіграти шикарний дует Stella by Starlight. А потім вийшли на сцену музиканти з тріо Корії — Авішай Коен і Джефф Баллард — які остаточно закатали публіку в асфальт. Тихо і спокійно.
Через два роки я зустрів їх у Варшаві. Пам’ятаю, як Чик знімав на сцені свої величезні білі кросівки і сідав грати у біленьких шкарпеточках, немов босоніж. Потім, коли вони виходили на біс, він брав свої кросівочки і з ними в руках йшов зі сцени.
Пізніше, я несподівано отримав подарунок від агента Корії, який призначений для тих, хто пропагує його музику за кордоном. Це був бокс з п’яти дисків. Три диски — це добірка його найкращих творів ранніх років. Четвертий називався «Сюрпризи» — там було багато музики, яка раніше не видавалася. Серед них — запис семирічного Чика Корії, який оголошує п’єсу своїм дитячим голосом «Я більше ніколи тебе не побачу», а потім грає на фортепіано секунд 30. Це записав його тато.
Був дуже смішний дует Макферіна з Корією на ювілеї Лео Бернстайна. Це виконання O sole mio без підгузків краще не слухати. А п’ятий — це комерційний хіт, диск який не можна було купити окремо — новий акустичний квартет Чика Корії з Гері Новаком, Бобом Бергом і Джоном Патітучі. Його неможливо було купити, тому що окремо він не виходив. Хочеш його мати — шукай добірку з п’яти дисків
А потім Чик Корія приїхав у Київ з концертом у Палаці «Україна». Мене попросили, як кажуть у філармонії, виступити зі вступним словом. Я знаю, що Чик не любить, коли його довго представляють — тож коли виходив їх оголошувати, я вже приблизно знав, скільки музиканти крокують до сцени і так прикинув, що за хвилину вони вже будуть.
Я вийшов і просто сказав: «Ми чекали цього дуже і дуже довго, і я певен що в залі буде ця сама кришталева тиша (The New Crystal Silence — альбом Чика Корії — ред.), про яку нам будуть розповідати Гері Бертон та Чик Коріа». Щойно я зібрався зійти зі сцени, як потрапив у руки Корії, який обійняв мене зі словами: «Мен, це гарна робота».
Ви ж знаєте цю історію? Коли йому виповнилося 75, Чик впродовж семи тижнів щодня давав по два концерти у нью-йоркському клубі Blue Note. Неможливо перерахувати з ким він тоді грав: з Гербі Генкоком з Джоном Маклафліном, з біг-бендом, з Авішаєм Коеном, з секстетом, соло, з Боббі Макферіном, Дейвом Голландом.
Пам’ятаю зворушливий майстер-клас Чика Корії у Львівській консерваторії. В залі, де температура сягала 45 градусів, він грав 51 хвилину і відповідав на запитання. Особливо мені сподобалося, коли один піаніст запитав: «Про що ви думаєте, коли граєте імпровізацію». Коріа відповів: «Ні про що, тому що всі думки вилітають з голови». А на питання, як потрібно готуватися до концерту, він відповів: «Потрібно добре їсти і добре спати».
Потім був концерт, при чому це була величезна честь для нас, адже Львів став першим містом у світовому турі на підтримку нового альбому Antidote. Я навіть жартома закинув Чику: «Ти знаєш, я, як організатор, хотів би що б ви грали у нас наприкінці туру, коли програма вже відшліфована», — на що Чик відповів: «Ні чувак, ти не розумієш, я дуже радий, що ми приїхали саме сюди».
Після концерту Чик сів на диванчик і 20 хвилин підписував людям диски. Це було дуже зворушливо: не було ніякого ажіотажу, ніхто не пхався, всі, хто хотіли, підписали, подякував. На прощання він сказав мені: «Мен, у вас дуже гарний фестиваль. Я хотів би приїхати сюди ще».
«Моя місія завжди полягала в тому, щоб приносити радість творити скрізь, де я перебував, і робити це з усіма митцями, якими я так захоплююся — це багатство мого життя», — це дійсно його слова. Так, я щасливий, що зміг погрітися у променях слави цього музиканта, бути з ним поруч, відповідати на запитання і самому ставити будь-які запитання, а ще піклуватися про те, щоб під роялем завжди була пляшечка з водою і рушничок.
Геній, музикант, і персона. Відвертий, щирий. Скільки людей виросли на його музиці, а скільки людей намагаються його копіювати. Музику Чика Корії будуть слухати і переосмислювати, але він вже грає в іншому оркестрі — вони там збираються непоганою компанією.
The Claquers живе завдяки нашим читачам. Підтримайте нас на Parteon
